Думка експерта
Світ шукає інженерів… І це диктує необхідність нових підходів до організації освітньої галузі України
Олександр СОСНІН, доктор політичних наук, професор, заслужений діяч науки і техніки України, Інститут держави і права ім. В. М. Корецького Національної академії наук України
У нинішніх умовах пандемії коронавірусу Україна розпочала новий навчальний рік в університетах, орієнтуючись на широке використання новітніх інформаційно-комунікаційних технологій, і цим самим багато в чому змінює звичний процес набуття вищої освіти. Виокремлення наукової діяльності як окремої галузі й організація здобуття вищої освіти в спеціалізованих закладах розпочалося давно. Відомо, що в Олександрії в V–III столітті до н. е., в епоху еллінізму, почали створюватися школи, в яких філософія, філологія, медицина й математика вивчалися окремо, тобто талановита молодь, вивчаючи відомі на той час науки й закони природи, вже отримувала достаньо глибокі відомості про людину, мінерали, небесні тіла, про рослини і тварин. А з часів Галілея вже ніхто не сумнівався, що основою розвитку суспільств є розвиток наук, а пошук шляхів виховання молоді, здатної до наукової і творчої праці, й став турботою перших осіб держав, церкви й меценатів. Без фахово підготовлених спеціалістів жодна країна не вставала на шлях інноваційного розвитку й не була здатною послідовно вибудовувати ефективну систему державного управління. У новому навчальному році, крім традиційних вад, притаманних напівреформованій попередніми керівниками галузі, Україна випробує й здатність нового міністра освіти і науки України керувати галуззю, що очікувано супроводжуватиметься низкою непередбачуваних дій його опонентів.
Чому так важлива науково-освітня сфера?
На тлі вивчення досвіду першої промислової революції (початок — кінець XVIII століття), яка започаткувала використання сили води і пари для механізації виробництв, другої (початок — кінець XIX століття), яка для створення масового виробництва використала електроенергію, третьої — із застосуванням електроніки та інформаційних технологій для автоматизації виробництв бачимо, що подальше становлення якісно нової, перш за все інженерно-технічної, медичної й управлінської еліти, здатної сприймати тренди й витримати темпи цивілізаційного розвитку.
Із винаходом парової машини і бурхливим розвитком капіталізму коло зацікавлених у розвитку наук і вихованні людей, здатних до медичних практик, та створення машин і технологій промисловості постійно розширювалося, а процес розвитку наук й університетів мав постійну тенденцію до зростання інженерно-технічних знань. Уже в другій половині ХVІІІ століття в Англії, а потім і в інших країнах, почали з’являтися навчальні заклади, які надавали системну медичну, інженерну, філософську тощо освіту. Їх кількість постійно зростала, головним чином за рахунок роботодавців і меценатів, які за власний кошт та, об’єднуючись, але під жорстким контролем влади, створювали в своїх країнах мережі, зокрема інженерно-технічних університетів, оскільки за цим стояв розвиток промислових технологій і бізнесу.
Згадаємо лише, що ХХ століття розпочалося в Україні із креслень, які використовули розмірність 10-2–10-3 м, а вже із середини століття під тиском розвитку електроніки й особливо оптики вони почали застосовувати розмірності 10-9–10-10 м, тобто нанорозміри, що співвідносяться із розміром молекул. Так під тиском розвитку високотехнологічних виробництв в Україні розпочався якісно новий етап розвитку промисловості і соціальної функції науки як безпосередньої продуктивної сили. Інженери ставали носіями ідей перетворення досягнень науки в технічні креслення та технології, обумовивши появу в країні наприкінці 80-х років минулого століття четвертої промислової революції, яка спиралася на технічні досягнення попередніх віків, виносячи на поверхню потребу інтенсивно розвивати комп’ютерні та інформаційно-комунікаційні технології. На сьогодні їх уже повністю інтегровано в глобальний інформаційно-комунікаційний простір і всюди в світі наразі зростає темп їх опанування. Діджиталізація, про яку ми нині багато говоримо і яка відбувається в світі вже із середини минулого століття та в яку Україна — піонер комп’ютерної ери людства, занурюється лише сьогодні. Вона, за великим рахунком, є частиною грандіозного проекту перетворення світу, обумовлюючи потребу злиття всіх попередніх уявлень про засади існуючих наукових знань і промислових технологій, дозволяючи швидко наповнювати їх сучасними досягненнями нано- та біотехнологій. Усе це, безумовно, розмиває наші уявлення про межу між фізичними й біологічними сферами, вимагаючи прийняття нових єдиних стандартів організації наукової й освітньої діяльності, інсталяції в них реально діючих виробництв. Це важливо для розробки нових, більш досконалих і навіть «розумних» технологій, матеріалів, машин та систем штучного інтелекту для всіх систем управління, включаючи державне. Взагалі багато в чому людство стоїть на краю прірви. Вибір, який нам належить зробити, є воістину життєво важливим. Від того, якою дорогою ми підемо далі, залежить, чи залишиться взагалі можливість життя людей на планеті Земля, й це лише ознаки контуру вимог до виховання майбутніх носіїв усіх знань, інженерно-технічних професій, зокрема.
Миттєвість, за яку відбулося знищення системи вищої освіти в Україні за минулі роки, вражає і є, безумовно, наслідком змін в соціально-політичному устрої країни та, безумовно, потребує глибокого аналізу. Останні тридцять років розвитку України свідчать, що втративши минулий досвід організації освіти і вищої школи, зокрема, країна просто деградуала, опинившись на узбіччі цивілізаційного розвитку світу, що для України стало виключно небезпечним, оскільки аналіз глобальних тенденцій розвитку людства в XXI столітті дозволяє стверджувати, що сьогодні сировинноорієнтовані держави втрачать незалежність, навіть нафта і газ перестають бути ресурсом політичного впливу, — подальший розвиток держав і суспільств, їх політики, економіки, військової справи, безумовно, буде пов’язаний із рівнем розвитку освіти і науки та здатністю молоді до реалізації величезних науково-технологічних проектів, пов’язаних, зокрема, з необхідністю безпечної переробки сировини, утилізації відходів життєдіяльності і промислових виробництв, регенерації джерел водопостачання, рекультивації земель тощо. І все це відбуватиметься на тлі змін психофізичних реакцій людини внаслідок масового безсистемного й безконтрольного використання сучасних комп’ютерних та інформаційно-комунікаційних технологій.
Скажімо, проблема попередження маніпуляцій свідомістю за їх допомогою стала сьогодні, безумовно, глобальною. Фахівці починають глибоко вивчати й виокремлювати окремі компоненти їх впливу на людину, і це має стати турботою нового очільника МОНУ.
Нові вимоги до освіти і фаховості кадрів
В умовах нинішньої психо-комп’ютерної реальності, коли людство дедалі частіше буде стикатися з поблемами, пов’язаними з неправильним або неконтрольованим використанням інформаційно-комунікаційних технологій. Новітні інформаційно-комунікаційні технології дедалі більше демонструють здатність до нових (з урахуванням застосування) інтегрованих технологій, проектування яких здійснюється вже сьогодні, сучасного технологічного обладнання, спрямованого на підвищення якості життя людини, а для цього відбувається постійний аналіз раціонального використання нематеріальних активів, фундаментальних знань та інформації, накопиченої в національних науково-дослідних й освітніх центрах усіх країн світу. На основі аналізу такої інформації, до створення якої залучені вчені й інженери всього світу, створюються нові проривні технології надвисокого рівня (high-tech). Саме тому в світі стрімко зростають вимоги до освіти і фаховості людей, інженерно-технічних кадрів, зокрема. Особливі сподівання тут на молодь, яка готується стати елітою нації, навчаючись в університетах.
Узагалі знання щодо особливостей впливу інформаційно-комунікаційних технологій на процеси функціонування мозку людини й особливо молоді, який у процесі виховання студентства всюди стає виключним, оскільки лише при правильному використанні такі технології сприяють досягненню успіху в діяльності, зберігаючи психічне та фізичне здоров’я еліти нації. Натомість викривлення світогляду під впливом маніпулятивного навіювання надможливостей цифрових технологій формує в людей кліпове мислення, що є вагомим фактором впливу альтернативних культур на свідомість людини. В таких умовах зростає вага й авторитет вихователів — професорсько-викладацького складу університетів, які орієнтують молодь на реалізацію грандіозних науково-технологічних проектів, зокрема, на вивчення студентством кіберпсихології як науки, яка вивчає синергетичні комбінації на перетині людської і комп’ютерної активності, що має стати турботою відповідних кафедр національних університетів.
В умовах виникнення виключно небезпечних і вагомих для наукової сфери інженерно-технічних і технологічних ризиків, пов’язаних з опануванням нових наукових знань в умовах нової кіберпсихологічної реальності людина дедалі більше стає інформаційно залежною. Одночасно, це вже сьогодні сприяє становленню принципово нової економіки (the knowledge-based economy) — основи конкурентоспроможності країн світу. Процес цей виключно складний, оскільки підготовка висококваліфікованих викладачів зазвичай займає життя цілого покоління — приблизно 25 років. Це, безумовно, набагато більше й складніше в порівнянні з термінами набуття людиною першої вищої освіти — 5—6 років навчання, але сьогодні, як ніколи, це має хвилювати нас при оцінці наукової бази університетів та інших науково-освітніх установ. Чи здатні вони в сукупності з технічними засобами набуття освіти забезпечувати необхідну динаміку підготовки юнацтва для впровадження сучасних знань і науково-технічних досягнень в усі сфери життя суспільства? На прикладі останніх медійних подій навколо призначення міністра освіти і науки України ми бачимо наскільки ця проблема є стратегічно важливою для подальшого розвитку Україна, адже саме вона обумовлює подальший розвиток, або, навпаки, занепад країни. Таким чином, бачимо, що політика виховання здатної до практичної високофахової діяльності молоді нині є виключно значимою.
На жаль, Україна, де з давніх часів опікувалися розвитком наук і освіти, протягом останніх десятиліть багато в чому втратила, зокрема, через непрофесійне керівництво міністерством. Процесами розвитку університетського науково-освітнього середовища дедалі частіше стали керувати призначенці за партійною ознакою й чиновництво, яке орієнтуючись на незрозумілу «магію» коефіцієнтів і параграфів, зарегульовувало його, багато в чому позбавивши сенсу. Чого тільки варта, скажімо, поява такої структури, як Національне агентство із забезпечення якості вищої освіти, яке в країні, що зазвичай орієнтується на науково-технічний розвиток, очолив гуманітарій. За вимогами фундаторів агенства, безумовно, можна виховувати вчителів, викладачів професійно-технічних училищ, але не інженерів, здатних до творчої діяльності, до того ж, не поставивши умовою їх підготовки виробничі практики на передових підприємствах. Як приклад більш виваженого підходу до оцінки якості інженерної освіти можна навести дії засновників Київського політехнічного інституту. Утворюючи Київську політехніку вони запросили для виховання студентів найбільш видатних вчених, а перевірити якість їх роботи доручили вченому світового рівня Д. І. Менделєєву. Виключно такий підхід має стати зразком і для українського науково-освітнього середовища.
«Навчання через дослідження…»
Тренд «навчання через дослідження», який народжується в Україні на сучасному етапі організації науки та освіти, безумовно відповідає нинішнім світовим тенденціям. Галузь бурхливо розвивається і вдосконалюється, але вимоги і принципи атестації вихованців та викладачів не змінюються, а лише постійно зростають. Це багато в чому пов’язано з необхідністю інтенсивного впровадження технологій комп’ютерної доби, становленням глобальних інформаційно-комунікаційних мереж, інтернаціоналізацією науково-освітніх процесів і безпекою систем національної науково-освітньої діяльності. Відтак масова міграція вчених та практиків по всьому світу за таких умов є цілком зрозумілою. Українські вчені, зокрема, аби зберегти генофонд національної науки, пропонують новий підхід до академічної освіти: «Навчання через дослідження, замість відтоку мізків — циркуляція».
Організація такої роботи виключно актуальна, складна й відповідальна особливо в умовах, коли в світі під негативним впливом пандемії коронавірусу й інших факторів нищиться сенс фундаментальних ідей організації освіти, економіки, фінансів, взагалі неоліберального порядку та всіх уявлень про свободу, рівність, справедливість і братерство. За таких умов багато в чому змінюється сенс і філософія соціалізації юнацтва й науковоосвітньої політики, які взагалі то є виключно консервативними. До всього цього додаються й часом просто невдалі кадрові призначення останніх десятиліть у системі управління науково-освітньою сферою. Її розвиток дедалі більше вимагає об’єднати зрілих, досвідчених та високопрофесійних фахівців із їх молодими колегами, які за покликанням є дійсно вченими, здатними бачити науку в собі й мати спільну мету та бажання будувати могутню, високодуховну й культурну державу.
Сьогодні світ стоїть на порозі не тільки нової науково-технологічної революції, яка вже інтенсивно змінює багато умов нашого буття, але й глобальних змін в економічному й суспільно-політичному житті. Можливо, не дуже помітно, але практично повсюдно відбуваються найсерйозніші перетворення, які за своїм масштабом, обсягом та складністю не можна порівняти з тими, які наше суспільство зазнавало раніше. І наразі не до кінця зрозуміло, як усе це відбуватиметься в Україні. Саме тому дуже важливо в цей історичний період, коли в наших домівках багато біди і горя, пов’язаних із війною на сході країни й безробіттям, не помилитися й зберегти потенціал накопиченого національного досвіду, призначаючи на високі й почесні посади в науково-освітній сфері людей із прозорими науковими й життєвими біографіями. Вочевидь, що всім нам над цим треба задуматись і згуртовуватися на якомусь іншому рівні розуміння сенсу наукових звань і посад. Цей процес має бути співмірним новим цивілізаційним викликам щодо розвитку наукових та освітніх установ, оскільки відповідати за помилки доведеться всім — і державі, і кожному з нас.
Джерело: Юридичний вісник України
