Думка експерта
Системний мережевоцентричний аналіз інформації — сучасна зброя криміналіста-детектива
Петро Біленчук, професор Національного авіаційного університету
Загальновідомо, що основною метою детективознавства, сискознавства, доказознавства, експертознавства, криміналістики є пізнання, доказування, розкриття, розслідування, судовий розгляд, запобігання, протидія та попередження злочинів. Для ефективної реалізації поставленої мети юристу-правознавцю необхідно вміти провести детальний мережевоцентричний аналіз усіх сфер злочинного світу.
Що таке мережевоцентричний аналіз?
1. Концептуальні засади системного аналізу документів і матеріалів, відомостей і даних судової статистики.
Системний консолідований мережевоцентричний аналіз інформації займає вагоме місце в кожній сфері життєдіяльності людини, суспільства, держави й цивілізації загалом. Це обумовлено тим, що правильно проведена аналітична робота є основою вдалого результату будь-якої професійної діяльності правознавця (слідчого, судді, прокурора, адвоката, криміналіста, детектива, експерта, оперативного працівника, нотаріуса, правозахисника). Як реальний приклад, розглянемо досвід практичного застосування мережевоцентричного аналізу інформації в детективознавстві, доказології, сискології, експертології і криміналістиці. Даній тематиці присвячені численні праці, проте нами особливу увагу в цій статті буде приділено навчальному посібнику «Транснациональная преступность: состояние и трансформация», монографії Олексія Чистякова «Пандемія страху» та працям В. Суворова «Контроль» і «Вибір».
Консолідований аналіз судової статистики свідчить, що в останні роки (1990—2020 рр.) спостерігається широка трансформація злочинності на теренах усіх пострадянських країн. Водночас статистичні дані результатів діяльності органів досудового розслідування й установ судової влади дають змогу стверджувати про різке зменшення ефективності використання традиційних методів запобігання й боротьби зі злочинністю. Як справедливо зазначає Анатолій Яровий, «Статистика розкриття злочинів є невтішною. З облікованих у минулому році 15 368 особливо тяжких злочинів лише в 4 878 випадках (або в 31,7%) конкретним особам було повідомлено про підозру, а ще менше по них направлено до суду обвинувальних актів — 3 005 (або всього 23,5%). До того ж, у залишку на кінець звітного періоду залишилися нерозслідуваними 11 726 кримінальних проваджень даної категорії, або 76,3%» (Анатолій Яровий. Чому Україні потрібна нова реформа Нацполіції, і якою вона повинна бути? Юридичний вісник України, 2020. № 45. С. 4).
Аналогічної думки дотримується й Олексій Баганець, який звертає особливу увагу на реальний стан дотримання органами судової влади, правоохоронними органами, спецслужбами (слідчими, прокурорами, суддями, детективами, оперативними працівниками МВС, СБУ, НАБУ та прокурорами САП) конституційних прав громадян під час досудового розслідування в 2019 році. Особливо увагу він акцентує (крім інших важливих) на тому, що, по-перше, замість створення необхідних умов/ підстав для захисту конституційних прав і свобод громадян, Державна судова адміністрація України ще в 2017 році змінила свою статистичну звітність із метою повністю приховати судову статистику щодо наданих судами дозволів на проведення негласних слідчих (розшукових) дій, що неминуче сприятиме подальшим зловживанням слідчих і прокурорів, пов’язаним із неправомірним втручанням в особисте життя громадян, вину яких ще не доведено в судовому порядку і не підтверджено обвинувальним вироком суду. По-друге, на бездіяльність слідчих і прокурорів у 2019 році громадяни скаржилися в 6 разів частіше, аніж у 2013 році, і ці цифри з кожним роком зростають, але належних висновків з цього приводу ніхто в Україні не робить, а тому беззаконня, безвідповідальність та безкарність з боку органів правопорядку лише «процвітають» попри розмови про «реформи є». По-третє, з кожним роком усе менше й менше обвинувальних актів по кримінальних провадженнях направляється слідчими і прокурорами до судів. І по-четверте, натомість залишки нерозглянутих обвинувальних актів у судах збільшуються щороку в середньому на 20 відсотків (Олексій Баганець. Стан дотримання конституційних прав громадян під час досудового розслідування в 2019 році. «Юридичний вісник України», 2020, № 45. С. 7). Очевидно, що в такій кризовій негативній ситуації перед органами правосуддя, судочинства та правопорядку постає об’єктивна необхідність пошуку нових шляхів, розробки сучасних засобів, методів, технологій протидії злочинному світу. Разом із тим розробка нових засобів, методів, технологій запобігання, протидії, розслідування злочинних проявів можлива лише на основі детального аналізу криміногенної ситуації, яка виникла в Україні. Чим швидше і якісніше проводитиметься аналіз стану проривних кардинальних змін у діяльності сучасного кримінального світу, тим швидше правоохоронні органи зможуть реагувати на ці криміногенні тенденції, глибинні зрушення й зміни. Тому вважаємо, що системний консолідований мережевоцентричний аналіз має охопити всі сфери кримінального світу, а тому важливо з допомогою сучасних засобів пізнання проникнути в найпотаємніші його криміногенні кутки.
Очевидно, що перший етап дослідження починається з аналізу видимих змін у кримінальному середовищі, з аналізу судової статистики злочинності як у регіоні, так і державі та світу в цілому. Наприклад, сьогодні вже можна реально констатувати наявність тенденції стрімкого приросту частки кіберзлочинності, наркозлочинності, торгівлі людьми, торгівлі зброєю в загальній кількості скоєних злочинів. Це дозволяє зробити висновок, що наразі провідним безпековим закладам вищої освіти (ЗВО) держави необхідно розпочати системну підготовку відповідних кадрів кіберполіцейських, кіберслідчих, кібердетективів, кіберкриміналістів, кіберекспертологів, кіберсуддів, які змогли б протидіяти цим сучасним соціальним загрозам, кібернетичним шахрайствам в інтернеті тощо. Очевидно, що в такій ситуації дослідники-правознавці мають можливість проаналізувати зміни й тенденції в характері скоюваних комп’ютерних злочинів, а також дослідити соціально-комунікаційні зміни, які відбуваються в структурі організованих злочинних груп і угруповань.
Судова статистика свідчить, що на сьогодні спостерігається стійка зміна і в самій структурі організованих злочинних угруповань. Змінюється, зокрема, сама філософія злочинного середовища. Корінні соціально-психологічні зміни, які відбуваються у філософії злочинного світу, тягнуть за собою також кардинальні зміни і в їх протиправній діяльності. Це обумовлено тим, що економічні, соціальні та політичні процеси, які тривають у світі у третьому тисячолітті, призвели до різкої зміни структури, динаміки і тенденцій розвитку злочинності, потужної технічної озброєності злочинців, витонченості способів скоєння ними злочинів. Очевидно, що якщо дослідники-правознавці зможуть проводити достатньо повний, глибокий і всебічний системний консолідований аналіз стану і трансформації тенденцій розвитку сучасної злочинності, то правоохоронні органи зобов’язані не тільки вчасно реагувати на реальні кроки злочинного світу, а й мати реальну можливість передбачати, попереджувати та запобігати їх появі.
Оскільки тенденції й закономірності розвитку злочинності в Україні, Європі й світі та засоби їх пізнання, доказування, розслідування публікуються не тільки в науковій літературі (зокрема в дослідженнях О. Чистякова здійснено аналіз тенденцій розвитку злочинного світу за 50 років (1960—2010 рр.), а й у художніх творах, то це зумовлює потребу здійснення системного консолідованого аналізу опублікованих в означених вище працях фактично більше, аніж за 100-літній період (2013—2020 роки). Для реалізації поставленої нами мети було проаналізовано низку праць як художньої, так і навчальної та монографічної наукової літератури, присвячених системному висвітленню й консолідованому дослідженню методик збору, аналізу та дослідження інформації.
Застосування інноваційних засобів
2. Інноваційні засоби мережевоцентричного дослідження правознавця: пізнавальний арсенал засобів, методів, технологій слідчого, детектива, криміналіста, експерта, прокурора, судді.
Нашою метою в даному разі є дослідження оригінальних мережевоцентричних засобів і методик аналізу, збору та систематизації інформації, наведених у творах навчальної, наукової та художньої літератури. В даному дослідженні здійснено також узагальнення понять та виведення на основі проведеного дослідження комплексної методики організації збору, систематизації та аналізу опублікованих даних, відомостей, фактів.
Відомо, що у романі В. Суворова «Контроль» головна героїня проводить системний аналіз даних на основі зібраної нею інформації. Саме завдяки якісній системній аналітичній роботі їй фактично і вдалося правильно здійснити не лише консолідований аналіз, а й розкрити механізм державної змови. Аналогічний підхід здійснено в праці «Транснаціональна злочинність», в якій системо аналізується діяльність таких злочинних організацій світу як «Ла Коза Ностра» (США), мексиканські організації, які займаються торгівлею наркотиків, «Сицилійська мафія» (Італія), «Корсиканський союз» (Франція), в’єтнамська організована злочинність, «Боріокудан» («Якудза») (Японія), Тріади (Китай), російська організована злочинність, казахська організована злочинність й, звісно, українська організована злочинність. Це дозволило авторам даного дослідження всебічно проаналізувати й розкрити суттєві риси, ознаки й характеристики сучасного злочинного світу. То яким же критеріям має відповідати така інформація і як нам отримати якісну правдиву інформацію про ту чи іншу подію, явище чи процес?
Відомо, що узагальнена консолідована інформація — це основа, від якої ми відштовхуємося при проведенні системного мережевоцентричного дослідження. Фактично від якісно отриманої інформації й залежать наші можливості при проведенні системного мережевоцентричного аналізу. Очевидно, що чим більшими обсягами інформації оперує дослідник, тим більші можливості він може реалізувати в своїй професійній діяльності. Саме тому першочерговим завданням будь-якого наукового мережевоцентричного аналітичного дослідження є системний збір максимального обсягу інформації про об’єкт вивчення.
Звичайно, що якщо перед нами стоїть задача аналізу якогось надзвичайно складного механізму (події чи явища), то очевидно, що ми маємо оперувати всією доступною інформацією про нього. Водночас варто почати з вивчення загальної інформації про досліджуваний механізм, систему, подію, явище чи процес. Наступним етапом стає всебічний аналіз зібраних відомостей, даних, фактів про кожен елемент цього механізму. Вважаємо, що всебічний системний мережевоцентричний аналіз кожного елемента дає змогу піти далі загальновідомої інформації. Розуміючи принцип роботи кожного елемента досліджуваного механізму, ми можемо усвідомити й зрозуміти всю систему, висвітлити приховані грані даного механізму. Отже, необхідно знати окремий елемент досить досконало, повно і всебічно. Звичайно, що інформацію про нього можна брати і з інших додаткових деталей, які з ним пов’язані. Зокрема, у романі «Контроль» героїня цього твору всебічно досліджує особливості поведінки та діяльності ключових чекістів держави як складових елементів надзвичайно потужного механізму професійної діяльності особливого безпекового органу держави — Народного комісаріату внутрішніх справ (НКВС). Слід зазначити, що дослідниця не обмежується тільки зібраними на них досьє. Вона вивчає реальні справи на людей, які перебувають із даними чекістами в тісних зв’язках: співробітники, друзі, родина, дружина, діти. Вважаємо, що такий мережевоцентричний аналіз також може багато свідчити й розкрити сутність характеристики про досліджувану особистість. Крім того, вона спостерігає, як досліджуваний об’єкт співпрацює, взаємодіє з іншими чекістами як найвищого рангу, так і периферійного рівня, а ще вивчає й аналізує, хто — друг, а хто — ворог. Аналізує також діалоги з найближчими друзями і найбільшими ворогами. В даній ситуації важливо знати, що допомагає роботі в пізнанні досліджуваного елемента, а що йому заважає. Звичайно, що під час аналізу матеріалів елемента, що вивчається, не можна дивитися на нього однобоко. Очевидно, що можна дізнатися щось про нього і крім його основної роботи. Наприклад, з ким дана особистість спілкується у вільний час, їздить разом на відпочинок, має спільні інтереси, «хоббі», приязні стосунки тощо.
І тут постає досить складне запитання: як зібрати досить повне узагальнено всебічне досьє? Як правило, загальнодоступної інформації для всебічного аналізу мало. Очевидно тому Віктор Суворов наголошує на необхідності використання засобів спеціальної оперативної криміналістичної техніки, методів спеціального системного мережевоцентричного аналізу, звичайного, псевдокритичного й критичного мислення (індуктивного, дедуктивного та обдуктивного) й наукових знань, навичок і вмінь у галузі креативної педагогіки, психофізіології, біоніки, нейробіоніки, детективознавства, сискознавства, оперативно-розшукової діяльності, експертознавства, криміналістики, безпекознавства. Важливо акцентувати на тому, що при здійсненні такого системного мережевоцентричного аналізу доцільно використовувати також призабуті знання в галузі мольфарства і характерництва, а також накопичений багатолітній професійний досвід слідчої, експертної, судової, детективної, сискологічної, оперативно-розшукової, криміналістичної та експертної діяльності. До деяких із таких засобів, на його думку, належать стеження, звичайне й технічне прослуховування, вербування третіх осіб з метою отримання достовірної інформації про цікавих нам людей або досліджувані нами об’єкти. Автор наголошує ще й на тому, що тільки вони здатні надати справді актуальний, правдивий, достовірний матеріал для всебічного й повного аналізу та прийняття на його основі об’єктивного, справедливого й професійного рішення.
Слід звернути увагу також і на те, що в даний час українськими науковцями і досвідченими практиками ведуться ґрунтовні мережевоцентричні дослідження в галузі детективознавства, сискознавства, експертознавства, доказознавства, характерництва, криміналістики, спеціальної оперативної техніки, розшукознавства і безпекознавства (ядерної безпеки, кібербезпеки тощо). Крім того, на даному етапі завершено фундаментальне комплексне дослідження (1913—2020 рр.) психофізіологічної діагностики та ідентифікації людини в юриспруденції (метаантропологія, людинознавство, поліграфологія, габітологія, дерматогліфіка, дактилоскопія, скрінографія, вокалографія, графологія, одорологія, нейробіоніка, нейрокібернетика, експертологія).
Вважаємо, що результати даних досліджень (засоби, ноометодики і мережевоцентричні та грід-технології) доцільно використовувати для збору, систематизації й аналізу інформації, яка висвітлюється в творах художньої, навчальної і наукової літератури.
Слідчі й судові помилки: наслідки
3. Слідчі й судові помилки — небезпечний акт посягання на людське життя: узагальнений досвід практики розслідування і судового розгляду серійних убивств (1960—2020 рр.).
Очевидно, що сучасний дослідник, правознавець, використовуючи новітні засоби, методи й технології, має отримати максимально можливий обсяг досліджуваної інформації про об’єкт, який вивчається. Водночас слід пам’ятати, що зібраний навіть достатній масив даних ще не є реальною умовою досягнення бажаного результату. Саме якісна, об’єктивна, достовірна інформація є необхідною умовою отримання правильних аналітичних висновків. Звертаємо особливу увагу на те, що будь-яка неточність в існуючому масиві даних, яким оперує дослідник, тягне за собою помилкові висновки, неправильні процесуальні рішення, непоправимі наслідки й дії (слідчі, експертні, оперативні, судові).
Про непоправимі наслідки використання слідчими, експертами, прокурорами, суддями неточних, недостовірних, неперевірених реальних даних, відомостей, фактів яскраво свідчать матеріали дослідження слідчої і судової практики, пов’язаної з розслідуванням серійних убивств. Здійснені нами спільно з О. В. Кравченком системні дослідження результатів розслідування серійних убивств за 60-літній період (1960—2020 рр.) дають змогу виокремити наступні основні непоправимі помилки, порушення чинного законодавства й грубі недоліки, які допускають працівники органів досудового розслідування в процесі викриття й затримання серійних убивць та судді під час призначення їм законом визначеного покарання.
Протидія серійним убивцям має виступати для правоохоронних органів одним з елементів оперативно-розшукової діяльності задля виявлення, профілактики та протидії вчинення такого суспільно небезпечного акту як посягання на людське життя. Вивчення історії розслідування справ, які вчинялися серійними вбивцями, свідчить, що правоохоронним органам досить часто вдається встановити особу маніяка тільки завдяки випадковостям, а затримують їх лише за збігу певних обставин, які взагалі їм були непідконтрольні (так, наприклад, С. О. Головкіна затримали лише завдяки тому, що він допустив фатальну для себе помилку, вбивши 3-х хлопчиків, яких до цього він підвозив разом із ще одним хлопцем від залізничної зупинки. Пізніше, дізнавшись про смерть своїх знайомих, саме цей хлопчик і розповість правоохоронним органам про такого собі «дядю Серёжу») (Спецпроект «Фишер»: подробное изучение жизни Сергея Головкина. 2008—2015. Serial-Killers.ru — сайт о серийных убийцах и маньяках. URL: http://www.serial-killers.ru/karts/golovkin.htm). Варто зазначити й те, що розслідуючи таку категорію справ, які мають неабиякий розголос у суспільстві, досить часто працівники правоохоронних органів задля того, аби відрапортувати про затримання маніяка перед суспільством (а в першу чергу перед своїм керівництвом), застосовують різні фальсифіковані форми впливу (погрози безпосередньо самому підозрюваному, погрози його родичам, банальне вибиття необхідних саме їм свідчень), які змушують підозрюваного в кінцевому випадку обмовити себе, або ж цілеспрямовано взяти на себе вину за злочини, до яких він взагалі не має ніякого відношення. В зв’язку з цим О. В. Александренко і В. І. Бояров справедливо зазначають, що розслідування серійних убивств є ще більш складним завданням. Злочинці скоюють злочини довгі роки і їх затримують випадково, але при цьому нерідко до відповідальності притягують і засуджують зовсім інших, непричетних до злочину людей (у справі «пологовського маніяка С. Ткача були засуджені 16 (шістнадцять) людей, деякі з них ще й сьогодні перебувають за ґратами).
Разом із тим питання прокурорського нагляду у справах про серійні вбивства з метою недопущення таких грубих помилок у розслідуванні не привертають відповідної уваги дослідників (Александренко Е. В., Бояров В. И. Проблемы прокурорского надзора за расследованиями серийных сексуальных убийств. Проблемы совершенствования правоохранительной деятельности в области противодействия преступности и коррупции \ Материалы Международной научно-практической конференции. Минск, 22 декабря 2011 г. Минск: БГУФК, 2012. С. 8). Саме через це ми спостерігаємо в судовій практиці досить велику кількість безпідставно засуджених і розстріляних людей. Зазвичай подібні ситуації мають місце тоді, коли працівниками правоохоронних органів здійснений поганий і (або) просто поверховий аналіз масиву нерозкритих кримінальних подій (вбивства, ситуації зникнення людей, акти насильницького нападу на людей, нещасні випадки), в районі, що обслуговується. Це призводить до того, що в кінцевому підсумку правоохоронці неправильно встановлюють серію убивств, яка вчиняється саме серійним убивцею, а тому просто «підганяють» під цю серію весь масив злочинів, які частково підпадають під її характеристику. Що, в свою чергу, призводить до фальсифікації справ проти осіб, які або вчиняли зовсім інші злочини (менші за ступенем суспільної небезпеки, або такі ж, але не в серійному масштабі), або ж взагалі були непричетні до злочинної діяльності. Все вищевикладене й спонукало нас узагальнити основні недоліки діяльності органів досудового розслідування, які допущені при розслідуванні серійних убивств в різні роки.
Слідча й судова практика свідчать, що в низці неправильних процесуальних дій слідчих, прокурорів і суддів були затримані невинні люди, а небезпечніше те, що по низці розслідуваних справ зовсім невинні люди були розстріляні за злочини, яких вони фактично і юридично не вчиняли. Так, наприклад, у справі того ж А. Р. Чикатила, за спогадами І. М. Костоєва (в минулому працював слідчим з особливо важливих справ. Саме він очолював слідчу групу, яка займалася розшуком ростовського маніяка А. Р. Чикатило) в главі четвертій «Феномен Чикатило» його праці «Россия — преступный мир», за підозрою в одному з убивств, яке було вчинене А. Р. Чикатилом, 24 січня 1979 року було затримано громадянина О. П. Кравченка, якого в 1970 році в Херсоні було притягнуто до кримінальної відповідальності за аналогічний злочин — зґвалтування та вбивство неповнолітньої дівчинки. Фактично затримували його двічі. Вперше це відбулося 24 грудня 1978 року, але в зв’язку з тим, що О. П. Кравченко мав алібі, яке могли підтвердити дві людини (його дружина Ганна та її подруга Тетяна Гусакова), його через три дні відпустили. Вдруге працівники правоохоронних органів завітали до нього саме 24 січня 1979, після того як О. П. Кравченко вчинив крадіжку у свого сусіда. Треба зазначити, що попередньо було встановлено в якості свідка громадянку Світлану Гуренкову, яка була запрошена до РВВС, де вона розповіла всю наявну в неї інформацію щодо того, як безпосередньо виглядає маніяк. Після того, як художником був змодельований портрет маніяка, А. Р. Чикатило був упізнаний директором ПТУ, де він працював. Також під час огляду вулиці, прилеглої до місця останнього злочину, був встановлений факт наявності слідів крові біля будинку, який зовсім недавно був придбаний Чикатилом та його дружиною. Таким чином правоохоронці, по-перше, повністю проігнорували свідчення С. Гуренкової, по-друге, не взяли до уваги факт впізнання А. Р. Чикатила директором ПТУ, по-третє, не здійснили аналіз слідів крові, які були виявлені біля будинку Чикатила. Водночас вони використали різноманітні форми впливу на невинного О. П. Кравченка (йому в камеру помістили «легендованого» вбивцю й наркомана, який постійно знущався й методично бив його щодня між виснажливими допитами). Таке злочинне розслідування дозволило 16 лютого 1979 року вибити «зізнання» з О. П. Кравченка в злочині, до якого він взагалі був непричетний (Костоев И. М., Викторов В. Е. Россия — преступный мир / Издатель: АСТ. 1998 г. С. 27. URL: https://www.litmir.me/br/?b=118850&p=27).
Пізніше той же О. П. Кравченко був визнаний ще й судом винним у вчинені вбивства неповнолітньої дівчинки та засуджений до виключної міри покарання (розстрілу). А 5 липня 1983 року стосовно О. П. Кравченка сумнівний суддівський вирок був приведений до виконання і він був розстріляний (Шахтинское дело (Убийство Е. Закотновой, 1978). 2008—2015. Serial-Killers. ru — сайт о серийных убийцах и маньяках. URL: http://www.serial-killers.ru/lesopolosa/shaxtinskoe-delo-ubijstvo-e-zakotnovoj-1978.htm). Водночас звернемо увагу також і на те, що загалом згаданий Чикатило потрапляв у поле зору діяльності працівників правоохоронних органів декілька разів, але у зв’язку з тим, що перевірка його причетності до злочинів проводилася формально й професійно неграмотно, його щоразу відпускали, не притягуючи до відповідальності.
І якщо випадки розстрілу людей були, скоріше, винятком, аніж сталою практикою, то от засудження до реальних тюремних строків є звичним явищем. Наприклад, за злочини, які були скоєні іншим відомим серійним убивцею Г. М. Міхасевичем, після одинадцяти судових засідань були засуджені чотирнадцятеро (!) невинних людей. За злочини, скоєні С. В. Ткачем, також фактично були засуджені невинні люди — І. Рижков, О. Чудних, В. Коршун, Я. Попович та ще декілька невинних громадян.
(Далі буде…)
Джерело: Юридичний вісник України
