Що з люстрацією та чим вона закінчилася?

Олена ОСТРОВСЬКА,
керівник напряму правосуддя у кримінальній юстиції
Асоціації українських моніторів дотримання прав людини

Одразу ж зазначу, що мова в даному разі піде не про судову реформу, яка розпочалася в 2016 році, а про люстрацію органів судової влади (зокрема суддів), проголошену ще в 2014-му, і яка давно мала би завершитися. Це – два різних процеси, котрі не можна плутати. Останні роки в медіа досить широко обговорюють саме судову реформу, але про люстрацію чомусь замовчують. Саме тому наразі так і не зрозуміло, чим вона завершилася і чи завершилася взагалі?

Загалом зайвий раз хочеться звернути увагу на те, на хвилі яких гасел приймаються парламентом закони і як вони потім виконуються. Як свідчить практика, хто ініціює ці закони, той першим ними й нехтує, гальмує або взагалі зводить нанівець. Отже, дозвольте нагадати, що в 2014 році після Революції Гідності парламентом було прийнято 2 люстраційних закони – «Про відновлення довіри до судової влади в Україні» від 08.04.2014 р. та «Про очищення влади» від 16.09.2014 р. Перший закон стосувався лише суддів, другий же — поширювався на всіх державних посадовців, у тому числі й на суддів.

Як виконувався закон про відновлення довіри до судової влади?

Головним завданням закону було підвищити авторитет судової системи шляхом звільнення суддів, які були причетні до винесення судових рішень, що порушували конституційні права і свободи громадян у період з 30 листопада 2013 року по 23 лютого 2014 року. Цим законом передбачалося:

1. звільнити суддів з усіх адміністративних посад у місцевих, апеляційних та вищих спеціалізованих судах і впровадити принцип виборності цих посад (йдеться про посаду голови суду);
2. достроково припинити повноваження членів Вищої ради юстиції та Вищої кваліфікаційної комісії суддів;
3. створити при Вищій раді юстиції Тимчасову спеціальну комісію (далі – ТСК) з перевірки суддів, які приймали рішення проти активістів Євромайдану та Автомайдану під час Революції Гідності.

Вища рада правосуддя в своїй щорічній доповіді за 2017 рік «Про стан забезпечення незалежності суддів в Україні» поінформувала, що станом на 31 грудня 2017 р. реалізація зазначених заходів мала такі підсумки: 1) в результаті проведених у судах виборів на посаду голови суду у 80% випадків були переобрані ті самі особи; 2) внаслідок застосування люстраційних заходів Вища рада юстиції та Вища кваліфікаційна комісія суддів оновилися на 100%. Новий склад ВККСУ було сформовано у грудні 2014 року, а ВРП – у червні 2015-го; 3) ТСК почала свою діяльність 12 червня 2014 року, і саме з цієї дати розпочався прийом заяв про проведення перевірки суддів на предмет порушень, визначених у Законі «Про відновлення довіри до судової влади». Усього ТСК прийняла 2 192 заяви, на підставі яких призначила 309 перевірок, з них закінчила – 66. Незважаючи на те, що ТСК мала працювати протягом одного року, офіційно вона завершила свою роботу лише 18 червня 2016-го, при цьому до Вищої ради юстиції від ТСК було передано 234 нерозглянуті заяви стосовно 305 суддів.

Оскільки ні на офіційному сайті Вищої ради правосуддя, ні в щорічній її доповіді за 2018 рік немає інформації про зазначені вище 234 заяви, довелося направити до ВРП запит про надання такої інформації за результатами розгляду цих заяв. Отже, за отриманою інформацією в квітні 2016 року до ВРП надійшов 41 висновок ТСК про наявність ознак порушення присяги в діях 46 суддів. За цими висновками ВРП прийняла лише 25 рішень стосовно 29 суддів щодо підтвердження в їх діях ознак порушення присяги судді. На підставі відповідних подань ВРП до Верховної Ради та до Президента України вказані судді були звільнені саме у зв’язку з порушенням присяги судді. У решті висновків ВРП не виявила жодних ознак порушення суддями присяги судді.

Давайте розберемо кількісні показники цього розгляду за попередні роки. У квітні 2016 року до Вищої ради правосуддя від ТСК надійшли також вищезгадані нерозглянуті 234 заяви стосовно 305 суддів. У 2016 році за результатами розгляду цих заяв ВРП відкрила 43 дисциплінарні справи стосовно 45 суддів, з яких лише щодо 2 суддів було прийнято рішення про внесення подання про їх звільнення за порушення присяги. Також у 2016 році щодо решти заяв ВРП прийняла 94 рішення стосовно 153 суддів про відсутність підстав для їх розгляду. Вже наступного, 2017-го, з решти нерозглянутих заяв (із 234 заяв) ВРП прийняла 62 рішення про відкриття дисциплінарних справ стосовно 71 судді; 41 рішення про притягнення 41 судді до дисциплінарної відповідальності та 107 рішень про відмову у відкритті дисциплінарної справи або про відмову у притягненні до дисциплінарної відповідальності 128 суддів. У 2018–2019 роках прийнято 4 рішення (наскільки змогла розібратися в цій арифметиці, це якраз останні 4 заяви із 234) про відсутність порушень вимог щодо несумісності в діях відповідних суддів. У підсумку, в своєму листі Вища рада юстиції вказала, що за заявами, які надійшли від ТСК, у 2017–2019 р.р. ВРП ухвалила 23 рішення про звільнення суддів на підставі п.3 ч. 6 ст. 126 Конституції України – вчинення істотного дисциплінарного проступку, грубе чи систематичне нехтування обов’язками, що є несумісним зі статусом судді або виявило його невідповідність займаній посаді.

Як же проходила люстрація по закону про очищення влади?

Відповідно до цього закону в органах судової влади люстрацію мали пройти керівництво Державної судової адміністрації, члени Вищої кваліфікаційної комісії суддів та Вищої ради юстиції (крім Голови Верховного Суду України), члени Вищої ради правосуддя (після її створення) і, звичайно, судді, які розглядали справи проти активістів Євромайдану та Автомайдану під час Революції Гідності (ст. 2, ст. 3). Очищення влади або люстрація в розумінні цього закону – це заборона окремим особам обіймати певні посади (крім виборних) в органах державної влади та органах місцевого самоврядування (ст. 1). Заборона застосовувалася у двох випадках: 1) якщо особа обіймала сукупно не менше року визначені цим законом посади саме в період із 25.02.2010 р. по 22.02.2014 р. (п. 6 ч. 1 ст. 3 Закону); та 2) якщо особа обіймала певну посаду (посади) у період з 21.11.2013 р. по 22.02.2014 р. та не була звільнена в цей період з цієї посади (посад) за власним бажанням (п. 2 ч. 2 ст. 3 Закону).

Головним «куратором» виконання положень цього закону було визначено Міністерство юстиції (ст. 5 Закону). Однак перевірку на предмет наявності заборон мав би проводити не сам Мін’юст, а безпосередньо орган, де працювала особа, яка мала бути перевірена. Виключенням із цього правила було тільки керівництво Державної судової адміністрації, перевірку щодо якого мала б провести Рада суддів України, котра законодавством й уповноважена обирати та звільняти керівництво ДСА (ч. 4 ст. 5 Закону «Про очищення влади», ст. 150 Закону «Про судоустрій і статус суддів»). Якщо ж говорити про членів ВККСУ, ВРЮ, ВРП, то відповідну перевірку мав би організувати керівник органу, в якому на час перевірки працювала така особа; а суддів — голова суду, в якому працював суддя (ст. 5 закону).

Нагадаю, що в цілому за законом перевірці підлягали такі речі:

1) достовірність вказаних у заяві відомостей щодо незастосування заборон, передбачених Законом «Про очищення влади» (така заява мала бути написана безпосередньо особою, яка підлягала перевірці, і, таким чином, ця особа перевірялася на доброчесність);

2) достовірність відомостей про наявне майно (майнові права) та відповідність його/їх вартості доходам, отриманим із законних джерел за час перебування особи на передбачених у законі посадах (ч. 5 ст. 5 закону).

Отже, що ж мало відбутися, якщо якийсь гіпотетичний працівник отримував негативний висновок? У разі встановлення негативного висновку за результатами такої перевірки, його копія надсилалася до Міністерства юстиції для офіційного оприлюднення на офіційному веб-сайті Мін’юсту та внесення до Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону «Про очищення влади», а керівник органу мав звільнити такого працівника із займаної посади. Якщо ж перевірка проводилася стосовно судді, то в разі негативного висновку цей документ надсилався до Мін’юсту, який, у свою чергу, мав його надіслати до Вищої ради правосуддя та/або Вищої кваліфікаційної комісії суддів з пропозицією прийняти рішення про звільнення судді з посади.

Як проходила люстрація членів ВРП?

За інформацією Мін’юсту, в люстраційний період у Вищій раді юстиції працювали 36 осіб, які мали бути перевірені на предмет вищезазначених заборон. Рада провела відповідні перевірки щодо цих осіб, але за наявності декількох підстав звільнення — звільнення у зв’язку з люстрацією або звільнення у зв’язку з виходом у відставку, віддавала перевагу саме другій підставі. Запитаєте, чому? Бо наслідки другої із підстав є більш сприятливими для суддів. Тобто звільнення відбулося не відповідно до Закону «Про очищення влади», а за нормами Закону «Про судоустрій і статус суддів». Такі рішення на підставі відповідних подань Вищої ради юстиції приймала саме Верхов- на Рада України як орган, що уповноважений був звільняти таких суддів.

Відомий лише один випадок, коли Вища рада юстиції 24 грудня 2015 р. задовольнила подання Мін’юсту та внесла до парламенту подання про застосування до члена Вищої ради юстиції – судді Вищого господарського суду України Віктора Татькова — люстрації на підставі п. 6 ч. 1 ст. 3 Закону «Про очищення влади» та про звільнення його з займаної посади. При цьому Верховна Рада України звільнила вказаного суддю лише 29 вересня 2016 року.

Як проходила люстрація членів ВККСУ?

У люстраційний період у ВККСУ працювали 12 осіб, з яких станом на час реалізації закону трьох із них особи були колишніми суддями, що вже були у відставці. Щодо трьох інших суддів інформація взагалі була відсутньою, а щодо решти шести — Мін’юст направив подання до Вищої ради юстиції про їх звільнення. Далі ВРП за результатами розгляду вказаних 6 подань ухвалила одне рішення про звільнення одного судді у зв’язку з люстрацією за Законом «Про очищення влади» і три рішення щодо трьох суддів – про їх звільнення у зв’язку з поданням ними заяви про відставку. У задоволенні решти трьох подань Мін’юсту було відмовлено.

Як проходила люстрація суддів?

На виконання вимог Закону «Про очищення влади» Мін’юст звернувся до Вищої ради юстиції щодо люстрації 70 суддів (у тому числі на підставі членства в люстраційний період у Вищій раді юстиції та Вищій кваліфікаційній комісії суддів). Відповідно до «Звіту Міністерства юстиції про результати збору та узагальнення інформації щодо реалізації Закону «Про очищення влади» протягом двох років» із подань, які були направлені Мін’юстом до ВРЮ щодо звільнення 70-ти суддів на підставі вказаного Закону: не розглянуто подання – щодо 16 суддів, не завершено провадження щодо 27 суддів; прийнято одне рішення про внесення до Верховної Ради України подання про звільнення члена ВРЮ — судді Вищого господарського суду України Віктора Татькова (про це зазначалося вище); завершено провадження — щодо 26 суддів, оскільки на момент люстрації ці судді вже були звільнені з займаних посад або їх повноваження вже були припинені.

Таким чином 31 суддя з 70, щодо яких Міністерство юстиції зверталося до Вищої ради юстиції, звільнені відповідними суб’єктами (Президент України/Верхов- на Рада України) з наступних підстав: за власним бажанням/закінчення строку повноважень/відставка/набрання законної сили обвинувальним вироком щодо судді/порушення присяги…)», — зазначено у вказаному звіті (але в мене чомусь виходить 27 суддів, а не 31, якщо скласти 26 та 1, вказані вище).

Звертаю увагу, що це дані лише за перші два роки дії Закону «Про очищення влади». Що відбувалося з поданнями Мін’юсту в наступні роки, міністерство не публікує на своєму сайті. При цьому в мережі можна знайти постанову Великої Палати Верховного Суду від 15 березня 2018 року у справі № 800/414/17 (П/9901/77/18). Цим рішенням фактично станом на початок 2018 року ВРП залишила без розгляду 33 подання Мін’юсту щодо люстрації суддів. Окрім того, з листа Вищої ради правосуддя, який згадувався вище, також стало відомо, що у 2018 році це відомство ухвалило ще 6 рішень: чотири – про залишення без розгляду 4-х подань Мін’юсту стосовно люстрації суддів та два – за 2-ма поданнями Міністерства юстиції про відсутність підстав для люстрації відповідних суддів.

Замість підсумку скажу, що всі цифри у статті наведено з офіційних джерел. Крім того, це свідчить про відсутність статистичного обліку результатів люстрації. Отже, початкове питання: як же насправді проводилася люстрація судових органів та чи є хоч якісь офіційні її підсумки, має єдину відповідь. Виявляється, їх немає. Жоден з органів, залучених до процесу люстрації, не оприлюднив остаточних результатів виконання люстраційних законів. Хоча пройшло вже 5 років. Інше питання — чому? А відповідь проста. За бажанням перегляньте ще раз, які ж рішення приймали Вища рада юстиції, Вища рада правосуддя, а вже на підставі їх звернень — і Верховна Рада України й Президент України. Очевидно, звітувати немає про що. Осіб, яких звільнили за люстраційними законами, — всього близько 50 (згідно з вищенаведеними даними). Якщо ж оприлюднити ці дані, тоді як «виглядатимуть» ті, хто ініціював цю люстрацію? От і виникає ще одне питання до Верховної Ради України та колишнього Президента України: для чого чи для кого приймались люстраційні закони?

Джерело: Юридичний вісник України

Поділитися

Твітнути