Думка експерта
Рівність усіх перед законом: міф чи реальність?
У січні поточного року з посиланням на необхідність економії бюджетних коштів в умовах воєнного стану, українським урядом було прийнято Постанову №1 від 03.01.2025 р., на підставі якої застосовано понижуючі коефіцієнти та істотно зменшено розміри пенсійних виплат для осіб, яким призначалися спецпенсії у зв’язку з роботою на державній службі та в правоохоронних органах.
 |
 |
 |
| Олександр Бабіков партнер Адвокатського об’єднання «DEFENSORES», кандидат юридичних наук |
Ігор Федоренко партнер Адвокатського об’єднання «DEFENSORES», кандидат юридичних наук |
Олена Бабікова директор НДІ проблем досудового розслідування, доктор юридичних наук, професор, адвокат |
Як наслідок, це призвело до оскарження таких дій Пенсійного фонду в порядку адміністративного судочинства. Позивачі-пенсіонери, оскаржуючи протиправність дій та рішень ПФУ, насамперед посилаються на положення ст. 58 Конституції України, в якій закріплено, що закони та інші нормативно – правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи, ст. 64, згідно з якою конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, окрім випадків, передбачених Конституцією України, приписи ст. 21, 22 згідно з якими права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними, при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Читайте також: Марина Барсук, суддя ПАГС, про незалежне правосуддя
Більше того, з цих питань неодноразово висловлювався і Конституційний суд України, який відзначив, що певні категорії громадян, діяльність яких пов’язана з особливими умовами, ризиком для життя і здоров’я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей (Збройні Сили України, правоохоронні органи тощо) потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави (№ 8-рп/99 від 06.07.1999; № 5-рп/2002) як під час проходження служби, так і після її закінчення. Аналогічним чином розв’язувалися спори і в справах про матеріальне забезпечення суддів, яке виступає однією з гарантій суддівської незалежності.
У Рішенні КСУ у справі за конституційними поданнями 55 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статей 58, 60 Закону «Про Державний бюджет України на 2001 рік» та Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень пунктів 2, 3, 4, 5, 8, 9 частини першої статті 58 Закону «Про Державний бюджет України на 2001 рік» і підпункту 1 пункту 1 Закону «Про деякі заходи щодо економії бюджетних коштів» (справа щодо пільг, компенсацій і гарантій) від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002 зазначено, що «норми про матеріальне і побутове забезпечення суддів, їх соціальний захист, встановлені статтями 44, 45 Закону України «Про статус суддів», не можуть бути скасовані чи знижені без відповідної компенсації. Надання суддям передбачених цим Законом пільг, компенсацій і гарантій не може ставитися у залежність від грошових доходів суддів та від бюджетного фінансування».
Отже, навіть необхідність економії бюджетних коштів, коштів Пенсійного фонду, не може розглядатися як легальна підстава для звуження прав і свобод громадян. Запровадження воєнного стану, збільшення витрат, спрямованих на забезпечення потреб Збройних Сил України, впливає на фінансові можливості держави щодо виконання власних зобов’язань і могло б розглядатися як справедливе обмеження. Проте в умовах, коли відбувається збільшення виплат держслужбовцям, а топ-посадовці, члени наглядових рад та навіть деякі менеджери середньої ланки державних органів і установ одержують заробітну плату в сотнях тисяч гривень, така диспропорція розглядається як дискримінація найбільш незахищених верств населення, фінансування яких здійснюється за остаточним принципом.
Очевидна незаконність дій та рішень, спрямованих на погіршення становища громадян у сфері пенсій ного забезпечення, надала можливість протягом стислих термінів сформувати позитивну для громадян судову практику першої та апеляційної інстанцій, якими позови задовольняються та на органи Пенсійного фонду покладається обов’язок забезпечити здійснення виплат громадянам у належному розмірі. Суди стають на захист прав людини, і такі рішення, після розгляду справи апеляційним судом не підлягають оскарженню в касаційному порядку. Здавалося б, справу розглянуто, судом ухвалено рішення, яке набуло чинності, залишається лише останній крок – його виконання та поновлення виплат. Чому ж рішення, що не підлягають касаційному оскарженню, оскаржуються, а Верховний Суд призначає такі скарги до розгляду?
Відкриваючи касаційне провадження за скаргою Пенсійного фонду, судом в обґрунтування прийнятого рішення робляться посилання на положення статті 129 Конституції України, якою передбачено право на касаційне оскарження судового рішення (ухвала від 28.08.2025 р. у справі № 520/3890/25), хоча в п. 8 ст. 129 Основного Закону таке право сформульовано в дещо іншому вигляді, а саме: «забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках – на касаційне оскарження судового рішення».
Таке формулювання, на нашу думку, може тлумачитися як абсолютне право лише щодо апеляційного оскарження й обмежене право на касаційне оскарження – у випадках, прямо передбачених законом. Чому за такої ситуації, коли правові норми очевидні, а судова практика напрацьована, рішення, які приймаються судами, можуть бути неочікуваними й непрогнозованими?
Це спосіб уникнення фактичного виконання судового рішення. Адже після подачі касаційної скарги Пенсійний фонд, з посиланням на факт її подачі та всупереч положенням законодавства України щодо обов’язковості виконання судових рішень, відмовляється від його виконання посилаючись на розгляд справи в касації.
Як наслідок, до завершення касаційного розгляду, який може тривати роками, рішення суду, що набули законної сили, не виконуються. А в разі відмови в скасуванні такого рішення і залишення його в силі, Пенсійний фонд лише поновлює виплати в попередньому розмірі, а заборгованість, що утворилася внаслідок виплат у зменшеному розмірі, виконується вже казначейством у порядку черговості. З урахуванням обмеженості фінансування цих витрат, час виконання зобов’язань також розтягується на роки, а відтак, особа позбавляється реального судового захисту в частині відшкодування завданої шкоди.
Читайте також: Заборона дискримінації в практиці ЄСПЛ та національному судочинстві
Ефективність, прогнозованість судового розгляду, додержання розумних строків, загальна справедливість судового процесу та своєчасне і реальне виконання судових рішень – найбільш вразливі місця нашої судової системи. На наше переконання, Верховний Суд відіграє визначальну роль у житті українського суспільства. Незважаючи на численні реформування й заходи з дискредитації, для багатьох це остання надія на відновлення справедливості в різних категоріях справ. Відтак, незалежно від складності економічних, соціальних умов та політичних обставин, його рішення повинні бути зваженими, законними і справедливими й забезпечувати баланс інтересів держави і людини.
Джерело: Юридичний вісник України
