Думка експерта
Спеціалізований фінсуд як сигнал для інвесторів. Чи з’явиться він в Україні?
Андрій ГМИРІН,
доцент кафедри кримінального права та кримінології
Університету державної фіскальної служби України
Схоже, вакханалія з масовою невиплатою кредитів і неправомірним тиском на позичальників добігає кінця. В Нацбанку та уряді активно заговорили про створення спеціалізованого суду для врегулювання спорів щодо непрацюючих кредитів та захисту інвесторів. Питання лише в тому, як швидко з’явиться цей суд і чи не стане він суто декларативним проектом?
Реформаторські зусилля Кабміну
Реформаторським зусиллям Кабміну можна аплодувати. Здається, ще вчора аналітики лише обговорювали появу в Україні нового правоохоронного органу — Бюро економічної безпеки, яке б забрало собі частину функцій СБУ та поставило крапку в існуванні податкової міліції. І тут же в міністерських кабінетах почали виношувати ідею створення спеціального фінансового суду. Мовляв, фінансова система держави потерпає від боргових суперечок між банками й позичальниками. Так звані «непрацюючі» кредити ставлять під сумнів її стабільність.
Вочевидь, що ідейним натхненником цього концепту виступає МВФ. До речі, так само, як і з БЕБ. Однією з підстав для створення спецсуду експерти називають ситуацію довкола Приватбанку (далі — ПБ). Нагадаю, що до своєї націоналізації ПБ вважався найбільшим і чи не найуспішнішим комерційним банком України. Але результати державного аудиту засвідчили факти критичної недокапіталізації фінустанови та велику частку сумнівних кредитів в його кредитному портфелі. Тоді ж було оприлюднено інформацію, що понад 80% суми проблемних кредитів становили позики особам, пов’язаним із групою Приват.
Відтак в уряді зважилися на непросте рішення — націоналізацію ПБ та його докапіталізацію за рахунок державних коштів. Історія на цьому не завершилася — колишні акціонери ПриватБанку домагаються аби суд визнав його націоналізацію незаконною. Отже, саме для «розрулювання» подібних конфліктів в уряді і хочуть створити окремий суд. Автори ідеї вважають, що це дозволить колегії суддів швидше розглядати профільні питання.
Також у КМУ зазначають, що близько 50% українського фінансового сектору перебуває в державній власності, а, мовляв, це створює системні ризики для його успішного розвитку. Виправити ситуацію може скорочення частки державних активів до 25% і залучення у фінансову сферу інвесторів. Захист їхніх інтересів Кабмін хоче покласти на спеціалізований суд.
Проблема «непрацюючих кредитів» обопільна
Звісно, що звинувачувати в усіх фінансових гріхах лише позичальників було б неправильно. Часом кредитори вдаються до неприпустимого тиску на своїх клієнтів, використовуючи колекторські контори. Методи впливу цих мисливців за чужими боргами подекуди виходять за межі правового поля й навіть здорового глузду. Отже, проблему неврегульованості стосунків між кредиторами й отримувачами позик сторони створюють обопільно.
До речі, аби читачі не думали, що «кредитне» питання є малозначущим для фінансової стабільності держави й загалом економіки, наведу дані від очільника Нацбанку Кирила Шевченка. У нещодавньому інтерв’ю інформагентству Reuters він зазначив, що обсяг кредитів у банківській системі України сягає понад 1 трлн грн. А частка несплачених позик становить 42%. Це дуже велика сума й великі відсотки, погодьтеся.
Поява фінсуду — безперечний плюс
Підсумовуючи свій невеличкий огляд, віддам належне авторам ідеї спеціалізованого фінансового суду. Адже його поява стала б помітним сигналом для потенційних інвесторів, ознакою того, що будь-які конфлікти й непорозуміння у фінансовому секторі України вирішуватимуться суто в правовому полі, а участь держави зведеться до мінімуму.
Але є дещо, що мене в таких випадках завжди непокоїть, — це брак у наших високопосадовців комплексного підходу до вирішення проблеми. Що я маю на увазі? Ми знаємо, що судоустрій в Україні складають Конституційний суд та суди загальної юрисдикції — місцеві, апеляційні та Верховний Суд (касаційна ланка). Вочевидь, фінансові конфлікти між кредиторами й позичальниками мають проходити всі три стадії розгляду — від судів першої інстанції до касаційної.
І тут можливі два варіанти: створення на рівні апеляційної і касаційної ланок відокремлених судів або передача відповідних справ на розгляд існуючих судів. У першому випадку ми отримаємо необґрунтовано розширений суддівський апарат. У другому — нівелюємо саму ідею створення спеціалізованого фінансового суду. Адже, зважаючи на нинішню завантаженість судів, зіткнемося з тим, що всі справи «зависнуть» на стадії розгляду судами вищих інстанцій. Вихід із цієї непростої ситуації я бачу у створенні в межах існуючих судів спеціальних колегій для розгляду зазначених фінансових спорів. Це не потребуватиме збільшення апарату судів і розширення штату чиновників. Ефективніше вдосконалити систему й механізми, що вже існують, ніж створювати нові.
Джерело: Юридичний вісник України
