Connect with us

Думка експерта

Реалії захисту інтересів військових та ветеранів в Україні

Понад 70% українських ветеранів війни стурбовані, що держава забуде про них після війни. Більш ніж половина хвилюються, що не зможуть знайти роботу та звикнути до мирного життя. Такими є дані опитування правозахисного центру для військовослужбовців, проведеного у 2023 році. Українські захисники й захисниці – надважлива частина українського суспільства, яка стає величезною спільнотою. Зі свого боку українська влада повинна першочергово враховувати їхні інтереси задля комфортного життя воїнів, а не ігнорувати цей факт. Військовослужбовці ризикують власним життям для захисту української державності та її існування, тому держава має зробити все заради їх підтримки.

Реалії захисту та врахування інтересів військових та ветеранів говорять про абсолютно протилежне, зокрема, це простежується у результатах діяльності профільних структур на третій рік повномасштабної війни. Військовослужбовці, які отримали поранення у бойових діях, стикаються з низкою викликів та перешкод у процесі одужання та адаптації до цивільного життя. Їхні шанси на відновлення та успішну реінтеграцію в суспільство, залежить не лише від медичної допомоги, але й від якості організації процесів військової та військово-медичної бюрократії.

На третій рік повномасштабної війни росії проти нашої країни ми маємо провалений цілий напрям діяльності Міністерства у справах ветеранів. Пропоную детально зосередитися на аспектах їхньої, так званої, роботи.

За цей період жоден міжнародний протокол надання послуг з психологічної реабілітації не використовувався, оскільки не пройшов стандартизації та імплементації в Україні. Більше того, розроблення власних стандартів міністерство, як уповноважений державний орган – не ініціювало. Зауважу, що представники ветеранського руху вважають неефективним управління вже наявними центрами реабілітації. Також члени громадської ради при Мінветеранів висловили своє невдоволення звітом очільниці відомства за підсумками трирічної роботи.

Читайте також: Воєнний стан. Всі нормативні матеріали, алгоритми дій, роз’яснення, корисні ресурси

Сумнівним є відкриття центру соціально-психологічної реабілітації ветеранів в Бородянці. Спочатку, за словами посадовців міністерства, здати в експлуатацію центр мали ще у вересні 2023 року. Потім керівництво анонсувало відкриття в жовтні. Згодом обіцянки були перенесені на грудень. Як результат: центр соціально-психологічної реабілітації так і не введено в експлуатацію. Однак, що найцікавіше: тендерів, які стосувалися відновлення цього центру, міністерство провело аж на 258 296 853,62 грн.

Планувалося у 2023 році й впровадження інклюзивної трирівневої системи надання безоплатної психологічної допомоги ветеранам і їхнім родинам. За планом 6 тисяч лікарів мали навчити надавати психологічну допомогу першого рівня. Також мова йшла про укладання договорів про відшкодування вартості наданих послуг з психологічної допомоги третього рівня, з не менше ніж 80 надавачами послуг. Проте, договорів не укладали, а послуг не було надано.

Також відомство не реагувало ні на зауваження Мінфіну щодо освоєння субвенцій на місцях, ні на звіт Рахункової палати про неефективне використання коштів у 2019–2022 роках. За результатами аудиту Рахунковою палатою встановлено факти неефективного використання Міністерством коштів державного бюджету у 2019-2022 роках на загальну суму 182,1 млн грн, з яких нерезультативне – 178,2 млн грн, неекономне — 3,9 млн грн. Наявне й порушення бюджетного законодавства на 223,3 млн грн, законодавства про публічні закупівлі — 0,3 млн грн, інші порушення — 4,8 млн гривень.

Тобто, за весь час війни, у якій живе наша держава, досі не існує дієвого механізму надання ветеранам послуг фізичної та психологічної реабілітації, натомість бачимо бездіяльність органу, який створювався задля відстоювання їхніх інтересів.

Наразі в країні відсутня загальна та єдина дорожня карта взаємодії поранених військових із військовою частиною у Збройних силах України та інших Силах безпеки й оборони. Це стосується й діяльності закладів охорони здоров’я та територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки (ТЦК СП).

Читайте також: Незастосування судом звільнення від відбування покарання щодо військовослужбовця, який викрав майно, передане військовій частині благодійною організацією, відповідає засадам призначення покарання

Відомі неодноразові випадки затягування терміну надання необхідних документів військовою частиною. Серед перешкод: неможливість подати документ в електронному вигляді, відсутність змоги пройти реабілітацію чи недостатній реабілітаційний період тощо. Зауважу, що найчастіше проблеми виникають на етапі проходження військово-лікарських комісій (далі – ВЛК). Значною перепоною на шляху пораненого для швидкого проходження комісій також є недбалість та затримки при оформленні документів. Зауважу, що проблемою є формулювання діагнозів у висновку ВЛК, які можуть бути некоректними або ж неповними, що відповідно впливає на подальші дії та обсяг отримання військовими виплат.

Наступний блок проблем стосується чіткої та якісної комунікації. Пояснюю детальніше: отримавши поранення й вийшовши фізично за межі підрозділу, військовослужбовець втрачає нормальний контакт зі своєю військовою частиною й тому інформацію про подальші кроки отримує або не отримує з інших джерел. Найчастіше військовослужбовці намагаються самостійно отримати інформацію про документообіг та процес комунікації з лікувальними установами та військовою частиною в Інтернеті чи серед знайомих-побратимів, або ж військовослужбовців з інших підрозділів.

На додаток, під час виписки з лікарні військовослужбовець не розуміє, хто надалі має забезпечити його повернення до військової частини та алгоритм подальших дій. Особливо актуальне це питання для важкопоранених військовослужбовців. Велика частина захисників та їхніх родин не отримують достатньо інформації про належні їм виплати. Хоча цілком очевидно, що кошти під час лікування та реабілітації є критично важливими для бійців та їхніх родин.

Читайте також: Для встановлення дезертирства судам необхідно досліджувати та брати до уваги докази, які підтверджують наявність у військовослужбовця мети ухилитися від служби

Додам, що упродовж вже трьох років з початку повномасштабного вторгнення і загальної мобілізації в Україні досі не існує й чітких правил демобілізації. Як відомо, сім’ї військовослужбовців неодноразово влаштовували акції протесту у різних містах України, аби захисникам та захисницям надали право для демобілізації, оскільки воїни знаходяться на фронті від початку повномасштабного вторгнення росії в Україну без можливості на відновлення.

В політичних колах активно обговорюється обмеження терміну служби кожного окремого військовослужбовця. Мова йде про термін у 36 місяців. Тобто, військові, таким чином, могли б демобілізуватися. Однак, це поки лише пропозиція, яка обговорюється та узгоджується. Факт залишається фактом: значна частина українських захисників та захисниць без ротації продовжують воювати. Це питання треба вирішувати якнайшвидше та залучити всі сторони для узгодження й ухвалення раціонального рішення.

Окремий блок питань пов’язаний із працевлаштуванням українських воїнів, які отримали серйозні поранення на фронті та мають групи інвалідності. Я вважаю, що саме працевлаштування ветеранів у стратегічному розумінні стає на один рівень з питанням медичного забезпечення, фізичної та психологічної реабілітації.

На думку деяких роботодавців, встановлені законодавчо обов’язкові умови працевлаштування ветеранів вважаються малоефективними. Разом з тим, як показує практика серед українського відповідального бізнесу, зокрема, представники зі сфер будівництва, автобізнесу та інженерії більш схильні до впровадження додаткових заходів для підтримки ветеранів у робочому середовищі. Переконаний, що необхідна масштабна державна інформаційна кампанія, яка допоможе забезпечити роботою ветеранів, чий військовий досвід та здобуті на службі навички будуть корисними й на цивільній роботі.

Важливим є залучення державою зовнішніх інвестицій для розвитку українського бізнесу та підприємництва. Необхідним є і покращення роботи державних центрів зайнятості. Також ініціатива залучення комерційних рекрутингових компаній для більш ефективного та цілеспрямованого працевлаштування відповідно навичкам та вмінням. Наразі існує лише обмежена кількість рекрутингових компаній, які уклали контракт із Міністерством оборони, проте це повинно стати поширеною практикою. На мою думку, необхідно й знизити вимоги до призначення осіб з інвалідністю на відповідальні посади, зокрема в галузі охорони державних установ та низки інших важливих сфер діяльності.

Читайте також: Звільнення від відбування покарання військовослужбовця, засудженого за невиконання наказу в умовах воєнного стану, не сприятиме запобіганню вчиненню правопорушень іншими

Отже, станом сьогодні питання забезпечення потреб ветеранів, демобілізованих військових в Україні набуває нових масштабів та щонайважливіше потребує негайного вирішення для створення гідних умов щодо всебічного розвитку та соціалізації ветеранів. Їхнє працевлаштування, на превеликий жаль, не є поширеним явищем та має багато труднощів станом на сьогодні. Одним зі шляхів вирішення цього повинна стати дієва та комплексна ветеранська політика й скоординовані дії профільних структур, відповідальних за це. Крім того, повинні існувати зрозумілі та прозорі інструкції для військовослужбовців, які полегшуватимуть нескінченні бюрократичні процеси. Не менш важливим є унормування діяльності та відповідальності державних органів, що уповноважені забезпечувати надання доступу захисникам та захисницям до державних сервісів.

Постає також питання щодо залученості волонтерів та територіальних громад у забезпечення потреб ветеранів. Адже, важлива всебічна їхня підтримка, тобто як на загальнодержавному рівні, так і безпосередньо на місцевому. Саме місцева влада та волонтерські організації, що працюють у громадах, мають можливість якнайкраще знати ветеранів, розуміти їхні потреби та відповідно організовувати для них надання необхідної допомоги та всебічної підтримки. Зокрема, це реабілітація та реадаптація. Тобто, функціонування центрів реабілітації й соціально-психологічних центрів, що допомагають учасникам бойових дій повернутися до звичного життя.

Необхідними є й соціальні гарантії, оскільки ветерани потребують різних видів підтримки, зокрема фінансової компенсації, медичної допомоги, освіти та житла. Звісно, чинне законодавство передбачає значний перелік гарантій щодо ветеранів війни, разом з тим, такі гарантії не всім доступні на однаковому рівні. Військові й ветерани, які мешкають у великих містах, мають більший доступ до соціальних гарантій, ніж захисники й захисниці з маленьких громад. Тому важливо не лише озвучувати наміри надавати такі пільги та гарантії, а також робити їх доступними для всіх ветеранів, незалежно від місця проживання. Не менш вагомою є й правова допомога, до прикладу консультації юристів, допомога в оформленні запитів, звернень, заяв тощо. Крім цього, підтримка стосується й працевлаштування ветеранів – важливо мати можливість перекваліфікації та отримання нових навичок. Для цього необхідно також створювати та запроваджувати місцеві програми підготовки фахівців та забезпечити реальний доступ до ринку праці.

Григорій Мамка, депутат Верховної Ради України IX скликання,
доктор юридичних наук, заслужений юрист України

Продовжити читання →

Новини на емейл

Правові новини від LexInform.

Один раз на день. Найактуальніше.

Digital-партнер


© ТОВ "АКТИВЛЕКС", 2018-2024
Використання матеріалів сайту лише за умови посилання (для інтернет-видань - гіперпосилання) на LEXINFORM.COM.UA
Всі права на матеріали, розміщені на порталі LEXINFORM.COM.UA охороняються відповідно до законодавства України.