Думка експерта
Щодо відновлення ефективної діяльності прокуратури та органів досудового розслідування
Олексій БАГАНЕЦЬ, заступник Генерального прокурора
(2000–2002, 2005–2006, 2014–2015 рр.), віце-президент Світового конгресу
українських юристів,
член Науково-консультативної ради при ДБР,
адвокат, кандидат юридичних наук, заслужений юрист України
Пропозиції
Спостерігаючи за тим, як протягом останніх 6-ти місяців руйнувалася українська прокуратура командою абсолютно непрофесійної й випадкової людини, призначеної вже новим Президентом нашої держави, я звертався до В. Зеленського із відкритим листом, де застерігав про неминучі та надзвичайно шкідливі наслідки від такої «реформи». Коли побачив, що цей черговий експеримент над прокурорами вже переріс у справжній колапс у діяльності не лише прокуратури, а й усієї системи органів досудового розслідування, то передав в Офіс Президента ще один лист, але вже із проханням негайно припинити це відверте беззаконня.
Про ситуацію загалом і авторські пропозиції
І сьогодні, коли вже немає на посаді Генпрокурора вказаного вище лже-реформатора, який замість того, щоб покаятися, пообіцяв у парламенті повернутися, не зрозуміло лише куди, а на його місце призначена інша особа і теж надзвичайно далека від проблем та специфіки прокурорської діяльності, що не дає особисто мені надії повірити в зміни на краще: в негайне призупинення так званої «переатестації» прокурорів, відновлення на посадах та повернення незаконно звільнених досвідчених і професійних працівників, здатних уже сьогодні приступити до виконання своїх службових обов’язків тощо, я особисто розробив і надіслав як Ірині Венедіктовій, так і керівнику Офісу Президента України Андрію Єрмаку та голові профільного комітету Верховної Ради Денису Монастирському власні «Пропозиції» (нехай і в скороченому вигляді) щодо відновлення ефективної діяльності прокуратури та органів досудового розслідування. При тому продовжую наголошувати, якщо ці рекомендації не будуть враховані найближчим часом, чекати на покращення діяльності прокуратури й органів досудового розслідування чи, тим більше, посилення боротьби зі злочинністю та корупцією у вищих ешелонах влади, що Президент України обіцяв у вигляді «весняних посадок», не варто.
Однією з найбільш гострих проблем сьогодення є стрімке погіршення криміногенної ситуації в Україні, розгул і безкарність криміналітету, як результат — беззахисність громадян, суспільства і держави від злочинних посягань. Оскільки саме держава, яка знаходиться фактично в стані війни, має гарантувати кожному громадянину захист від злочинних посягань та повинна забезпечити належний правопорядок і дотримання законності, існує нагальна потреба саме в посиленні боротьби зі злочинністю та корупцією в Україні, перш за все, через суттєве покращення діяльності правоохоронних органів.
Аналізуючи протягом останніх 6 років так звані «перетворення» в правоохоронних органах нашої держави, я давно дійшов до зовсім невтішного висновку про те, що будь-яких змін на краще в їх діяльності не відбулося. Навпаки, нав’язані із-за меж нашої країни «реформи», в першу чергу під виглядом впровадження «європейських стандартів» та «американських підходів», повністю зруйнували правоохоронну систему України, як таку, а правоохоронні органи (як старі, так і нові) перетворилися на, вибачте, безпорадні структури, які існують самі по собі, без відповідної взаємодії між собою, а головне, без будь-якого контролю за їх діяльністю.
«Реформування» органів прокуратури
Найбільше дісталося органам прокуратури, проти яких, починаючи вже десь із серпня – вересня 2014 року, було розгорнуто справжню інформаційну «війну», пов’язану, в основному, з необґрунтованим звинуваченням всіх (без винятку) прокурорів і слідчих прокуратури в корупції, під час реалізації якої й було витягнуто, так би мовити, «із забуття» недосконалий, безграмотний, розроблений ще за часів Януковича проект Закону «Про прокуратуру», який прямо протирічив Основному Закону нашої країни. Разом із тим, саме цей законопроект у прискореному порядку, без залучення незалежних фахових й авторитетних вітчизняних експертів, без будь-якого обговорення в суспільстві і був проголосований ВР України вже в жовтні 2014 року, після чого нашвидкуруч, без будь-яких зауважень підписаний тодішнім гарантом Конституції.
Мало того, що наша, так би мовити, «демократична» Верховна Рада при прийнятті цього закону вже не передбачила в ньому повноважень прокурорів по нагляду за додержанням прав і свобод людини і громадянина та дотриманням законів з цих питань органами державної влади і місцевого самоврядування, тобто саме правозахисної функції, чого, до речі, Парламентська асамблея Ради Європи (ПАРЄ) не вимагала, нашим тодішнім законодавцям та Президенту й цього виявилося замало. Звертаю Вашу увагу, що, з метою повного «знищення» органів прокуратури, попередня влада пішла далі і в 2016 році вже змінами до Основного Закону позбавили прокуратуру ще однієї важливої конституційної функції: «нагляду за додержанням законів органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність і досудове слідство», після чого правоохоронні органи остаточно залишилися не тільки безнаглядними, а й безконтрольними, а прокурор, таким чином, був позбавлений можливості в межах правового поля реагувати не лише на порушення ними законів та прав і свобод громадян, а й на їх відверту бездіяльність у боротьбі із злочинністю та корупцією.
Незважаючи на те, що прокурори у відповідності до ще діючих норм КПК України та Закону «Про прокуратуру», начебто, продовжують (на папері) здійснювати «нагляд за додержанням законів на досудовому розслідуванні у вигляді процесуального керівництва», насправді ж, згідно ст. 36 КПК України, він покладений лише на прокурорів-процесуальних керівників, тобто, як правило, на рядових прокурорів, які, здебільшого, є найменш досвідченими.
Нагляд за дотриманням законів
Хоча про який «нагляд за дотриманням законів» можна вести мову, якщо процесуальні керівники не мають будь-яких важелів впливу на слідчих й оперативних працівників, які, наприклад, не виконують їх письмові вказівки. До того ж, прокурори тепер позбавлені повноважень проводити у всіх органах досудового розслідування й оперативних підрозділах будь-які перевірки на предмет дотримання ними законів по боротьбі із злочинністю та корупцією, а тим більше вносити їх керівникам документи прокурорського реагування з вимогами як усунення виявлених порушень закону, так і притягнення винних службових і посадових осіб до дисциплінарної відповідальності, аж до звільнення із займаних посад.
Ще більш шкідливими й такими, що допомогли фактично «розвалити» прокуратуру із середини, були зміни, які з 2016 року неодноразово вносилися до вже нового, так би мовити, «реформованого» Закону «Про прокуратуру» з метою допомогти очолити прокуратуру особам, які не мають будь-якого досвіду роботи в цих органах, що, на мою думку, є неприпустимим! Про призначення на цю високу, відповідальну посаду осіб навіть без юридичної освіти взагалі соромно згадувати!
І це при тому, що Генпрокурор є виключно процесуальною особою, бо зобов’язаний особисто виконувати конкретні прямі процесуальні обов’язки, передбачені КПК та іншими законами України, що беззаперечно вимагає наявності в нього необхідних знань норм Конституції та законів України, в тому числі й КПК, а й, що найголовніше, досвіду належної організації досудового розслідування та прокурорського нагляду, а тим більше, вміння збирати, перевіряти й оцінювати докази винуватості конкретних осіб.
Але ще більш негативним у таких «нововведеннях» як, до речі, і в законі про подальше «реформування» прокуратури, вже підписаному нинішнім Президентом України, було те, що цими «змінами», під явно шкідливими закликами «оновлення» чи «очищення» кадрового складу органів прокуратури за рахунок, так званих, «нових облич», була надана можливість призначати одразу в регіональні прокуратури та, тим більше, центральний апарат ГПУ (тепер – Офіс Генерального прокурора) осіб навіть без передбаченої вже новим, начебто, «проєвропейським» Законом «Про прокуратуру» 2014 року спеціальної підготовки і навчання в Академії прокуратури, без будь-якого досвіду роботи в органах прокуратури, а лише при наявності вищої юридичної освіти й відповідного «стажу роботи в галузі права», що було раніше категорично заборонено. Про який тоді рівень прокурорського нагляду та процесуального керівництва, а тим більше, організації досудового розслідування, можна говорити, якщо такі вузькоспеціалізовані функції тепер покладаються на таких непрофесійних прокурорів?
«Новим» КПК України знищено оперативнорозшукові підрозділи
А хіба не є причиною погіршення криміногенної обстановки в державі той факт, що в листопаді 2012 року «новим» КПК України було фактично знищено оперативно-розшукові підрозділи, які з того часу не мають права за власною ініціативою займатися оперативно-розшуковою діяльністю на стадії досудового розслідування, в першу чергу з метою розкриття вже вчинених злочинів, зокрема і по «гарячих слідах», а можуть лише за дорученням слідчого і прокурора проводити слідчі (розшукові) та негласні слідчі (розшукові) заходи. Для відома, одночасно із новим КПК тоді ж були внесені зміни й до Закону «Про оперативно-розшукову діяльність», в якому до повноважень оперативно-розшукових підрозділів було віднесено проведення оперативно-розшукових заходів лише з метою виявлення злочинів, які тільки готуються, та осіб, які їх готують, тобто до реєстрації кримінальних проваджень в ЄРДР.
Для об’єктивності, треба визнати, що процес фактичного знищення правоохоронної системи в Україні розпочався з прийняттям КПК України 2012 року, але найбільш активно продовжився вже в період 2014-2019 років. На жаль, він продовжує прогресувати й після виборів нинішнього гаранта Конституції! І ніхто, зверніть увагу, ніхто сьогодні не перей- мається тим, що в результаті так званого «реформування» прокуратури протягом кількох місяців відвертого беззаконня, приниження й оббріхування всіх без винятку прокурорів, яке твориться в органах прокуратури і, зокрема, в центральному апараті так званого «Офісу Генерального прокурора», держава в цілому фактично припинила виконувати взяті на себе функції по боротьбі зі злочинністю та корупцією (окрім, хіба що, НАБУ і САП), особливо в частині забезпечення прав громадян, в тому числі й права на захист від злочинних посягань.
У результаті так званої «переатестації» в центральному офісі, а тепер і в регіональних прокуратурах, уже звільнені не лише з посад, а й з органів прокуратури, найбільш підготовлені фахівці в сфері досудового розслідування та прокурорського нагляду, в першу чергу у формі процесуального керівництва, які вміли розкривати злочини, володіли необхідними навичками і досвідом в організації роботи по збору, перевірці та оцінці доказів, знали, як підтримувати в судах свої і слідчих клопотання на стадії досудового слідства, а тим більше, державне обвинувачення по направлених до судів обвинувальних актах. Тільки вдумайтесь, за час так званої, «переатестації» в Генеральній прокуратурі було звільнено більше 600 прокурорів!
Щодо «громадських організацій антикорупційного спрямування»
Тепер уже не здаються таким вимислом заяви деяких наших політиків і експертів про те, що так звані «громадські організації антикорупційного спрямування» під виглядом впровадження в Україні закордонних «реформаторських» ідей фактично взяли під свій контроль кадрову політику в правоохоронних органах і судах нашої держави, бо наразі саме вони підбирають і формують кадри як правоохоронних органів, починаючи із НАБУ та САП, а тепер уже дійшли і до судів (той же Вищий антикорупційний суд), НАЗК та прокуратури. І це при тому, що саме прокуратура повинна здійснювати не тільки процесуальне керівництво досудовим розслідуванням злочинів всіма органами правопорядку, а й займатися організацією досудового розслідування, як цього із 2016 року й вимагає наш Основний Закон.
Більше того, нинішні «реформатори», в тому числі й керівництво так званого Офісу Ген-прокурора, взагалі не розуміють функцій прокуратури, зокрема й наявних протиріч з цього приводу між Конституцією України та Законом «Про прокуратуру» й КПК. І справді, в Основному Законі нашої держави з 2016 року, окрім підтримання «публічного» (не зовсім вдала назва) обвинувачення та представництва інтересів держави в судах, і то у виняткових випадках, є найбільш об’ємна з них функція – це «організація і процесуальне керівництво досудовим розслідуванням» та «нагляд за негласними та іншими слідчими діями органів правопорядку», в той час як у Законі України «Про прокуратуру» і КПК України ці функції прокуратури викладені зовсім по-іншому. Проте до цих пір ці законодавчі акти не приведені у відповідність до Конституції, що в майбутньому може привести до небажаних наслідків.
Не усвідомлювали останній Генеральний прокурор і його абсолютно не професійні заступники виключно шкідливих наслідків від такого «реформування» (масового звільнення прокурорів із центрального апарату у зв’язку із «не проходженням» атестації та бездумного й необґрунтованого скорочення), в результаті чого наступив повний параліч діяльності органів прокуратури, а в результаті цього – і всіх органів досудового розслідування, які, нагадую, не можуть за власною ініціативою проводити переважну більшість слідчих і негласних слідчих (розшукових) дій без погодження з прокурором – процесуальним керівником. Тому й недарма тепер вважається нормою залучення працівників із нижчестоящих прокуратур для виконання обов’язків в Офісі Генерального прокурора на умовах відрядження, на що витрачаються великі державні кошти та страждає їх робота на місцях, яку змушені виконувати їхні колеги. Про це свідчить і лист директора ДБР І. Венедіктової до вже екс-генерального прокурора Р. Рябошапки, в якому вона підтверджує наявність безладу в прокуратурі в результаті цих «реформ», а саме: що «у 1 300 кримінальних провадженнях, що розслідуються слідчими ДБР станом на січень 2020 року, не призначено процесуальних керівників»! Такі ж проблеми існують і в діяльності слідчих підрозділів інших правоохоронних органів, робота яких теж фактично заблокована. По тій же причині не забезпечується належне підтримання прокурорами державного обвинувачення у десятках тисяч справ, у тому числі й у найскладніших, як у судах першої інстанції та апеляційних судах, так і Верховному Суді.
Як змінити ситуацію: авторські рекомендації
Тепер дещо із запропонованого мною цілого комплексу рекомендацій по вдосконаленню діяльності правоохоронних органів і в першу чергу прокуратури.
Почну з того, що потрібно негайно забезпечити притаманну всім європейським державам належну систему стримувань і противаг у сфері правоохоронної діяльності, відновивши для цього попередню конституційну функцію прокуратури у вигляді нагляду за додержанням законів всіма правоохоронними органами (зокрема й антикорупційними), які здійснюють оперативно-розшукову діяльність і досудове розслідування, наділивши для цього прокурора також повноваженнями по проведенню перевірок їх діяльності по боротьбі зі злочинністю та корупцією, в тому числі й додержанням прав і свобод громадян.
1. Для цього ж надати прокурорам повноваження вносити на адресу керівників усіх правоохоронних органів документи прокурорського реагування, в яких вимагати від них не лише усунення виявлених порушень закону та відновлення порушених прав і свобод громадян, а й притягнення винних службових і посадових осіб із числа правоохоронців до дисциплінарної відповідальності, аж до звільнення із займаних посад.
2. Визнати антиконституційним позбавлення органів прокуратури конституційної функції «нагляду за додержанням прав і свобод людини і громадянина, додержанням законів із цих питань органами виконавчої влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами», тобто правозахисну, та якнайшвидше поновити її.
Саме в межах цієї функції одним із надзвичайно важливих напрямків діяльності прокурорів в Україні повинен бути нагляд за відповідністю актів, які видаються всіма органами виконавчої влади та місцевого самоврядування, як центральними, так і в регіонах, їх службовими і посадовими особами, вимогам Конституції України та діючим законам, який, до речі, і до цього часу відноситься до повноважень прокурорів у частині європейських держав (наприклад, в Іспанії). В такому випадку відпаде й необхідність у створенні нового та невипробуваного в Україні інституту «префектів», на що не потрібно буде витрачати також додаткові бюджетні кошти.
3. Законодавчо зобов’язати Генерального прокурора України й підпорядкованих йому прокурорів (наділивши їх відповідними повноваженнями) за підсумками роботи, як мінімум, за рік, із залученням керівників інших правоохоронних органів, аналізувати статистичні дані про стан злочинності і протидії їй та дотримання при цьому конституційних прав і свобод громадян як у цілому в державі, так і в окремих її регіонах, за результатами чого скликати і проводити координаційні наради керівників правоохоронних органів та органів державної влади і місцевого самоврядування з метою об’єднання й координації їх зусиль у боротьбі зі злочинністю та корупцією.
4. Одночасно з цим потрібно негайно подолати нинішній хаос у кадровій діяльності органів прокуратури по підбору, розстановці і вихованні кадрів, створивши для цього замість двох існуючих нині (хоча вони, начебто, й призупинені), так званих «органів прокурорського самоврядування» єдиний, бажано конституційний орган, наприклад, Національну раду прокурорів України, як це має місце в тій же Польщі, до якої повинні входити лише високопрофесійні прокурори зі стажем роботи в органах прокуратури не менше 10 й 15 років, в тому числі й на адміністративних посадах – не менше 7 років (можуть бути запропоновані й інші додаткові кваліфікаційні вимоги). Передбачити обов’язкове включення до її складу Генпрокурора (за посадою), його найбільш досвідчених і авторитетних заступників та прокурорів регіонів, а також представників прокуратур усіх областей і так званих «окружних прокуратур», які будуть обрані на загальних зборах у кожній з обласних прокуратур, і затверджені на Всеукраїнській конференції прокурорів. Як варіант, до такої Ради повинні входити і Президент України, три – чотири народних депутатів, бажано з числа колишніх правоохоронців та суддів, або, як виняток, – із числа досвідчених юристів за освітою, а також хоча б одного чи максимум двох найбільш авторитетних науковців з підготовки кадрів саме для органів прокуратури, також бажано з практичним досвідом у сфері правоохоронної діяльності. Наділити саме Національну раду прокурорів повноваженнями вирішення всіх загальних питань діяльності органів прокуратури, в тому числі й підбору кадрів, розгляду дисциплінарних проваджень стосовно прокурорів, а головне – забезпечення принципу незалежності прокурорів.
Призначення і звільнення Генпрокурора
5. Забезпечити реальну незалежність Генерального прокурора України, перш за все шляхом особливого порядку його обрання і призначення, а тим більше – звільнення з цієї посади. Зокрема, нехай його кандидатуру пропонує і надалі Президент України, але особу такого претендента повинні попередньо обговорити на загальних зборах у прокуратурах регіонів та центральному апараті ГПУ (ну не подобається мені існуюча назва «Офіс Генерального прокурора»), а також з цього приводу повинна надати висновок і Всеукраїнська конференція працівників прокуратури України. Далі кандидатуру на посаду Генпрокурора повинні обговорити і на засіданні Націо- нальної ради прокурорів України, яка повинна мати право вето щодо такого призначення. Але головною умовою повинно стати те, що кандидат на посаду Генпрокурора України в обов’язковому порядку має бути громадянином України, проживати в країні останні як мінімум 10 років, вільно володіти державною мовою, мати вищу юридичну освіту та стаж роботи в органах прокуратури не менше 10–15 років, в тому числі й на адміністративних посадах в органах прокуратури – не менше 7 років, причому, як правило, на посадах не нижче прокурора області! А недовіру парламентом Генпрокурору або його звільнення за ініціативою Президента може бути реалізовано лише за погодженням із Національною радою прокурорів України та за підтримки конституційної більшості Верховної Ради, тобто при наявності не менше 2/3 голосів народних обранців.
6. Саме для цього необхідно якнайшвидше встановити чітко визначені критерії довіри до членів так званих «конкурсних» та «атестаційних» комісій, які займаються відбором та оцінкою якості кандидатів на вакантні посади у всіх правоохоронних органах, особливо – на адміністративні (керівні), до складу яких включати лише досвідчених та професійно підготовлених осіб не тільки із вищою юридичною освітою, а й обов’язково зі стажем роботи у правоохоронній сфері (в переважній більшості) не менше 10 років і обов’язково на адміністративних посадах (не нижче керівників обласного рівня та їх заступників) – не менше 5 років, а також у галузі права не менше 10 років (але кількість таких членів комісії повинна бути обмежена).
7. При цьому необхідно категорично заборонити іноземним громадянам бути членами різних конкурсних комісій по відбору не тільки правоохоронців, а й членами різного роду «Рад доброчесності», «Рад громадського контролю» чи так званих «Рад міжнародних експертів» та, тим більше, бути призначеними на високі посади у правоохоронних органах, як це мало місце в Україні протягом останніх 5 років і принесло величезну шкоду державі. Заборонити або суттєво обмежити участь у таких «радах» і представникам так званих «громадських організацій», які фінансуються з-за кордону.
8. Більше того, розглянути питання про позбавлення таких «конкурсних» та «атестаційних» комісій виключного права приймати з цього приводу обов’язкові (остаточні) для відповідного керівника правоохоронного органу (саме який, а не вони, і нестиме повну відповідальність за результати роботи органу) рішення, а їх письмові висновки, як варіант, повинні нести виключно рекомендаційний характер.
9. Не тільки передбачити, а й забезпечити обов’язкове застосування кримінальної відповідальності, в першу чергу до керівників правоохоронних органів, за розголошення даних і результатів оперативно-розшукової діяльності, досудового розслідування з будь-якого кримінального провадження до направлення по ньому обвинувального акту до суду або до його закриття.
10. Законодавчо забезпечити, щоб діяльність органів досудового розслідування, прокурорів та оперативно-розшукових підрозділів оцінювалася лише по одному критерію: обвинувальному вироку суду, який вступив у законну силу, в тому числі й по сумі відшкодованих державі матеріальних збитків.
І насамкінець. Вкрай необхідно передбачити в законі й забезпечити на практиці належні матеріальні та соціальні умови праці слідчих, прокурорів й оперативних працівників, мотивувавши їх на неминучу понаднормову й виснажливу роботу з розкриття й розслідування злочинів, особливо по «гарячих слідах», в т.ч. усунувши несправедливу законодавчу розбіжність у їх заробітній платі з оплатою праці тих же детективів НАБУ, прокурорів САП і працівників ДБР, та необґрунтоване прирівняння правоохоронців до всіх інших категорій громадян у частині обов’язкового страхового стажу для дострокового виходу на пенсію, а тим більше – її максимального розміру; передбачити можливість для законодавчого преміювання слідчих, прокурорів й оперативних працівників за проведену ними роботу, в першу чергу з огляду на суми доведених ними й конфіскованих за рішенням суду в дохід держави коштів, матеріальних цінностей та майна, здобутих злочинним шляхом.
Щодо змін до КПКУкраїни
Паралельно з цим, необхідно якнайшвидше внести хоча б вкрай необхідні зміни до КПК України, зокрема:
1. Спростити передбачену КПК України процедуру проведення найбільш застосовуваних слідчих (розшукових) та процесуальних дій, які не пов’язані із посяганням на конституційні права і свободи громадян, скасувавши обов’язкове попереднє погодження їх із слідчими суддями, враховуючи, що це тільки затягує проведення досудового розслідування та перешкоджає розкриттю і розслідуванню, в першу чергу, тяжких й особливо тяжких злочинів «по гарячих слідах». У таких випадках нагляд за додержанням вимог законів при проведенні більшості слідчих і процесуальних дій повинен здійснювати процесуальний керівник, а його помилки чи недоліки має виправляти більш досвідчений вищестоящий прокурор. Зокрема, обов’язок перевіряти й узгоджувати обрання тих же мір запобіжного заходу, не пов’язаних з обмеженням свободи, надання дозволів на тимчасовий доступ до документів, речей та інформації і проведення обшуків в юридичних осіб покласти на процесуального керівника або на вищестоящого прокурора.
Щоб розвантажити слідчих суддів від зайвих контрольних функцій, у тому числі й шляхом позбавлення їх деяких невластивих суду пов- новажень, необхідно надати вищестоящим прокурорам право продовжувати терміни досудового розслідування у провадженнях, де не встановлена особа підозрюваного, скасовувати та змінювати на стадії досудового розслідування незаконні, необґрунтовані та передчасні повідомлення про підозру (що є очевидною прогалиною в КПК України), а також відкликати надісланий до суду (до початку судового розгляду) затверджений нижчестоящим прокурором процесуальним керівником, обвинувальний акт (наприклад, із-за неповноти досудового розслідування, відсутності достатніх доказів вини підозрюваного, неправильної кваліфікації дій підозрюваного, обвинуваченого), що буде необхідним додатковим запобіжником від можливого незаконного притягнення громадян до кримінальної відповідальності.
2. Наділити вищестоящих прокурорів (керівників окружних прокуратур, прокуратур областей, Генпрокурора та їх заступників) повноваженнями витребовувати відповідні їх статусу кримінальні провадження для перевірки, вивчення та заслуховування звітів слідчих, процесуальних керівників й оперативних працівників про хід досудового розслідування, а також дачі, в разі наявності підстав, обов’язкових для виконання слідчими і процесуальними керівниками письмових вказівок по розслідуванню злочинів.
3. Якнайшвидше внести до ст. 214 КПК України зміни про скасування вимоги щодо обов’язкового внесення в ЄРДР всіх без винятку заяв і повідомлень про злочини, залишивши такий порядок реєстрації лише для абсолютно очевидних фактів вчинення кримінальних правопорушень. По всіх інших заявах і повідомленнях відновити інститут проведення дослідчих перевірок під наглядом вищестоящих прокурорів. Щоб значно знизити кількість необґрунтованих заяв і повідомлень про злочини, необхідно в законі передбачити обов’язкове зазначення в них всіх анкетних даних заявника та попередження його про кримінальну відповідальність, як мінімум, за завідомо неправдивий донос.
4. Одночасно відновити повноваження прокурорів здійснювати нагляд за законністю і повнотою реєстрації всіма іншими правоохоронними органами заяв і повідомлень про вчинення злочинів, щоб перешкодити розповсюдженим нині фактам приховування правоохоронцями, особливо поліцією, вчинених злочинів та ухилення від реєстрації кримінальних правопорушень.
5. Якомога швидше внести зміни до ст. 93 КПК щодо надання повноважень слідчим і прокурорам ініціювати призначення документальних перевірок і ревізій, чого вони сьогодні позбавлені.
6. Суттєво спростити процедуру досудового розслідування злочинів невеликої і середньої тяжкості, які в загальній структурі злочинності на сьогодні складають не менше 3/4 кримінальних правопорушень, доручивши проведення його оперативним працівникам правоохоронних органів з тим, щоб слідчі та процесуальні керівники були задіяні лише для розслідування очевидних, резонансних і в першу чергу тяжких й особливо тяжких злочинів.
7. Письмові вказівки прокурора органам, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність і досудове розслідування, повинні бути обов’язковими для них, а в разі їх невиконання без поважних причин – має бути передбачена для їх керівників дисциплінарна чи навіть кримінальна відповідальність.
Замість висновку
Таким чином, виходячи з викладеного, вважаю, що катастрофічну ситуацію з наслідками так званих «реформ» у правоохоронній сфері в нашій державі ще можна виправити, але вже сьогодні потрібно якнайшвидше надати цим проблемам належний резонанс у суспільстві, винести їх на широке обговорення серед науковців і практиків, а не прикриватися «високими досягненнями», нібито, вдалого «реформування», наприклад, тієї ж Нацполіції.
Джерело: Юридичний вісник України
