Connect with us

Думка експерта

Системний мережевоцентричний аналіз інформації — сучасна зброя криміналіста-детектива

Дата публікації:

Петро Біленчук, професор Національного авіаційного університету

Загальновідомо, що основною метою детективознавства, сискознавства, доказознавства, експертознавства, криміналістики є пізнання, доказування, розкриття, розслідування, судовий розгляд, запобігання, протидія та попередження злочинів. Для ефективної реалізації поставленої мети юристу-правознавцю необхідно вміти провести детальний мережевоцентричний аналіз усіх сфер злочинного світу.

Що таке мережевоцентричний аналіз?

1. Концептуальні засади системного аналізу документів і матеріалів, відомостей і даних судової статистики.

Системний консолідований мережевоцентричний аналіз інформації займає вагоме місце в кожній сфері життєдіяльності людини, суспільства, держави й цивілізації загалом. Це обумовлено тим, що правильно проведена аналітична робота є основою вдалого результату будь-якої професійної діяльності правознавця (слідчого, судді, прокурора, адвоката, криміналіста, детектива, експерта, оперативного працівника, нотаріуса, правозахисника). Як реальний приклад, розглянемо досвід практичного застосування мережевоцентричного аналізу інформації в детективознавстві, доказології, сискології, експертології і криміналістиці. Даній тематиці присвячені численні праці, проте нами особливу увагу в цій статті буде приділено навчальному посібнику «Транснациональная преступность: состояние и трансформация», монографії Олексія Чистякова «Пандемія страху» та працям В. Суворова «Контроль» і «Вибір».

Консолідований аналіз судової статистики свідчить, що в останні роки (1990—2020 рр.) спостерігається широка трансформація злочинності на теренах усіх пострадянських країн. Водночас статистичні дані результатів діяльності органів досудового розслідування й установ судової влади дають змогу стверджувати про різке зменшення ефективності використання традиційних методів запобігання й боротьби зі злочинністю. Як справедливо зазначає Анатолій Яровий, «Статистика розкриття злочинів є невтішною. З облікованих у минулому році 15 368 особливо тяжких злочинів лише в 4 878 випадках (або в 31,7%) конкретним особам було повідомлено про підозру, а ще менше по них направлено до суду обвинувальних актів — 3 005 (або всього 23,5%). До того ж, у залишку на кінець звітного періоду залишилися нерозслідуваними 11 726 кримінальних проваджень даної категорії, або 76,3%» (Анатолій Яровий. Чому Україні потрібна нова реформа Нацполіції, і якою вона повинна бути? Юридичний вісник України, 2020. № 45. С. 4).

Аналогічної думки дотримується й Олексій Баганець, який звертає особливу увагу на реальний стан дотримання органами судової влади, правоохоронними органами, спецслужбами (слідчими, прокурорами, суддями, детективами, оперативними працівниками МВС, СБУ, НАБУ та прокурорами САП) конституційних прав громадян під час досудового розслідування в 2019 році. Особливо увагу він акцентує (крім інших важливих) на тому, що, по-перше, замість створення необхідних умов/ підстав для захисту конституційних прав і свобод громадян, Державна судова адміністрація України ще в 2017 році змінила свою статистичну звітність із метою повністю приховати судову статистику щодо наданих судами дозволів на проведення негласних слідчих (розшукових) дій, що неминуче сприятиме подальшим зловживанням слідчих і прокурорів, пов’язаним із неправомірним втручанням в особисте життя громадян, вину яких ще не доведено в судовому порядку і не підтверджено обвинувальним вироком суду. По-друге, на бездіяльність слідчих і прокурорів у 2019 році громадяни скаржилися в 6 разів частіше, аніж у 2013 році, і ці цифри з кожним роком зростають, але належних висновків з цього приводу ніхто в Україні не робить, а тому беззаконня, безвідповідальність та безкарність з боку органів правопорядку лише «процвітають» попри розмови про «реформи є». По-третє, з кожним роком усе менше й менше обвинувальних актів по кримінальних провадженнях направляється слідчими і прокурорами до судів. І по-четверте, натомість залишки нерозглянутих обвинувальних актів у судах збільшуються щороку в середньому на 20 відсотків (Олексій Баганець. Стан дотримання конституційних прав громадян під час досудового розслідування в 2019 році. «Юридичний вісник України», 2020, № 45. С. 7). Очевидно, що в такій кризовій негативній ситуації перед органами правосуддя, судочинства та правопорядку постає об’єктивна необхідність пошуку нових шляхів, розробки сучасних засобів, методів, технологій протидії злочинному світу. Разом із тим розробка нових засобів, методів, технологій запобігання, протидії, розслідування злочинних проявів можлива лише на основі детального аналізу криміногенної ситуації, яка виникла в Україні. Чим швидше і якісніше проводитиметься аналіз стану проривних кардинальних змін у діяльності сучасного кримінального світу, тим швидше правоохоронні органи зможуть реагувати на ці криміногенні тенденції, глибинні зрушення й зміни. Тому вважаємо, що системний консолідований мережевоцентричний аналіз має охопити всі сфери кримінального світу, а тому важливо з допомогою сучасних засобів пізнання проникнути в найпотаємніші його криміногенні кутки.

Очевидно, що перший етап дослідження починається з аналізу видимих змін у кримінальному середовищі, з аналізу судової статистики злочинності як у регіоні, так і державі та світу в цілому. Наприклад, сьогодні вже можна реально констатувати наявність тенденції стрімкого приросту частки кіберзлочинності, наркозлочинності, торгівлі людьми, торгівлі зброєю в загальній кількості скоєних злочинів. Це дозволяє зробити висновок, що наразі провідним безпековим закладам вищої освіти (ЗВО) держави необхідно розпочати системну підготовку відповідних кадрів кіберполіцейських, кіберслідчих, кібердетективів, кіберкриміналістів, кіберекспертологів, кіберсуддів, які змогли б протидіяти цим сучасним соціальним загрозам, кібернетичним шахрайствам в інтернеті тощо. Очевидно, що в такій ситуації дослідники-правознавці мають можливість проаналізувати зміни й тенденції в характері скоюваних комп’ютерних злочинів, а також дослідити соціально-комунікаційні зміни, які відбуваються в структурі організованих злочинних груп і угруповань.

Судова статистика свідчить, що на сьогодні спостерігається стійка зміна і в самій структурі організованих злочинних угруповань. Змінюється, зокрема, сама філософія злочинного середовища. Корінні соціально-психологічні зміни, які відбуваються у філософії злочинного світу, тягнуть за собою також кардинальні зміни і в їх протиправній діяльності. Це обумовлено тим, що економічні, соціальні та політичні процеси, які тривають у світі у третьому тисячолітті, призвели до різкої зміни структури, динаміки і тенденцій розвитку злочинності, потужної технічної озброєності злочинців, витонченості способів скоєння ними злочинів. Очевидно, що якщо дослідники-правознавці зможуть проводити достатньо повний, глибокий і всебічний системний консолідований аналіз стану і трансформації тенденцій розвитку сучасної злочинності, то правоохоронні органи зобов’язані не тільки вчасно реагувати на реальні кроки злочинного світу, а й мати реальну можливість передбачати, попереджувати та запобігати їх появі.

Оскільки тенденції й закономірності розвитку злочинності в Україні, Європі й світі та засоби їх пізнання, доказування, розслідування публікуються не тільки в науковій літературі (зокрема в дослідженнях О. Чистякова здійснено аналіз тенденцій розвитку злочинного світу за 50 років (1960—2010 рр.), а й у художніх творах, то це зумовлює потребу здійснення системного консолідованого аналізу опублікованих в означених вище працях фактично більше, аніж за 100-літній період (2013—2020 роки). Для реалізації поставленої нами мети було проаналізовано низку праць як художньої, так і навчальної та монографічної наукової літератури, присвячених системному висвітленню й консолідованому дослідженню методик збору, аналізу та дослідження інформації.

Застосування інноваційних засобів

2. Інноваційні засоби мережевоцентричного дослідження правознавця: пізнавальний арсенал засобів, методів, технологій слідчого, детектива, криміналіста, експерта, прокурора, судді.

Нашою метою в даному разі є дослідження оригінальних мережевоцентричних засобів і методик аналізу, збору та систематизації інформації, наведених у творах навчальної, наукової та художньої літератури. В даному дослідженні здійснено також узагальнення понять та виведення на основі проведеного дослідження комплексної методики організації збору, систематизації та аналізу опублікованих даних, відомостей, фактів.

Відомо, що у романі В. Суворова «Контроль» головна героїня проводить системний аналіз даних на основі зібраної нею інформації. Саме завдяки якісній системній аналітичній роботі їй фактично і вдалося правильно здійснити не лише консолідований аналіз, а й розкрити механізм державної змови. Аналогічний підхід здійснено в праці «Транснаціональна злочинність», в якій системо аналізується діяльність таких злочинних організацій світу як «Ла Коза Ностра» (США), мексиканські організації, які займаються торгівлею наркотиків, «Сицилійська мафія» (Італія), «Корсиканський союз» (Франція), в’єтнамська організована злочинність, «Боріокудан» («Якудза») (Японія), Тріади (Китай), російська організована злочинність, казахська організована злочинність й, звісно, українська організована злочинність. Це дозволило авторам даного дослідження всебічно проаналізувати й розкрити суттєві риси, ознаки й характеристики сучасного злочинного світу. То яким же критеріям має відповідати така інформація і як нам отримати якісну правдиву інформацію про ту чи іншу подію, явище чи процес?

Відомо, що узагальнена консолідована інформація — це основа, від якої ми відштовхуємося при проведенні системного мережевоцентричного дослідження. Фактично від якісно отриманої інформації й залежать наші можливості при проведенні системного мережевоцентричного аналізу. Очевидно, що чим більшими обсягами інформації оперує дослідник, тим більші можливості він може реалізувати в своїй професійній діяльності. Саме тому першочерговим завданням будь-якого наукового мережевоцентричного аналітичного дослідження є системний збір максимального обсягу інформації про об’єкт вивчення.

Звичайно, що якщо перед нами стоїть задача аналізу якогось надзвичайно складного механізму (події чи явища), то очевидно, що ми маємо оперувати всією доступною інформацією про нього. Водночас варто почати з вивчення загальної інформації про досліджуваний механізм, систему, подію, явище чи процес. Наступним етапом стає всебічний аналіз зібраних відомостей, даних, фактів про кожен елемент цього механізму. Вважаємо, що всебічний системний мережевоцентричний аналіз кожного елемента дає змогу піти далі загальновідомої інформації. Розуміючи принцип роботи кожного елемента досліджуваного механізму, ми можемо усвідомити й зрозуміти всю систему, висвітлити приховані грані даного механізму. Отже, необхідно знати окремий елемент досить досконало, повно і всебічно. Звичайно, що інформацію про нього можна брати і з інших додаткових деталей, які з ним пов’язані. Зокрема, у романі «Контроль» героїня цього твору всебічно досліджує особливості поведінки та діяльності ключових чекістів держави як складових елементів надзвичайно потужного механізму професійної діяльності особливого безпекового органу держави — Народного комісаріату внутрішніх справ (НКВС). Слід зазначити, що дослідниця не обмежується тільки зібраними на них досьє. Вона вивчає реальні справи на людей, які перебувають із даними чекістами в тісних зв’язках: співробітники, друзі, родина, дружина, діти. Вважаємо, що такий мережевоцентричний аналіз також може багато свідчити й розкрити сутність характеристики про досліджувану особистість. Крім того, вона спостерігає, як досліджуваний об’єкт співпрацює, взаємодіє з іншими чекістами як найвищого рангу, так і периферійного рівня, а ще вивчає й аналізує, хто — друг, а хто — ворог. Аналізує також діалоги з найближчими друзями і найбільшими ворогами. В даній ситуації важливо знати, що допомагає роботі в пізнанні досліджуваного елемента, а що йому заважає. Звичайно, що під час аналізу матеріалів елемента, що вивчається, не можна дивитися на нього однобоко. Очевидно, що можна дізнатися щось про нього і крім його основної роботи. Наприклад, з ким дана особистість спілкується у вільний час, їздить разом на відпочинок, має спільні інтереси, «хоббі», приязні стосунки тощо.

І тут постає досить складне запитання: як зібрати досить повне узагальнено всебічне досьє? Як правило, загальнодоступної інформації для всебічного аналізу мало. Очевидно тому Віктор Суворов наголошує на необхідності використання засобів спеціальної оперативної криміналістичної техніки, методів спеціального системного мережевоцентричного аналізу, звичайного, псевдокритичного й критичного мислення (індуктивного, дедуктивного та обдуктивного) й наукових знань, навичок і вмінь у галузі креативної педагогіки, психофізіології, біоніки, нейробіоніки, детективознавства, сискознавства, оперативно-розшукової діяльності, експертознавства, криміналістики, безпекознавства. Важливо акцентувати на тому, що при здійсненні такого системного мережевоцентричного аналізу доцільно використовувати також призабуті знання в галузі мольфарства і характерництва, а також накопичений багатолітній професійний досвід слідчої, експертної, судової, детективної, сискологічної, оперативно-розшукової, криміналістичної та експертної діяльності. До деяких із таких засобів, на його думку, належать стеження, звичайне й технічне прослуховування, вербування третіх осіб з метою отримання достовірної інформації про цікавих нам людей або досліджувані нами об’єкти. Автор наголошує ще й на тому, що тільки вони здатні надати справді актуальний, правдивий, достовірний матеріал для всебічного й повного аналізу та прийняття на його основі об’єктивного, справедливого й професійного рішення.

Слід звернути увагу також і на те, що в даний час українськими науковцями і досвідченими практиками ведуться ґрунтовні мережевоцентричні дослідження в галузі детективознавства, сискознавства, експертознавства, доказознавства, характерництва, криміналістики, спеціальної оперативної техніки, розшукознавства і безпекознавства (ядерної безпеки, кібербезпеки тощо). Крім того, на даному етапі завершено фундаментальне комплексне дослідження (1913—2020 рр.) психофізіологічної діагностики та ідентифікації людини в юриспруденції (метаантропологія, людинознавство, поліграфологія, габітологія, дерматогліфіка, дактилоскопія, скрінографія, вокалографія, графологія, одорологія, нейробіоніка, нейрокібернетика, експертологія).

Вважаємо, що результати даних досліджень (засоби, ноометодики і мережевоцентричні та грід-технології) доцільно використовувати для збору, систематизації й аналізу інформації, яка висвітлюється в творах художньої, навчальної і наукової літератури.

Слідчі й судові помилки: наслідки

3. Слідчі й судові помилки — небезпечний акт посягання на людське життя: узагальнений досвід практики розслідування і судового розгляду серійних убивств (1960—2020 рр.).

Очевидно, що сучасний дослідник, правознавець, використовуючи новітні засоби, методи й технології, має отримати максимально можливий обсяг досліджуваної інформації про об’єкт, який вивчається. Водночас слід пам’ятати, що зібраний навіть достатній масив даних ще не є реальною умовою досягнення бажаного результату. Саме якісна, об’єктивна, достовірна інформація є необхідною умовою отримання правильних аналітичних висновків. Звертаємо особливу увагу на те, що будь-яка неточність в існуючому масиві даних, яким оперує дослідник, тягне за собою помилкові висновки, неправильні процесуальні рішення, непоправимі наслідки й дії (слідчі, експертні, оперативні, судові).

Про непоправимі наслідки використання слідчими, експертами, прокурорами, суддями неточних, недостовірних, неперевірених реальних даних, відомостей, фактів яскраво свідчать матеріали дослідження слідчої і судової практики, пов’язаної з розслідуванням серійних убивств. Здійснені нами спільно з О. В. Кравченком системні дослідження результатів розслідування серійних убивств за 60-літній період (1960—2020 рр.) дають змогу виокремити наступні основні непоправимі помилки, порушення чинного законодавства й грубі недоліки, які допускають працівники органів досудового розслідування в процесі викриття й затримання серійних убивць та судді під час призначення їм законом визначеного покарання.

Протидія серійним убивцям має виступати для правоохоронних органів одним з елементів оперативно-розшукової діяльності задля виявлення, профілактики та протидії вчинення такого суспільно небезпечного акту як посягання на людське життя. Вивчення історії розслідування справ, які вчинялися серійними вбивцями, свідчить, що правоохоронним органам досить часто вдається встановити особу маніяка тільки завдяки випадковостям, а затримують їх лише за збігу певних обставин, які взагалі їм були непідконтрольні (так, наприклад, С. О. Головкіна затримали лише завдяки тому, що він допустив фатальну для себе помилку, вбивши 3-х хлопчиків, яких до цього він підвозив разом із ще одним хлопцем від залізничної зупинки. Пізніше, дізнавшись про смерть своїх знайомих, саме цей хлопчик і розповість правоохоронним органам про такого собі «дядю Серёжу») (Спецпроект «Фишер»: подробное изучение жизни Сергея Головкина. 2008—2015. Serial-Killers.ru — сайт о серийных убийцах и маньяках. URL: http://www.serial-killers.ru/karts/golovkin.htm). Варто зазначити й те, що розслідуючи таку категорію справ, які мають неабиякий розголос у суспільстві, досить часто працівники правоохоронних органів задля того, аби відрапортувати про затримання маніяка перед суспільством (а в першу чергу перед своїм керівництвом), застосовують різні фальсифіковані форми впливу (погрози безпосередньо самому підозрюваному, погрози його родичам, банальне вибиття необхідних саме їм свідчень), які змушують підозрюваного в кінцевому випадку обмовити себе, або ж цілеспрямовано взяти на себе вину за злочини, до яких він взагалі не має ніякого відношення. В зв’язку з цим О. В. Александренко і В. І. Бояров справедливо зазначають, що розслідування серійних убивств є ще більш складним завданням. Злочинці скоюють злочини довгі роки і їх затримують випадково, але при цьому нерідко до відповідальності притягують і засуджують зовсім інших, непричетних до злочину людей (у справі «пологовського маніяка С. Ткача були засуджені 16 (шістнадцять) людей, деякі з них ще й сьогодні перебувають за ґратами).

Разом із тим питання прокурорського нагляду у справах про серійні вбивства з метою недопущення таких грубих помилок у розслідуванні не привертають відповідної уваги дослідників (Александренко Е. В., Бояров В. И. Проблемы прокурорского надзора за расследованиями серийных сексуальных убийств. Проблемы совершенствования правоохранительной деятельности в области противодействия преступности и коррупции \ Материалы Международной научно-практической конференции. Минск, 22 декабря 2011 г. Минск: БГУФК, 2012. С. 8). Саме через це ми спостерігаємо в судовій практиці досить велику кількість безпідставно засуджених і розстріляних людей. Зазвичай подібні ситуації мають місце тоді, коли працівниками правоохоронних органів здійснений поганий і (або) просто поверховий аналіз масиву нерозкритих кримінальних подій (вбивства, ситуації зникнення людей, акти насильницького нападу на людей, нещасні випадки), в районі, що обслуговується. Це призводить до того, що в кінцевому підсумку правоохоронці неправильно встановлюють серію убивств, яка вчиняється саме серійним убивцею, а тому просто «підганяють» під цю серію весь масив злочинів, які частково підпадають під її характеристику. Що, в свою чергу, призводить до фальсифікації справ проти осіб, які або вчиняли зовсім інші злочини (менші за ступенем суспільної небезпеки, або такі ж, але не в серійному масштабі), або ж взагалі були непричетні до злочинної діяльності. Все вищевикладене й спонукало нас узагальнити основні недоліки діяльності органів досудового розслідування, які допущені при розслідуванні серійних убивств в різні роки.

Слідча й судова практика свідчать, що в низці неправильних процесуальних дій слідчих, прокурорів і суддів були затримані невинні люди, а небезпечніше те, що по низці розслідуваних справ зовсім невинні люди були розстріляні за злочини, яких вони фактично і юридично не вчиняли. Так, наприклад, у справі того ж А. Р. Чикатила, за спогадами І. М. Костоєва (в минулому працював слідчим з особливо важливих справ. Саме він очолював слідчу групу, яка займалася розшуком ростовського маніяка А. Р. Чикатило) в главі четвертій «Феномен Чикатило» його праці «Россия — преступный мир», за підозрою в одному з убивств, яке було вчинене А. Р. Чикатилом, 24 січня 1979 року було затримано громадянина О. П. Кравченка, якого в 1970 році в Херсоні було притягнуто до кримінальної відповідальності за аналогічний злочин — зґвалтування та вбивство неповнолітньої дівчинки. Фактично затримували його двічі. Вперше це відбулося 24 грудня 1978 року, але в зв’язку з тим, що О. П. Кравченко мав алібі, яке могли підтвердити дві людини (його дружина Ганна та її подруга Тетяна Гусакова), його через три дні відпустили. Вдруге працівники правоохоронних органів завітали до нього саме 24 січня 1979, після того як О. П. Кравченко вчинив крадіжку у свого сусіда. Треба зазначити, що попередньо було встановлено в якості свідка громадянку Світлану Гуренкову, яка була запрошена до РВВС, де вона розповіла всю наявну в неї інформацію щодо того, як безпосередньо виглядає маніяк. Після того, як художником був змодельований портрет маніяка, А. Р. Чикатило був упізнаний директором ПТУ, де він працював. Також під час огляду вулиці, прилеглої до місця останнього злочину, був встановлений факт наявності слідів крові біля будинку, який зовсім недавно був придбаний Чикатилом та його дружиною. Таким чином правоохоронці, по-перше, повністю проігнорували свідчення С. Гуренкової, по-друге, не взяли до уваги факт впізнання А. Р. Чикатила директором ПТУ, по-третє, не здійснили аналіз слідів крові, які були виявлені біля будинку Чикатила. Водночас вони використали різноманітні форми впливу на невинного О. П. Кравченка (йому в камеру помістили «легендованого» вбивцю й наркомана, який постійно знущався й методично бив його щодня між виснажливими допитами). Таке злочинне розслідування дозволило 16 лютого 1979 року вибити «зізнання» з О. П. Кравченка в злочині, до якого він взагалі був непричетний (Костоев И. М., Викторов В. Е. Россия — преступный мир / Издатель: АСТ. 1998 г. С. 27. URL: https://www.litmir.me/br/?b=118850&p=27).

Пізніше той же О. П. Кравченко був визнаний ще й судом винним у вчинені вбивства неповнолітньої дівчинки та засуджений до виключної міри покарання (розстрілу). А 5 липня 1983 року стосовно О. П. Кравченка сумнівний суддівський вирок був приведений до виконання і він був розстріляний (Шахтинское дело (Убийство Е. Закотновой, 1978). 2008—2015. Serial-Killers. ru — сайт о серийных убийцах и маньяках. URL: http://www.serial-killers.ru/lesopolosa/shaxtinskoe-delo-ubijstvo-e-zakotnovoj-1978.htm). Водночас звернемо увагу також і на те, що загалом згаданий Чикатило потрапляв у поле зору діяльності працівників правоохоронних органів декілька разів, але у зв’язку з тим, що перевірка його причетності до злочинів проводилася формально й професійно неграмотно, його щоразу відпускали, не притягуючи до відповідальності.

І якщо випадки розстрілу людей були, скоріше, винятком, аніж сталою практикою, то от засудження до реальних тюремних строків є звичним явищем. Наприклад, за злочини, які були скоєні іншим відомим серійним убивцею Г. М. Міхасевичем, після одинадцяти судових засідань були засуджені чотирнадцятеро (!) невинних людей. За злочини, скоєні С. В. Ткачем, також фактично були засуджені невинні люди — І. Рижков, О. Чудних, В. Коршун, Я. Попович та ще декілька невинних громадян.

(Далі буде…)

Джерело: Юридичний вісник України

Думка експерта

Нові обрії для наповнення бюджету — податок на нерухомість

Опубліковано

on

Євген ВЛАСОВ,
адвокат адвокатського бюро «Власова «Вектор», член комітету з податкового та митного права Асоціації правників України

Норма про те, що використання житла в господарській діяльності виключає застосування пільги по сплаті податку на нерухомість, діє з 2016 року, проте податкова лише де-не-де цим користується.

Згідно з положеннями ст. 266 Податкового кодексу України (ПКУ) податок на житлову/нежитлову нерухомість повинні сплачувати всі: і фізичні, і юридичні особи, резиденти, нерезиденти. Однак п. 266.4 ст. 266 ПКУ передбачає для фізичних осіб пільги, тобто можливість зменшити базу оподаткування один раз на рік:

а) для квартири/квартир незалежно від їх кількості — на 60 кв. метрів;

б) для житлового будинку/будинків незалежно від їх кількості — на 120 кв. метрів;

в) для різних типів об’єктів житлової нерухомості, в тому числі їх часток (у разі одночасного перебування у власності платника податку квартири/квартир та житлового будинку/будинків, у тому числі їх часток), — на 180 кв. метрів.

Водночас, діє досить цікава норма, «схована» в пп. 266.4.3 п. 266.4 ст. 266 ПКУ, пільга не застосовується, зокрема, щодо об’єкта/об’єктів оподаткування, котрі використовуються їх власниками з метою одержання доходів (здаються в оренду, лізинг, позику, використовуються в підприємницькій діяльності).

Коли тлумачити буквально, то якщо місцезнаходження юридичної особи зареєстроване за місцем проживання її засновника, тоді в цього засновника немає пільги щодо сплати податку на нерухомість, незалежно від площі цього житла й виникає обов’язок до сплати. Проте є позиція Верховного Суду з цього приводу, висловлена в справі за № 2340/3133/18: реєстрація місцезнаходження юридичної особи за адресою об’єкта житлової нерухомості не є сама по собі, в розумінні приписів підпункту 266.4.3 пункту 266.4 статті 266 ПК України, обставиною, що безумовно свідчить про фактичне використання цієї нерухомості в підприємницькій діяльності з метою одержання його власником доходу (див. постанову ВС від 02.03.2020 р.).

Тим не менше, не слід забувати, що реєстрація місцезнаходження юридичної особи за місцем проживання учасника (директора) не звільняє підприємство від обов’язку подати 20-ОПП (див. Загальнодоступний інформаційно-довідковий ресурс (ЗІР) 116.11).

Джерело: Юридичний вісник України

Читати далі

Думка експерта

Карне електронне право Європи й України: порівняльний аналіз

Опубліковано

on

Jus est ars boni et aequi
(Право є мистецтвом добра і справедливості).

Публій Ювенцій Цельс, давньоримський правник та державний діяч


Петро Біленчук,
професор Національного авіаційного університету


Микола МАЛІЙ,
директор правничої компанії ТОВ «АЮР-КОНСАЛТИНГ»

 

Право є найдавнішим механізмом саморегуляції суспільства, що адаптує все нове в сформовану й налагоджену систему суспільних відносин та їх правового регулювання. Відомо, що вся правова система суспільних відносин ґрунтується на двох основних засадах: по-перше, функції вираження владної волі, що представлена в чільному законодавстві, і, по-друге, на інформаційній та соціально-комунікаційній функції права, яка закріплена в чільному законодавстві. Важливо також зазначити, що право і його система зазнають постійного й безпосереднього впливу нових ідей, інновацій, новітніх електронних технологій та використання можливостей технічного і наукового прогресу. Виходячи з даних позицій сьогодні формується нова підгалузь правничих знань, зокрема, карне електронне право, яке є інструментом керування інформацією, підкріпленою владно-організаційними механізмами політичної системи, що забезпечує порядок дії, її невідворотність та впливу цієї (правової) інформації на суспільні відносини. В даному дослідженні пропонуються результати порівняльного аналізу розвитку карного електронного права Європи та України.

Поняття і сутність карного електронного права

Провідні функції карного електронного права визначаються на основі загальних функцій права:

– нормативна — визначення норм, правил поведінки суб’єктів інформаційних, соціально-комунікаційних відносин (правового середовища);

– комунікативна — зазначення в окремих статтях посилань на законодавчі акти, які є системоутворюючими в різних міжгалузевих інститутах права (або необхідність в яких може виникнути);

– регулятивна — визначення прав та обов’язків, зобов’язань суб’єктів щодо регулювання суспільних інформаційних та соціально-комунікаційних відносин;

– охоронна — визначення гарантій та меж правомірної поведінки суб’єктів, які здійснюють заходи щодо недопущення та профілактики правопорушень, а також контроль за дотриманням правомірної поведінки;

– захисна — визначення правових умов, процедур та суб’єктів, які здійснюють захист від вчинених правопорушень (поведінки, за якою діяння утворюють делікти), та відповідальності за ці правопорушення згідно з нормами конституційного, цивільного, адміністративного, господарського, трудового та карного права;

– інтегративна — системне поєднання комплексу визначених юридичних норм, котрі регулюють інформаційні та соціально-комунікаційні відносини в Україні в різних підсистемах права (електронне право, карне електронне право є поєднуючими ланками між провідними традиційними галузями права й застосовують їх методи у сфері соціальних інформаційно-комунікаційних відносин).

За сутністю правового походження як міжгалузевий комплексний інститут національного права України карне електронне право має приватно-правову і публічно-правову природу, тобто норми карного електронного права формуються як на публічному (державному), так і на приватному рівнях суспільних відносин. Визначення статусу карного електронного права як міжгалузевого комплексного інституту права зумовлює визначення співвідношення його з іншими інститутами права, предметом яких є суспільні відносини щодо електронної соціально-правової інформації (електронні бази даних, електронні мережеві комплекси, хмарні середовища, комп’ютерні технології, електронно-обчислювальні машини (комп’ютери), автоматизовані системи та комп’ютерні мережі й мережі електрозв’язку, шкідливе програмне забезпечення, кіберпростір, кібербезпека, кіберзлочинність, телекомунікаційні мережі ближнього і далекого космосу тощо). Через предмет суспільних відносин (інформацію) карне електронне право має зв’язок з іншими міжгалузевими інститутами права: електронним правом, електронним цивільним правом, електронним космічним правом, авторським правом, правом інтелектуальної власності, інформаційним правом, ІТ-правом, винахідницьким правом, рекламним правом тощо.

Карне електронне право утворює з ними велику й складну агрегативну гіперсистему права четвертого порядку: відповідно до теорії гіперсистем права карне електронне право ґрунтується на засадах правових систем другого і третього порядку, якими є шість основних галузей права: конституційне, адміністративне, господарське, цивільне, трудове, карне. У своїй єдності вони утворюють систему першого порядку — право України. Важливим аспектом теорії карного електронного права є проблематика його підсистем — спеціальних субінститутів — сфер правового регулювання інформаційних та соціально-телекомунікаційних правовідносин.

Пріоритетні напрями розвитку карного електронного права

Карне електронне право — це кульмінація в розвитку електронного документообігу в сфері карного судочинства і карного провадження. В цьому напрямку рухаються багато країн, перебуваючи на різних рівнях вирішення цього питання. Системи карного електронного права впроваджуються в США, Канаді, Естонії, Німеччині. У Бельгії ще в 2005 році був створений проект електронного карного правосуддя «Phenix», в рамках якого, крім системи електронного документообігу, «електронний файл» міг поповнюватися поліцією, адвокатом, сторонами й судом. Питання аутентифікації вирішувалося використанням електронного паспорта.

На нашу думку, карне електронне право дасть змогу більш широко використовувати математичні методи і грід- та блокчейн-технології, алгоритмізацію в процесі підтримки прийняття процесуальних рішень. Сама ця ідея не нова й має як позитивні, так і негативні сторони. Застосування такої ретельно розробленої автоматизованої програми зазіхає на внутрішнє переконання правозастосовувача (слідчого, прокурора, судді, правозахисника). Оцінка доказів (показань, документів, речових доказів, висновків експерта) була й буде залишатися в сфері розсуду суб’єкта оцінки, ґрунтуючись на внутрішньому переконанні. Останнє пов’язано з логічною розумовою діяльністю, яка виступає таким собі принципом оцінки, що дозволяє відійти від формальної теорії доказів. Однак комп’ютерна програма стає хорошим електронним помічником у прийнятті процесуальних рішень, сприяє зниженню корупції (використання блокчейн-технологій), відступі від суб’єктивізму й упередженості, зведення до мінімуму впливу людського фактора.

У зв’язку з цим поряд із розвитком інформаційних технологій необхідний захист традиційних цінностей, які історично довели свою спроможність і важливість при розгляді та вирішенні карних справ. Представляється можливим виділити деякі напрямки, за якими відбувається розвиток інформаційних технологій карного судочинства. З огляду на це можна визначити процесуальні канони й можливі загрози їх значенням. Різні країни мають свої національні правові системи. У деяких із них розвинуті спеціальні норми в карному законодавстві, що передбачають відповідальність за вчинення комп’ютерних злочинів, інші лише в процесі прийняття відповідних законів.

Міжнародна класифікація комп’ютерних злочинів у порівнянні із законодавством України

У багатьох державах відповідальність за вчинення комп’ютерних злочинів наступає за традиційними статтями карного законодавства, адаптованими до нових умов (крадіжка, шахрайство, підробка та інші). На міждержавному рівні, відповідно до рекомендацій Комітету з питань законодавства Ради Європи 1990 року, прийнята (у відповідності із зазначеною міжнародною класифікацією комп’ютерних злочинів), їх стисла характеристика. В даному дослідженні подаємо її в порівняльному правовому аналізі згідно з чільним законодавством України.

1. Втручання та перехоплення.

1.1. Незаконний доступ, код QAH. «Незаконний доступ до комп’ютерної системи або мережі».

Метою злочину є комп’ютерна система або мережа (два чи більше комп’ютери). Доступ означає проникнення у всю систему або його частину, до комп’ютерних програм та даних, які там містяться. Причому засоби зв’язку не мають значення. Це може бути прямий фізичний доступ до комп’ютера або входження з віддаленого місця, наприклад, із застосуванням супутникового зв’язку або через іншу комп’ютерну систему. В деяких країнах важливим елементом цього злочину є подолання системи захисту комп’ютера (наприклад, системи паролів). В інших — незаконним є будь-яка навмисна спроба несанкціонованого доступу до комп’ютерної системи або мережі (автоматизованого банку даних), розташованої в іншій країні.

(Подібно нормі ст. 361 «Несанкціоноване втручання в роботу електронно-обчислювальних машин (комп’ютерів), автоматизованих систем, комп’ютерних мереж чи мереж електрозв’язку», 361-1. «Створення з метою використання, розповсюдження або збуту шкідливих програмних чи технічних засобів, а також їх розповсюдження або збут», 361-2. «Несанкціоновані збут або розповсюдження інформації з обмеженим доступом, яка зберігається в електронно-обчислювальних машинах (комп’ютерах), автоматизованих системах, комп’ютерних мережах або на носіях такої інформації», 362. «Несанкціоновані дії з інформацією, яка оброблюється в електронно-обчислювальних машинах (комп’ютерах), автоматизованих системах, комп’ютерних мережах або зберігається на носіях такої інформації, вчинені особою, яка має право доступу до неї», ст. 363. «Порушення правил експлуатації електронно-обчислювальних машин (комп’ютерів), автоматизованих систем, комп’ютерних мереж чи мереж електрозв’язку або порядку чи правил захисту інформації, яка в них оброблюється», ст. 363-1. «Перешкоджання роботі електронно-обчислювальних машин (комп’ютерів), автоматизованих систем, комп’ютерних мереж чи мереж електрозв’язку шляхом масового розповсюдження повідомлень електрозв’язку» Кримінального кодексу (КК) України Розділу XVI «Кримінальні правопорушення у сфері використання електронно-обчислювальних машин (комп’ютерів), систем та комп’ютерних мереж і мереж електрозв’язку»).

Перехоплення, код QAI. «Незаконне перехоплення за допомогою будь-яких технічних пристроїв та засобів зв’язку даних, які знаходяться в комп’ютерній системі або мережі, чи прямують до або з неї».

Метою злочину є будь-яка форма комп’ютерного зв’язку (телекомунікації). Найчастіше це стосується перехоплення інформації, яка передається державними, громадськими або приватними системами телекомунікації. Це може бути зв’язок у середині єдиної комп’ютерної системи, між двома комп’ютерами або комп’ютером та особою. Перехоплення, в технічному аспекті, може здійснюватися «прослуховуванням» змісту повідомлення, що може бути забезпечено через прямий доступ та використання самої комп’ютерної системи, або через непрямий доступ із використанням електронних засобів підслуховування чи підключення. Протиправними є тільки ті випадки, коли такі дії вчиняються незаконно та навмисно.

(КК України: статті 359 «Незаконні придбання, збут або використання спеціальних технічних засобів отримання інформації»; 231 «Незаконне збирання з метою використання або використання відомостей, що становлять комерційну або банківську таємницю», 232 «Розголошення комерційної або банківської таємниці», 232-1 «Незаконне використання інсайдерської інформації», 232-2 «Приховування інформації про діяльність емітента» та інші, в сукупності зі статтями 361 «Несанкціоноване втручання в роботу електронно-обчислювальних машин (комп’ютерів), автоматизованих систем, комп’ютерних мереж чи мереж електрозв’язку», 361-1. «Створення з метою використання, розповсюдження або збуту шкідливих програмних чи технічних засобів, а також їх розповсюдження або збут», 361-2. «Несанкціоновані збут або розповсюдження інформації з обмеженим доступом, яка зберігається в електронно-обчислювальних машинах (комп’ютерах), автоматизованих системах, комп’ютерних мережах або на носіях такої інформації», 362. «Несанкціоновані дії з інформацією, яка оброблюється в електронно-обчислювальних машинах (комп’ютерах), автоматизованих системах, комп’ютерних мережах або зберігається на носіях такої інформації, вчинені особою, яка має право доступу до неї», 363. «Порушення правил експлуатації електронно-обчислювальних машин (комп’ютерів), автоматизованих систем, комп’ютерних мереж чи мереж електрозв’язку або порядку чи правил захисту інформації, яка в них оброблюється», 363-1 «Перешкоджання роботі електронно-обчислювальних машин (комп’ютерів), автоматизованих систем, комп’ютерних мереж чи мереж електрозв’язку шляхом масового розповсюдження повідомлень електрозв’язку»).

1.2. Викрадення часу, код QAT. «Неправомірне використання комп’ютера або комп’ютерної мережі з наміром уникнути оплати за користування».

Оператори, провайдери телекомунікацій (у тому числі компанії, які надають послуги з доступу до інтернету, з обслуговування комп’ютерних систем та мереж, послуги з підрахунку комунальних та інших послуг) використовують засоби автоматизованих систем розрахунків (білінгових систем тощо) за використані послуги та з метою обліку користувачів й отримання належної оплати. Спроби ухилитися від оплати за використані послуги споживачами (абонентами) або несанкціоноване внесення операторами, провайдерами телекомунікацій, їх працівниками та представниками (третіми особами) в автоматизовану систему розрахунків завідомо неправдивих даних (послуг, які споживачам не надавалися, або об’єми послуг є завищеними) є також формою крадіжки.

(КК України: статті 185 «Крадіжка», 186 «Грабіж», 187 «Розбій», 190 «Шахрайство», 191 «Привласнення, розтрата майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем», 192 «Заподіяння майнової шкоди шляхом обману або зловживання довірою», 193 «Незаконне привласнення особою знайденого або чужого майна, що випадково опинилося в неї», 194 «Умисне знищення або пошкодження майна»).

2. Зміна або пошкодження інформації (комп’ютерних даних), код QD.

(2.1. «Логічна бомба», код QDL). «Незаконна заміна комп’ютерних даних або програм шляхом впровадження «Логічної бомби».

«Логічна бомба» в комп’ютерних технологіях не має чіткого офіційного, законодавчого визначення. Це — логічний засіб на рівні комп’ютерної програми, який впроваджується злочинцями й стає активним, коли система виконує специфічні завдання (наприклад, коли починає працювати комп’ютерна програма з виплати заробітної плати). Будучи в стані активності, «Логічна бомба» запускає невелику комп’ютерну програму, яка має шкідливий вплив на роботу комп’ютерної системи, мережі. Цей вплив може бути різним: комп’ютер може припинити роботу, згаснути екран чи будуть знищеними машинні дані. Різновидом «Логічної бомби» є часова бомба, яка стає активною у чітко визначений день та час.

(КК України: статті 185 «Крадіжка», 186 «Грабіж», 187 «Розбій», 191 «Привласнення, розтрата майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем», 193 «Незаконне привласнення особою знайденого або чужого майна, що випадково опинилося у неї» в сукупності зі статтями 361. «Несанкціоноване втручання в роботу електронно-обчислювальних машин (комп’ютерів), автоматизованих систем, комп’ютерних мереж чи мереж електрозв’язку», 361-1. «Створення з метою використання, розповсюдження або збуту шкідливих програмних чи технічних засобів, а також їх розповсюдження або збут», 361-2. «Несанкціоновані збут або розповсюдження інформації з обмеженим доступом, яка зберігається в електронно-обчислювальних машинах (комп’ютерах), автоматизованих системах, комп’ютерних мережах або на носіях такої інформації», 362. «Несанкціоновані дії з інформацією, яка оброблюється в електронно-обчислювальних машинах (комп’ютерах), автоматизованих системах, комп’ютерних мережах або зберігається на носіях такої інформації, вчинені особою, яка має право доступу до неї», 363. «Порушення правил експлуатації електронно-обчислювальних машин (комп’ютерів), автоматизованих систем, комп’ютерних мереж чи мереж електрозв’язку або порядку чи правил захисту інформації, яка в них оброблюється», 363-1. «Перешкоджання роботі електронно-обчислювальних машин (комп’ютерів), автоматизованих систем, комп’ютерних мереж чи мереж електрозв’язку шляхом масового розповсюдження повідомлень електрозв’язку»).

2.2. «Троянський кінь», код QDT. «Незаконна зміна комп’ютерних даних або програм шляхом впровадження «Троянського коня».

Так само, як й у випадку з «Логічною бомбою», поняття «Троянський кінь» не має законодавчого визначення. «Троянський кінь» — прихована комп’ютерна програма, що використовується злочинцями для отримання доступу до комп’ютера, незважаючи на систему захисту. Оскільки захисні функції комп’ютера контролюються системними програмами-утилітами, «Троянський кінь» за його впровадження робить відповідні зміни.

(КК України: статті 185 «Крадіжка», 186 «Грабіж», 187 «Розбій», 191 «Привласнення, розтрата майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем», 193 «Незаконне привласнення особою знайденого або чужого майна, що випадково опинилося у неї» в сукупності зі статтями 361. «Несанкціоноване втручання в роботу електронно-обчислювальних машин (комп’ютерів), автоматизованих систем, комп’ютерних мереж чи мереж електрозв’язку», 361-1. «Створення з метою використання, розповсюдження або збуту шкідливих програмних чи технічних засобів, а також їх розповсюдження або збут», 361-2 «Несанкціоновані збут або розповсюдження інформації з обмеженим доступом, яка зберігається в електронно-обчислювальних машинах (комп’ютерах), автоматизованих системах, комп’ютерних мережах або на носіях такої інформації», 362 «Несанкціоновані дії з інформацією, яка оброблюється в електронно-обчислювальних машинах (комп’ютерах) , автоматизованих системах, комп’ютерних мережах або зберігається на носіях такої інформації, вчинені особою, яка має право доступу до неї», 363 «Порушення правил експлуатації електронно-обчислювальних машин (комп’ютерів), автоматизованих систем, комп’ютерних мереж чи мереж електрозв’язку або порядку чи правил захисту інформації, яка в них оброблюється», 363-1 «Перешкоджання роботі електронно-обчислювальних машин (комп’ютерів), автоматизованих систем, комп’ютерних мереж чи мереж електрозв’язку шляхом масового розповсюдження повідомлень електрозв’язку»).

2.3. «Комп’ютерні віруси», код QDV. «Незаконна зміна комп’ютерних даних або програм шляхом впровадження чи розповсюдження комп’ютерних вірусів».

«Комп’ютерний вірус» — це комп’ютерна програма або частина комп’ютерної програми, яка змінює дані програми, порушуючи цілісність системи. «Комп’ютерні віруси» набули значного розповсюдження завдяки здатності заражених файлів інфікувати інші файли, «переходячи» з комп’ютера на комп’ютер. Існує сотні різновидів вірусів, кожен з яких має власну характеристику, але всі вони змінюють або самі дані, або комп’ютерні програми. Вплив «комп’ютерних вірусів» може бути різний — від незначних незручностей у користуванні комп’ютером до повного знищення машинних даних, у тому числі комп’ютерного програмного забезпечення.

(КК України статті 361 «Несанкціоноване втручання в роботу електронно-обчислювальних машин (комп’ютерів), автоматизованих систем, комп’ютерних мереж чи мереж електрозв’язку», 361-1 «Створення з метою використання, розповсюдження або збуту шкідливих програмних чи технічних засобів, а також їх розповсюдження або збут», 361-2 «Несанкціоновані збут або розповсюдження інформації з обмеженим доступом, яка зберігається в електронно-обчислювальних машинах (комп’ютерах), автоматизованих системах, комп’ютерних мережах або на носіях такої інформації», 362 «Несанкціоновані дії з інформацією, яка оброблюється в електронно-обчислювальних машинах (комп’ютерах), автоматизованих системах, комп’ютерних мережах або зберігається на носіях такої інформації, вчинені особою, яка має право доступу до неї», 363 «Порушення правил експлуатації електронно-обчислювальних машин (комп’ютерів), автоматизованих систем, комп’ютерних мереж чи мереж електрозв’язку або порядку чи правил захисту інформації, яка в них оброблюється», 363-1 «Перешкоджання роботі електронно-обчислювальних машин (комп’ютерів), автоматизованих систем, комп’ютерних мереж чи мереж електрозв’язку шляхом масового розповсюдження повідомлень електрозв’язку»).

2.4. «Комп’ютерні черв’яки», код QDW. «Незаконна зміна комп’ютерних даних або програм пересилкою, впровадженням або розповсюдженням комп’ютерних черв’яків по комп’ютерних телекомунікаційних мережах».

Законодавчого визначення «комп’ютерних черв’яків» немає. Це — логічний засіб (комп’ютерна програма), зроблена для того, щоб «мандрувати» комп’ютерною мережею, пошкоджуючи чи змінюючи автоматизовані бази даних. Вони не так поширені, як комп’ютерні віруси. Відповідальність повинна наступати за ту шкоду, яку вони спричинили.

(КК України: статті 361 «Несанкціоноване втручання в роботу електронно-обчислювальних машин (комп’ютерів), автоматизованих систем, комп’ютерних мереж чи мереж електрозв’язку», 361-1 «Створення з метою використання, розповсюдження або збуту шкідливих програмних чи технічних засобів, а також їх розповсюдження або збут», 361-2 «Несанкціоновані збут або розповсюдження інформації з обмеженим доступом, яка зберігається в електронно-обчислювальних машинах (комп’ютерах), автоматизованих системах, комп’ютерних мережах або на носіях такої інформації», 362 «Несанкціоновані дії з інформацією, яка оброблюється в електронно-обчислювальних машинах (комп’ютерах), автоматизованих системах, комп’ютерних мережах або зберігається на носіях такої інформації, вчинені особою, яка має право доступу до неї», 363 «Порушення правил експлуатації електронно-обчислювальних машин (комп’ютерів), автоматизованих систем, комп’ютерних мереж чи мереж електрозв’язку або порядку чи правил захисту інформації, яка в них оброблюється», 363-1 «Перешкоджання роботі електронно-обчислювальних машин (комп’ютерів), автоматизованих систем, комп’ютерних мереж чи мереж електрозв’язку шляхом масового розповсюдження повідомлень електрозв’язку»).

(Далі буде…)

Джерело: Юридичний вісник України

Читати далі

Думка експерта

Лояльність чи професіоналізм: за що ЄС критикує кадрову політику України

Опубліковано

on

Кирило КЛИМЕНКО,
член Ради експертів з державного управління,
адвокат, кандидат юридичних наук

Як і планувалося, 23 лютого Верховна Рада зібралася на термінове засідання, аби спробувати відновити конкурси на держслужбу, як того вимагає ЄС. Нагадаємо, що тиждень тому парламент уже ухвалив закон, який мав вирішити цю проблему, але його несподівано ветував Володимир Зеленський. Цього разу Рада мала визначитися, долати вето чи підтримувати запропоновані Президентом зміни? І робити це було потрібно швидко, щоб не підставити країну під нову порцію критики міжнародних партнерів. Утім проблемою, що заблокувала закон, стали не самі конкурси, а те, що в одному законі Рада поєднала вирішення декількох різних проблем, не всі з яких стосуються держслужби.

Кінець кадрового «турборежиму»

Перш за все – про суть законопроекту № 4531, який Верховна Рада ухвалила 16 лютого. Він передбачає наступне:

– відновлює конкурси на посади державної служби, що були скасовані навесні минулого року під приводом запобігання коронавірусу;

– скасовує можливість політичного звільнення топ-чиновників (держслужбовців категорії «А»), запроваджену в «турборежимі» у вересні 2019 року законом про перезавантаження влади;

– забороняє призначати на посади виконувачів обов’язки міністрів осіб, за яких у Раді не знайшлося голосів для призначення на посаду міністра, припиняючи в такий спосіб практику маніпуляцій, коли постійні керівники міністерств призначаються в обхід парламенту (кейси Вітренка, Буславець та інших);

– обмежує повноваження виконувачів обов’язки міністрів після 60 днів виконання ними таких обов’язків, стимулюючи Прем’єр-міністра завчасно знаходити та пропонувати парламенту компромісні кандидатури на посади в уряді (кейси Супрун, Мартинюка та багатьох інших).

Здавалося б, що ж тут поганого? Думається, тому закон підтримали аж 289 депутатів, а вже наступного дня його підписав спікер та передав документ на підпис Президенту. Однак чутки про заплановане для закону вето з’явилися одразу ж після голосування.

І справді, не минуло й дня від передачі закону на Банкову, як Президент його ветує та натомість пропонує провести позачергове засідання парламенту для розгляду його зауважень. Чому так швидко? Напевно, на Банковій щось «підгоряє», якщо там зважуються на таке? Тим більше, що графік, запропонований Президентом, суперечить законодавству. За регламентом, після надходження ветованого закону до парламенту мало би бути відведено 10 днів (тобто до 1 березня) на надання висновків від комітетів, потім – ще три дні на ознайомлення депутатів до їхнього розгляду Верховною Радою. Тобто пропозиції глави держави могли бути розглянуті не раніше 5 березня.

Натомість профільний комітет невідкладно розглянув пропозиції Президента і вже 19 лютого рекомендував врахувати їх у повному обсязі попри протилежну позицію Головного науково-експертного управління парламенту.

Постає питання: що є причиною такої поквапливості? І чим же такі дорогі ці 10 днів, що вимагають невідкладного напруження сил усіх основних інституцій влади?

Горе «попередникам»

Чому важливо повернути конкурси на держслужбу? У рамках реформування держслужби з травня 2016 року новий закон «Про державну службу» запровадив розділення політичних та бюрократичних державних посад. Політиків обирає або народ (Президента й депутатів), або інші політики (міністрів та їхніх заступників тощо), а керівників-бюрократів, аж до держсекретарів, призначають за результатами конкурсів на п’ять років із суворо обмеженими можливостями дострокового звільнення. Цей закон виконали, тож усі вищі бюрократичні посади у виконавчій владі були заповнені за часів уряду Гройсмана.

Щоправда, дехто з цих призначенців зажив одіозної слави. Наприклад, очільник податкової Роман Насіров, керівники ДАБІ, Укравтодору, Держрезерву тощо. Тож одразу після приходу до влади Володимира Зеленського постало питання про необхідність негайного перезавантаження влади, а деякі гарячі голови взагалі пропонували скасувати закон про держслужбу. Як компромісне рішення у вересні 2019 року Рада запровадила можливість політичного звільнення топ-чиновників із вищих бюрократичних посад держслужби.

Ці зміни, які тоді гаряче підтримав і уряд, дали змогу швидко замінити багатьох «попередників», однак це у перспективі поглинуло й самих ідеологів цих змін. Багато керівників державних органів, призначених за часів уряду Гончарука, також отримали мітку «попередників» і були звільнені. А далі уряд, так би мовити, увійшов у смак. До того ж, трапилася пандемія, що давало можливість виправдати будь-які «тимчасові» заходи високою метою «запобігання». Відтак 13 квітня минулого року в законі, який мав на меті утворити Фонд боротьби з COVID-19 та невідкладно спрямувати фінансування на медичні цілі та підтримку бізнесу, з’явилися норми, які «на період карантину» зупинили проведення конкурсів на посади державної служби та ввели «тимчасовий» добір за контрактом для виняткових випадків забезпечення функціонування органів влади. Наразі, за даними Національного агентства з питань держслужби (НАДС), за 10 місяців проведено понад 24,5 тисяч «псевдоконкурсів» без належного оцінювання компетентності кандидатів, за допомогою яких змінили майже 14% усіх держслужбовців.

Самокритичний уряд

«Ковідні конкурси» неодноразово критикував Євросоюз. Востаннє – 11 лютого в резолюції Європарламенту про виконання Угоди про асоціацію, наголосивши, що державна служба має бути фаховою та поза політикою. Держслужба – це м’язи, які приводять у рух весь організм за командами нервової системи, попри їхні симпатії чи антипатії до неї. Не буде «м’язів» – жоден політик не зможе реалізувати нічого. Щоб виправити цю ситуацію, влада зробила декілька спроб. Зокрема, законопроект № 3748 вперше спробував скасувати політичні звільнення та «ковідні конкурси». Він був підготовлений НАДС та внесений урядом на розгляд Верховної Ради, проте був відхилений у вересні минулого року.

Надзвичайно цікаво, що уряд сам просив парламент скасувати право урядовців на політичні звільнення «оскільки [вони] призводять до свавільних, необґрунтованих звільнень державних службовців. Наслідки застосування таких норм є грубим порушенням прав державних службовців та принципів стабільності й послідовності проходження державної служби».

Парадокс, але попри таку самокритику уряд продовжував «свавільні звільнення». Крім того, групою народних депутатів від «Слуги народу» був внесений законопроект № 3491, який також скасовував «ковідні конкурси». Відповідний закон був ухвалений 3 липня, але вже 27 липня отримав вето Президента, а 16 грудня був взагалі відхилений Радою. Інші спроби навіть не дійшли до голосування. Тож вочевидь бачимо зачароване коло та шалений спротив «закриттю цієї лавочки». Зараз, після нескінченних швидких призначень та безпідставних звільнень, здається, уже всі підтримують необхідність якнайшвидшого відновлення конкурсів у прозорий та чесний спосіб. Про його підтримку заявляє і Президент, але при цьому знаходить недоліки в законах, які саме це питання намагаються й вирішити.

Справжні причини вето

Приводом для останнього вето стали норми про обмеження повноважень виконувачів обов’язків міністрів, які зовсім не стосуються питань державної служби. Й саме ці, заветовані Президентом правки підтримав 321 депутат, тобто конституційна більшість! Хоча лише в листопаді 2020 року повноваження в.о. міністрів були обмежені іншим законом (і не з 60-го, а з найпершого дня), а Прем’єр-міністр був зобов’язаний вносити кандидатури на вакантні посади міністрів у 30-денний термін. Проте тоді це не викликало заперечень з боку Президента. (виправлено — початково текст містив помилкову тезу про те, що ухвалення пропозицій Президента поверне закон до редакції листопада-2020, — Авт.).

Та, схоже, ще однією реальною підставою для президентського вето стала інша норма. Це – заборона призначати виконувачів обов’язки міністрів осіб, кандидатури яких були відхилені парламентом на посади міністрів. Головні аргументи Президента такі: «Верховна Рада України фактично самоусувається від виконання конституційних повноважень із призначення за поданням Прем’єр-міністра України членів Кабінету Міністрів України», і далі: «Пропонований Законом підхід порушує конституційні засади формування та функціонування державної влади […] її поділу на законодавчу, виконавчу та судову, [а також порушує систему] їх взаємостримувань і противаг».

Однак Конституція не зобов’язує парламент обов’язково призначити на посаду міністра будь-якого запропонованого кандидата. Не дарма добір і відповідальність за внесені кандидатури є обов’язком не парламенту, а саме Прем’єр-міністра.

До того ж, встановлений Конституцією порядок призначення міністрів є проявом принципу стримувань та противаг у системі державного управління, згідно з яким виконавча влада не має права призначати керівників міністерств в обхід влади законодавчої. Це й створює баланс сил, коли Прем’єрміністр, делегований більшістю (коаліцією) у парламенті, може лише пропонувати кандидатури міністрів, а президент, навіть із монобільшістю, взагалі не має до цього стосунку.

Який же вихід?

Наразі ані в депутатів, ані в Президента, на жаль, немає цілісного уявлення про модель державного управління, яку вони хотіли б побудувати в Україні. Відсутність такої візії призводить до хаотичних спроб «підрихтувати» законодавство, вирішуючи точкові проблеми. І, схоже, бракує розуміння, що державній службі потрібні найкращі професіонали, особливо коли йдеться про керівників та працівників державних агентств, інспекцій і служб.

Тому зараз вкрай важливо:

– впровадити збалансовану модель конкурсів на державну службу, які би повноцінно оцінювали професійні компетентності кандидатів та були достатньо швидкими і гнучкими;

– забезпечити максимальну безпеку для всіх учасників в умовах карантину, що включає можливість проведення конкурсів за допомогою сучасних цифрових технологій, що вже зробили багато інших країн;

– припинити тимчасові добори та відновити прозорі й ефективні конкурси, що викликатимуть довіру громадян до їхньої фаховості й об’єктивності.

Маємо остаточно перегорнути ганебну сторінку історії українського урядування, коли лояльність переважає професійність.

Джерело: Юридичний вісник України

Читати далі

Новини на емейл

Правові новини від LexInform.

Один раз на день. Найактуальніше.

Facebook

TWITTER

Календар юриста

В тренді

© ТОВ "АКТИВЛЕКС", 2018-2020
Використання матеріалів сайту лише за умови посилання (для інтернет-видань - гіперпосилання) на LEXINFORM.COM.UA
Всі права на матеріали, розміщені на порталі LEXINFORM.COM.UA охороняються відповідно до законодавства України.

Telegram