Думка експерта
Суспільство без нагляду – влада без контролю
Змушений знову повернутися до наболілої теми щодо дій нашої влади стосовно органів прокуратури, тільки вже не в зв’язку зі знищенням її кадрового складу, а під лозунгами приведення функцій цього конституційного органу до «європейських стандартів», як нам це вже протягом останніх 10-ти років «подавали» як «вишеньку на торті», то Петро Порошенко, то Володимир Зеленський, нехай і не завжди особисто, а вустами всіляких своїх «однодумців» та «успішних менеджерів», а також різного роду «громадських активістів», які раніше перебували на утриманні іноземних держав, а тепер за свою підривну діяльність проти нашої держави отримують кошти із бюджету України, але продовжують діяти їй на шкоду.
 Олексій Баганецьзаступник Генерального прокурора (2000–2002, 2005–2006, 2014–2015 рр.), заступник голови Союзу юристів України, почесний президент Асоціації слідчих України, віце-президент Світового конгресу українських юристів, адвокат, кандидат юридичних наук, заслужений юрист України, стрілець Тероборони м. Києва |
Про законність та її дотримання
Так, нещодавно мені трапила «на очі» публікація про намір нинішньої влади відновити забезпечення дотримання законності (що прозвучало достатньо прогресивно), правда чомусь лише органами місцевого самоврядування, бо про органи державної влади «ініціативні» законодавці чомусь «забули». Я раніше про це писав і не один раз, бо це дійсно проблема, яка є такою й сьогодні, і про яку свого часу заявляв ще Віктор Янукович, а зумів впровадити в практичну площину лише Петро Порошенко після перемоги Революції Гідності, при прийнятті нового Закону «Про прокуратуру», при тому, грубо порушуючи вимоги діючої на той час Конституції України. Незважаючи на наявність в її Перехідних положеннях вимоги про продовження здійснення органами прокуратури функції нагляду за додержанням законів органами державної влади і місцевого самоврядування на період, доки не будуть створені нові державні органи, які переберуть на себе ці повноваження. Тим не менше «демократичною» владою прокуратура була позбавлена цим законом названих повноважень, при тому, навіть не зважаючи на те, що на той час ще нікому було ці повноваження передавати. Було очевидно, що Президент дуже поспішав. Скажу більше: та «демократична» влада обіцяла народу створити замість нагляду з боку прокурорів такі собі «префектури», наявні в деяких країнах Європи, які, начебто, і будуть наглядати в подальшому за дотриманням законів на місцях, і то, здається, не в обласних центрах, і не у великих містах. Але, все це, очікувано(!) залишилося «повітряними бульбашками», бо у тодішньої влади були зовсім інші цілі.
Спланована безконтрольність
І ось з того часу, а пройшло вже понад 10 років, органи державної влади і місцевого самоврядування разом взяті, в тому числі й і під час нинішньої кровопролитної війни, діють в Україні без будь-якої оглядки на вимоги що Конституції, що законів, витрачаючи, наприклад, безкарно народні кошти на що попало: не мені вам розповідати, як під час війни в окуповані ворогом наші території ще продовжували виділятися державні кошти із бюджету, як вони «транжирилися» на будівництві, скажімо, фортифікаційних споруд, як розбазарювалися державні землі та варварськи й до сьогодні переорюються пасовища, де раніше селяни випасали худобу, як висушуються болота і теж цинічно переорюються, вирубуються ліси та лісопосадки, а також колишні колгоспні та радгоспні сади, дійшли вже навіть і до земель та угідь природних заповідників! Зрештою, цього й добивалася попередня влада і саме тому вона так «р’яно» проштовхувала ідею так званої адміністративно-територіальної реформи під виглядом оманливої «децентралізації», яка ні на крок нас не наблизила до Євросоюзу. Навпаки, породила повну безконтрольність влади не лише на місцях (я маю на увазі в селах, селищах та невеличких містах), де тепер практично ніхто не контролює дотримання законності, а й у великих містах, в тому числі обласних центрах, де мери та міські ради безконтрольно витрачають бюджетні кошти на озеленення парків і скверів, прокладення доріг та на всілякі непотрібні ремонти, зокрема й за кілька кілометрів від лінії фронту, коли над головами літають «шахеди» й убивають мирних жителів, руйнуючи інфраструктуру, житло та інші об’єкти місцевого самоврядування.
Загалом же, із запропонованою ідеєю про відновлення нагляду за дотриманням законності не посперечаєшся, якби не історія походження цієї проблеми.
Треба сказати об’єктивно, що я, будучи заступником Генерального прокурора України, у час підготовки та прийняття вказаного вище закону, як міг намагався переконати парламентарів та членів робочої групи з розробки цього законопроекту, що не можна його приймати в такому вигляді, бо не на часі вважати, що передбачений Конституцією перехідний період закінчився, а тому позбавлення прокуратури функції (тільки не «загального нагляду», як помилялися тоді і вживають донині навіть серйозні політики цей термін, бо таких повноважень вона була позбавлена ще в 1996 році) нагляду за додержанням і застосуванням законів буде мати тяжкі негативні наслідки, тим більше, що не створено альтернативних держорганів, які б перейняли на себе дану функцію. Окрім своїх письмових зауважень і пропозицій щодо названого проекту закону, які зберігаються в мене до цих пір, та моїх намагань переконати тодішнє керівництво Генпрокуратури України в хибності такої ідеї взагалі, я підготував статтю зі своєю розширеною позицією, яку опублікував у газеті «Юридичний вісник України», № 1-2 (1018–1019 за 3–23 січня 2015 року) з продовженням у наступному номері. Називалася вона «Безправні прокурори і беззахисні громадяни». Але мій голос і достатньо, як вважаю, аргументована позиція була «воланням у пустелі» – мене ніхто не почув, а тепер, через стільки років, уже нова влада, начебто, отямилася й намагається виправити цю помилку, хоча у щирість таких помислів я не вірю.
Якщо ви думаєте, що я мовчав і не реагував на подібні намагання обмежити конституційні повноваження прокурорів ще раніше, то помиляєтесь. Писав я про це і в часи В. Януковича, коли і при ньому намагалися фактично позбавити прокуратуру правозахисних функцій, зокрема, в тому ж «Юридичному віснику України» (№ 41 (954) за 12-18 жовтня 2013 року) під назвою «Недоступна прокуратура», з продовженням у № 42 (955) за 19–25 жовтня 2013 року.
Й ось на фоні цих подій, що минули, ми зараз стаємо свідками спроби, начебто, відновити справедливість, подолати «вакуум законності», який утворився після позбавлення прокуратури функції нагляду, але, вже способом, що загрожує подальшому підриву верховенства права в країні. Скажу більше – це пряма загроза конституційному ладу в Україні.
Чергова лжереформа
Замість того, аби запропонувати збалансований й удосконалений правовий механізм вирішення цієї проблеми, ініціатори даного проекту закону пропонують функції контролю за законністю рішень органів місцевого самоврядування, ви тільки вдумайтесь, покласти на Кабінет Міністрів України та обласні державні адміністрації, тобто саме на ті держоргани, які самі по собі неодноразово були ініціаторами прийняття не тільки юридично сумнівних, але й відверто неконституційних та незаконних рішень. Це приблизно з тої «опери», коли лис обіцяє охороняти курятник, пояснюючи, що після вигнання вовка там більше нікому стежити за порядком.
Читайте також: Перезавантаження АРМА: залучення арбітражних керуючих, незалежна зовнішня оцінка
У результаті пропонується законодавче закріплення системи, в якій виконавча влада сама себе контролює. І все це – без будь-якого незалежного нагляду, який у своєму арсеналі мала прокуратура, яка до 2016 року не належала до жодної з гілок влади і була насправді тим інструментом, що забезпечує систему стримування і противаг в нашій державі. Виявляється, що повноважень Кабміну чи ОДА буде достатньо для втручання в роботу органів місцевого самоврядування, а їх «вимоги» будуть обов’язковими до виконання на місцях. Зрештою, хіба такого ж «бєзпрєдєлу» не допускають сьогодні в районних та обласних державних адміністраціях, тим більше у військово-цивільних, й особливо зараз. Повірте, там теж внаслідок тривалого періоду безконтрольності та безнаглядності за дотриманням законів масово порушуються не тільки вимоги законів, а й права та свободи громадян, а голови обласних рад і державних адміністрацій, зокрема й військових, теж розкрадають бюджетні кошти, про що періодично пишуть у непідконтрольних владі ЗМІ. Про випадки розкрадання за їх участі тієї ж гуманітарної допомоги взагалі мовчу. Саме тому я й говорив як раніше, так і сьогодні стверджую, що умисне позбавлення на той час (в 2014 році) наглядових функцій органів прокуратури було не прагненням привести їх «до європейських стандартів», як це було подано нашому вічно обманутому суспільству, а обумовлено вигодою, перш за все, діючої влади, а не держави і, тим більше, не громадян, яких просто, вибачте, обдурили «реформатори», звинувативши прокурорів, поголовно, у всіх гріхах (до речі, цей обман поширюється і до цього часу, хоча реальні наміри були і є зовсім іншими).
Про права людини
Я це знаю з власного досвіду, коли свого часу працював прокурором двох районів столиці, прокурором 6-ти областей України і здійснював нагляд за додержанням законів як райрадами та районними державними адміністраціями, так і облрадами та ОДА, беручи безпосередньо участь у їх сесіях та нарадах, і маючи можливість висловлювати свої заперечення та зауваження на незаконні рішення як органів місцевого самоврядування, так і органів державної влади. Для прикладу, пригадую як у 2006 році після відмови депутатів зреагувати на мої заперечення я оскаржив у суді рішення Донецької облради про впровадження на території цієї області російської мови як обов’язкової, а в 2010 році – оскаржив рішення Львівської обласної ради про заборону святкування 9 травня як Дня Перемоги.
Звичайно, в обидвох цих випадках мої дії були непопулярними як у місцевої влади, так і серед значної частини жителів цих регіонів, а в місцевій пресі на мене було «вилито» достатньо бруду. Але закон є закон і його потрібно було дотримуватися! Тим більше, що обидва незаконні рішення названих органів місцевого самоврядування в подальшому були на мою вимогу скасовані.
Так само було і зі здійсненням нагляду за додержанням законів при прийняття постанов і рішень Кабінетом Міністрів України, де я теж неодноразово брав участь, уже як заступник Генерального прокурора і теж висловлював свої заперечення на незаконні проекти цих нормативних актів. У разі їх прийняття (скажу відверто, то були виключні випадки) вносив на них протести, правда, бувало, що я оскаржував такі незаконні рішення уряду до суду і вигравав ці процеси, як правило. Тому я й ставлю це цілком закономірне питання: тепер ви, шановні читачі, уявляєте, що творилося протягом минулих 10 років із дотриманням законності в діяльності названих мною органів державної влади та місцевого самоврядування нашої держави і твориться до сьогоднішнього дня?! До речі, теж саме відбувається і в діяльності, так званих, об’єднаних територіальних громад, де громадяни на місцях взагалі «кинуті на призволяще», без будь-якої можливості захистити свої права.
«Потреба в законності»
Думаю, варто акцентувати увагу й на тому, що за наданою в названому законопроекті пропозицією саме державні адміністрації, найбільш політично заангажовані та підконтрольні виконавчій вертикалі, тепер планують вирішувати, що є законним на рівні територіальних громад, а що ні. І це при тому, що сама ця вертикаль регулярно приймає не просто сумнівні рішення, які викликають закономірні питання як у громадськості, так і в судах, а й відверто незаконні. Разом це тепер називається «відновленням законності». Тобто, зараз в Україні замість колишнього прокурорського нагляду влада пропонує запровадити фактично ручне управління під приводом «потреби в законності». І це вже не просто девальвація, а повне знищення основоположного принципу поділу влади на окремі гілки, при тому, що Конституція України в статтях 6, 7, 19 та 140 гарантує автономність місцевого самоврядування, його відокремленість від державної влади, обов’язок органів влади діяти виключно в межах та у спосіб, передбачених законом, а також принципи правової визначеності та судового захисту.
І тому коли шанований мною екс-народний депутат Ігор Лапін говорить про те, що таким способом нинішня влада збирається взяти під контроль органи місцевого самоврядування і тим самим посилити центральну владу, я цього не виключаю, тож і не заперечую. Водночас не погоджуюся з тим, що таким способом «слуги народу» хочуть повернути наглядові повноваження прокурорам. Пояснюю І. Лапіну й усім іншим – такий орган нагляду за додержанням законів, як місцевими органами самоврядування, так і, тим більше, органами державної влади, не вигідний був не лише Петру Порошенко і його політичній силі, яка й позбавила неконституційно прокуратуру цих повноважень, а й сьогодні Володимиру Зеленському, який (у будь-якому випадку складається таке враження) швидкими темпами таким чином закріплює свою одноосібну владу в країні.
Але, якщо Конституція в Україні досі має хоча б якусь силу, якщо принципи децентралізації влади залишаються актуальними, то ми, без сумніву, повинні уважно слідкувати за такими законопроектами, як № 13150, адже вони можуть спричинити серйозні наслідки для правової системи і майбутнього держави. Під прикриттям необхідності забезпечення законності та боротьби з хаосом, який спричинили, в тому числі й на місцях, непослідовні та непрофесійні реформи, нинішня влада намагається отримати додаткові важелі впливу на місцеві органи самоврядування. Це є загрозою демократичному процесу і, без сумніву, руйнує принципи правової визначеності та автономії, закріплені в нашій Конституції, що абсолютно не відповідає стандартам ЄС та основним засадам демократичної правової держави.
Читайте також: Стягнення компенсації за примусово викуплені акції
Отож, спостерігаємо й не мовчимо! Сподіваємося лише на здоровий глузд нинішнього парламенту, хоча в мене особисто надій на нього, вибачте, немає зовсім. Слава ЗСУ і територіальній обороні України! Тільки на Вас і залишилась надія!
Джерело: Юридичний вісник України
