Думка експерта
«Стадійність» або «правова визначеність»: чи відповідатиме процесуальному закону призначення експертизи під час судового розгляду?
Питання доказування в судовому процесі відіграє інколи чи не єдину роль у забезпеченні успішного розгляду справи. Звісно, що норми процесуального права не існують окремо від матеріальних норм. Власне, їх походження пов’язане з правом матеріальним. Водночас процес вимогливий до строків і термінів, не терпить зловживання процесуальним правом, направленим на затягування судового розгляду. Цивільний процесуальній кодекс України чітко регламентує порядок і строки подання доказів. В умовах сьогодішнього навантаження на судову систему встановлення строків вчинення процесуальних дій є запорукою розгляду справи в розумні строки.
 Ольга Наумовасуддя Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська, кандидатка юридичних наук, доцентка кафедри цивільного, трудового та господарського права Дніпровського національного університету імені Олеся Гончара |
Докази та особливість їх подання
Одним із вагомих і розповсюджених доказів, які застосовують учасники справи в цивільному судочинстві, є письмовий висновок експерта в сфері спеціальних знань. Згідно з нормами частини першої, другої статті 76 ЦПК України висновок експерта є одним із доказів, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги й заперечення учасника справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
В умовах постійного розвитку суспільства, появи нових технік, методик у всіх сферах життя змінюється й судова практика, суд широко використовує спеціальні знання для повного та об’єктивного вирішення цивільних спорів. Судова експертиза наразі ще більш актуальна, фактично в кожній третій – четвертій справі доцільним є отримання висновку експерта в сфері медицини, економіки, банківської справи, будівництва, психології, інколи навіть із застосування поліграфу.
Повертаючись до вибагливих термінів, згадаємо, що за правилами частин третьої, другої та восьмої статті 83 ЦПК України позивач подає докази разом із поданням позовної заяви. Відповідач, третя особа повинні подати суду докази разом із поданням відзиву або письмових пояснень. Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість подання таких доказів у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.
Призначення експертизи: підстави
Якщо справа розглядається судом у загальному позовному провадженні, то докази мають бути подані учасниками в підготовчому засіданні, адже саме на цій стадії відбувається їх збирання. Суд у підготовчому засіданні з’ясовує питання про обсяг доказів, зокрема, чи надали їх сторони, чи слід їх витребувати, а також вирішує питання про призначення експертизи.
У підготовчому засідання суд вирішує й питання стосовно обсягу доказів для проведення експертизи. Питання, з яких має бути проведена експертиза, що призначається судом, визначаються судом. Учасники справи мають право запропонувати суду питання, роз’яснення яких, на їхню думку, потребує висновку експерта. В разі відхилення або зміни питань, запропонованих учасниками справи, суд зобов’язаний мотивувати таке відхилення або зміну.
Як видно зі змісту норми статті 103 ЦПК України двома основними умовами призначення експертизи є необхідність спеціальних знань для з’ясування обставин справи і якщо сторони не надали відповідні висновки експертів із цих самих питань або висновки експертів викликають сумніви щодо їх правильності. Іноді трапляється, що учасники справи в заявах по суті, обґрунтовуючи власні позиції перед судом, упевнені в тому, що сфера спірних правовідносин є очевидно зрозумілою й не потребує знань експерта. Наприклад, якщо спір між сторонами випливає з договорів будівельного підряду, надання медичних послуг, використання ІТ-технологій тощо й ці обидві сторони є фахівцями своєї справи.
Або ж коли предметом спору є визначення місця проживання дитини, визначення порядку участі одного із батьків у її вихованні, то питання про доцільність проведення психологічної експертизи на предмет визначення прихильності дитини до одного з батьків не порушуються сторонами в підготовчому засіданні, але може поставати вже в судовому засіданні, бо ці правовідносини (між батьками й дітьми) є динамічними і вони мають розвиток упродовж всього розгляду справи.
Відтак жодна зі сторін може не ставити перед судом питання про призначення експертизи для вирішення питань, що є спірними. І навіть після того, як судом було роз’яснене право на подання клопотання про призначення експертизи або її проведення в порядку статті 106 ЦПК України. Однак уже після закриття підготовчого засідання, призначення справи до судового розгляду по суті, вже на стадії з’ясування обставин справи та дослідження доказів, виникає питання про призначення експертизи, і воно буває цілком логічним.
За правилами пункту восьмого частини другої статті 197 ЦПК України суд вирішує питання про призначення експертизи в підготовчому засіданні. Постає питання, чи може суд призначити експертизу на стадії судового розгляду, чи це питання слід вирішувати виключно в підготовчому засіданні, для чого слід повертатися на стадію підготовчого зсідання. Водночас ЦПК України не передбачає повернення суду першої інстанції до стадії підготовчого провадження після його закриття. Повернення до стадії підготовчого провадження неодноразово було предметом обговорення в судовій практиці. Тут суд ді вже мають узагальнений підхід, який ґрунтується на нормах національного та міжнародного права.
Позиція ЄСПЛ
Так, рішеннями Європейського суду з прав людини визначено, що право на доступ до суду має «застосовуватися на практиці й бути ефективним» (рішення у справі Bellet v. France від 4 грудня 1995 року). Для того, щоб право на доступ було ефективним, особа «повинна мати реальну можливість оскаржити дію, що порушує її права» (рішення у справах «Bellet v. France» та «Nunes Dias v. Portugal»). Суворе трактування національним законодавством процесуального правила (надмірний формалізм) можуть позбавити заявників права звертатись до суду (рішення у справі «Perez de Rada Cavanilles v. Spain»).
Також Європейським судом з прав людини зазначено, що «надмірний формалізм» може суперечити вимозі забезпечення практичного та ефективного права на доступ до суду згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини й основоположних свобод. Це зазвичай відбувається у випадку особливо вузького тлумачення процесуальної норми, що перешкоджає розгляду скарг заявника по суті, із супутнім ризиком порушення його чи її права на ефективний судовий захист (рішення у справах «Zubac v. Croatia», «Beles and Others v. the Czech Republic», №47273/99, пп. 50-51 та 69, та «Walchli v. France», № 35787/03, п. 29).
При цьому Європейський суд з прав людини провів лінію між формалізмом та надмірним формалізмом. Так, формалізм є явищем позитивним та необхідним, оскільки забезпечує чітке дотримання судами процесу. Надмірний же формалізм заважає практичному та ефективному доступу до суду. Формалізм не є надмірним, якщо сприяє правовій визначеності та належному здійсненню правосуддя. Отже, надмірний формалізм та надмірна гнучкість повинні перебувати у певному балансі під час розгляду та вирішення судом справ.
Позиція КЦС ВС
В аспекті застосування «надмірного формалізму» та «надмірної гнучкості» при дослідженні питання можливості повернення до стадії підготовчого засідання згадаємо постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 січня 2022 року у справі № 234/11607/20, в якій вищий суд дійшов висновку про те, що при застосуванні процесуальних норм належить уникати як надмірного формалізму, так і надмірної гнучкості, які можуть призвести до скасування процесуальних вимог, встановлених законом. Надмірний формалізм у трактуванні процесуального законодавства визнається неправомірним обмеженням права на доступ до суду як елемента права на справедливий суд згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод».
Верховний Суд у постанові від 11 вересня 2019 року в справі № 922/393/18 зробив висновок, що неіснування певних доказів на момент постановлення рішення суду першої інстанції взагалі виключає можливість прийняття судом апеляційної інстанції таких додаткових доказів незалежно від інших причин неподання позивачем таких доказів до суду. Навпаки саме допущення такої можливості судом апеляційної інстанції матиме наслідком порушення норм процесуального права, а також принципу правової визначеності, ключовим елементом якого є однозначність та передбачуваність правозастосування, а отже, системність та послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів (постанова ВС від 27 липня 2022 року у справі № 754/695/20).
Із наведених позицій Європейського суду з прав людини і Верховного Суду можемо зробити висновок про те, що суду першої інстанції слід уникати такого надмірного формалізму, який заважає доступу до суду, а надати можливість учасникам справи довести свою позицію перед судом, що є одним з елементів доступу до правосуддя, спрямованим на встановлення істини у справі. Суд першої інстанції як «суд факту» має забезпечити судам вищих інстанцій можливість прийняття об’єктивного і законного рішення, яке ґрунтуватиметься на повністю зібраних судом першої інстанції доказах. В аспекті цього висновку нагадаю, що суд може застосовувати принцип змагальності, згідно з яким, зберігаючи об’єктивність і неупередженість, суд сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав (пункт четвертий частини п’ятої статті 12 ЦПК України), в тому числі це стосується й збирання доказів.
Повернення до підготовчого провадження: обставини
Повертаючись до аналізу проблематики, вважаю, що повернення до підготовчого провадження має бути викликане такими обставинами, що зумовлюють неможливість вирішення спору із винесенням рішення, яким буде встановлено всі фактичні обставини справи, які мають значення для правильного вирішення спору. Для прикладу уявімо ситуацію, коли на стадії подання позову позивач не обізнаний про тактику захисту відповідача. Останній може заявити у відзиві про те, що він не підписував правочин, інший документ або говорить, що правочин він не укладав взагалі. Позивач за таких обставин не може передбачати, що одним із доказів його позиції має бути висновок експерта, який спростовує твердження відповідача. Спір щодо підписання чи непідписання документу може постати й під час розгляду справи по суті, на стадії дослідження доказів. Призначення почеркознавчої експертизи в такому випадку є цілком очевидним і доцільним.
Припустимо, що клопотання про призначення експертизи заявлене в судовому засіданні. Частина восьма статті 83 ЦПК України вказує лише на те, що докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк із причин, що не залежали від неї. Отже, позивач має обґрунтувати, чому він не міг заявити його у підготовчому засіданні. А суд, розглядаючи це клопотання повинен застосовувати норму частини восьмої статті 83 ЦПК України. Суд враховує, що клопотання про призначення експертизи у справі, за правилами статті 189 ЦПК України, має бути заявлене на стадії підготовчого провадження. Проте процесуальний закон не забороняє призначати судову експертизу під час розгляду справи по суті для з’ясування всіх обставин справи. Згідно із частиною першою статті 222 ЦПК України під час відкриття розгляду справи по суті головуючий з’ясовує, чи мають учасники справи заяви або клопотання, пов’язані з розглядом справи, які не були заявлені з поважних причин у підготовчому провадженні або в інший строк, визначений судом, та вирішує їх після заслуховування думки інших присутніх у судовому засіданні учасників справи. А відповідно до частини другої статті 222 ЦПК України суд залишає без розгляду заяви та клопотання, які без поважних причин не були заявлені в підготовчому провадженні або в інший строк, визначений судом. Якщо ж суд установить, що клопотання про призначення судової експертизи заявлене у судовому засіданні, і сторона обґрунтує поважність причин, за яких воно не було заявлене у підготовчому провадженні або в інший строк, визначений судом, то призначення експертизи на стадії судового провадження буде цілком відповідати закону.
Читайте також: Неможливо застосувати спеціальну конфіскацію до автомобіля, який є спільною сумісною власністю подружжя
Чинний ЦПК України не містить імперативної заборони на неприйняття судом доказів, поданих під час судового розгляду. Така заборона особливо була б недоречною в справах, які стосуються інтересів дітей, де суд за правилами статті 13 ЦПК України може збирати докази за власною ініціативою. З урахуванням динаміки розвитку спірних правовідносинах у таких категоріях справ, що стосуються інтересів дітей, вважаю, що суд може і навіть зобов’язаний упродовж розгляду справи, слідуючи інтересам дитини, а не «надмірному формалізму», отримувати докази й під час розгляду справи по суті, такі, як докази вчинення домашнього насильства, медичні документи, результати спілкування дитини із психологом тощо.
На моє переконання, одне лише питання про призначення експертизи не може зумовлювати обов’язкове повернення суду до стадії підготовчого провадження. Тим більш, якщо справу можна продовжити слуханням. Тим самим судом будуть дотримані основні принципи цивільного судочинства, так, як пропорційність і розумність строків розгляду справи судом.
Судова практика крокує в тому напрямку, що висновок експертизи в справі є одним із належних та допустимих доказів щодо вирішення позовних вимог і для з`ясування цих обставин, які входять до предмета доказування та мають значення для справи. А необхідність спеціальних знань зумовлена необхідністю встановити обставини справи та вирішити спір правильно й по суті. Відмова суду у призначенні експертизи лише тому, що заявник не дотримався стадії її розгляду, може призвести до неможливості встановити істину у справі, що в результаті стане підставою для скасування рішення касаційним судом і повернення справи на новий розгляд. І тоді точно не можна казати про дотримання принципу розумності строків судового розгляду.
Про застосування судами принципу процесуальної економії
У зв`язку з цим застосування судами принципу процесуальної економії є передбачуваним для сторін, дозволяє розглянути справу в цілому в розумні строки, запобігає зловживанню сторонами своїми процесуальними правами, а також гарантує бережне ставлення до ресурсів всіх учасників справи (Ухвала Верховного Суду від 25 липня 2022 року у справі № 640/4843/22).
Вагомою обставиною для повернення до підготовчого провадження в справі саме для призначення експертизи, може бути необхідність збирання матеріалів для проведення експертизи. Якщо ж у матеріалах справи містяться всі докази для призначення експертизи, то питання про її призначення можна розглянути в одному судовому засіданні, що відповідатиме принципу економії процесуального часу.
Як відомо, для встановлення розумності строку розгляду конкретної справи в національних судових органах Європейський Суд з прав людини виробив у своїй практиці кілька взаємопов’язаних критеріїв: складність справи; поведінка заявника; поведінка судових та інших державних органів; важливість предмету розгляду для заявника.
Іноді поведінка учасника, спрямована на затягування розгляду справи, проявляється саме в заявленні клопотання про повернення на стадію підготовчого засідання. Суд має реагувати на такі зловживання, вирізняти мотивацію такої поведінки. Повернення до стадії підготовчого засідання само по собі не може бути спрямоване на затягування розгляду справи, і тому суд, змінюючи стадійність, має виходити перш за все з першочергового завдання – ухвалення законного й обґрунтованого судового рішення.
Висновки
Судова експертиза є одним із вагомих засобів доказування, який сприяє всебічному, повному й об’єктивному дослідженню обставин справ, постановленню законних і обґрунтованих судових рішень. Суд, з урахуванням загальних принципів судочинства, зважаючи на принцип економії процесуального часу, й маючи на меті недопущення затягування судового розгляду, в кожному конкретному випадку має визначити, чи є доцільним для призначення експертизи повернення до стадії підготовчого засідання або ж можливо вирішити питання про її призначення на стадії судового розгляду. Краще, з метою прийняття правосудного й обґрунтованого рішення, призначити експертизу на будьякій стадії процесу, аніж не призначити її взагалі, що може стати причиною судової помилки.
Джерело: Юридичний вісник України
