Що це було? Запитання до громадськості

Усі останні події довкола НАБУ і САП розгорталися так швидко, що не встигав реагувати: спочатку масові обшуки в Національному антикорупційному бюро по всій державі, потім одразу прийняття закону, яким фактично було приведено у відповідність до вимог Конституції України (і то, лише частково) діяльність цих створених під тиском наших так званих «партнерів» антикорупційних органів з небаченими перевагами і привілеями, порівняно з іншими національними органами правопорядку, а головне – повністю безконтрольних у частині додержання вимог законів та конституційних прав і свобод громадян, чого ані США, ані той же Європейський Союз у себе не дозволяють.

Олексій Баганець заступник Генерального прокурора (2000–2002, 2005–2006, 2014–2015 рр.), заступник голови Союзу юристів України, почесний президент Асоціації слідчих України, віце-президент Світового конгресу українських юристів, адвокат, кандидат юридичних наук, заслужений юрист України, стрілець Тероборони м. Києва

Читайте також: Не тиск на бізнес, а якість процедур. Як перетворити українську митницю на євросоюзівську?

До речі, я навіть не встиг у ці перші дні ознайомитися повністю з проголосованим (чи не вперше за кілька років – на користь України та суспільства в цілому) законом, назва якого дійсно явно невдала в порівнянні із його змістом, хоча я його, вибачте, все одно цілком підтримував, попри те, що в частині міст, в тому числі й прифронтових, та столиці України були організовані мітинги під лозунгами захисту названих антикорупційних органів від позбавлення незалежності. Опісля свідомо не став його коментувати (та й читати його уважно до кінця не було бажання), бо на той час уже з’явилося повідомлення від нашого гаранта Конституції про його намір внести до Верховної Ради вже новий Закон (не встигли на попередньому навіть висохнути чорнила після його підписання) про «посилення» чи «забезпечення» незалежності антикорупційних органів.

І все одно мене більше всього здивували навіть не організатори цих фактично протиправних масових заходів під час дії режиму воєнного стану, бо вони не діють в інтересах України, мені навіть не цікаво слухати їх повідомлення, з якої причини чи точніше – завдяки чому вони зуміли зібрати стільки протестуючих людей, в основному, молодих, які, при цьому, співали, танцювали, навіть висловлювалися інколи чомусь матом, так би мовити, аби знайти собі справжній драйв, насолоджуючись життям. Біля них із задоволенням фотографувалися організатори з числа тих же «грантоїдів» та «соросят». Трагедія в тому, що в цей же час на передовій, та і в тилу, гинули справжні патріоти України, а наша держава втрачає вже не метри, а кілометри квадратні нашої території і невідомо куди найближчим часом ворог зможе дійти за такої ситуації в країні зокрема в обороні, з урахуванням існуючих очевидних проблем з мобілізацією для підготовки рівнозначної заміни нашим воїнам, які воюють без перерви вже майже 4 роки, нехватки озброєння та боєприпасів. Або, інша сторона цієї медалі: бісить відверте невігластво організаторів цих заходів, які взагалі не переймаються безпекою учасників, ігноруючи небезпеку можливих прильотів балістичних ракет та «шахедів», наче в них є домовленості чи гарантії від ворога, щоб їх не обстрілювали в цей час.

Дивувала також і кількість людей (мабуть забули, що йде війна), які в цьому брали участь (хоча допускаю, що їх просто використовували), але не з метою захисту свого майбутнього під час цієї війни, а для чийогось благополуччя, і, зверніть увагу, не за наступ влади на конституційні права громадян, наприклад, пенсіонерів, не за невиконання рішень суддів щодо виплат і нарахування пенсій, не за систематичне підвищення цін на комунальні послуги чи збільшення податків, чим нам постійно погрожують такі одіозні парламентські особи як Г. Третьякова та Д. Гетманцев.

Далі планував перейти до обґрунтування помилковості закликів мітингуючих щодо повернення «самостійності» чи «незалежності» антикорупційним органам, але, емоції, вибачте, зашкалюють, тим більше, переконаний, що левова частина учасників цих заходів взагалі не розуміють проблему, вимагати розв’язання якої вони там зібрались – чи за гроші, чи за компанію – не важливо. Якщо хтось ще вірить в обіцянки наших «партнерів» про прийняття України в ЄС, то це вже не смішно, бо такі обіцянки ми чуємо вже понад 10 років і в них, як на мене, можуть вірити хіба що люди необізнані з цими питаннями. Тим більше, я впевнений, що й у Верховній Раді за цей оскаржуваний закон проголосували і ті депутати, які підтримували раніше створення тих же НАБУ і САП, може навіть і голосували за це в 2014–2015 роках, не звертаючи уваги навіть на заперечення кваліфікованих фахівців із числа правоохоронців та тих же прокурорів.

Читайте також: Дозвіл на обшук. Розгляд цього питання слідчим суддею: недоліки в регулюванні

У мене до цих пір зберігаються деякі матеріали переписки з органами влади на цю тему, бо я був в числі якраз тих представників керівництва ГПУ, котрі усвідомлювали очевидну помилковість такого рішення тодішніх Президента і Верховної Ради України та навіть їхню колосальну шкоду. Водночас, хочу сказати, що я не тільки готував такі заперечення на адресу тодішніх очільників нашої держави, а паралельно постійно писав тоді в ЗМІ публікації з цього приводу та виступав на науково-практичних конференціях на цю тему, а тому сьогодні обмежуся лише виставленням для ознайомлення всіх зацікавлених осіб однієї із своїх перших публікацій в 2016 році на цю тему, щоб думаючі і здатні аналізувати читачі в цьому особисто пересвідчилися, бо я своєї думки не змінив до цього часу.

Вибачте, що багато доведеться читати, але в ній я достатньо повно обґрунтував свою позицію та навіть спрогнозував чим усе це закінчиться. Так що в кого є бажання мене краще зрозуміти, а не огульно звинувачувати в підтримці нинішньої влади, яка, начебто, перешкоджає боротьбі із корупцією. Уточню: я не впевнений у щирості нашої влади щодо мотивації прийняття цього закону, але для мене головне, що він дійсно був необхідним для наведення правопорядку в сфері боротьби з корупцією та забезпеченні дотримання законності.

P.S. Для відома зазначу: дану публікацію я поштою відправив також особисто Генеральному прокурору, аби він лише захотів і знайшов час, щоб з нею ознайомитися.

Джерело: Юридичний вісник України

Поділитися

Твітнути