Стан дотримання конституційних прав громадян під час досудового розслідування в 2019 році

Олексій БАГАНЕЦЬ, заступник Генерального прокурора (2000–2002, 2005–2006, 2014–2015 рр.) заступник голови Союзу юристів України, почесний президент Асоціації слідчих України, член Керівної ради Світового конгресу українських юристів, член Науково-консультативної ради при ДБР, адвокат, кандидат юридичних наук, заслужений юрист України

Сьогодні ми живемо в досить непростий час — війна на сході країни, економічна розруха, безробіття, низький рівень соціальної захищеності, напружена політична ситуація… Та що ще гірше — це відвертий правовий нігілізм, ігнорування законів, у тому числі й з боку влади, як виконавчої та законодавчої, так і судової. Про це я говорю як правник, як правоохоронець у минулому, бо аналізую як стан злочинності в державі і протидії їй, так і ситуацію з дотриманням прав і свобод громадян під час досудового розслідування за останні 4 роки, в чому вважаю себе достатньо професійним експертом. У всі минулі роки я презентував свої дослідження на круглих столах, науково-практичних конференціях, але цього разу це не вдалося реалізувати через карантин. Тому роблю це через тижневик «Юридичний вісник України», з яким я співпрацюю протягом багатьох років.

Суть проблеми

Протягом останніх 6-ти років так званого «реформування» органів правопорядку та прокуратури в Україні за ініціативою й під прискіпливим контролем з боку європейських структур і Посольства США явно прослідковується не лише погіршення криміногенної ситуації в нашій державі, а й зростання випадків порушення правоохоронними органами конституційних прав і свобод громадян. На превеликий жаль, таке стало можливим і з тієї причини, що завдяки зовнішньому тиску іноземних держав, в тому числі й через своїх дипломатичних представників та фінансування ззовні так званих «антикорупціонерів», за цей час вдалося нав’язати довірливим українцям оманливу громадську позицію, при якій замість вимог суспільства щодо ретельної перевірки в ході досудового розслідування заяв і повідомлень про злочини, зокрема й корупційні, пошуку, збирання, закріплення, перевірки та належної оцінки відповідних доказів вини чи невинуватості осіб у порядку, передбаченому КПК України, фактично в практику діяльності наших органів правопорядку і прокуратури були впроваджені не конституційні підходи щодо визнання людини винною у вчиненні будь-якого кримінального правопорушення, ще задовго до винесення обвинувального вироку суду, тим більше, який би вступив у законну силу. Зокрема, їм вдалося нав’язати нашим співвітчизникам думку й про те, що якщо щодо конкретної особи зареєстрували кримінальне провадження, або таку особу затримали чи висунули їй підозру, а тим більше обрали стосовно неї винятковий запобіжний захід у виді тримання під вартою, то це вже однозначно, без будьяких сумнівів, свідчить про вчинення такою людиною злочину. А головне, що спростувати таку оманливу й шкідливу ідеологію в Україні сьогодні нікому, бо прокуратура ще з 2014 року свідомо й умисно була позбавлена правозахисних функцій та всіх наглядових повноважень за дотриманням законів під час проведення досудового розслідування, а необґрунтовано розширений судовий контроль на цій стадії процесу на практиці виявився чисто формальним у силу різних причин.

А головним негативним наслідком стало те, що названі вище обставини сформували в слідчих, прокурорів, оперативних працівників та їх керівників почуття вседозволеності й безкарності, а тому неминуче призвело до масового порушення прав і свобод громадян. Такий висновок можна зробити із проведеного мною, вже в котрий раз, відповідного аналізу за 2019 рік, чого, на жаль, ніхто з правоохоронних органів не робить ці останні шість років.

Робота слідчих прокуратури

Так, аналізуючи з цього приводу, хоча б коротко, роботу слідчих органів прокуратури, включаючи й військову прокуратуру, необхідно зазначити, що в минулому році ними закінчено розслідування майже втричі менше кримінальних проваджень (4 081), аніж у 2018-му і складає всього 15,3% від кількості розслідуваних ними справ протягом року. Але головним є не стільки невелика їх кількість, що можна пояснити хоча б позбавленням органів прокуратури функції досудового розслідування, а те, що майже 80% (3 239) із цих проваджень були закриті за реабілітуючими підставами (відсутність події, складу злочину та відсутність достатніх доказів для доведення винуватості особи в суді і вичерпані можливості їх отримати), що в сукупності з іншими чинниками може свідчити про допущені в них порушення прав українців.

Про суттєве погіршення протягом останніх років стану дотримання конституційних прав і свобод громадян у діяльності слідчих прокуратури свідчить також і 80 виправданих у 2019 році судами осіб у розслідуваних ними кримінальних провадженнях, що значно більше в порівнянні з усіма шістьма попередніми роками, причому цей негативний показник невпинно зростав щорічно, а в порівнянні з тим же 2013 роком (2 особи) він виріс у 40 разів! Тобто навіть наведені статдані дають достатні підстави стверджувати про суттєве погіршення роботи слідчих органів прокуратури на цьому напрямку діяльності, про що, на жаль, обидва передостанніх генпрокурорів чомусь не захотіли прозвітувати перед суспільством.

Діяльність Нацполіції

Ще гірший стан дотримання прав громадян у діяльності слідчих Національної поліції України. Так, протягом 2019 року в їх провадженні перебувало 2 101 223 кримінальних проваджень, що значно більше, ніж у попередні роки (наприклад, у тому ж 2014 р. їх було набагато менше — 1 566 763). Щодо минулого року, то слідчими поліції закінчено розслідування 779 425 проваджень, або всього 37%, (з повторно закінченими), що значно менше, ніж у 2013—2017 роках, із яких, зверніть увагу, абсолютну більшість — 658 156 (85%), було закрито за реабілітуючими підставами, що теж може свідчити про порушення ними конституційних прав і свобод громадян.

Але є й інші, більш переконливі дані з цього приводу, бо слідчими поліції в минулому році без дозволу слідчого судді було затримано 14 071 особу, що також значно більше, порівняно з попередніми 2013—2017 роками, з яких у подальшому було звільнено з-під варти 6 905 осіб, тобто, фактично половину, що також значно більше (майже втричі), ніж у минулі роки. При цьому, зверніть увагу, майже 3 тис. осіб були звільнені у зв’язку з відмовою суду в обранні виняткового запобіжного заходу у виді тримання під вартою, а 3 264 особи — безпосередньо прокурором (чи слідчим) взагалі без застосування будь-якого запобіжного заходу. Скажу більше, майже 800 осіб були звільнені слідчими і прокурорами з-під варти за непідтвердженням підозри у вчиненні злочину, що є беззаперечним доказом того, що всі вони були незаконно притягнуті слідчими поліції до кримінальної відповідальності й незаконно позбавлені волі, що значно більше, аніж у 2016—2018 роках, в порівнянні з 2015 — майже в 12 разів (68), а в порівнянні з 2013 і 2014 рр. — майже в 72 і навіть 114 разів (відповідно, 11 і 7 осіб)! Тому й виникає закономірне запитання: хіба на це беззаконня не повинні звертати увагу керівники Нацполіції МВС і прокуратури? Але вони про це скромно мовчать.

До цієї фактично визнаної слідчими поліції й прокурорами кількості незаконно притягнутих у минулому році громадян до кримінальної відповідальності (797) треба додати й 382 особи, які були виправдані судами в минулому році у провадженнях слідчих поліції, що теж значно більше, аніж у минулих роках, а в порівнянні з тим же дореволюційним 2013 роком — майже в чотири рази (106)! До того ж, треба врахувати, що 72 особи з них незаконно трималися під вартою, що значно більше, аніж у попередні роки, а в порівнянні з 2013 роком (20) — у 3,6 разів!

Таким чином, якщо скласти навіть офіційно визнані цифри — 797 незаконно затриманих та 382 виправданих судами осіб, то загальна кількість незаконно позбавлених волі та незаконно притягнутих у минулому році слідчими Нацполіції до кримінальної відповідальності складає, як мінімум, 1 179 громадян, що дійсно вражає. І це при тому, що в статзвітах навмисно приховані дані про кількість підозрюваних, стосовно яких провадження були закриті на стадії досудового розслідування за відсутності події й складу злочину або недостатності доказів їх вини. Бо якби ці дані окремо були зазначені в цих звітах, то ситуація з дотриманням прав і свобод громадян була б ще загрозливішою. Але будьяких пояснень із цього приводу чомусь не дають суспільству ні міністр внутрішніх справ, ні його надмірно балакучий заступник. Не прозвітували про це й не пояснили суспільству причин цього відвертого беззаконня й два наші попередніх генеральні прокурори, хоча це не заважало їм піаритись, абсолютно недоречно й безпідставно по інших подіях.

Служба безпеки України

Не набагато кращою була ситуація в минулому році з дотриманням конституційних прав та свобод громадян і в роботі слідчих Служби безпеки України. Так, із наявних за весь рік у слідчих СБУ 10 523 кримінальних проваджень закінчено розслідування лише 3 059 (або 29%), з яких 60% проваджень (1 877) було закрито за відсутністю складу та події злочину чи в зв’язку з відсутністю достатніх доказів вини у вчиненні злочину, що, наприклад, у вісім разів більше, аніж у 2017 році (234), що також беззаперечно може свідчити про допущені ними порушення конституційних прав і свобод громадян.

Додатковим свідченням цього негативу в діяльності слідчих СБУ є і той факт, що ними в 2019 році без ухвали слідчого судді було затримано 304 особи, з яких у подальшому було звільнено з-під варти більше половини (188 осіб), в тому числі 70 підозрюваних — через відмову суду в обранні запобіжного заходу у виді тримання під вартою, що теж у рази більше, ніж у попередні роки. До цього потрібно додати й виправдання судами в минулому році 6 осіб у провадженнях слідчих СБУ, що теж більше показника попередніх років.

Детективи НАБУ та прокурори САП

У рамках дослідження стану дотримання конституційних прав і свобод громадян я намагався проаналізувати й роботу детективів НАБУ та прокурорів САП, особливо враховуючи, що з моменту їх створення (протягом понад 5-ти років) вони з цього приводу ніким і ніколи не перевірялися й перед суспільством жодного разу про це не звітували, позаяк є повністю безконтрольними з боку української держави й суспільства. Так от, мені, зокрема, вдалося з’ясувати, що в минулому році детективами НАБУ завершено досудове розслідування лише в 419 кримінальних провадженнях, або всього у 20,7% від тих, які ними розслідувались, абсолютну більшість з яких — 350 (тобто, майже 85%) детективами й наглядовими прокурорами було закрито через відсутність складу та події злочину чи в зв’язку з відсутністю достатніх доказів вини у його вчиненні.

До всього цього треба доповнити й той факт, що детективами НАБУ без ухвали слідчого судді було затримано 44 особи, які всі, зверніть увагу, в подальшому були звільнені з-під варти, з них, зокрема, 3 — у зв’язку із закінченням установленого законом строку затримання, що взагалі є ганьбою, а ще 18 — через відмову суду в обранні запобіжного заходу у виді тримання під вартою. На жаль, з інформації, наданої НАБУ, не видно, на якій підставі й ким саме були звільнені з-під варти інші 23 затримані особи і чи були вони в подальшому притягнуті до кримінальної відповідальності, що не дає можливості більш точно встановити кількість осіб, чиї права були порушені детективами та прокурорами під час проведення досудового розслідування.

Не вдалося мені отримати від них і дані про кількість підозрюваних, стосовно яких провадження були закриті на стадії досудового розслідування за недоведеністю вини. Це додатково свідчить про повну неприйнятність нині діючого закону про НАБУ як у його нинішній редакції, так і в оприлюднених нещодавно пропозиціях про внесення змін до цього закону подальшого посилення зовнішнього контролю за його діяльністю, але, знову ж таки, зовнішнього, з боку іноземних держав!

Проміжний висновок

Підбиваючи підсумки про кількість громадян, незаконно притягнутих органами досудового розслідування та прокурорами до кримінальної відповідальності, хочу зазначити, що навіть ці оприлюднені мною цифри є явно заниженими й не тільки шляхом відвертого приховування відповідних даних при складанні статзвітів, а й шляхом навмисного свідомого направлення до суду обвинувальних актів, у яких не зібрано достатньо доказів вини підозрюваних, сподіваючись на вже так звиклу тяганину при їх розгляді в судах, де з кожним роком залишки нерозглянутих справ лише збільшуються з різних причин.

Застосування виняткового запобіжного заходу

На підтвердження своїх критичних висновків пропоную звернути увагу й на практику застосування в минулому році до підозрюваних виняткового запобіжного заходу у виді тримання під вартою. Так, за статистичними даними, підкреслюю, Судової адміністрації України до судів першої інстанції слідчими і прокурорами в 2019 році було подано 44 384 клопотання про взяття підозрюваних під варту, що значно більше, аніж у попередні 2014—2017 роки, а в порівнянні з 2013-им – навіть удвічі (21 612). При тому зусилля слідчих і прокурорів по застосуванню саме виняткового запобіжного заходу до ще не визнаних винними у вчиненні злочину громадян щорічно тільки зростають. І не дивно, бо судами задоволено 15 774 таких клопотань, тобто, приблизно 40%, а відмовлено у задоволенні лише в 5 713 випадках, що становить всього 15,7%. Тож про який тоді судовий контроль за додержанням прав і свобод громадян на досудовому розслідуванні можна говорити? Про те, наскільки це питання болюче, свідчить навіть і звіт про виконану роботу так розрекламованого й нав’язаного нам ззовні Вищого антикорупційного суду, який відверто ухилився від інформування суспільства про кількість задоволених ним таких клопотань, обмежившись лише повідомленням про кількість розглянутих (118).

У той же час на фоні цього беззаконня в частині позбавлення підозрюваних свободи слідчими і прокурорами в минулому році подано до судів першої інстанції всього 438 клопотань про застосування застави, кількість яких, навпаки, щорічно тільки зменшується (якщо для порівняння взяти той же 2013 рік, то майже втричі — 1 404)!

І все це відбувається через те, що слідчі і прокурори таким чином намагаються приховати своє невміння збирати, перевіряти й оцінювати докази вини підозрюваних, тим більше, що припиняти, попереджувати таке беззаконня в сфері кримінального судочинства сьогодні практично нікому. І це при тому, що я вже стільки років намагаюся переконати як можновладців, так і суспільство, в тому, що міра запобіжного заходу не має перетворюватися на окремий вид покарання, а повинна залишатися лише виключним процесуальним засобом забезпечення виконання підозрюваним, вину якого у вчиненні злочину потрібно ще довести, покладених на нього процесуальних обов’язків.

Необґрунтовані обшуки, арешти майна

Ще одним із показових прикладів відвертого наступу держави (в особі нинішніх правоохоронних органів) на права і свободи громадян на стадії досудового розслідування є стабільна слідча та прокурорська практика проведення протягом останніх років в Україні масових необґрунтованих обшуків. Так, протягом 2019 року до судів надійшло понад 95 тисяч (95 441) таких клопотань, що значно більше, ніж, наприклад, у 2013—2016 рр., з яких судами задоволено 69 712 клопотань, тобто 73%. Тобто слідчі прокурори й слідчі судді відверто ігнорують ту обставину, що обшук, одночасно з виправданістю мети його проведення для цілей досудового розслідування, завжди невідривно перетинається з втручанням в особисте життя особи, тим більше тих громадян, процесуальний статус яких на той момент навіть ще не визначено.

А хіба не те ж саме можна сказати про практику отримання слідчими й прокурорами дозволів суду на тимчасовий доступ до речей і документів? Посудіть самі: у 2019 році з одержаних від слідчих і прокурорів 227 132 таких клопотань, що є майже стабільно високим показником у всі попередні шість років, судами задоволено 195 726 клопотань, тобто майже 90%, що беззаперечно свідчить про абсолютну відсутність як такого судового контролю за дотриманням закону при проведенні даної процесуальної дії. Вже дійшло до того, що такі ухвали слідчих суддів дослівно, навіть із граматичними помилками, скопійовані з клопотань слідчих та прокурорів! Тому вважаю за необхідне якнайшвидше внести зміни в КПК і надати слідчим повноваження проводити вказані процесуальні дії лише з дозволу прокурора, щоб не витрачати зайвого часу. Досить показовою в цьому плані є й практика накладення слідчими і прокурорами арештів на майно, кількість клопотань до суду про це також із року в рік лише зростає. Так, у 2019 році до судів першої інстанції слідчими та прокурорами було направлено 83 453 таких клопотань, що значно більше (в чотири і навіть у п’ять разів), ніж у попередні роки, з яких суддями переважну кількість (66 857) теж було задоволено, що, відповідно, теж значно більше, аніж у попередні роки. Й що характерно при такій відвертій поблажливості з боку слідчих суддів — органи досудового розслідування разом із прокурорами, навпаки, з кожним роком все менше й менше направляють до судів обвинувальних актів.

Щодо негласних (розшукових) дій

Ще однією з надзвичайно важливих проблем, пов’язаних із дотриманням конституційних прав, свобод і законних інтересів громадян, є практика нинішніх уже «реформованих» органів досудового розслідування і прокуратури із застосування негласних слідчих (розшукових) дій, так званих НСРД. Так, кількість звернень слідчих і прокурорів до судів з приводу отримання дозволів на проведення таких заходів, а це, в першу чергу, прослуховування телефонів, візуальне спостереження, проникнення й таємне обстеження житла, аудіота відеоконтроль місця чи особи та інші, з кожним роком також критично зростає й становила в 2017 році понад 150 тисяч. На превеликий жаль, щоб приховати цю загрозливу тенденцію, Державна судова адміністрація України з минулого року скоротила свою статистичну звітність, допускаю, що зроблено це у змові з органами правопорядку, приховавши таким чином від суспільства статдані про надання судами дозволів на застосування негласних слідчих (розшукових) дій. А оскільки таких даних, на жаль, не передбачено і в звітах нинішнього Офісу Генпрокурора, мною був направлений відповідний запит до Генерального прокурора з проханням надати потрібну статистичну інформацію. З одержаної відповіді вбачається, що за 2019 рік прокурорами було погоджено 57 802 клопотань слідчих (прокуратури, поліції, ДФС, СБУ, ДБР, НАБУ), а відмовлено в погодженні всього 2 220 клопотань (тобто абсолютно мізерної кількості). Відтак ви самі пересвідчилися щодо того, про який нагляд з боку прокурорів за негласними та іншими слідчими діями можна вести мову? Аналогічна ситуація і в судах, де слідчими суддями задоволено 64 811 таких клопотань слідчих і прокурорів, а відмовлено всього в 4 954-х клопотаннях, тобто теж у незначній кількості, що й не дивно, бо той же так розпіарений нашими зовнішніми «партнерами» Вищий антикорупційний суд задовольнив також майже 90% таких клопотань! Це теж у сукупності ставить під сумнів так званий «судовий контроль». У той же час, після проведення дозволених судами НСРД прокурорами прийнято рішень про розсекречення у встановленому законом порядку та долучено до матеріалів кримінальних проваджень в якості доказів винуватості підозрюваних усього 19 737 (або 30,4%) матеріалів негласних слідчих (розшукових) дій, що також додатково підтверджує грубе порушення прав і свобод громадян, в приватне життя переважної більшості з яких правоохоронці з дозволу прокурорів і суддів втручалися абсолютно безпідставно.

Але найнепрофесійніше та з грубими порушеннями вимог Конституції України в цьому плані діяли, на жаль, слідчі новоствореного ДБР разом із своїми наглядовими прокурорами — із 7 901 задоволеного слідчими суддями клопотання розсекречено й використано в кримінальному провадженні в якості доказів лише 928 матеріалів НСРД, тобто всього 11,7% (!). Те ж саме стосується слідчих поліції зі своїми прокурорами — із 48 589 задоволених слідчими суддями клопотань розсекречено й використано як докази в справах лише 14 404 матеріали, що складає всього 29,2%! Про те, що це є небезпечною для суспільства тенденцією, свідчать і відмовні відписки на мої аналогічні запитання про надання такої інформації НАБУ, НПУ, СБУ та ДФС, в яких необґрунтовано зазначалося, що така інформація ними не узагальнюється, не систематизується і, начебто, належить до інформації з обмеженим доступом, що є відвертою неправдою.

Деякі висновки

Таким чином, викладені вище тривожні для суспільства дані — це лише мінімум того, що відбувається в Україні в останні роки з неправомірним втручанням держави в особисте життя громадян, бо в дійсності, як вам відомо, НСРД нерідко проводяться без будь-якого дозволу слідчих суддів та без погодження наглядових прокурорів як уповноваженими службовими особами органів правопорядку, так і далеко не правоохоронними органами. Візьміть події хоча б останнього року, коли спочатку в службових приміщеннях новоствореного ДБР, у тому числі й у кабінеті його директора, були виявлені підслуховуючі пристрої. Далі все суспільство тішилось аудіозаписами з кабінету глави Державного бюро розслідувань та з його телефонних розмов. Інший приклад, свого часу в ЗМІ практично тиражувалися численні аудіозаписи з службового кабінету Прем’єр-міністра України О. Гончарука, опісля обговорювалися такі ж відео й записані аудіорозмови за участі брата глави Офісу Президента України тощо. Вилучалися підслуховуючі пристрої і в службовому кабінеті заступника Генерального прокурора А. Стрижевської. А чого тільки варті нинішні (зовсім недавні) події, коли стали доступними для суспільства надзвичайно секретні електронні розмови Президента України П. Порошенка з віце-президентом США Джо Байденом. І все це, звертаю увагу, відбувається безкарно, незважаючи на неодноразові вказівки й завдання Президента України В. Зеленського. Висновок тут напрошується один — сьогодні, мабуть, відсутня не тільки політична воля покласти край цьому протиправному втручанню в діяльність державних діячів, але й немає справжніх фахівців в органах досудового розслідування та прокуратури, здатних попереджати, а тим більше викрити і притягнути всіх винних у вчиненні цих кримінальних правопорушень до встановленої законом відповідальності. Доповню ці причини й відсутністю відповідних наглядових повноважень у прокурорів, які в минулому могли провести таку перевірку в короткі терміни і встановити всіх винних осіб та вжити необхідних заходів із недопущення подібного в майбутньому.

І насамкінець. Я категорично впевнений, а тому продовжую наголошувати, що наведені мною критичні показники в частині дотримання конституційних прав і свобод громадян є наслідком нав’язаних ззовні та безграмотних так званих «реформ» правоохоронних органів, прокуратури та суду, які проводяться в нашій країні вже протягом майже 6-ти років, але лише шкодять як правам, свободам та інтересам наших громадян, так і всій державі. Тож цим аналізом уже вкотре хотілося достукатися і до нової влади та закликати її якнайшвидше припинити подальше руйнування органів досудового розслідування, прокуратури й суду та, тим самим, забезпечити дотримання конституційних прав і свобод громадян. Свої конкретні пропозиції щодо негайного вжиття заходів з удосконалення правоохоронної діяльності я направляв Президенту України, главі його Офісу, Генеральному прокурору та голові профільного комітету парламенту, але, як здається, вони, може, за винятком І. Венедіктової, на них взагалі не зреагували. Заразом, підводячи коротко підсумки даних аналітичних досліджень, можна з упевненістю констатувати, що:

1) щороку в середньому на 15% більше до судів подається прокурорами та слідчими клопотань про обрання виняткового запобіжного заходу у виді тримання під вартою, в той час, коли та ж застава судами стала обиратися майже втричі рідше;

2) також щорічно слідчі судді погоджують майже 80% клопотань про надання дозволу на тимчасовий доступ до речей і документів, що може свідчити про поверховий контроль з боку судів за дотриманням прав і свобод громадян;

3) з нову ж таки, кожного року на 10% збільшується кількість накладених судами арештів на майно на стадії досудового розслідування, що теж підриває довіру до якості судового контролю за дотриманням прав і свобод громадян;

4) замість створення необхідних умов/підстав для захисту конституційних прав і свобод громадян, Державна судова адміністрація України в 2017 році змінила свою статистичну звітність із метою повністю приховати статистику щодо наданих судами дозволів на проведення негласних слідчих (розшукових) дій, що неминуче сприятиме подальшим зловживанням слідчих і прокурорів, пов’язаним із неправомірним втручанням в особисте життя громадян, вину яких ще не доведено в судовому порядку і не підтверджено обвинувальним вироком суду;

5) на бездіяльність слідчих і прокурорів у 2019 році громадяни скаржилися в 6 разів частіше, аніж у 2013 році, і ці цифри з кожним роком зростають, але належних висновків з цього приводу ніхто в державі не робить, а тому беззаконня, безвідповідальність та безкарність з боку органів правопорядку лише «процвітають» попри розмови про «реформи»;

6) з кожним роком усе менше й менше обвинувальних актів по кримінальним провадженням направляється слідчими і прокурорами до судів;

7) натомість залишки нерозглянутих обвинувальних актів у судах збільшуються щороку в середньому на 20 відсотків.

Джерело: Юридичний вісник України

Поділитися

Твітнути