Думка експерта
Серійні вбивства: концептуальні засади законодавчого, наукового і праксеологічного забезпечення пізнання, доказування та розслідування (частина 2)
Закінчення. Початок
Олександр КРАВЧЕНКО,
аналітик інноваційного відділу інтелектуальної власності та квантових технологій правничої компанії «АЮР-КОНСАЛТИНГ»
Петро Біленчук,
професор Національного авіаційного університету
3. Характерні ознаки серійних убивств.
Окрім того, слід звернути увагу на той факт, що існують вчені, як-от, наприклад, зазначений у праці Є. С. Крюкової — А. В. Хамуков (Хамуков А. В. Серийные сексуальные убийства (криминологический анализ): автореф. дис. канд. юрид. наук. Ростов-н/Д, 1997), які запевняють, що серійні вбивства, як правило, пов’язані із сексуальними посяганнями на особистість і найчастіше мають сексуальну мотивацію. І якщо випадки сексуального посягання на особистість у контексті розгляду категорії «серійні вбивства» не викликають запитань, то виділення саме сексуальної мотивації викликає сумніви. Однак А. В. Хамуков одразу ж зазначає, що останні отримали назву «серійних сексуальних вбивств». Цей термін останнім часом особливо широко використовується в психіатрії, зокрема, в кримінальній психіатрії, увійшов він і в кримінологічний науковий лексикон. Хамуков А. В. вказує, що серійні сексуальні вбивства можна визначити як один із різновидів багатоепізодних убивств (Крюкова Е. С. Криминалистический взгляд на понятие «серийное убийство» // Юридический вестник Дагестанского государственного университета. 2013. № 2. С. 96. URL: https://cyberleninka.ru/article/n/kriminalisticheskiy-vzglyad-na-ponyatie-seriynoe-ubiystvo/viewer).
Саме тому, на наш погляд, з наукової позиції є правильним розмежування таких понять як «серійне вбивство» та «серійне сексуальне вбивство». Серійне сексуальне вбивство може виступати лише як окрема частина категорії «серійне вбивство». Серійні вбивці в процесі своєї злочинної діяльності зазвичай не керуються лише одним мотивом. Досить часто це сукупність різних мотивів, однак серед них основним виступає вбивство людини. У випадку серійних сексуальних вбивств сексуальний мотив виступає як головний другорядний (!) мотив, який іде після головного — вбити. Однак бувають ситуації, коли сексуальна мотивація взагалі виходить на передній план, а маніяки вбивають, насамперед, заради того, аби жертва в майбутньому не повідомила про злочин працівників правоохоронних органів, не допомагала в процесі розслідування та не дала показання проти нього самого. Але в такому контексті, на наш погляд, ідеться вже про зовсім іншу категорію злочинів — «серійні сексуальні (статеві) злочини».
Саме тому при розгляді категорії «серійне вбивство» доцільніше було б не виділяти сексуальний мотив, оскілки це призводить до значного звуження самого поняття «серійне вбивство». Підтвердження такої позиції знаходимо і в праці М. П. Кєптене, який вказує, що «слідчо-оперативна практика показує, що спонукати маніяка може не тільки прагнення отримати сексуальне задоволення, а й інші мотиви» (Кєптене М. П. Поняття та криміналістична класифікація серійних вбивств // Науковий вісник Міжнародного гуманітарного університету. Сер.: Юриспруденція. 2013 № 6-1. Т. 2 С. 188.). Окрім того, слід зазначити, що навіть при наявності факту статевих зносин серійним убивцею зі своєю жертвою, не можна вести мову очевидно, що це вбивство було вчинене на сексуальному ґрунті або має сексуальну мотивацію. Досліджуючи різні позиції та матеріали кримінальних справ минулих років щодо серійних убивць, можна виділити ще й той факт, що деякі серійні вбивці вступали в статевий акт (переважно неприродній) зі своєю жертвою не для задоволення своїх сексуальних потреб, а з тих причин, що зґвалтування для них виступає формою домінації над людиною.
Як вже зазначалося вище, на сьогодні в Україні поняття «серійне вбивство» в науці взагалі недостатньо досліджено і тим більше не має свого законодавчого закріплення. Тому вважаємо, що формування єдиного поняття «серійне вбивство» є однією з фундаментальних проблем, яка потребує відповідного науково-методичного та законодавчого забезпечення. Це необхідно здійснити задля оптимальної організації діяльності правоохоронних органів з метою ефективного виявлення, розкриття й розслідування серійних убивств. Також потрібно враховувати й те, що серійні вбивства характеризуються різними ознаками, які при цьому відсутні в інших злочинах, пов’язаних із позбавленням життя людини. Як справедливо з цього приводу зазначає О. М. Данилів, стаття 115 КК України «Умисне вбивство» попри те, що вона охоплює широкий спектр суспільних відносин, просто не може повною мірою охоплювати всі індивідуалізуючі ознаки серійних убивств (Данилів О. М. Серійні злочини у системі злочинів проти особи // Актуальні проблеми вдосконалення чинного законодавства України. 2015. Вип. 38. С. 199. URL: http://nbuv.gov.ua/UJRN/apvchzu_2015_38_20).
Однак ми повною мірою усвідомлюємо, чому визначення категорії серійних убивств, або хоча б серійних злочинів законодавчо не врегулювано. В зв’язку з цим очевидно постає справедливе запитання, чому об’єктивно цей термін не закріплений у чинному українському законодавстві? Справа в тому, що Україна відноситься до правової системи романо-германської правової сім’ї. Як зазначають Н. В. Ахмедшин та Р. Л. Ахмедшин, правова система романо-германської правової сім’ї при формулюванні кримінальних складів злочинів прагне до максимальної абстракції форми викладу правової норми й відмови від подальшої деталізації понятійного апарату. На відміну від англійської групи права, де в прецедентах знаходять відображення термінологічні розмаїття через вузькість сфер застосування кожного окремого терміна. Зокрема, окремі терміни, спосіб пізнання окремих елементів реальності. Тому кримінологи і криміналісти країн англосаксонської системи права мають великий ступінь свободи при поводженні з усталеними в процесі прийняття прецедентом термінами (Ахмедшин Н. В. О генезисе понятия «Серийный преступник» / Вестник Томского государственного университета. 2017. № 424. С. 201. URL: https://cyberleninka.ru/article/n/o-genezise-ponyatiya-seriynyy-prestupnik/viewer).
Очевидно, що серійні вбивства — це проблема, яка потребує розробки відповідного методичного забезпечення з метою їх розслідування. Для цього необхідно забезпечити формування комплексного підходу та участі в їх розробці фахівців різних галузей правничих та інших знань. Причому згадана Є. С. Крюкова вважає, що при розробці методичних рекомендацій щодо розслідування злочинів даної категорії, окрім працівників правоохоронних органів, які мають досвід розслідування серійних убивств, досвідчених криміналістів, необхідно також залучати медиків, психологів, психіатрів, сексопатологів, судових, медичних експертів, експертів-біологів, які використовуючи свої знання, зможуть дати найбільш чіткі й повні характеристики вчиненого злочину та сформулювати портрет особи злочинця (Крюкова Е. С. С. 99—100).
Виходячи з викладеного вище матеріалу, вважаємо, що слід виокремити й дослідити специфічні ознаки серійних убивств для того, щоби базуючись на них, сформулювати найбільш повну й точну, на наш погляд, науково обґрунтовану позицію щодо визначення самого терміна «серійне вбивство» і характерних її ознак. Розглянемо ці ознаки більш детально.
По-перше, основна відмінність серійних убивств від інших видів злочинів, пов’язаних із позбавленням людини її життя, є їх велика кількість. На сьогодні не вщухають суперечки щодо того, скільки ж убивств потрібно скоїти зловмиснику задля того, аби законодавець зробив висновок про наявність або відсутність у цьому злочині серійності. Ми погоджуємося з думкою тих учених, які в процесі дослідження даного питання встановили, що для того, аби зробити висновок про наявність або відсутність серійності, мінімальну кількість вчинених у пов’язаних між собою ситуаціях вбивств, повинно виступати два вбивства. Чому саме два? Вдало на це запитання відповідає А. В. Галкіна, яка однозначно вважає, що вчинення двох злочинів достатньо для класифікації серії у зв’язку з тим, що досить часто вже в другому діянні виразно проявляються чіткі ознаки специфічного почерку винного, серійного вбивці. Мінімальна кількість (дві) жертв серійного вбивці не є показником його меншої суспільної небезпеки в порівнянні з тими зловмисниками, які скоїли шість чи вісім убивств, а в деяких випадках і 50—60 (Галкина А. В. Криминалистическая характеристика серийных убийств. URL: https://cyberleninka.ru/article/n/kriminalisticheskaya-harakteristika-seriynyh-ubiystv/viewer).
По-друге, згідно з позицією В. О. Образцова та С. М. Богомолової, наступною ознакою є те, що, як правило, серійні вбивці займаються злочинною діяльністю поодинці, тобто без співучасників. Вкрай рідкісні випадки, коли маніяки діють парами (зазвичай це чоловік і жінка, пов’язані сексуальними стосунками). В такій парі, як правило, один із партнерів (чоловік) завжди виступає в ролі лідера (Образцов В. А., Богомолова С. Н. Криминалистическая психология. URL: https://www.twirpx.com/file/515938/). Прикладом такої співучасті слугують «Дніпропетровські маніяки» — назва, яку отримали в пресі серійні вбивці з міста Дніпро: Віктор Саєнко та Ігор Супрунюк. Два дев’ятнадцятирічних мешканці Дніпра були визнані винними у вбивстві 21 людини й засуджені до довічного ув’язнення.
По-третє, як вказують В. О. Образцов та С. М. Богомолова, характерною ознакою серійних убивств є «один епізод — одна жертва» (це, в свою чергу, ріднить серійні вбивства з низкою інших звичайних убивств). Дуже рідкісні винятки коли серійний вбивця вбиває відразу декількох осіб (наприклад, останнє вбивство С. О. Головкіна, коли було три жертви) лише підтверджують це правило. Також В. О. Образцов та С. М. Богомолова зазначають, що характерним для серійних убивць є період емоційного спокою або емоційного охолодження між злочинами. Окремі епізоди злочинної діяльності розділені в часі: інтервал між послідовними вбивствами може обчислюватися тижнями, а часом і роками. Ми підтримуємо позицію, що саме період емоційного охолодження є однією з ключових ознак, який дозволяє виокремити один епізод вбивства від іншого з подальшим виділенням їх у серію. В. О. Образцова та С. М. Богомолова вказують, що в цей період злочинець живе життям звичайного добропорядного громадянина, не викликаючи жодних підозр в оточуючих. І хоча, за словами В. О. Образцова та С. М. Богомолової, після закінчення періоду емоційного спокою вбивства обов’язково відновлюються (Образцов В. А., Богомолова С. Н. URL: https://www.twirpx.com/file/515938/). Незважаючи на поширений міф, що серійні вбивці фактично не можуть зупинитися скоювати вбивства, все-таки є підстави припускати, що це не більше, ніж міф, хоча й із певною долею правди. Вважаємо, що слід акцентувати увагу на тому, що на припинення злочинної діяльності може вплинути безліч як соціально-правових чинників, так і навіть психологічних. Наприклад, Джозеф ДіАнджело (Joseph DeAngelo), колишній офіцер поліції, який більше відомий як «Вбивця із золотого штату», «Справжній нічний мисливець (Original Night Stalker)» або «Східний ґвалтівник (East Area Rapist)», кримінальна діяльність якого датується 1976—1986 роками. Телевізійна станція ABC7 News на своєму сайті https://abc7news.com/ зробила серію репортажів та статей після того, як у 2018 році Д. ДіАнджело був затриманий. Перший злочин (зґвалтування), який приписується саме «Вбивці із золотого штату», був вчинений, як було зазначено, у 1976 році. Потім протягом наступних двох років чоловіка, який на той час був більше відомий як «Східний ґвалтівник (East Area Rapist)», пов’язували з 38 нападами в районах Сакраменто та Стоктону. Однак, починаючи з 1978 року, коли була застрелена пара, яка вигулювала собаку, він почав вбивати серійно. Вбивства продовжувалися до 1981 року, після чого ДіАнджело зупинився (та чи справді це так?). В 1986 році, через п’ять років із моменту останнього вбивства, яке приписувалося саме «Вбивці із золотого штату», було вбито вісімнадцятирічну Д. Круз, і цей злочин пов’язали саме з невідомим на той момент Д. ДіАнджелом. Після цього вбивства, які можна було б зв’язати саме з Д. ДіАнджелом, припинилися зовсім (Guerrero J. C. TIMELINE: A look back at the Golden State Killer’s crime spree that lasted a decade. URL: https://abc7news.com/timeline-looking-back-at-goldenstate-killer-crimes/3391867/). Після затримання в 2018 році він сказав, що його діями в той час керував «Джеррі», який був у нього в голові. І тільки в 1986 р. чоловік зміг побороти недугу і, за його словами, він перестав вчиняти злочини (Anthony L. Golden State Killer: Former police officer Joseph James DeAngelo admits to dozens of rapes, murders. URL: https://abc7news.com/golden-state-killer-confesses-joseph-deangelo-plea-deal-who-did-the kill/6249433/#:~:text=DeAngelo%2C%2074%2C%20did%20not%20cooperate,to%20end%20abruptly%20in%201986).
Враховуючи таку причину і факт того, що Д. ДіАнджело був затриманий аж через 40 років (!) після першого факту зґвалтування, неможливо говорити точно, що він не вбивав і надалі. Але враховуючи досвід, кількість спеціалістів найвищого ґатунку та технологічного потенціалу працівників правоохоронних структур США (поліції, ФБР), який із плином часу тільки збільшувався, та показання самого Д. ДіАнджела, можна припустити, що серійні вбивці все ж таки можуть затихати, якщо переборюють свої внутрішні психологічні проблеми, або знаходять інший вихід для реалізації власних емоцій.
По-четверте, як зазначає Ісаєнко В. М. у своїй праці В. В. Бураков та А. О. Бухановський (Бураков В. В., Бухановский А. О. Серийные убийства: подходы и дефиниции // Серийные убийства и социальная агрессия // Материалы 2-й междунар. науч. конф. POCТOB-нa-Донy, 1998. С. 22) ввели у визначення поняття серійних убивств ознаку, яка є досить істотною та суттєвою з практичної позиції і її слід обов’язково враховувати поряд з іншими ознаками, а саме вчинення цих злочинів без реальних очевидців. Ісаєнко В. М. вказує, що слідча і судова практика дійсно свідчить, що дана обставина є характерною для серійних убивств, оскільки складність розслідування яких багато в чому обумовлена відсутністю будь-якої очевидної доказової бази, тобто є тим, що прийнято називати скоєнням злочинів в умовах неочевидності (Исаенко В. Н. Проблемы теории и практики расследования серийных убийств. М.: АНО «Юридические программы», 2005. С. 9).
Далі — п’яте. Ми частково погоджуємося з позицією науковців В. О. Образцова та С. М. Богомолової, котрі зазначають, що «серійне вбивство відбувається заради вбивства» (Образцов В. А., Богомолова С. Н. вказана праця. С. 25). Так, дійсно, саме вбивство виступає для серійного вбивці стійким (головним) мотивом, однак у випадку із серійними вбивцями, не можна говорити очевидно, що цей мотив єдиний. Зазвичай маніяки не керуються лише одним мотивом. Саме тому ця категорія злочинів є такою суспільно небезпечною. Як зазначає з цього приводу М. Р. Мєднов, в основі злочинної поведінки серійного вбивці лежать ті чи інші психофізіологічні мотиви, в яких знаходять своє відображення реальні потреби, котрі і є визначальними в спрямованості цих мотивів.
Відомо, що в людини не буває незліченної кількості потреб, але величезний простір мотиваційної сфери відображається в їх розмаїтті, різноманітності і взаємозв’язку. Відомо, що в процесі взаємодії один з одним, вони посилюються і послаблюються, вступають у конфлікти між собою, і, як результат, можуть проявлятися у вигляді аморальної, а іноді й злочинної, поведінки. Деякі дії, а тим більше поведінка, людини в цілому (в яку входить і злочинна) зазвичай керуються не одним, а відразу двома і більше мотивами, які перебувають один з одним в складних ієрархічних відносинах. Серед них виділяють провідні, що стимулюють поведінку, надають їй особистісний відтінок. Аналізуючи ці аспекти М. Р. Мєднов зазначає, що провідні мотиви завжди носять несвідомий характер. У зв’язку з цією причиною серійні вбивці часто не в змозі пояснити причини своєї антигромадянської поведінки, те, чому вони вчинили даний злочин, чим керувалися, все це навіть для них самих залишається інколи загадкою. Через це можна зустріти думки, що серійні вбивства є «безмотивними». З цього приводу М. Р. Мєднова зазначає, що на його погляд існують три основні групи мотивів, якими керуються серійні вбивці при скоєнні цих небезпечних злочинів: 1) самоствердження; 2) заміщення; 3) самовиправдання (Меднов М. Р. Мотивы серийных убийц при совершении преступлений, проблемы и перспективы развития // Отечественная юриспруденция № 2 (16), 2017. С. 19. URL: https://legalscience.ru/images/PDF/2017/16/Otechestvennaja-jurisprudencija-2-16.pdf).
Думка досить цікава, хоча, на наш погляд, не є доцільним зазначати, що це «основні групи». Єдиним основним (стійким, головним) тут виступає саме мотив вбити людину. А від нього вже походять другорядні. Для чоловіка таким мотивом може бути, наприклад, мотив домінації над жертвою, приниження її як у фізичному аспекті, так і в психологічному, може бути і вже згаданий сексуальний мотив. Водночас слід зазначити, що у випадку, коли серійним вбивцею є жінка, то переважно основним другорядним мотивом для неї виступає особиста нажива. Також, як уже зазначалося вище, потрібно враховувати і той факт, що в одному серійному вбивці може бути переплетено декілька мотивів, однак не головних, а другорядних, де один може виступати головним другорядним, а інші, в свою чергу, відходити на задній план.
Шосте. Як зазначає Л. В. Телешова, кожен тип особистості серійного вбивці володіє певними характерними особливостями поведінки, що, безсумнівно, відображається й на місці вчинення злочину або місці виявлення трупа. Та ж Л. В. Телешова вказує, що очевидно не можна стверджувати однозначно, що серійні вбивства скоюються лише психічно хворими людьми, оскільки це не підтверджується ні теорією, ні реальною слідчою та судовою практикою. Вважається, що наявність психічного розладу також не виключає осудність. Фактично йдеться про те, що особливості поведінки кожного із серійних вбивць так чи інакше мають своє відображення при виборі способу вбивства, виборі типу жертви, підготовці знаряддя вбивства, спробах приховування або демонстрації трупа (його частин), різного роду посмертних маніпуляцій із жертвою, а також у самій обстановці на місці злочину або на місці виявлення трупа. Очевидно, що якщо йдеться про психічні розлади, це може бути виражено у вигляді крайньої жорстокості при скоєнні вбивства, збоченій формі дій із трупом або частинами тіла трупа, великій кількості поранень на тілі жертви, канібалізмі, некрофілії, вампіризмі тощо. Воночас відповідно до позиції вказаної авторки, про конкретну акцентуацію характеру злочину може розповісти конкретне місце його вчинення: нехарактерний порядок для місця скоєння насильницького вбивства може свідчити про крайню педантичність зловмисника, про це ж доказує й нав’язлива повторюваність окремих елементів обстановки на місці злочину. Тут може йтися також і про ритуалізацію навколишнього оточення (Телешова Л. В. Признаки серийности преступления при выдвижении криминалистических версий по делам о серийных убийствах // Апробация. 2015. № 10 (37). URL: http://sci-article.ru/stat.php?i=1436008286).
Висновки
Усе вищевикладене дозволяє сформулювати наступні висновки. По-перше, вважаємо, що під поняттям «серійні вбивства (серія вбивств)» необхідно усвідомлювати й розуміти сукупність убивств однієї і більше осіб, в двох та більше епізодах, скоєних однією особою (іноді групою осіб), які вчинені в умовах неочевидності, з певним проміжком у часі, характерним є стійкий (головний) мотив, який спрямований на спричинення смерті іншим особам. По-друге, серійні вбивства можна об’єднати такими типовими ознаками як планування злочину в переважній більшості випадків; типовість обстановки місця скоєння злочину; однотипність видів та ознак слідів злочину і злочинця; типовість вибору способу та знаряддя вбивства; можуть проявлятися характерні особливості в плані вибору жертви та її вистежування; однотипність дій при безпосередньому нападі на жертву; типовість дій задля приховування трупа або, навпаки, публічної демонстрації свого злочину.
Джерело: Юридичний вісник України
