Connect with us

Думка експерта

Рішення щодо арешту майна, які можуть бути переглянуті в апеляційному порядку

Микола Глотов, суддя Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду

У практиці правозастосування нерідко зустрічаються питання, відповіді на які, як на перший погляд, можуть видатися очевидними. Проте не завжди відповідь, яка знаходиться на поверхні, правильна. Прикладом подібного є результат обговорення питання «чи підлягає оскарженню в апеляційному порядку рішення слідчого судді, постановлене згідно зі ст. 174 Кримінального процесуального кодексу України (далі – КПК)?». Саме про неоднозначність ситуації щодо згаданого питання йтиметься в цій публікації.

Відповідь, яка на поверхні

Так, в апеляційному порядку можуть бути оскаржені саме ті ухвали слідчого судді, перелік яких наведений у ст. 309 КПК. Серед іншого в апеляційному порядку під час досудового розслідування можуть бути оскаржені ухвали слідчого судді про арешт майна або відмову в ньому (п. 9 ч. 1 ст. 309 КПК).

Читайте також: Заборона відчуження нерухомого майна, яке є предметом іпотеки і на яке вже було накладено арешт та звернуто стягнення, не може вважатися заходом забезпечення позову про поділ майна

В аспекті положень ст. 309 КПК ухвала слідчого судді про повне або часткове скасування арешту майна, постановлена за правилами ст. 174 цього кодексу, не підлягає апеляційному оскарженню (ухвала Об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 19.02.2019 у справі № 569/17036/18). Наведений висновок з приводу неможливості оскарження зазначеної ухвали ззовні, як на перший погляд, ніби то й виглядає очевидним і правильним.

Спроби змінити позицію

Але насправді не все так однозначно з описаним підходом до тлумаченням змісту норми п. 9 ч. 1 ст. 309 КПК. Так, 14.03.2023 (у справі № 760/5570/22) і 24.10.2023 (у справі № 569/19829/21) колегія суддів першої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду постановляла ухвали про передачу кримінального провадження за касаційною скаргою прокурора (в першому випадку) та касаційними скаргами власника майна і його представника (в другому випадку) на розгляд Об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду (далі – Об`єднана палата).

В обох ухвалах мотивом передачі питання на вирішення до Об`єднаної палати зазначалася необхідність відступу від висновку щодо застосування норми права в подібних правовідносинах, викладеного в постанові від 19.02.2019 у справі № 569/17036/18. Пропонувалося сформулювати новий висновок про застосування норм процесуального права в цьому питанні, згідно з яким: «Оскільки ухвала слідчого судді про скасування арешту майна або про відмову в такому скасуванні призводить до таких же правових наслідків, як і ухвала про арешт майна або відмову в його арешті, слід дійти висновку, що положення п. 9 ч. 1 ст. 309 у їх взаємозв`язку зі статтями 170, 173, 174 КПК передбачають право на апеляційне оскарження не лише ухвали слідчого судді про арешт майна або відмову в ньому, а також й ухвали про скасування або про відмову в скасуванні арешту майна».

Двадцять п’ятого вересня минулого року Об`єднана палата закрила касаційне провадження за касаційною скаргою прокурора у справі № 760/5570/22 у зв’язку з відмовою прокурора від касаційної скарги. Далі: 28.11.2023 Об`єднана палата постановила ухвалу у справі № 569/19829/21, якою повернула матеріали провадження за касаційною скаргою на розгляд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду для прийняття рішення по суті з мотивів того, що між провадженнями не вбачається подібності правовідносин, за яких було застосовано норми права, передбачені статтями 174, 309 КПК, з огляду на що констатовано відсутність підстав для відступу від висновку про застосування норм права, викладеного в ухвалі об`єднаної палати у справі № 569/17036/18. Отже, наразі відповідні спроби змінити позицію суддів Об`єднаної палати у питанні апеляційного оскарження рішень про скасування арешту майна чи відмову в ньому не увінчалися успіхом.

«Незначний» нюанс…

Вважати згаданий підхід Об`єднаної палати до застосування норми єдиним правильним неможливо, оскільки за змістом ч. 6 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» хоч «висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права», але рішення Об’єднаної палати від 19.02.2019 у справі № 569/17036/18 викладене не у формі постанови, а в формі ухвали. Тому чи враховувати й застосовувати відповідний висновок від 19.02.2019 у ході розгляду іншої справи, аніж № 569/17036/18, це, скоріше, право інших судів, а не їх прямий обов’язок.

Читайте також: Омарова кадриль, або Про лобізм і адвокацію

Підхід до тлумачення норм

Поруч із наведеним під час розгляду справи необхідно (1) використовувати всі можливі способи тлумачення правових норм в їхній сукупності та комплексному взаємозв`язку, оскільки (2) наслідком ігнорування певних способів тлумачення норм, зокрема функціонального, системного, порівняльного, може стати також превалювання формального підходу (форми) до розуміння над змістом (суттю) обставин кримінального провадження (п. 2.3. постанови Великої Палати Верховного Суду від 11.12.2019 у справі № 536/2475/14-к). Отже, саме з використанням описаного підходу до тлумачення правових норм спробуємо далі з’ясувати, якими ж є аргументи на користь того, що ухвала слідчого судді про скасування арешту майна чи відмову в ньому може бути предметом апеляційного перегляду на підставі п. 9 ч. 1 ст. 309 КПК.

Форма та зміст

Так, у п. 9 ч. 1 ст. 309 КПК дослівно вказано, що в апеляційному порядку під час досудового розслідування можуть бути оскаржені ухвали слідчого судді про «арешт майна або відмову у ньому», а не рішення про «задоволення клопотання про арешт майна чи відмову в ньому». Й у п. 9 ч. 1 ст. 309 КПК, як і в жодній іншій нормі кримінального процесуального закону, прямо не зазначено, які саме рішення слідчого судді необхідно розцінювати як ухвали про арешт майна або відмову в ньому. Адже за своєю формою (виходячи з назви) ухвалами слідчого судді про арешт майна чи відмову в ньому, є рішення про задоволення клопотання про арешт майна чи, відповідно, відмову в ньому.

Однак за своєю суттю (виходячи з наслідків) ухвалами слідчого судді про арешт майна чи відмову в ньому, дослівно згаданими в п. 9 ч. 1 ст. 309 КПК, є не лише рішення про арешт майна чи, відповідно, відмову в ньому (ст. 173 КПК), але й ухвала про скасування арешту майна або про відмову в такому скасуванні (ст. 174 КПК). Оскільки наслідки постановлення ухвали про накладення арешту на майно є ідентичними за своєю суттю з наслідками прийняття рішення про відмову в скасуванні арешту майна, – до відповідного майна застосовуються обмеження, визначені в ухвалі слідчого судді. Ідентичними між собою є й наслідки рішення про відмову в накладенні арешту на майно та ухвали про скасування арешту, оскільки в обох випадках до відповідного майна не застосовуються обмеження, визначені слідчим суддею.

Зокрема, на тому, що ухвала слідчого судді про скасування арешту майна або про відмову в такому скасуванні призводить до таких же правових наслідків, як і ухвала про арешт майна або відмову в його арешті неодноразово наголошувала колегія суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду (ухвали від 14.03.2023   у справі № 760/5570/22 і від 24.10.2023 у справі № 569/19829/21). І різниця між вказаними рішеннями, передбаченими в статтях 173 та 174 КПК, є лише в моменті (часі), з якого діють чи продовжують діяти обмеження прав (у першому випадку) або ж не починають діяти чи припиняється дія обмеження прав (у другому випадку). Таким чином, якщо при оцінці ухвали як такої, що є рішенням про арешт майна чи відмову в ньому, виходити не лише з форми (назви ухвали), але й з її суті (наслідки рішення для особи), то ухвалою слідчого судді про арешт майна чи відмову в ньому є всі рішення, прийняття яких передбачено ст. 173 і ст. 174 КПК.

Арешт майна у структурі КПК

З огляду на те, що в жодній нормі Кримінального процесуального кодексу прямо не зазначено, які саме рішення слідчого судді необхідно розцінювати як ухвали про арешт майна або відмову в ньому, під час оцінки певного рішення слідчого судді як такого, що в розумінні кримінального процесуального закону вважається ухвалою про арешт майна чи відмову в ньому, необхідно виходити й зі змісту поняття «арешт майна» та місця норм, пов’язаних із вирішенням відповідного питання, в структурі кодексу. Так, у главі 17 (Арешт майна) КПК містяться норми статтями 170–175 КПК, що передбачають можливість постановлення слідчим суддею ухвал, які стосуються арешту майна, зокрема про (1) відмову в задоволенні клопотання про арешт майна, (2) задоволення клопотання про арешт майна (ст. 173 КПК), (3) відмову в задоволенні клопотання про скасування арешту майна, (4) задоволення клопотання про скасування арешту майна (ст. 174 КПК).

Читайте також: Хто має право на відшкодування шкоди в разі смерті потерпілого?

Водночас ніде в кодексі не вказано, що рішеннями про арешт майна або відмову в ньому є лише ухвали слідчого судді, якими задоволено клопотання про арешт майна чи, відповідно, відмовлено у задоволенні вказаного клопотання. Тобто враховуючи, що ст. 174 (Скасування арешту майна) КПК структурно знаходиться в главі 17 із назвою «Арешт майна» розділу II (Заходи забезпечення кримінального провадження) Кодексу, як і ст. 173 (Вирішення питання про арешт майна), то арешту майна чи відмови в ньому стосуються як рішення, постановлення яких передбачено ст. 173 КПК, так і тих, які можуть бути прийняті згідно зі ст. 174 Кримінального процесуального кодексу.

Крім того, виходячи з понят – тя «арешт майна», його зміст охоплює як ухвали про задоволення клопотання про арешт майна чи відмову в ньому (ст. 173), так і рішення про задоволення клопотання про скасування арешту майна чи відмову в ньому (ст. 174 КПК).

Оскільки під «арештом майна» розуміється тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр, вважати, що воно є доказом кримінального правопорушення, підлягає спеціальній конфіскації в підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації в юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна (ч. 1 ст. 170 КПК).

Із наведеного вбачається, що арешт майна за своєю суттю є не лише одномоментною дією з його накладення, у зв’язку із вчиненням якої щодо речових прав на відповідне майно розпочинають застосовуватися певні обмеження (заборона відчуження, розпорядження, користування), але й він є також триваючою подією, адже ухвали про арешт майна чи відмову в його скасуванні (повну або часткову) мають своїм наслідком триваючий процес – продовження застосування до відповідного майна протягом певного проміжку в часі обмежень, передбачених процесуальним законом. Тобто втручання в право на мирне володіння майном, гарантоване ст. 1 Протоколу № 1 до Європейської конвенції з прав людини (далі – Конвенція), є триваючим процесом, судовий контроль за яким здійснює слідчий суддя (п. 18 ч. 1 ст. 3, ч. 2 ст. 33-1 КПК).

Однакові критерії судового контролю

Слід зауважити, що контроль за втручанням у зазначене право, гарантоване ст. 1 Протоколу № 1 до Конвенції, відбувається як при вирішенні питань, передбачених ст. 173 КПК, так і зазначених у ст. 174 КПК. В обох випадках (під час первісного прийняття рішення про арешт чи надалі в ході з’ясування наявності підстав для його скасування) застосовуються однакові правила, згідно з якими: (1) арешт майна має бути пропорційним меті, на яку він спрямований, що виражається в понятті «справедливої рівноваги» між загальним інтересом суспільства й вимогою захисту фундаментальних прав особи (п. 59 рішення ЄСПЛ від 22.01.2009 у справі «Боржонов проти росії»/«Borzhonov v. russia», заява № 18274/04); (2) щоб визначити пропорційність такого заходу, необхідно взяти до уваги його тривалість та необхідність у контексті просування розслідування, а також наслідки його застосування до зацікавленої особи (п. 31 рішення ЄСПЛ від 07.10.2010 у справі «Георгі Атанасов проти Болгарії»/«Georgi Atanasov v. Bulgaria», заява № 5359/04; п. 59 рішення ЄСПЛ від 10.10.2017 у справі «Лачіхіна проти росії»/«Lachikhina v. russia», заява № 38783/07; п. 44 рішення ЄСПЛ від 26.03.2020 у справі «Пендов проти Болгарії»/«Pendov v. Bulgaria», заява № 44229/11; п. 56 рішення ЄСПЛ від 02.02.2023 у справі «Агшин Гараєв проти Азейбарджану»/«Akshin Garayev v. Azerbaijan», заява № 30352/11).

Сутнісний підхід (наслідки рішень)

Виходячи з важливості та обсягу питань, які слід вирішити слідчому судді, що приймає рішення щодо втручання в право на мирне володіння майном, законодавець передбачив механізм виправлення можливих помилок, коли слідчим суддею допущено дисбаланс на шкоду або зацікавленій особі, або інтересам суспільства. І слід враховувати, що арешт майна є триваючим втручанням, тому навіть правильне рішення про арешт майна може з часом втратити свою обґрунтованість у результаті зміни обставин, які правомірність такого арешту обґрунтовували, або виявлення чи виникнення нових обставин. Це може потребувати зміни в режимі арешту майна й навіть його скасування. Ці рішення є не менш, якщо не більш, важливими в контексті дотримання права на мирне володіння майном, оскільки з часом втручання з боку держави вимагає все переконливіших аргументів. Таким чином, якщо визнати рівнозначність як первісного, так і наступного рішення в контексті права на мирне володіння майном, це свідчить про те, що сторонам має бути доступним апеляційне оскарження рішень, які стосуються арешту майна.

З іншого боку, помилкове рішення про скасування арешту майна може спричинити не менш серйозні наслідки, ніж відмова у застосуванні такого арешту, що, врешті, може позначитися як на забезпеченні можливості успішного кримінального провадження, так і на правах інших осіб, на забезпечення яких спрямований такий арешт. Враховуючи складність встановлення справедливого балансу у подібних справах, апеляційний перегляд цих рішень не менш важливий, ніж перегляд рішення про відмову в застосуванні такого заходу.

Тому, якщо використовувати сутнісний підхід до визначення характеру рішень щодо арешту майна під час кримінального провадження, то ухвалою про скасування його арешту слідчий суддя припиняє дію попередньої ухвали про арешт і фактично відмовляє в продовженні раніше накладеного арешту на майно, і, навпаки, відмовляючи в скасуванні арешту майна, суддя фактично продовжує дію попередньої ухвали про його арешт. Тому, незважаючи на різні назви рішень щодо арешту майна, що зумовлюється тим, що одні з них є первісними, а інші наступними, вони всі стосуються одного й того ж питання і тягнуть за собою подібні правові наслідки для права на мирне володіння майном (п. п. 12–28 ухвали Верховного Суду від 14.03.2023 у справі № 760/5570/22; п. п. 12–27 ухвали Верховного Суду від 24.10.2023 у справі № 569/19829/21).

І хоча передача Першою судовою палатою Касаційного кримінального суду Верховного Суду кримінальних проваджень у справах № 760/5570/22 і № 569/19829/21 на розгляд Об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду не призвела до зміни позиції цієї палати з приводу тлумачення п. 9 ч. 1 ст. 309 КПК, оскільки 25.09.2023   касаційне провадження за касаційною скаргою прокурора у справі № 760/5570/22 було закрите у зв’язку із відмовою прокурора від касаційної скарги, а 28.11.2023 матеріали провадження за касаційними скаргами власника майна і його представника в справі № (569/19829/21) повернуто на розгляд для прийняття рішення по суті колегії суддів Касаційного кримінального суду Верховного Суду, вказане не свідчить про помилковість висновків, наведених у вищезгаданих ухвалах від 14.03.2023 і від 24.10.2023, щодо того, що рішення слідчого судді, передбачені статтями 173 і 174 КПК, стосуються одного й того ж питання і тягнуть за собою подібні правові наслідки для права на мирне володіння майном.

Важливим є правовий характер

Слід зауважити, що сутнісний підхід, на відміну від формального, ґрунтується на аналізі не лише назви, зазначеної в п. 9 ч. 1 ст. 309 КПК, а й на правовому характері спірного рішення. Як приклад, у постанові від 26.06.2018 у справі № 657/683/17 Верховний Суд дійшов висновку про те, що рішення слідчого судді, яким окремо від ухвали про арешт майна вирішено питання про спосіб такого арешту, підлягає апеляційному оскарженню, адже рішення слідчого судді стосувалося саме питання накладення арешту на майно. Так само ухвала про скасування арешту майна чи відмову в ньому, передбачена ст. 174 КПК, стосується питання накладення арешту на майно, а тому підлягає апеляційному оскарженню згідно з п. 9 ч. 1 ст. 309 КПК.

Приклад для порівняння

Хоча в переліку ч. 1 ст. 309 КПК дослівно не згадується ухвала про скасування арешту майна, але в ньому також прямо не згадується й «рішення про зміну запобіжного заходу». Проте наведене не завадило Верховному Суду дійти висновку, що поняття «застосування запобіжного заходу» охоплює не тільки його обрання, але й випадки його зміни на більш м’який або навпаки, що фактично представляє собою обрання іншого запобіжного заходу.

Читайте також: Відмова у відкритті провадження: як оскаржити рішення, щоб поновити права?

У зв’язку з цим Перша судова палата Касаційного кримінального суду Верховного Суду дійшла висновку, що сторони кримінального провадження мають право оскаржувати в апеляційному порядку ухвалу слідчого судді про зміну підозрюваному обраного запобіжного заходу у випадку, якщо застосування такого запобіжного заходу або відмова в його застосуванні підлягають апеляційному оскарженню відповідно до ч. 1 ст. 309 КПК (постанова Верховного Суду від 17.05.2021 у справі № 335/9520/19). Тобто в наведеному для порівняння прикладі Верховний Суд виходив не формально з назви рішення, а з його суті у вигляді наслідків для прав особи.

Аналогічним чином як і в наведеному прикладі рішення про скасування арешту майна фактично представляє собою відмову в арешті майна, в той час як ухвала про відмову в скасуванні його арешту по своїй суті є рішенням про арешт майна, адже наслідки для прав особи, про які описано вище по тексту, ідентичні: якщо в арешті майна відмовлено чи такий арешт скасовано – втручання в право на мирне володіння майном не відбувається, натомість, коли задоволено клопотання про арешт майна чи відмовлено в скасуванні арешту майна – в право власності відбувається втручання.

Нівелювання ролі апеляційного суду неприпустиме

Також на користь висновку, що рішення слідчого судді про скасування арешту майна може бути предметом апеляційного перегляду свідчить наступна гіпотетична ситуація, яка може скластися в практиці правозастосування. Згідно з нею (1) спочатку слідчий суддя при розгляді клопотання про арешт певного майна відмовить у його задоволенні, але (2) таке рішення скасує суд апеляційної інстанції, задовольнивши клопотання, (3) після чого той же слідчий суддя, будучи не згідним з позицією апеляційного суду, в разі отримання клопотання згідно зі ст. 174 КПК зможе прийняти рішення про скасування арешту, який, по суті, накладений апеляційним судом. І за описаної ситуації наслідком підходу, що «рішення про скасування арешту майна не може бути предметом апеляційного перегляду», може відбутися повне нівелювання ролі суду апеляційної інстанції в частині контролю за законністю та обґрунтованістю рішень слідчих суддів, які стосуються можливості втручання в права власника на мирне володіння майном.

Усунути ризик нівелювання ролі суду апеляційної інстанції при вирішенні справ, які стосуються арешту майна, можливо лише у випадку надання такого тлумачення, згідно з яким ухвала слідчого судді про скасування арешту майна чи відмови в ньому може бути предметом апеляційного перегляду на підставі п. 9 ч. 1 ст. 309 КПК. Такий підхід до тлумачення норми є правильним, виходячи із засади рівності сторін (п. 3 ч. 1 ст. 7 Кодексу) й того, що характер втручання в права власника при прийнятті рішення про арешт майна чи відмову в ньому є ідентичним до характеру втручання в право людини на мирне володіння майном при постановленні ухвали про скасування арешту майна чи відмови в ньому.

Як підсумок

Отже, вузьке тлумачення змісту п. 9 ч. 1 ст. 309 Кримінального процесуального кодексу (згідно з ним в апеляційному порядку може бути оскаржено рішення про задоволення клопотання про арешт майна чи відмову в його задоволенні, але не може бути оскаржено ухвалу про скасування арешту майна чи відмову в ньому) враховує лише формальний підхід, який ґрунтується на назві ухвали та не враховує сутнісний (у відповідності з ним в апеляційному порядку можуть бути оскаржені рішення про арешт майна чи відмову в ньому, у тому числі ухвали, постановлені згідно зі ст. 174 КПК, незалежно від формальної назви такого рішення, а виходячи з його суті), необхідність урахування якого при наданні тлумачення правовій нормі є обов’язком суду, виходячи з п. 2.3. постанови Великої Палати Верховного Суду від 11.12.2019 у справі № 536/2475/14-к.

Тому, на думку автора, висновок щодо застосування п. 9 ч. 1 ст. 309 КПК, зазначений в ухвалі Об`єднаної палати від 19.02.2019 у справі № 569/17036/18, ґрунтується на «формальній» концепції (буквенне тлумачення), у той час як підхід до тлумачення згаданої норми, який пропонувала застосувати колегія суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду в ухвалах від 14.03.2023 у справі № 760/5570/22 і від 24.10.2023 у справі № 569/19829/21, заснований на «матеріально-правовій» («сутнісній») концепції (системне тлумачення).

Для автора є очевидним, що зміст (суть) важливіший за форму, у зв’язку з чим п. 9 ч. 1 ст. 309 Кримінального процесуального кодексу підлягає більш розширеному тлумаченню, згідно з яким ухвала слідчого судді, постановлена на підставі ст. 174 КПК, може бути предметом перегляду в апеляційному порядку.

Джерело: Юридичний вісник України

Продовжити читання →

Новини на емейл

Правові новини від LexInform.

Один раз на день. Найактуальніше.

Digital-партнер


© ТОВ "АКТИВЛЕКС", 2018-2024
Використання матеріалів сайту лише за умови посилання (для інтернет-видань - гіперпосилання) на LEXINFORM.COM.UA
Всі права на матеріали, розміщені на порталі LEXINFORM.COM.UA охороняються відповідно до законодавства України.