«Тяжкі наслідки» як складова умови віднесення кримінального провадження до підсудності Вищого антикорупційного суду (частина 1) - LexInform: Правові та юридичні новини, юридична практика, коментарі
Connect with us

Думка експерта

«Тяжкі наслідки» як складова умови віднесення кримінального провадження до підсудності Вищого антикорупційного суду (частина 1)

Дата публікації:

У статті «ВАКС vs місцеві загальні суди: критерії розмежування юрисдикції», яка вийшла в попередньому номері ЮВУ, її автор розповів про критерії, згідно з якими визначається, коли кримінальне провадження підсудне Вищому антикорупційному суду, а коли — місцевому загальному суду. Так, згідно з ч. 1 ст. 33-1 Кримінального процесуального кодексу України (далі — КПК), Вищому антикорупційному суду підсудні кримінальні провадження стосовно корупційних кримінальних правопорушень, передбачених Кримінальним кодексом України (далі — КК), а саме його статтями 191, 262, 308, 312, 313, 320, 357, 410 (у випадку вчинення кримінального правопорушення шляхом зловживання службовим становищем), 206-2, 209, 210, 211, 354, 364, 364-1, 365-2, 366-2, 366-3, 368, 368-2, 368-3, 368-4, 368-5, 369, 369-2 (критерій «правової кваліфікації»), якщо наявна хоча б одна з умов, передбачених пп. 13 ч. 5 ст. 216 КПК (критерій «наявності умов»). Крім того, в кримінальних провадженнях, досудове розслідування в яких розпочато до 22.09.2019 р., з’ясовується чи його здійснювало або здійснює Національне антикорупційне бюро України (далі — НАБУ), і якщо воно закінчено чи його закінчила Спеціалізована антикорупційна прокуратура (далі — САП) (критерій «сторони обвинувачення»).

Микола ГЛОТОВ
суддя Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду
Дмитро МИХАЙЛЕНКО
суддя Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду, доктор юридичних наук, доцент

У цій же статті більш детально, в тому числі з посиланням на окремі рішення Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду (далі — Апеляційна палата), авторами буде розглянуто проблематику застосування передбаченої абз. 2 п. 3 ч. 5 ст. 216 КПК умови віднесення кримінального провадження до підсудності Вищого антикорупційного суду (далі — ВАКС).

Про норму та її зміст

Згідно з першим реченням абз. 2 п. 3 ч. 1 ст. 216 КПК «прокурор, який здійснює нагляд за досудовими розслідуваннями, що проводяться детективами НАБУ, своєю постановою може віднести кримінальне провадження в кримінальних правопорушеннях, передбачених абз. 1 цієї частини, до підслідності детективів НАБУ, якщо відповідним кримінальним правопорушенням було заподіяно або могло бути заподіяно, тяжкі наслідки охоронюваним законом свободам та інтересам фізичної або юридичної особи, а також державним чи суспільним інтересам».

Найважливіші юридичні новини. Підписуйтесь на LexInform в Telegram

Словесно-граматичний (буквальний) аналіз наведеної норми дає підстави стверджувати, що вона передбачає дві складові відповідної умови, а саме: (1) наявність постанови прокурора, котрий здійснює нагляд за досудовими розслідуваннями, яке проводять детективи НАБУ, якою віднесено кримінальне провадження у кримінальних правопорушеннях, передбачених абз. 1 ч. 5 ст. 216 КПК, до підслідності детективів НАБУ (формальна складова); (2) заподіяння або можливість/ ймовірність заподіяння відповідним кримінальним правопорушенням тяжких наслідків охоронюваним законом свободам та інтересам фізичної або юридичної особи, а також державним чи суспільним інтересам (матеріальна/ змістовна складова).

Структура норми

Але перш ніж перейти до аналізу того, як має застосовуватися абз. 2 п. 3 ч. 5 ст. 216 КПК, з’ясуємо чи вказана норма — невід’ємна складова умови, передбаченої в абз. 1 п. 3 ч. 5 ст. 216 КПК, чи все ж вона є однією із самостійних умов, про які вказується в ч. 1 ст. 33-1 КПК. На думку авторів, зазначене питання вирішується на користь висновку про самостійність умови, визначеної в абз. 2, стосовно умови, передбаченої абз. 1 п. 3 ч. 5 ст. 216 КПК, входячи з використаного законодавцем підходу до структури побудови пп. 1—3 ч. 5 ст. 216 КПК.

У цьому аспекті варто відзначити, що в ч. 5 ст. 216 КПК, наприклад, міститься абзац, у відповідності до якого «детективи НАБУ з метою попередження, виявлення, припинення та розкриття кримінальних правопорушень, які віднесені цією статтею до його підслідності, за рішенням директора НАБУ та за погодженням із прокурором САП можуть також розслідувати кримінальні правопорушення, які віднесені до підслідності слідчих інших органів». При внесенні змін до зазначеного абзацу його в тексті кодексу було дослівно визначено як «абз. 3 п. 3 ч. 5 ст. 216 КПК» (підп. 4 п. 1 Розділу І Закону України № 771-VIII від 10.11.2015 р.). Це дозволяє стверджувати, що п. 3 ч. 5 ст. 216 КПК складається з чотирьох абзаців. Оскільки цитований вище абзац визначається Законом України № 771- VIII як третій у п. 3 ч. 5 ст. 216 КПК, то абзац, який іде за ним, є четвертим, а абзаци, котрі йому передують, відповідно вважаються першим і другим (пп. 23-24 ухвали Апеляційної палати від 23.01.2020 р. у справі № 409/1465/16-к).

Порівняння з іншими нормами, які визначають умови

Правильність тлумачення, згідно з яким в абз. 2 п. 3 ч. 5 ст. 216 КПК міститься автономна по відношенню до інших умова віднесення кримінального провадження до підсудності ВАКС, підтверджує порівняння п. 3 ч. 5 ст. 216 КПК зі структурою інших пунктів ч. 5 ст. 216 КПК. Зокрема, всі пункти ч. 5 ст. 216 КПК за своєю структурою складаються з окремих абзаців (п. 1 ч. 5 ст. 216 КПК — із дев’яти, а п. 2 ч. 5 ст. 216 КПК — з одного).

У ході порівняння помітно, що положення цих норм (різних пунктів) відрізняє між собою те, що: (1) в дев’яти окремих абзацах п. 1 ч. 5 ст. 216 КПК наведено поєднаний спільною ознакою «посада» широкий та значний за обсягом перелік посад, вчинення при зайнятті особою одної з яких кримінального правопорушення, виступає обов’язковою умовою віднесення кримінального провадження до підслідності НАБУ та підсудності ВАКС; (2) в одному окремому абзаці п. 2 ч. 5 ст. 216 КПК наведено поєднані спільними ознаками «можливість грошової оцінки» (розмір шкоди або предмету кримінального правопорушення) та «характеристика посади» — перелік характеристик (ознак) тих посад, вчинення при зайнятті особою одної з яких кримінального правопорушення, розмір предмету якого чи завдана яким шкода в зазначеному в ній обсязі (в 500 і більше разів перевищує розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб) виступає обов’язковою умовою віднесення кримінального провадження до підслідності НАБУ та підсудності ВАКС; (3) в двох окремих абзацах (абз. 1 і абз. 2) п. 3 ч. 5 ст. 216 КПК наведено не поєднувані між собою випадки віднесення кримінального провадження до підслідності НАБУ та підсудності ВАКС, один з яких визначається за ознаками «суб’єкта», відносно якого «вчинено лише окремі із кримінальних правопорушень», передбачених в абз. 1 ч. 5 ст. 216 КПК (абз. 1 п. 3 ч. 5 ст. 216 КПК), а другий — за «наявністю постанови прокурора» і «тяжкістю наслідків», які заподіяно чи могло бути заподіяно охоронюваним законом свободам та інтересам фізичної або юридичної особи, а також державним чи суспільним інтересам (абз. 2 п. 3 ч. 5 ст. 216 КПК). Що ж до змісту абз. 3 і 4 п. 3 ч. 5 ст. 216 КПК, на їх аналізі в цій публікації зупинятися не будемо, оскільки вони потребують окремого більш глибокого дослідження.

Тому за кожною з різних умов, наведених в абз. 1 і абз. 2 п. 3 ч. 5 ст. 216 КПК, кримінальне провадження так само відноситься до підсудності ВАКС як воно відноситься до його юрисдикції і при зайнятті суб’єктом кримінального правопорушення на момент вчинення правопорушення однієї з посад, зазначених у будь-якому із дев’яти абзаців п. 1 ч. 5 ст. 216 КПК, чи за наявності умов, наведених у п. 2 ч. 5 ст. 216 КПК.

Отже, з наведеного вбачається, що: (1) у ч. 5 ст. 216 КПК законодавець корупційні кримінальні правопорушення, кримінальне провадження щодо яких відноситься до підсудності ВАКС, визначив як за допомогою формалізованих критеріїв (умови, передбачені пп. 1 — 2 та абз. 1 п. 3 ч. 5 ст. 216 КПК), так і за допомогою оціночного критерію «тяжкі наслідки» (умова, передбачена абз. 2 п. 3 ч. 5 ст. 216 КПК); (2) зазначена в першому реченні абз. 2 п. 3 ч. 5 ст. 216 КПК умова віднесення кримінального провадження до підсудності ВАКС, котра одночасно є й умовою віднесення кримінального провадження до підслідності НАБУ, є автономною, у зв’язку з чим застосовується незалежно від наявності чи відсутності інших умов, наведених у п.п. 1, 2, абз. 1 п. 3 ч. 5 ст. 216 КПК.

Формальна та змістовна складові умови

Варто зауважити, що підхід до застосування передбаченої абз. 2 п. 3 ч. 5 ст. 216 КПК умови віднесення кримінального провадження до підслідності НАБУ відрізняється від її застосування в якості критерію віднесення кримінального провадження до підсудності ВАКС. Системний аналіз абз. 2 п. 3 ч. 5 ст. 216 КПК у його взаємозв’язку із положеннями ст. 6 Конституції України та п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі — Конвенція), проведений з використанням словесно-граматичного (буквального) та цільового (телеологічного) їх тлумачення, надає підстави для висновку, що постанова прокурора, прийнята на підставі абз. 2 п. 3 ч. 5 ст. 216 КПК (формальна складова), не є складовою умови, передбаченої цим абзацом, наявність якої за ст. 33-1 КПК відносить кримінальне провадження до підсудності ВАКС. Натомість ця умова — необхідна складова умови, передбаченої абз. 2 п. 3 ч. 5 ст. 216 КПК, наявність якої за ст. 216 КПК визначає, що кримінальне провадження відноситься до підслідності детективів НАБУ.

Тобто, за змістом абз. 2 п. 3 ч. 5 ст. 216 КПК є необхідним для віднесення кримінального провадження до: (1) підслідності НАБУ є наявність постанови прокурора, якою віднесено кримінальне провадження в кримінальних правопорушеннях, передбачених абз. 1 ч. 5 ст. 216 КПК, до підслідності детективів НАБУ (формальна складова), й одночасно заподіяння або можливість/ ймовірність заподіяння відповідним кримінальним правопорушенням тяжких наслідків (матеріальна/змістовна складова); (2) підсудності ВАКС є лише заподіяння або можливість/ ймовірність заподіяння відповідним кримінальним правопорушенням тяжких наслідків (матеріальна/ змістовна складова).

Постанова не обов’язкова

Про те, що наявність постанови прокурора, передбаченої першим реченням абз. 2 п. 3 ч. 5 ст. 216 КПК (формальна складова), чи її відсутність, не впливає на підсудність чи непідсудність кримінальних проваджень ВАКС, підтверджує практика застосування Європейським судом з прав людини (далі — ЄСПЛ) Конвенції. Суди при розгляді справ застосовують Конвенцію та практику ЄСПЛ як джерело права (ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики ЄСПЛ»). Кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики ЄСПЛ (ч. 5 ст. 9 КПК).

Відомо, що державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову. Органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України (ст. 6 Основного Закону).

Згідно з п. 1 ст. 6 Конвенції «кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення».

Право на «суд, встановлений законом», охоплює не лише правову основу самого існування суду, але й дотримання таким судом певних норм, що регулюють його діяльність (§24 рішення ЄСПЛ від 20.07.2006 р. у справі «Сокуренко і Стригун проти України», заяви № 29458/04 та № 29465/04), в тому числі всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів (§68 рішення ЄСПЛ від 12.10.1978 р. у справі «Leo Zand v. Austria», заява № 7360/76). Якщо суд не має юрисдикції судити підсудного відповідно до чинних положень національного права, він не є «встановленим законом» (§64 рішення ЄСПЛ від 12.07.2007 в справі «Jorgic v. Germany», заява № 74613/01).

У ст. 6 Конвенції термін «встановлений законом» було введено з метою запобігти тому, щоб організація судової системи в демократичному суспільстві залежала від свободи розсуду виконавчої влади, оскільки це питання має регулювалося актом парламенту (§42 рішення ЄСПЛ від 25.10.2011 р. у справі «Richert v. Poland», заява № 54809/07). У контексті наведеного постанова прокурора не є ані актом парламенту, ані актом делегованого законодавства, а є правозастосовним актом, який з точки зору наведеної практики ЄСПЛ є актом виконавчої влади. Відповідно до ч. 4 ст. 9 КПК «у разі якщо норми цього Кодексу суперечать міжнародному договору, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України, застосовуються положення відповідного міжнародного договору України».

А оскільки рішення прокурора (щодо віднесення кримінального провадження до підслідності детективів НАБУ), можливість прийняття якого передбачає абз. 2 п. 3 ч. 5 ст. 216 КПК, фактично за своєю суттю є актом органу виконавчої влади, то його прийняття чи неприйняття в силу вимог ч. 4 ст. 9 КПК і вищенаведеної практики ЄСПЛ не може впливати на предметну підсудність ВАКС. Натомість, коли б з допомогою такої постанови прокурор міг штучно змінювати підсудність кримінальних проваджень з інших судів на ВАКС, це прямо б порушувало п. 1 ст. 6 Конвенції в тому її розумінні, яке наведене в §42 рішення ЄСПЛ від 25.10.2011 р. у справі «Richert v. Poland», заява № 54809/07.

Тобто, на думку авторів, у зазначеній ситуації, коли наявність постанови, передбаченої абз. 2 п. 3 ч. 5 ст. 216 КПК, одночасно є умовою підслідності кримінальних проваджень НАБУ та їх підсудності ВАКС, то в частині її використання як умови підсудності Вищому антикорупційному суду вона безумовно суперечить п. 1 ст. 6 Конвенції, а тому згідно з ч. 4 ст. 9 КПК не застосовується.

Таким чином, абз. 2 п. 3 ч. 5 ст. 216 КПК лише наділяє уповноваженого прокурора правом своєю постановою змінити підслідність — віднести певне кримінальне провадження в кримінальних правопорушеннях, передбачених абз. 1 ч. 5 ст. 216 КПК, до підслідності НАБУ, але не наділяє його правом впливати на те, якому суду таке кримінальне провадження буде підсудним.

Водночас наявність матеріальної/ змістовної складової умови, передбаченої абз. 2 п. 3 ч. 5 ст. 216 КПК (відповідне кримінальне правопорушення заподіяло чи могло заподіяти визначені тяжкі наслідки), є спільною умовою для визначення підслідності кримінального провадження за НАБУ та його підсудності ВАКС. При цьому абз. 2 п. 3 ч. 5 ст. 216 КПК у частині застосування матеріальної/ змістовної складової для цілей визначення підсудності не суперечить жодному закону України чи міжнародному договору, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою, в тому числі не суперечить закріпленій у п. 1 ст. 6 Конвенції, з огляду на вищевказане тлумачення його змісту ЄСПЛ, забороні впливу виконавчої влади на суди, у тому числі на їх юрисдикцію. Й пункт 1 ст. 6 Конвенції у країнах з кодифікованим законодавством, зокрема й в Україні, не обмежує суди, серед яких і Апеляційна палата ВАКС, в можливості тлумачити національне законодавство в питаннях їх юрисдикції.

Наприклад, можливість Апеляційної палати тлумачити кримінальний процесуальний закон у питаннях віднесення конкретних кримінальних проваджень до підсудності Вищого антикорупційного суду та передавати не підсудні йому провадження до інших судів прямо закріплює абз. 2 ч. 3 ст. 34 КПК (ухвали Верховного Суду від 29.04.2021 р. у справі № 757/32221/20- к; від 05.04.2021 р. у справі № 7 5 7/ 3 2 9 5 2/20-к ; від 11.02.2021 р. у справі № 991/9725/20; від 28.07.2020 р. у справі № 757/22567/20- к; від 03.10.2019 р. у справі № 4910/16/19-к та у справі № 4 69/1409/15-к), а також п. 2 ч. 1 ст. 304, п. 4 ч. 3 ст. 314, п. 3 ч. 3 ст. 399 КПК.

З огляду на наведене, єдиним критерієм для віднесення кримінального провадження до підсудності ВАКС, зазначеним в абз. 2 п. 3 ч. 5 ст. 216 КПК, є матеріальна/змістовна складова умови, передбаченої абз. 2 п. 3 ч. 5 ст. 216 Кримінального процесуального кодексу (заподіяння чи можливість заподіяння тяжких наслідків охоронюваним законом свободам та інтересам фізичної або юридичної особи, а також державним чи суспільним інтересам).

Суб’єкт оцінки тяжкості наслідків

Вищезгадане положення п. 1 ст. 6 Конвенції, яке введено з метою запобігти впливу в демократичному суспільстві виконавчої влади на організацію судової системи, не означає, що делеговане законодавство як таке є неприйнятним у справах, що стосуються судової гілки влади. Оскільки п. 1 ст. 6 Конвенції не вимагає від законодавчого органу врегульовувати кожну деталь у цій сфері шляхом прийняття офіційного акту парламенту, якщо законодавчий орган встановить хоча б організаційну структуру судової влади (§69 рішення ЄСПЛ від 12.10.1978 р. у справі «Zand v. Austria», заява № 7360/76).

І хоча в країнах з кодифікованим законодавством організацію судової системи не можна залишати на розсуд судових органів, але зазначене не виключає визнання за ними права тлумачити національне законодавство у цьому питанні (§105 рішення ЄСПЛ від 27.10.2009 р. у справі «Pandjikidze and others v. Georgia», заява № 30323/02).

Тому з урахуванням приписів ч. 6 ст. 9 КПК, згідно з якою «у випадках, коли положення цього Кодексу не регулюють або неоднозначно регулюють питання кримінального провадження, застосовуються загальні засади кримінального провадження, визначені ч. 1 ст. 7 цього Кодексу», а також зважаючи на положення абз. 2 ч. 3 ст. 34, п. 2 ч. 1 ст. 304, п. 4 ч. 3 ст. 314, п. 3 ч. 3 ст. 399 КПК, саме суддя (слідчий суддя) або суд (колегія суддів ВАКС чи Апеляційної палати) є тим правозастосовним органом, який виходячи з абз. 2 п. 3 ч. 5 ст. 216 КПК у кожній конкретній ситуації надає оцінку того було чи могло бути заподіяно кримінальним правопорушенням тяжкі наслідки.

(Далі буде…)

Джерело: Юридичний вісник України

Думка експерта

Безкомпромісне питання ренти

Опубліковано

on

От

Богдан КАТРУШИН,
кандидат економічних наук, начальник Східного міжрегіонального управління ДПС України по роботі з великими платниками податків

Чому підвищення ренти за надрокористування є вимогою ринку, а не спробою тиску на металургів? Для початку нагадаю, що 1 січня набув чинності Закон «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень», більш відомий як вельми контраверсійний з точки зору окремих галузей великого бізнесу законопроект № 5600. Новий закон передбачає чималий перелік змін до Податкового кодексу України (ПКУ) покликаний гармонізувати національну податкову базу з трендами глобального ринку.

Невгамовна дискусія

У принципі те, що Верховна Рада наприкінці року разом із держбюджетом ухвалює закон, який узгоджує податкове законодавство з фінансовим планом на наступний рік, не є несподіванкою. Так відбувається практично щороку. Ще напередодні голосування у ВРУ було зрозуміло, що голосів самої лише монобільшості цілком вистачатиме для прийняття законопроекту. Але були контраверсійні пункти, як-от внесення змін до положень ПКУ, що регулюють рентні платежі за користування надрами для видобування корисних копалин.

Найважливіші юридичні новини. Підписуйтесь на LexInform в Telegram

Читайте також: Закон №5600 прийнято: чи варто сподіватися на збільшення надходжень до держбюджету?

Рентне питання особливо чутливе для бізнесу, який залежить від видобування залізної руди. Адже попит та злет світових цін на залізорудну сировину останніми роками призвів до неабиякого зростання прибутку українських гірничо-збагачувальних та металургійних комбінатів. Наприклад, Запорізький залізорудний комбінат у січні—жовтні 2021 року збільшив випуск залізної руди на 7% у порівнянні із відповідним періодом минулого року, «АрселорМіттал Кривий Ріг» наростив виробництво чавуну на 14%, «Інтерпайп» — виробництво сталі на 23,2% проти минулорічних показників. Експерти прогнозують поступальне збільшення видобутку залізної руди в світі до кінця поточного десятиліття щонайменше до 3,7 млрд тонн на рік проти 3 млрд тонн на поточний момент. Насамперед, зростатиме попит на сировину з підвищеним вмістом заліза — так званої «преміальної» руди. Переробка такої сировини спричиняє майже на третину менші обсяги викидів, що вкрай актуально для подальшої декарбонізації металургійної галузі, особливо в Китаї.

У 2020 році поставки «преміальних» окатишів та концентрату здійснили Ferrexpo і «Метінвест». Водночас у ЄС підприємства, які зосереджені на такій сировині, вже становлять понад 80% галузевих потужностей.

Терези ринку

Чи була світова кон’юнктура головною причиною зростання податкової ставки гірничорудної ренти? Однією з причин — так, проте не головною.

Ситуація, коли середньострокова динаміка обсягів виробництва в певній галузі є тригером для перегляду рентних ставок — як у менший, так і в більший бік — є цілком нормальною світовою практикою. Саме такі процеси відбулися в Канаді й США на початку 1990-х та останніми роками в Індії та Бразилії, де виробництво сировини до кінця десятиліття повинно зрости на 15—25% — до 216 млн тонн та 546 млн тонн на рік, відповідно.

Читайте також: Рентну плату братимуть і за спеціальне використання морської води

Отже, на питання, чи мав Кабінет Міністрів у поточній економічній ситуації моральне право не змінювати рентну ставку, слід відповісти — радше, ні. Ще одна об’єктивна причина перегляду рентних ставок — недосконалість українського податкового законодавства, що надавала видобувникам шпаринки для мінімізації сплати рентних платежів. Саме ці прогалини намагається тепер ліквідувати парламент. Водночас парламентарі зважили на питання реінвестицій в екологічну безпеку й ухвалили збільшення екологічного податку на викиди двоокису вуглецю втричі. Адже, будемо відверті, саме металургійні підприємства є абсолютними рекордсменами з погіршення екологічної ситуації в промислових регіонах України, випереджаючи нафтохімію та енергогенеруючі компанії за рівнем шкідливих викидів на одного суб’єкта у 7—16 разів.

Базове питання

На відміну від інших податків, рентна плата прив’язана до вартості видобутих корисних копалин, що реалізовуються юрособами, яким видано спеціальний дозвіл на користування надрами. І тут головне питання: на яку базу нараховується плата й за якою ставкою? Чому визначення бази оподаткування — надзвичайно важливе питання?

По-перше: бізнес прагне зменшити базу і ставку, щоб отримати більший прибуток. Держава навпаки — збільшити надходження до бюджету шляхом збільшення бази оподаткування та підвищення ставки і водночас стимулювати виробництво, впровадження інноваційних технологій, зберегти робочі місця та конкурентоспроможність підприємств на світовому ринку.

Згідно з пунктом 252.7 ПКУ, вартість видобутої корисної копалини, яка закладається в базу оподаткування, обчислюється платником для кожної ділянки надр або за фактичними цінами реалізації відповідного виду корисної копалини, або розрахунковою вартістю відповідного виду корисної копалини. Для розрахунку береться більша з цих величин. І тут натрапляємо на першу пастку, позаяк у надрокористувачів виникає спокуса маніпулювати визначенням, що саме є корисною копалиною, яка реалізується, і, відповідно, обрати найменше значення.

По-друге: як відомо, не всі поклади залізної руди містять достатню кількість заліза. Руда потребує збагачення — обробки з метою підвищення концентрації заліза та зменшення кількості природних домішок.

Дилема кінцевої вартості

В одному зі спорів, який перебуває в судах уже понад рік, держава намагається стягнути з ПАТ «Центральний гірничо-збагачувальний комбінат» несплачені до бюджету кошти через зменшення платником рентних зобов’язань, зокрема, через заниження бази оподаткування, яку ЦГЗК звузив суто до другого етапу переробки руди — дроблення. Практика більшості розвинутих країн визначає вартість корисної копалини на рівні собівартості неагломерованого концентрату, який перебуває на третьому етапі переробки. При цьому об’єктом оподаткування рентною платою вважається руда, отримана під час провадження господарської діяльності компанії з видобування, тобто як видобуток, так і первинна обробка сировини.

Залучені до судових слухань експерти встановили, що під час виконання технологічних процесів із виробництва концентратів рудних мінералів, а саме магнетитових концентратів, не відбувається утворення нових сполук та мінеральних фаз. Таким чином базою оподаткування рентною платою за користування надрами для видобування корисних копалин має стати визначена вартість концентрату залізорудного магнетитового, тобто значно дорожчої товарної продукції.

Отже, заниження зобов’язань з рентної плати з боку згаданої вище юрособи стало можливим саме через міжгалузеві правові колізії, які часто виникають із причин напрочуд застарілого надрового законодавства. Кейс ЦГЗК є далеко не поодиноким. «АрселорМіттал Кривий Ріг» теж намагається в судах оскаржити обвинувачення в неповній виплаті ренти за користування надрами впродовж 2015—2020 років. Отже, в тій частині законопроекту, яка стосується надрокористування, ведеться ретельна робота щодо нормативної синхронізації та приведення податкових норм до сучасної специфіки ринку.

Читайте також: Типові помилки при заповнені звітності з рентної плати за користування надрами

І це цілком слушний крок, адже лишати нормативну базу на рівні, на якому вона була останні 20—25 років, це означає позбавити той самий ринок можливості адаптувати світові стандарти та власноруч прикрити перспективні ніші для іноземних інвестицій. Таким чином, прийняття законопроекту № 5600 змінило саму концепцію визначення бази оподаткування. Її розрахунок відбуватиметься за єдиним стандартом: шляхом класифікації видобутої мінеральної сировини згідно з галузевими вимогами. Відтепер види видобутої корисної копалини (мінеральної сировини) встановлюються кондиціями на мінеральну сировину ділянки надр, на яку виданий спецдозвіл платнику рентної плати. Крім того, для залізних руд виключено застосування розрахункової вартості для визначення бази оподаткування. Натомість визначення вартості таких руд відбуватиметься лише за фактичними цінами реалізації сировини, видобутої гірничим підприємством.

Фактичну ціну визначатиме Мінекономіки за податковий (звітний) період як середню вартість залізної руди за індексом IODEX 62% FE CFR China з конвертацією в гривню за тонну за курсом НБУ станом на 1 число місяця, що настає за звітним періодом. Цей індекс ще має назву Platts і є індикатором, який використовується у всьому світі для формування цін контрактів на залізну руду. Фактичну ціну реалізації руд заліза Мінекономіки має щомісяця публікувати на своєму сайті. Це робить регуляцію ринку не лише прозорою, а й більш зрозумілою для інвестиційної оцінки.

Формула балансу

Що ж до формули обчислення розрахункової вартості, то певним компромісом можна вважати закріплення в п. 252.16 ПКУ мінімального коефіцієнта рентабельності гірничого підприємства в розмірі 0,20. З одного боку, влада погодилася скасувати жорстку норму із застосуванням коефіцієнта рентабельності для тих підприємств, що порушили строк регулярної повторної геолого-економічної оцінки запасів корисних копалин ділянки надр. Ця норма становила трикратний розмір облікової ставки НБУ. З іншого — усунута можливість заниження бази оподаткування на формально «ризикованих» родовищах, для яких визначено дуже низький коефіцієнт рентабельності.

За попередньою редакцією Податкового кодексу передбачалася ставка 12%, якщо середня вартість залізної руди за податковий період становить 70 дол. США і більше, й 11%, якщо середня вартість залізної руди є нижчою за 70 дол. США. У новій редакції передбачаються такі ставки: 3,5% — якщо середня вартість залізної руди становить 100 дол. США і менше; 5% — якщо середня вартість залізної руди становить більше 100 дол. США, але не перевищує 200 дол. США включно; 10% — якщо середня вартість залізної руди перевищує 200 дол. США.

Таким чином, при зменшенні ставок змінюється сама база оподаткування, яка стає чітко визначеною та очікувано більшою. Аналогічний підхід профільний комітет планував застосувати для видобування марганцевих руд. Для них також передбачалося визначати вартість товарної продукції лише за фактичними цінами реалізації, яка мала б визначатися Мінекономіки як вартість тонни руд марганцевих за індексом Manganese ore 44% Mn CIF China, визначеної Platts. І хоча цю поправку депутати під час голосування в другому читанні не підтримали, перегляд формули нарахування ренти для марганцевої руди — це лише питання часу.

Замість висновку

Так чи була в законі «дискримінаційна» складова щодо металургів? З моєї точки зору — жодної. По-перше, влада таки зберегла коригуючий коефіцієнт «сухої ваги» 0,9 доставки рентної плати, що грає переважно на зменшення, по-друге, відмовилася від застосування вищої ставки рентної плати за шкалою від 0,1% до 16%. Зрештою, цілком очікувано, що зважаючи на ситуаційне падіння цін на залізну руду в поточному році, вирішено було вдатися до компромісної моделі диференціації ставок рентної плати. Завдяки цьому виграють усі: і виробники, в яких залишиться фінансовий ресурс для модернізації та реінвестицій, і державний бюджет, який отримає додаткові надходження.

Джерело: Юридичний вісник України

Читати далі

Думка експерта

В Україні запрацюють кваліфікаційні центри. Як це вплине на український ринок праці?

Опубліковано

on

От

Олена КОЛЕСНІКОВА,
голова галузевої ради Федерації металургів України

Влада нарешті прийняла необхідні рішення для запуску кваліфікаційних центрів. Вони стануть кейсом про реальний win-win для роботодавця і найманого працівника.

Народження ідеї

Відсутність механізму для швидкого підтвердження навичок часто створює головний біль як роботодавцям, так і працівникам. Перші не можуть брати робітників на відповідальні позиції без де-юре підтвердженого розряду, а отже, закривають доступ до росту всередині підприємства. Для працівника ж це означає довгу дорогу формальної освіти в кілька років, або міграцію до сусідніх країн, які мають гнучкі системи підтвердження кваліфікацій.

Найважливіші юридичні новини. Підписуйтесь на LexInform в Telegram

Читайте також: Нова структура Держпраці

У реальному житті, коли роботодавець не може офіційно працевлаштувати людину через відсутність «корочки», є кілька рішень. Наприклад, такі трудові відносини не починаються або переходять у тінь. Обидва варіанти не йдуть на користь економіці країни. Виправити цю ситуацію, а також допомогти працівникам вийти з тіні, мають кваліфікаційні центри. Це організації, які перевірятимуть навички, й у випадку позитивної оцінки — видаватимуть документ-підтвердження. Формально це звучить як «визнання кваліфікацій, здобутих неформальним шляхом, через самостійне навчання».

Увесь світ давно обрав шлях швидких рішень. Оперативне визнання вмінь, які людина отримує впродовж життя, є хорошим варіантом. Європейські країни також використовують кваліфікаційні центри для підтвердження навичок. Тож український сценарій не є якимось ноу-хау, це вже звична практика.

Та перш ніж запустити роботу кваліфікаційних центрів, роботодавці, Національне агентство кваліфікацій та влада кілька років працювали над їхньою візією. Якими вони будуть? Хто зможе їх створювати? Відповіді на ці запитання шукали під час дискусій. Далі була складна робота над проектами документів, які зберегли б спільне бачення. Впродовж минулого року уряд нарешті прийняв увесь пакет рішень, які запускають роботу цих центрів.

Кваліфікаційні центри як інструмент покращення життя бізнесу і людей

Сьогоднішня молодь не готова витрачати роки на побудову кар’єри за принципом «від підлеглого до начальника». Вона хоче високих доходів і хороших умов вже зараз. Водночас бізнес не хоче втрачати людей, які вміють якісно працювати. Тому кваліфікаційні центри дозволять підвищити робітника на підприємстві, збільшити йому зарплату, не порушуючи законів і не підпадаючи під штрафи. Для людини це можливість зайняти позицію, яка потребує формальної підготовки. Можливість підтвердити навички в кваліфікаційному центрі дозволить за кілька тижнів—місяць отримати офіційне визнання кваліфікацій, а отже — покращити свою кар’єру.

Читайте також: 7 кроків скорочення штату працівників

Як створити кваліфікаційний центр? Податися на акредитацію центру можуть юридичні особи, їхні відокремлені підрозділи. Для цього вони подають заявку з додатками до Національного агентства кваліфікацій. Що слід додати до заявки? Перше — Копію статуту (положення про структурний підрозділ), де зазначено, що організація може здійснювати діяльність з оцінки кваліфікацій. Важливо: вам не потрібно терміново вносити зміни в статут чи положення, якщо там чітко не прописано, що ви займаєтесь визнанням результатів навчання, освітньою діяльністю. Якщо маєте пункт про здійснення інших видів діяльності — цього буде достатньо.

Друге — Перелік оцінювачів за кожною кваліфікацією. Підтвердити факт залучення таких експертів можна копією трудового договору або договору ЦПХ. Для оцінки однієї кваліфікації мають залучатися мінімум 2 оцінювачі. Вимог до таких фахівців усього дві: їхня освіта та досвід роботи.

Третє — затверджену процедуру підтвердження кваліфікацій. Тут треба розписати порядок подачі заявок до центру, дотримання об’єктивності та неупередженості під час оцінювання, порядок видачі документів тощо. Окрім того, інформацію про банк контрольно-оцінювальних матеріалів, які будуть використані під час оцінювання. Це можуть бути тести, різноманітні задачі. Для розгляду заявки необхідно додати зразки таких матеріалів з оцінювання хоча б однієї кваліфікації, а ще відомості про приміщення та обладнання майбутнього центру (заявник має довести, що має матеріальну базу, необхідну для проведення оцінювання) та посилання на веб-сайт, на якому буде розміщуватися інформація про діяльність такого центру. Оце й усе. Тривалість акредитації — не більше 60 робочих днів.

Документи, які знадобляться заявникам: типове положення про кваліфікаційний центр (юстований наказ МОН); порядок присвоєння та підтвердження професійних кваліфікацій кваліфікаційними центрами (постанова Кабміну); деякі питання акредитації кваліфікаційних центрів (постанова Кабміну); порядок розроблення, введення в дію та перегляду професійних стандартів (постанова Кабміну); положення про Реєстр кваліфікацій (постанова Кабміну).

Замість висновку

Як нас запевнили, підприємства прямо зараз можуть подаватися на акредитацію кваліфікаційних центрів. Це дозволить додати до кар’єрних маршрутів працівників ще одну позначку, яка спростить їм життя і, водночас, підвищить їхній професійний статус та доходи. Разом із тим провал чи успіх історії з кваліфікаційними центрами багато в чому залежить від бізнесу і людей, зацікавлених у швидкій побудові кар’єри. Я переконана, що «білий» український бізнес оцінить цю новацію й скористається її можливостями на всі 100 процентів.

Джерело: Юридичний вісник України

Читати далі

Думка експерта

Організована злочинність в Україні. Частина 24

Опубліковано

on

От

Продовження. Початок ч.1, ч.2, ч.3, ч.4, ч.5, ч.6, ч.7, ч.8, ч.9, ч.10, ч.11, ч.12, ч.13, ч.14, ч.15, ч.16, ч.17, ч. 18, ч.19, ч.20, ч. 21, ч.22, ч.23

Від примітивізму до професійної витонченості (реанімація забутої проблеми, яка набула рафінованого вигляду).

Частина 24. Висновки: якою має бути кримінальна політика держави?

У даному циклі опублікованих протягом 2021 року в ЮВУ статей з проблем організованої злочинності автори відповідають на питання — як запобігти поглибленню організованої злочинності, яка нікуди не поділася, а лише ретельно замаскувалася. Як один із нестандартних варіантів для влади, пропонують звернутися до зниження рівня фонових явищ, які її супроводжують. Автори представляють обґрунтування тісного взаємозв’язку організованої злочинності й корупції з політико-соціально-економічними умовами. Значний пласт публікацій становлять особливо гострі нині проблеми вкорінення організованої злочинності в судову систему. В даній статті розглядається актуальна проблема — якою має бути кримінальна політика держави в протидії організованій злочинності? Автори також обґрунтовують власні висновки та пропозиції.

Найважливіші юридичні новини. Підписуйтесь на LexInform в Telegram
Олена БУСОЛ
доктор юридичних наук, полковник міліції у відставці, заступник начальника відділу — керівник групи по боротьбі з корупцією Міжвідомчого науково-дослідного центру із проблем боротьби з організованою злочинністю при РНБОУ
Богдан Романюк
кандидат юридичних наук, генерал-лейтенант міліції у відставці, екс-перший заступник начальника Головного слідчого управління МВС України та керівник Управління МВС України в Львівській області

Звичайно, не можна на шпальтах газети викласти всі аспекти природи організованої злочинності та шляхів протидії їй, але автори, з огляду на чималий власний професійний практичний досвід у сфері боротьби з організованою злочинністю, завжди відкриті для подальших дискусій та проведення потрібних досліджень. Ми також висловлюємо щиру вдячність Шеф-редактору «ЮВУ» Віктору Ковальському та Головному редактору Федору Іллюку за організацію публікацій даного циклу та сприяння в тому, аби з науковими розвідками вчених з проблем організованої злочинності в Україні ознайомилося якнайбільше фахівців.

Нова спроба судової реформи

Із приходом до влади Президента України В. Зеленського розпочалася нова спроба судової реформи, а його Указом № 79/2021 26 лютого 2021 р. суддя КСУ О. Тупицький відсторонений від посади й щодо нього проводиться досудове розслідування, як і стосовно інших суддів та високопосадовців.

Читайте також: Організована злочинність: фантом чи реальна загроза?

Дванадцятого червня 2021 р. В. Зеленський підписав Указ «Про Стратегію розвитку системи правосуддя та конституційного судочинства на 2021–2023 роки». У ньому визначені проблеми та пріоритети вдосконалення законодавства щодо судоустрою, статусу суддів, судочинства та інших інститутів правосуддя, а також впровадження невідкладних заходів для покращення діяльності правових інститутів. Пізніше, 3 серпня, Президент України підписав закон № 1635-ІХ щодо діяльності Вищої ради правосуддя, яким передбачено внесення змін до деяких законів України щодо порядку обрання (призначення) на посади членів Вищої ради правосуддя та діяльності дисциплінарних інспекторів ВРП, який парламент ухвалив 14 липня. Враховуючи запит суспільства на справедливість, цей документ покликаний створити необхідну законодавчу основу для ефективної реформи судової системи. Закон удосконалює порядок обрання на конкурсній основі членів Вищої ради правосуддя задля забезпечення незалежності судової гілки влади, призначення доброчесних та високопрофесійних суддів, а також дотримання норм професійної етики в діяльності суддів. Передбачається також створення Етичної ради, яка має визначати, чи відповідає кандидат на посаду члена ВРП критеріям професійної етики та доброчесності.

Наразі триває процес формування Етичної ради, хоча Вища рада правосуддя у своєму консультативному висновку й не підтримала запропонованих законодавцем новел з огляду на сумнів у їх конституційності. Тому Рада звернулася до ВС як суб’єкта права на конституційне подання щодо конституційності окремих положень законів.

Восьмого жовтня пленум Верховного Суду ухвалив (постанова № 8) звернутися до КСУ з конституційним поданням щодо перевірки конституційності положень законів у частині формування та повноважень Етичної ради, а Конституційний Суд 3 листопада відкрив провадження у справі за цим поданням ВС.

Читайте також: Боротьба з контрафактом: питання моралі чи фінансування оргзлочинності?

Отже, судова система вміє себе захищати, адже внесені зміни до законодавства містять положення, відповідно до якого Етична рада протягом шести місяців з дня її утворення має оцінити відповідність критеріям професійної етики та доброчесності нинішніх членів Вищої ради правосуддя (крім голови Верховного Суду), призначених до набрання чинності цим законом. За результатами такого одноразового оцінювання вона може рекомендувати органу, який призначив члена ВРП, звільнити його. До всього додамо також, що Президент також ініціював навіть невідкладну ліквідацію Окружного адміністративного суду м. Києва, який прославився своїми «цікавими» рішеннями та діяльністю його голови П. Вовка.

Попередження монополістичному олігархату

Окрім того, 5 листопада Володимир Зеленський підписав Закон «Про запобігання загрозам національній безпеці, пов’язаним із надмірним впливом осіб, які мають значну економічну або політичну вагу в суспільному житті (олігархів)», спрямований на відокремлення великого бізнесу від політики та обмеження деструктивного впливу привілейованих інтересів певних осіб на економічне життя України. Незважаючи на деякі його норми, що можуть бути вдосконалені, а також деструктивну критику документа у відповідних колах і певними ЗМІ, вважаємо, що сам факт появи цього правового акта має неабияке значення для українського політичного та економічного життя, адже його існування є певною предосторогою для монополістичного олігархату в Україні. Тільки б він не став, як у нас ведеться, просто гарною «картинкою» перед закордонними партнерами в українських реаліях, що практикується уже десятиліттями. При теперішній багаторічній і глибоко вкоріненій системі монополізації економіки олігархатом та організованими корупційними угрупованнями, наявності величезних тіньових капіталів тощо й створення потужних важелів впливу на діяльність усіх трьох гілок державної влади, впровадження в життя цього закону вимагає необхідної політичної волі керівництва держави. Так само він потребує й реальних супутніх реформ, що, в свою чергу, вимагатиме ще цілої низки системних заходів. Як воно все буде, покаже час. Безумовно, важливим у цьому плані є й проект закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо вдосконалення діяльності Антимонопольного комітету України» (прийнятий у першому читанні). Він передбачає проведення реформи законодавства про захист економічної конкуренції, та в зв’язку з цим вдосконалення діяльності й самого АМКУ. Ба більше, Україна при підписанні угоди про Асоціацію з ЄС взяла на себе зобов’язання наблизити вітчизняне законодавство про конкуренцію і практику його застосування до acquis communautaire європейської спільноти.

Життя і практика доводять…

Вважаємо, варто здійснити й другу спробу вже прагматичної, а не «картинкової», реформи правоохоронних органів, які реформувалися здебільшого формально, а іноді з метою «замести сліди» діяльності деяких нуворишів — вихідців із 90-х років минулого століття. Так, траплявся паралелізм у їх роботі, виконання невластивих функцій (їх безмежна кількість), що важко побачити в інших державах світу. Існувала й неабияка різниця в їх матеріальному забезпеченні, а ще непрофесіоналізм кадрів тощо. Минули роки й сьогодні результати їх діяльності ми бачимо наочно. Життя і практика доводять, що не назви органів, не їх кількість, і навіть не високе матеріальне забезпечення приносять позитивний результат, а лише люди, які там працюють, їх професіональний рівень та відданість справі. Тому на перше місце при оцінці діяльності правоохоронців ми повинні ставити фаховість і фактичні результати їхньої роботи, а вже потім — усі інші показники. Водночас у процесі проведення минулих так званих «реформ», усе робилося навпаки.

Скажімо, хіба за таких «реформ» і такої немислимої чисельності правоохоронних органів, які протидіють тій же корупції в Україні, у нас подолано це негативне суспільне явище й міжнародні партнери визнали це? Ні, навпаки, коли йдеться про Україну та надання їй членства у відповідних міжнародних органах, знову стверджується, що корупція не подолана й ми повинні з нею боротися. Зокрема, за 2020 р. Україна продемонструвала лише незначне покращення в світовому «Індексі сприйняття корупції» Transparency International і знову опинилася позаду всіх сусідів (33 бали), окрім Росії, яка має 30 балів та посідає 129 місце в рейтингу.

В СРІ 2020 Україна ділить 117 місце з такими країнами як Єгипет, Свазіленд, Непал, Сьєрра-Леоне та Замбія.

Організований криміналітет так просто не віддасть управлінський ресурс

Отже, наша країна сьогодні вчергове вдалася до реформ. Але слід знову нагадати, що політична й управлінська корупція у зв’язці із системою організованого криміналу та тіньової комерції так вкорінені в органи влади, що володіють надзвичайно потужним ресурсом, який так просто не віддадуть і не поступляться своїм панівним становищем лише через прийняття певних законів. Працює ціла система державних органів, які всіма способами протидіють новим законам, контролюючи їх прийняття у вигідному руслі, або знаходячи все нові способи, як їх обійти. А це тому, що організована корупційна злочинність та олігархи уже, нібито, й не публічні групи. Це раніше вони самі були народними депутатами та займали високі посади в органах виконавчої влади. Нині вони працюють приховано через лобістів у парламенті чи вкорінених туди їхніх представників. Не гребують ці групи й наданням доступу до влади, як показали недавні трагічні події, через оформлення помічниками народних депутатів іноземних агентів, зокрема чеченських емісарів. Це і є пряма загроза національній безпеці. І замість того, щоб узяти під підозру саму, нібито, постраждалу від злочину (вбивства депутата), цій депутатці надають право очолити Тимчасову слідчу комісію, і можливо, таким чином, приховати злочин. Такого непрофесіоналізму правоохоронних органів не могло б відбутися ні в радянські часи, ні в 1990-2000-ні роки. Нині організовані злочинні групи діють і більш витончено, що ускладнює боротьбу.

На сьогоднішньому етапі такого розбалансування діяльності державних органів через проникнення «метастазів» організованих корупційних і олігархічних угруповань, на порядок денний, як ніколи, виходить впровадження в політичну та державну діяльність принципу відповідності провини та обов’язковості покарання кожного, хто вчинив будьяке правопорушення. Яскравими прикладами сьогодення є проведення ними реформ — приходять непрофесіонали-реформатори, які усе ламають, безжалісно звільняють працівників.

А недолугі активісти несвідомо сприяють руйнуванню, зокрема грубо і непрофесійно втручаючись у процес формування антикорупційних органів, завдяки чому «реформовані» органи працюють ще гірше, що спричиняє неабиякі порушення прав і свобод людей. Через це суспільство і держава зазнають чималих збитків. А незаконно звільненим працівникам за рішенням судів держава ще має виплачувати чималі компенсаційні суми. А винних немає. Таких прикладів можна навести безліч. При тому, якщо й застосовуються правові норми, то лише вибірково, і до тих колишніх, хто уже став «ворогом» прийдешніх. Це стало нормою, як і впевненість у безкарності, що породжує вседозволеність. Таким чином, попри нібито велике багатоголосся про реформаторські шляхи розвитку незалежної української держави й навіть наявність значної кількості програм перебудовних заходів у діяльності правоохоронних органів, бажаних результатів не досягнуто. Це — факт.

Потрібна системна політика держави

Однією з важливих причин такого становища була не лише «картинковість» реформ, а й безсистемність, непослідовність заходів, суперечності між різними законодавчими та іншими державними актами, а ще штучним розривом між економічними, соціальними та іншими суспільними відносинами й нормами їх регулювання. Нині уряд України перейшов до реалізації конкретних заходів, які повинні позитивно вплинути не тільки на підвищення рівня економіко-соціальних показників, а й на зниження рівня організованої злочинності та корупції. Але розв’язання питання протидії цим негативним явищам потребує комплексного і системного підходу. Мова тут не просто про окремі закони, програми тощо, а про системну політику держави в цілому щодо протидії організованій злочинності та корупції. У сучасних умовах політику можна розглядати як багатопланову соціальну діяльність, пов’язану з регулюванням суспільних відносин, з державотворчою формою влади, розподілу функцій, завдань та компетенції державних органів як її носіїв. Вона є об’єктом багатьох наук і розглядається в різних аспектах — інституціональному, економічному, соціальному, правовому, психологічному тощо. Одним із видів є кримінальна політика, яка є частиною внутрішньої політики держави й охоплює основні напрямки діяльності партій та держави всередині країни.

Розуміння кримінальної політики науковцями дозволило їм та практикам значно ширше бачити функції держави в протидії злочинності й виробляти як на теоретичному, так і на організаційно-правовому, економічному тощо рівнях концептуальні основи діяльності держави в протидії злочинності. З відомих тлумачень кримінальної політики випливає, що вся діяльність держави повинна бути системною, опиратися на наукові основи й не обмежуватися лише каральними заходами. Злочинність — це складне й системне соціальне явище, а тому його вивчення і вжиття відповідних заходів нейтралізації до максимально низького рівня існування потребує розширення традиційного кримінально-правового поля шляхом залучення соціальних складових (економіка, культура, ідеологія, медицина, інститути громадянського суспільства тощо). Особливо це стосується організованої злочинності й корупції, які мають чи не найбільшу соціальну складову, оскільки в основі їх існування лежить незаконне збагачення, яке зменшує суму надбань для широкого суспільного використання.

Таким чином, кримінально-правовий аспект протидії злочинності має виростати з науково обґрунтованих соціальних причин та умов, що породжують злочинність, і висновків щодо ефективності каральної складової й подальшого перевиховання та ресоціалізації покараних. Акцентуючи увагу на каральній політиці, ми забуваємо, що суб’єктами злочинів є фізичні особи, які стають на шлях правопорушень через низький рівень загальної культури, духовності, правосвідомості, психобіологічних даних тощо. Це — велике поле діяльності для запобігання злочинності. Володіючи науковими знаннями щодо цих складових злочинності, необхідно вибудовувати належні напрями державної діяльності, спрямованої на її попередження.

Кримінальна політика держави — це спеціальні, системні й науково обґрунтовані напрями, методи, способи та засоби діяльності державних органів, політичних організацій і громадських об’єднань, які виконують відповідні функції, завдання та приймають рішення, врегульовані правовими та етичними нормами, що випливають із програмних, законодавчих і директивних документів і спрямовані на запобігання злочинності, проведення каральних заходів та перевиховання і ресоціалізацію правопорушників з метою забезпечення правопорядку, безпеки особи, суспільства і держави. Кримінальна політика є складовою політики держави, але вона є самостійним видом політики, оскільки охоплює окрему сферу її діяльності. І нині актуальні висновки відомого вченого П. Л. Фріса, який зазначає: «На жаль, у нашій країні за багато років не було вироблено для цієї сфери впливу цілісної програми дій, а тому важко говорити про кримінальну політику як генеральну лінію певного виду державної діяльності, що намагаються відзначити деякі автори» (Фріс П. Л. Кримінально-правова політика Української держави: теоретичні, історичні та правові проблеми. Київ: Атіка, 2005. С. 140—274). Дійсно, вживалися та й нині застосовуються лише окремі, розрізнені й безсистемні заходи кримінально-правового характеру. Зберігається консерватизм поглядів на злочинність взагалі і її найбільш небезпечний вид — організовану злочинність та корупцію, який породжував безуспішні намагання протистояти їй одними силовими заходами, і то не завжди адекватними.

Чи є ефективною правоохоронна система?

Такої самої думки й інші дослідники, які поставили запитання та дали відповідь: «Чи ефективна правоохоронна система держави в боротьбі з організованою злочинністю та корупцією? Ні. Це підтверджено часом. Сьогодні йде перезавантаження ДБР, НАЗК, є серйозні питання до діяльності АРМА та НАБУ. Депутати вносять зміни не тільки в профільні закони, а й у Конституцію, порушуючи баланс між гілками влади. У 2020 р. на утримання цих органів передбачено понад 4 млрд грн з держбюджету, а саме: ДБР — 1,9 (2019 — 1,1 + 71,2%), НАБУ — 1,03 (2019 — 1,1 + 19,7%), НАЗК — 812 млн (2019 — 758 + 7,1%), АРМА — 278 млн (2019 — 239 +16,2%). Реальної ж ефективної віддачі від діяльності новостворених органів поки немає» (Литвиненко В. І., Пригунов П. Я., Гуцалюк М. В. Концептуальні засади протидії організованій злочинності і корупції на сучасному етапі розвитку України. Публiчне право. 2020. № 1 (37). С. 129).

Ми знаємо з історії та практики, що створення різних паралельних правоохоронних структур та одні репресивні заходи не розв’язували проблеми злочинності на будь-якому етапі суспільного розвитку, але часто державний апарат, налаштований на репресивні заходи, використовувався і для врегулювання політико-суспільних відносин взагалі. З іншого боку, криміналізація суспільства та органів влади паралізовувала й політичну волю до проведення комплексної та ефективної кримінальної політики. Інноваційні і новітні комплексні наукові дослідження вітчизняних правознавців ще нечисленні, але й ті, що є, не знаходять належного впровадження у законодавство та практику управлінської діяльності органів влади.

Суб’єктивний чинник править бал

На підтвердження сказаного можна навести деякі факти: не ведуться належні системні наукові дослідження для вироблення концепції закону про кримінальну політику держави, не прийнято законів про профілактику злочинів, кримінологічну експертизу проектів нормативно-правових актів тощо. Без наукового комплексного вивчення факторів, що породжують організовану злочинність, яка суттєво впливає на стан внутрішньої безпеки держави, наявності адекватного нормативно-правового забезпечення профілактики та протидії злочинності відбувається формальне реформування діяльності правоохоронних та судових органів, де, звичайно, «править бал» суб’єктивний чинник.

Кримінальна політика повинна охоплювати всі напрями державної діяльності, які тією чи іншою мірою прямо чи опосередковано охоплюють питання протидії злочинності, тобто не тільки кримінально-правові, до яких ми відносимо заходи, передбачені нормами матеріального, процесуального, виконавчого права, кримінологічні процедури впливу на злочинність, але й соціальні, про що вже сказано вище. До таких підходів нас зобов’язують і Рекомендації Комітету міністрів Ради Європи від 5 вересня 1996 року (Recommendation № R (96) 8 of the Committee of Ministers of the Council of Europe to Member States on crime policy in Europe in a time of change, adopted on 5 September 1996 at the 572nd meeting of the Ministers Deputies).

У нашій історії мали місце факти прийняття певних програм боротьби з організованою злочинністю та корупцією, але вони страждали односторонністю. В основному йшлося лише про заходи боротьби з цими суспільними явищами, що є лише одним із крайніх заходів впливу на злочинність.

Потрібна концепція комплексного впливу на оргзлочинність

Отже, для вироблення ефективної державної політики протидії злочинності має бути напрацьована якісна концепція та основи політики комплексного впливу на це соціальне зло. Концепція та основи державної політики протидії злочинності повинні розглядатися з чотирьох основних позицій: запобігання злочинності; боротьба зі злочинністю; перевиховання та ресоціалізація правопорушників; наукове супроводження вироблення й реалізації державних заходів протидії.

Зупинимося лише на деяких важливих моментах державної політики, що стосуються протидії організованій злочинності і корупції. Концептуальні напрями державної політики мають найперше показувати суть, форми організованої злочинності й корупції на сучасному етапі розвитку нашого суспільства та загрози, які вони несуть правам і свободам громадян і державі. Мають бути вироблені теоретико-практичні обґрунтування необхідності концепції та закону про основи державної політики протидії злочинності й особливо цим видам, як найбільш небезпечних серед інших аналогічних соціальних явищ. Так само — означені найголовніші з основних заходів, що породжують причини й умови цих правопорушень. Основна увага в запобіганні злочинам має бути приділена реформуванню економічної та соціальної сфер діяльності, які найбільше вражені цими негативними факторами суспільного розвитку. На цій основі — запропоновані заходи ліквідації криміногенних факторів у всіх сферах життєдіяльності, вироблення прогресивної ідеології правосвідомості, культури тощо нової генерації членів суспільства — підприємців, урядовців та всіх інших громадян.

Особливу увагу слід приділити молоді, як це практикується в розвинутих державах, для формування в них несприйняття і протидії цим загрозливим видам злочинності. Політика держави має бути диференційована щодо часових періодів суспільного розвитку і найбільш загрозливих факторів, що впливають на криміногенну ситуацію в тих чи інших сферах суспільної діяльності. Наприклад, сьогодні гостро стоять питання «елітарної злочинності», заволодіння організованими корумпованими угрупованнями землею, перерозподіл власності, вивіз капіталів тощо. Корупція в основному процвітає внаслідок викривленої системи недоторканності низки чиновництва, суддів, існування громіздкої дозвільної системи, непрозорості й недосконалої системи контролю доходів законодавців та управлінців.

Посилення протидії злочинності неможливе без суттєвого і справжнього реформування судової системи та правоохоронних органів, в основі якого має відбутися не зміна назв чи передача певних підрозділів з однієї структури до іншої та створення нових органів. Навпаки, має відбутися чітка деполітизація і функціоналізація цих органів, виключений паралелізм в їх діяльності та суттєвий перегляд їхніх завдань тощо.

Реформування розвідки й економічної контррозвідки та й узагалі сектора національної безпеки і оборони України повинно бути передано виключно в руки високих професіоналів зі значним практичним досвідом. Нарешті, необхідно поставити на правильні «рейки» оперативно-розшукову діяльність, як це було за часів функціонування оперативних підрозділів ГУБОЗ МВС України. Украй потрібні наукові напрацювання для суттєвого перегляду кримінальної політики щодо поглядів на злочини та правосуддя, роль покарання. Особливо важливим є посилення ролі аналітично-прогнозної діяльності в оперативних службах, підрозділів протидії кіберзлочинності, застосування судової конфіскації незаконно нажитого майна, грошей та цінностей організованими злочинними угрупованнями, розширення сфери застосування прогресивних штрафних санкцій за майнові злочини тощо.

Потрібно нарешті розглянути питання координації правоохоронних державних органів, розбалансованість якого особливо впадає у вічі, так само — і громадських формувань у протидії організованій злочинності та корупції. Переглянути нинішні «постулати» щодо широкого залучення громадян до протидії злочинності. Таке залучення для допомоги правоохоронцям має відбуватися виключно в межах компетенції активістів, як це має місце в низці країн Західної Європи.

Мають бути передбачені й максимальні комплексні заходи щодо ресоціалізації правопорушників, які тісно пов’язуються з економіко-соціальними основами. На високий рівень треба підняти кримінологічні та інші наукові розробки щодо запобігання організованій злочинності й корупції. Для цього потрібне фінансове стимулювання вчених та сприяння й забезпечення владою проведення ними відповідних досліджень. З іншого боку, наукові розвідки мають бути завжди орієнтиром для прийняття управлінських рішень.

Джерело: Юридичний вісник України

Читати далі

Новини на емейл

Правові новини від LexInform.

Один раз на день. Найактуальніше.

В тренді

© ТОВ "АКТИВЛЕКС", 2018-2022
Використання матеріалів сайту лише за умови посилання (для інтернет-видань - гіперпосилання) на LEXINFORM.COM.UA
Всі права на матеріали, розміщені на порталі LEXINFORM.COM.UA охороняються відповідно до законодавства України.

Вже йдете? Перш ніж Ви підете ...

Запрошуємо до нашого каналу Telegram

Не варто пропускати жодної актуальної новини ;)
close-link