Придбання нерухомості та борги за комуналку: проблеми підсудності

Сергій Теньков, експерт ЮВУ

Сумні реалії сьогодення — вартість комунальних послуг постійно зростає, а рівень їх оплати споживачами передбачувано зменшується, борги сягнули мільярдних позначок. Дехто перестає платити й за енергопостачання, тим більше, якщо збирається свою нерухомість продавати. Виникає чималий борг і пов’язане з ним запитання, а хто все ж таки заплатить за спожиту електроенергію? Колишній власник приміщення — споживач чи покупець? Енергетики мають своє бачення вирішення цієї проблеми…

Позиція Верховного Суду

Позиція з наведених питань Верховного Суду (далі — ВС) викладена в постанові від 08.05.2018 р. у справі No 757/45133/15-ц.

Позивач придбав цілісний майновий комплекс. Втім на неодноразові звернення про укладення договору користування електроенергією та підключення вказаного майнового комплексу до електропостачання енергетична компанія ПАТ «К…» відмовила з тих підстав, що ще не розірвано договір із попереднім власником через наявну заборгованість за надані послуги. Покупцю запропонували сплатити борг попереднього власника в розмірі 127 тисяч гривень. Це стало причиною звернення нового власника до суду з позовом про зобов’язання відповідача — ПАТ «К…» укласти з ним договір про постачання електричної енергії до придбаного майнового комплексу.

Суди попередніх інстанцій позов задовольнили й зобов’язали відповідача укласти з позивачем договір про постачання електричної енергії без погашення ним боргів попереднього власника. Відповідач подав до ВСУ касаційну скаргу, мотивовану тим, що суди порушили положення статті 15 Цивільного процесуального кодексу України (далі — ЦПК України), оскільки позивач є фізичною особою—підприємцем (ФОП) і вказаний спір стосується постачання електричної енергії до нежитлового майнового комплексу, у зв’язку з чим договір між сторонами має бути укладений на умовах та за правилами, передбаченими для суб’єктів господарювання, а отже, спір повинен розглядатися за правилами господарського судочинства. Крім цього, відповідач зазначив, що на момент звернення із заявою про укладення спірного договору на постачання електричної енергії позивач не був його власником, а також не надав усіх необхідних документів, тому ПАТ «К…» жодних його прав не порушував. А в зв’язку з наявністю нерозірваного договору про постачання електричної енергії з попереднім споживачем укласти такий договір із новим споживачем неможливо.

Верховний Суд розглянув касаційну скаргу і дійшов таких висновків. Із приводу вибору для розгляду цієї справи судочинства, цивільного чи господарського, ВС зазначив, що на час звернення позивача до суду та розгляду справи процесуальне законодавство містило критерії розмежування справ за предметною та суб’єктною підсудністю. Відповідно до вимог статті 15 ЦПК України (в редакції, що діяла на час розгляду справи в суді першої інстанції) суди мали розглядати вказані справи в порядку цивільного судочинства.

ВС дійшов висновку, що чинне законодавство розмежовує фізичну особу як побутового споживача електроенергії і фізичну особу, яка не є побутовим споживачем. У справі, що переглядається, позивач просив суд зобов’язати відповідача укласти з ним договір про постачання електричної енергії до майнового комплексу, власником якого він став на підставі договорів купівлі-продажу саме як фізична особа, а не як ФОП.

Правова позиція

По суті заявлених позовних вимог Верховний Суд висловив таку правову позицію. Із заявою про переукладання на його ім’я договору про постачання електричної енергії позивач звернувся до відповідача, діючи як фізична особа, а не як підприємець (ФОП). Жодних доказів про здійснення господарської діяльності до заяви позивача не надано. Далі позивач, знову ж таки як фізична особа, подав заяву про переоформлення акта розмежування балансової належності електромереж та експлуатаційної відповідальності по купленому ним майновому комплексу. ПАТ «К…» без заперечень надав позивачу в трьох примірниках акти розмежування балансової належності електричних мереж та експлуатаційної відповідальності сторін для укладення договору про постачання електричної енергії. Далі позивач подав заяву для укладення договору з усіма необхідними документами. На підтвердження того, що надані документи були перевірені, відповідач виставив рахунок на оплату перевірки схеми вмикання і опломбування трифазного електролічильника. Позивач цей рахунок оплатив.

Після цього позивачу було направлено лист про те, що відповідно до Правил користування електричною енергією, що діяли на час виникнення спірних правовідносин, договір про постачання електричної енергії може бути укладено за умови розірвання договору зі споживачем, який звільняє приміщення (продавець). При цьому цей договір вважатиметься розірваним лише після сплати всіх передбачених договором видів платежів, підписання та скріплення печатками акта звірки, додаткової угоди про розірвання з обох сторін. Верховний Суд зазначив, що інших недоліків заяви позивача про укладення спірного договору не виявлено, не вказано на необхідність надання інших документів.

При цьому, Велика Палата ВС вважає за необхідне визначити співвідношення понять фізичної особи та фізичної особи—підприємця та їх правового статусу. Фізична особа, яка бажає реалізувати своє конституційне право на підприємницьку діяльність, після проходження відповідних реєстраційних та інших передбачених законодавством процедур за жодних умов не втрачає і не змінює свого статусу фізичної особи, якого вона набула з моменту народження, а лише набуває до нього нової ознаки — підприємця. Отже, правовий статус «фізична особа—підприємець» сам по собі не впливає на будь-які правомочності фізичної особи, зумовлені її цивільною право- і дієздатністю, та не обмежує їх.

Позивач просив зобов’язати відповідача укласти з ним договір про постачання електричної енергії до майнового комплексу, як із власником нежитлової будівлі, яким він став на підставі договорів купівлі-продажу, укладених ним як фізичною особою, а не як ФОП. При цьому в своїх процесуальних документах (апеляційна скарга, відзив на позовну заяву тощо) ПАТ «К…» ніде не посилалося на наявність між ним та позивачем саме господарських правовідносин із постачання електричної енергії і не зазначало, що вказаний договір має господарський характер та повинен укладатися з дотриманням вимог ГК України.

Верховний Суд взяв до уваги й те, що на звороті заяви про укладання спірного договору зазначено перелік документів, прийнятих відповідачем для укладання цього договору, із якого вбачається відсутність потреби в наданні, зокрема, копії свідоцтва про державну реєстрацію суб’єкта підприємницької діяльності та/або виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб—підприємців. Цей перелік посвідчено підписом фахівця ПАТ «К…».

Далі ВС зазначив, що новий власник, який виявив бажання стати споживачем електричної енергії, не наділений повноваженнями вчиняти дії, спрямовані на розірвання договору про постачання електричної енергії, стороною якого він не був, відповідно, не може він і нести будь-які обов’язки в правовідносинах, які виникли між іншими суб’єктами (з попереднім власником). Поряд із цим, постачальник електричної енергії за регульованим тарифом зобов’язаний укладати договори про постачання електричної енергії з усіма споживачами, які заявили про бажання купувати електричну енергію на об’єкти, розташовані на території здійснення ліцензованої діяльності постачальником. Відповідно до пункту 1.9 Правил користування електричною енергією, затверджених постановою НКРЕ 31 липня 1996 року No 28, що діяли на час виникнення спірних правовідносин, постачальники електричної енергії за регульованим тарифом на закріпленій території не мають права відмовити споживачу або субспоживачу, електроустановки якого розташовані на цій території, в укладенні договору, за умови дотримання вимог законодавства.

На підставі усього вищевикладеного Верховний Суд визнав відмову відповідача укласти спірний договір про постачання електричної енергії такою, що не ґрунтується на вимогах закону та порушує права нового власника щодо реалізації ним свого права власності на належне йому нерухоме майно.

Коментар та рекомендації

Помилкою відповідача стало те, що він не звернув уваги на відсутність у позивача документів, які б підтверджували статус позивача, сторони договору на постачання електроенергії, саме як ФОП. Перелік таких документів визначив Верховний Суд у постанові, що коментується. А відтак були відсутні підстави для віднесення спірного договору до господарських.

Переведення на покупця майнового комплексу боргів попереднього власника можливе лише з підстав, передбачених положеннями статей 11, 509 ЦК України. Відповідач вважав такою підставою саму процедуру укладення з покупцем-позивачем нового договору на постачання електроенергії. На думку відповідача, це неможливо без розірвання договору з попереднім власником-продавцем, а розірвати цей договір, у свою чергу, можна лише після погашення його боргів за електроенергію (127 тис. грн). Утім Верховний Суд не побачив у цьому законної підстави для переведення вказаних боргів на нового споживача електроенергії, тим більше, без його згоди.

Крім цього, спірний договір є публічним і тому він мав укладатися відповідно до положень ст. 633 ЦКУ. Встановлено, що публічним є договір, в якому одна сторона—підприємець взяла на себе обов’язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться. Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

Судячи з усього, ПАТ «К…» мав би вирішувати проблему боргів за електроенергію, подавши окремий позов до боржника—продавця майнового комплексу. Це створило б певні підстави для наступного забезпеченням цього позову через арешт судом належного боржнику майна (статті 149, 150 ЦПК, 136, 137 ГПК).

Джерело: Юридичний вісник України

Поділитися

Твітнути