Думка експерта
Участь сторін кримінального провадження в судовому засіданні: обов’язкова чи ні? (Граматичне тлумачення)
Микола Глотов, суддя Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду
У ході своєї професійної діяльності майже щодня перед суддею, який здійснює розгляд справ у порядку Кримінального процесуального кодексу України (далі – КПК, кодекс), постає питання чи в тому або іншому судовому засіданні участь певної особи згідно з вимогами закону є обов’язковою? Адже залежно від того чи може суд провести судове засідання за відсутності в ньому особи з визначеним кодексом процесуальним статусом кримінальний процесуальний закон диференціює випадки на ті, коли присутність певної особи в судовому засіданні (1) обов’язкова, й ті, (2) коли вона не обов’язкова.
Законодавчі нюанси
Звісно, кодекс передбачає не лише те, коли згідно з його нормами є обов’язковою участь певної особи в судовому засіданні (обов’язковість за законом), але й, наприклад, ч. 1 ст. 134, ч. 3 ст. 193, абз. 3 ч. 3 ст. 206-1, ч. 3 ст. 244, ч. 4 ст. 401, ч. 4 ст. 430 КПК надають суддям право визнавати обов’язковою присутність того чи іншого учасника кримінального провадження в судовому засіданні, обов’язковість участі в якому законом прямо не передбачена (обов’язковість за рішенням суду). У цій публікації проаналізуємо за відсутності кого в судовому засіданні з боку сторін обвинувачення та захисту й коли суд може, а за відсутності кого з них і коли не може проводити такі засідання, оскільки їх присутність вважається обов’язковою саме за законом. Тобто в статті йтиметься про випадки можливості проведення судових засідань за відсутності, з одного боку, слідчого, прокурора (сторона обвинувачення) і потерпілого (про його участь опишемо, оскільки КПК хоч й не відносить його до сторони обвинувачення, але він має право на підтримання обвинувачення у випадку відмови прокурора від підтримання державного обвинувачення), а з іншого – захисника, підозрюваного та обвинуваченого (сторона захисту).
Читайте також: Прояв неповаги до суду чи судді
Чому це важливо?
Необхідність даного дослідження обумовлена тим, що істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, внаслідок якого судове рішення в будь-якому разі підлягає скасуванню, вважається ситуація, коли судове провадження здійснено за відсутності (1) обвинуваченого (крім випадків вирішення справи в порядку in absentia чи розгляду обвинувачення у вчиненні кримінального проступку за умов не оспорювання обвинуваченим встановлених у ході дізнання обставин і згоди з таким розглядом), або (2) прокурора (крім випадків, коли його участь не є обов’язковою), чи (3) захисника (якщо його участь обов’язкова), або (4) потерпілого (якщо його належним чином не повідомлено про дату, час і місце судового засідання) (підпункти 3, 4, 5 ч. 2 ст. 412 КПК).
Актуальності цій публікації додає як те, що від правильності застосування відповідних норм щодо обов’язкової участі в судовому засіданні згаданих осіб залежить дотримання права на справедливий суд та розумного строку розгляду, так і факти неоднакового тлумачення навіть суддями Великої Палати Верховного Суду (далі – ВП ВС) норм про обов’язкову участь. Так, наприклад, 06.11.2019 р. ВП ВС у справі № 536/2475/14-к ухвалила рішення відкласти розгляд зазначеного кримінального провадження на іншу дату в зв`язку з неявкою в судове засідання прокурора, хоча від сторони обвинувачення, яка повідомлялася про судове засідання, клопотань про відкладення слухання справи та про наявність поважних причин свого неприбуття не надходило. П’ять суддів Великої Палати Верховного Суду з цим не погодились, написавши окрему думку. Інший приклад, коли троє суддів ВП ВС не погодилися з ухвалою від 27.07.2022 р. у справі № 735/1121/20 про відкладення касаційного розгляду кримінального провадження в зв`язку з неприбуттям в судове засідання засудженого та його захисника, які в той же час були завчасно і належним чином повідомлені про час та місце розгляду й обидва зверталися до суду з письмовими заявами про здійснення касаційного розгляду за їх відсутності, чітко й однозначно висловивши свою позицію.
Формулювання, які використовуються в кодексі
Із метою чіткого позначення, коли участь особи в судовому засіданні в справі, яка розглядається за правилами Кримінального процесуального кодексу, є обов’язковою за законом, а не за рішенням суду, законодавцем у КПК використано слова «виклик» (ч. 1 ст. 187), «викликає» (ч. 1 ст. 314), «викликаються» (ч. 2 ст. 318), «виклику» (ч. 4 ст. 401; ч. 4 ст. 430), «викликані» (ч. 1 ст. 500), які мають спільний корінь «виклик». Вказане підтверджує не лише зміст згаданих статей, але й ч. 2 ст. 134 КПК, в якій зазначено, що суд здійснює судовий виклик учасників кримінального провадження, участь яких у судовому провадженні є обов’язковою.
Проте наведене не робить неможливим проведення судового засідання за відсутності певної особи, незважаючи на обов’язковість її участі, підтверджену здійсненням виклику, при вирішенні окремих питань слідчим суддею (ч. 4 ст. 163; ч. 1 ст. 187 у поєднанні з ч. 6 ст. 193; ч. 2 ст. 488 кодексу) та судом (ч. 4 ст. 163; ч. 1 ст. 187 у поєднанні з ч. 6 ст. 193; ч. 3 ст. 323; ч. 1 ст. 325; ч. 2, 3 ст. 326; ч. 2 ст. 488 КПК). Але навіть, якщо згідно з нормами кримінального процесуального закону присутність певного учасника кримінального провадження в судовому засіданні в справі не є обов’язковою, то вказане не позбавляє можливості слідчого суддю чи суд, який здійснює відповідний розгляд, у прямо визначених кодексом випадках, згаданих у ч. 3 ст. 193, абз. 3 ч. 3 ст. 206-1, ч. 3 ст. 244, ч. 4 ст. 401, 2-ге реч. ч. 4 ст. 405, ч. 4 ст. 430, 2-ге реч. ч. 4 ст. 434, 2-ге реч. ч. 1 ст. 496 КПК, визнати його участь у судовому засіданні обов’язковою. Проте інших випадків КПК не передбачає!
Протилежною є ситуація, коли йдеться не про виклик, а про повідомлення щодо дати, часу й місця проведення судового засідання, тобто коли участь особи в судовому засіданні не обов’язкова. На це вказує використання законодавцем у КПК слів «повідомляється» (абз. 2 ч. 1 ст. 146; ч. 2 ст. 174; ч. 3 ст. 244), «повідомляються» (ч. 4 ст. 34; ч. 2 ст. 147; абз. 2 ч. 3 ст. 206-1; ч. 2 ст. 379; ч. 2 ст. 466), «повідомляє» (ч. 1 ст. 422; 1-е реч. ч. 1 ст. 496), «повідомленням» (ч. 2 ст. 380; ч. 2 ст. 474; ч. 2 ст. 476), «повідомлені» (ч. 9 ст. 182; ч. 10 ст. 290; перше реч. ч. 5 ст. 405; перше реч. ч. 4 ст. 434), в основі яких спільний корінь «від». Наведене підтверджує не лише зміст згаданих статей у вигляді зазначення в них можливості проведення розгляду без таких учасників як наслідку неприбуття в судове засідання особи, повідомленої про нього, але й правило ч. 2 ст. 111 КПК, згідно з яким повідомлення учасників кримінального провадження з приводу вчинення процесуальних дій здійснюється у випадку, якщо участь цих осіб у таких діях не є обов’язковою.
Читайте також: Адвокат і підприємець: одна особа – два статуси?
Звісно, окремо КПК прямо передбачено ситуації, коли судовий розгляд здійснюється не лише за відсутності в судовому засіданні певних учасників судового провадження, але й без їх інформування щодо дати і часу, на коли заплановане відповідне засідання. Зокрема, за вказаних у нормах умов не передбачено кодексом направлення повісток та/або повідомлень щодо розгляду клопотань про тимчасовий доступ (ч. 2 ст. 163), арешт майна (ч. 2 ст. 172), апеляційних скарг у порядку письмового апеляційного провадження крім випадку, визначеного ч. 2 цієї статті (ч. 1 ст. 406), чи поданих на запобіжний захід у порядку ч. 4 ст. 422-1 крім випадків, якщо прокурор, обвинувачений, його захисник, законний представник заявив клопотання про розгляд апеляційної скарги за участі сторін, касаційної скарги в порядку письмового касаційного провадження (ч. 1 ст. 435).
Разом із тим у деяких випадках у кримінальному процесуальному законі законодавець слово «повідомлення» у різних відмінках використовує в ширшому розумінні – не як форму/спосіб інформування, а як констатацію факту обізнаності/поінформованості учасника провадження про судове засідання, направлення відомостей про яке здійснюється в порядку виклику чи повідомлення. Вказане цілком узгоджується зі значенням слова «повідомлення» як дії (доводити до чийого-небудь відома) та результату (дані, інформація, передані, доведені до відома) (див. стор. 465 т. 3 Нового тлумачного словника української мови у чотирьох томах, укладеного В. Яременком, О. Сліпушко, К.; Видавництва «Аконіт», 1999). Наприклад, хоч у ч. 1 ст. 324 КПК і згадано слово «повідомлення» в формулюванні «якщо в судове засідання не прибув за повідомленням прокурор або захисник», але для розуміння чи їх участь є обов’язковою в судовому розгляді наведена норма не застосовна, оскільки ч. 1 ст. 324 кодексу не регулює даного питання, вказуючи лише на констатацію факту їх обізнаності про засідання, як спосіб поінформування про судовий розгляд, визначений ч. 2 ст. 318 глави 28 КПК – саме в ній про «виклик» зазначено дослівно: «у судове засідання викликаються потерпілий та інші учасники кримінального провадження».
Причини неоднакового розуміння
Однак, як вважає автор, відсутність у кодексі єдності термінології призводить до різного розуміння змісту норм про обов’язковість участі в засіданнях суду за законом під час правозастосування. Труднощі в ході тлумачення положень Кримінального процесуального кодексу створює одночасне використання законодавцем у ньому формулювань, з одного боку, «за обов’язкової участі» чи «обов’язковою участю», а з іншого, словосполучення «за участю» або «за участі». Адже, якщо з першими двома на практиці питань у застосуванні не виникає – вони прямо вказують на те, що в судовому засіданні має бути присутній певний учасник судового провадження, враховуючи наявне в їх основі слово «обов’язковий» (дане слово означає «якого треба беззастережно дотримуватися, яким не можна нехтувати» – див. стор. 34 т. 3 вищевказаного тлумачного словника), то використання в кодексі поєднання слів «за участю» або «за участі» в окремих випадках дозволяє по різному тлумачити зміст норм, в яких одне із цих формулювань зустрічається.
Норми, які не породжують запитання
Наприклад, у КПК для пояснення того, чия присутність у судовому засіданні обов’язкова, чотири рази використовується поєднання слів «за обов’язкової участі» й двічі – «обов’язковою участю». В цих нормах кодексу йдеться про обов’язкову присутність: (1) прокурора під час розгляду його ж клопотання про скасування запобіжного заходу – ч. 4 ст. 201-1; (2) особи, яка подала скаргу, чи її захисника, представника під час розгляду скарги на рішення, дії чи бездіяльність під час досудового розслідування – ч. 3 ст. 306; (3) сторін укладеної угоди про визнання вини або про примирення під час судового розгляду питання щодо її затвердження – ч. 2 ст. 474; (4) народного депутата України під час розгляду клопотань, які стосуються, зокрема, вирішення питання щодо дозволу на затримання, запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою чи домашнього арешту стосовно такого депутата – абз. 3 ч. 2 ст. 482-2 (ця норма в абз. 4 все ж містить виняток, який визначає, коли розгляд можливий за відсутності народного депутата); (5) сторін кримінального провадження під час судового розгляду обвинувачення по суті, крім випадків, передбачених КПК (наприклад, ситуації, врегульованої ч. 2 ст. 381 кодексу) – ч. 2 ст. 318; (6) фізичної особи, стосовно якої вирішується питання про застосування примусових заходів медичного характеру, її законного представника та захисника – ч. 1 ст. 512.
Схоже зі словами «за обов’язкової участі» та «обов’язковою участю» значення щодо обов’язковості присутності в судовому засіданні має й врегульований ч. 2 ст. 151 КПК випадок, коли законодавець у кодексі один раз використав поєднання слів «лише за участю», ключовим для правильного розуміння змісту яких є слово «лише», яке вживається для виділення, обмеження в значенні «тільки», «виключно» (див. стор. 489 у т. 2 вищезгаданого тлумачного словника). Отже, в ч. 2 ст. 151 КПК мається на увазі, що розгляд клопотання про тимчасове обмеження у користуванні спеціальним правом проводиться виключно за участю підозрюваного, його захисника, якщо документи, які посвідчують користування спеціальним правом, не були тимчасово вилучені.
Водночас формулювання «за участю» і «за участі», коли йдеться про те за чиєї присутності відбувається судове засідання, в кодексі використано законодавцем двома різними способами. Перший із них передбачає не лише опис за чиєї присутності відбувається судове засідання, але й пряме зазначення законодавцем можливості продовження такого розгляду (іноді за вказаних у відповідній нормі певних обставин) у разі неприбуття всіх учасників судового провадження (ч. 1 ст. 172; ч. 9 ст. 182) чи одного або окремих із них (ч. 4 ст. 163; ч. 1, 6 ст. 193; ч. 2 ст. 314 у поєднанні зі ст. 325 та ч. 1 ст. 326 – якщо потерпілий є цивільним позивачем; ч. 2 ст. 314 у поєднанні з ч. 6 ст. 340; ч. 2 ст. 476). Наприклад, в ч. 1 ст. 172 кодексу, з одного боку, зазначено за чиєю участю слідчим суддею, судом розглядається клопотання про арешт майна, а з іншого наступним чином вказано на наслідок: «неприбуття цих осіб у судове засідання не перешкоджає розгляду клопотання».
Інший приклад, це ч. 4 ст. 163 КПК, в якій, з одного боку, вказано, що розгляд клопотання відбувається за участю, зокрема, особи, у володінні якої знаходяться речі і документи, а з іншого боку, про наслідок неявки зазначено так: «неприбуття за судовим викликом особи, у володінні якої знаходяться речі і документи, без поважних причин або неповідомлення нею про причини неприбуття не є перешкодою для розгляду клопотання». Тобто для окремих вищеописаних ситуацій законодавцем недвозначно врегульовано, коли саме відсутність у судовому засіданні вказаних у них осіб не може бути причиною для його відкладення.
Правила, які можуть тлумачитися по-різному
Натомість при використанні другого способу формулювання норм у кодексі прямо не прописано про можливість або ж неможливість продовження судового засідання за відсутності в ньому окремих чи всіх учасників судового провадження. Наприклад, у ч. 1 ст. 156 кодексу вказано, що «клопотання про відсторонення особи від посади розглядається слідчим суддею, судом не пізніше трьох днів з дня його надходження до суду за участю слідчого та/або прокурора та підозрюваного чи обвинуваченого, його захисника», але у відповідній статті відсутнє зазначення наслідків неприбуття в судове засідання будь-кого з тих, за участі кого має проводитися розгляд клопотання. Така ж ситуація має місце і з нормами ч. 1 ст. 151, ч. 4 ст. 163, ч. 3 ст. 189, ч. 1 і 6 ст. 193, ч. 4 ст. 234, 2-ге реч. ч. 1 ст. 248, ч. 3 ст. 295-1, ч. 2 ст. 476, ч. 1 ст. 512 КПК. Подібним чином в ч. 1 ст. 297-3 кодексу зазначено, що клопотання про здійснення спеціального досудового розслідування розглядається слідчим суддею не пізніше десяти днів з дня його надходження до суду за участі особи, яка подала клопотання, та захисника.
Читайте також: Розгляд і вирішення справи неповноважним складом суду (аналіз актуальної судової практики)
І якщо для правильного тлумачення ч. 1 і ч. 6 ст. 193 кодексу потрібно виходити з того, яке законодавець у них чи в нормах, що визначають спосіб інформування про відповідне судове засідання, використав слово – «виклик» або «повідомлення» поруч із формулюваннями «за участю» чи «за участі», то визначити обов’язкова чи ні присутність особи в судовому засіданні з точки зору граматичного тлумачення ч. 1 ст. 151, ч. 1 ст. 156, ч. 4 ст. 163, ч. 3 ст. 189, ч. 4 ст. 234, 2-ге реч. ч. 1 ст. 248, ч. 3 ст. 295-1, ч. 1 ст. 297-3, ч. 2 ст. 476, ч. 1 ст. 512 КПК складніше. Однак це все ж можливо.
Шлях до вирішення проблеми
Так, хоча ч. 1 і ч. 6 ст. 193 (Порядок розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу) кодексу передбачає розгляд клопотання про застосування/обрання запобіжного заходу за участю прокурора, підозрюваного/обвинуваченого та захисника, але в ній не вказано спосіб їх інформування, оскільки він зазначений у ч. 1 ст. 187 (Забезпечення прибуття особи для розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу) КПК. Враховуючи визначення законодавцем у ч. 1 ст. 187 кодексу такого способу інформування учасників кримінального провадження про призначене судове засідання, як «виклик», шляхом зазначення, що слідчий суддя після одержання клопотання призначає дату судового засідання і здійснює судовий виклик, то з точки зору тлумачення норм ч. 1 і ч. 6 ст. 193 у поєднанні з ч. 2 ст. 134, ч. 1 ст. 187 кодексу присутність прокурора в судовому засіданні в слідчого судді в суді першої інстанції під час вирішення питання про застосування/обрання запобіжного заходу є обов’язковою. Також, враховуючи приписи ч. 3 ст. 193 кримінального процесуального закону, обов’язковою є присутність захисника в судовому засіданні, яке відбувається в порядку ст. 193 кодексу, якщо йдеться про ситуацію, коли його участь у кримінальному провадженні згідно з правилами ст. 52 КПК є обов’язковою.
Щодо присутності підозрюваного/обвинуваченого, то вона обов’язкова, коли вирішується питання в порядку ч. 1 ст. 193 кодексу (особа перебуває на неокупованій території України і в разі її неявки таку особу може бути затримано та доставлено в судове засідання за правилами ч. 2 ст. 187 КПК). Проте така присутність не обов’язкова, якщо йдеться про ситуацію, описану в ч. 6 ст. 193 КПК. Наприклад, про це детально вказано в ухвалі Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду від 02.05.2025 р. у справі № 991/3415/25.
Дещо незвичну конструкцію законодавець використав у ст. 151 КПК, у ч. 1 якої йдеться про розгляд слідчим суддею клопотання про тимчасове обмеження в користуванні спеціальним правом за участю прокурора та/або слідчого, підозрюваного, його захисника, в той час як в її ч. 2 (для ситуації розгляду такого ж клопотання, але коли документи, які посвідчують користування відповідним правом, тимчасово не вилучалися) використано формулювання «лише за участю підозрюваного, його захисника». Оскільки в одній частині даної статті законодавець застосував слово «лише», яке вживається для виділення, обмеження в значенні «тільки», «виключно» (про це вище вже згадувалося), то присутність у судовому засіданні при вирішенні даного клопотання осіб, яких слово «лише» не стосується, очевидно згідно з кримінальним процесуальним законом не є обов’язковою.
Якщо виходити з наведеного прикладу тлумачення ст. 151 КПК і відсутності слів про «виклик» чи «обов’язкову участь», то й у випадках вирішення питань, зазначених у ч. 1 ст. 156 (розгляд клопотання про відсторонення від посади), ч. 3 ст. 189 (розгляд клопотання про дозвіл на затримання з метою приводу), ч. 4 ст. 234 (розгляд клопотання про обшук), 2-ге реч. ч. 1 ст. 248 (розгляд клопотання про дозвіл на проведення негласної слідчої (розшукової) дії (далі – НС(Р)Д), ч. 3 ст. 295-1 (розгляд клопотання про продовження строку досудового розслідування слідчим суддею), ч. 1 ст. 297-3 (розгляд клопотання про здійснення спеціального досудового розслідування), ч. 1 ст. 512 (судовий розгляд питання про застосування примусових заходів медичного характеру), присутність у судовому засіданні осіб, «з участю» чи «за участі» яких передбачено проведення розгляду, не обов’язкова з точки зору закону. Проте це не позбавляє права відповідних учасників прибути в судове засідання і взяти в ньому участь або не прибувати до суду, але подати свої заперечення чи пояснення в письмовій формі.
Суперечлива судова практика
Водночас судова практика тлумачення судом касаційної інстанції слів «за участю» є взаємовиключною. Так, у постанові Верховного Суду від 21.03.2023 р. у справі № 336/941/19 колегія суддів погодилася з висновками судів попередніх інстанцій про визнання в якості недопустимого доказу протоколу обшуку й, відповідно, його результатів, оскільки «розгляд клопотання слідчого про надання дозволу на обшук було здійснено з істотним порушення КПК, без участі слідчого або прокурора й у зв`язку з цим без повної фіксації судового засідання». В цій постанові було зазначено: «системний аналіз положень ч. 4 ст. 234 КПК свідчить про те, що клопотання органу досудового розслідування про обшук повинно розглядатися слідчим суддею місцевого суду за обов`язкової участі сторони, яка ініціює вказане питання». Ймовірно з такими висновками суду касаційної інстанції не погодилися б автори науково-практичного коментаря до КПК (див. Кримінальний процесуальний кодексу України. Науково-практичний коментар / за заг. ред. В. Г. Гончаренка, В. Т. Нора, М. Є. Шумила. К.: Юстиніан, 2012. 1224 с.), в коментарі до ст. 234 КПК якого (стор. 520) зазначено, що неможливість слідчого, прокурора з поважних причин взяти участь у розгляді клопотання (про обшук) не дає підстав для відкладення його розгляду на інший день. Тобто автори припускають можливість розгляду клопотання за відсутності сторони обвинувачення. На жаль, зрозуміти, що саме «системно» аналізували судді суду касаційної інстанції в цій ситуації, надаючи саме таку оцінку змісту положень ч. 4 ст. 234 КПК, неможливо, враховуючи, що у відповідній постанові, як й у вироку Шевченківського районного суду м. Запоріжжя та ухвалі Запорізького апеляційного суду, які переглядалися Верховним Судом у справі № 336/941/19, не наведено жодного детального аналізу змісту відповідної норми про обшук.
Читайте також: Продовження розгляду кримінальної справи судом у разі виявлення порушення підсудності не є підставою для скасування судових рішень
Водночас у постанові Верховного Суду від 15.10.2024 р. у справі № 303/1425/18 вказано: «правило ч. 1 ст. 248 КПК не передбачає обов`язкової участі особи, яка подала клопотання про надання дозволу на НС(Р)Д, під час розгляду цього клопотання, а тому аргументи про постановлення ухвали слідчого судді від 24.07.2017 р. № 01-14270т/НСД з порушенням правил КПК є невмотивованими». На жаль, але і в цій постанові суд касаційної інстанції обмежився лише зробленим висновком, не навівши детального аналізу змісту ч. 1 ст. 248 КПК.
Дві вищенаведені постанови релевантні для порівняння, оскільки як у ч. 4 ст. 234 КПК, так і в ч. 1 ст. 248 цього кодексу законодавець аналогічним чином використав формулювання «за участю», не описавши детального пояснення як має діяти суддя, коли відсутній у судовому засіданні той, хто звернувся з відповідним клопотанням.
Дещо іншою є ситуація з ч. 4 ст. 163 і ч. 2 ст. 476 КПК, в яких законодавець хоча й використав вже звичне для нас формулювання «за участю», але поруч із цим прописав наслідки відсутності тих, кого викликано в судове засідання (зазначив у ч. 4 ст. 163, що неприбуття за судовим викликом особи, у володінні якої знаходяться речі і документи, без поважних причин або неповідомлення нею про причини неприбуття, не є перешкодою для розгляду клопотання) та кого повідомлено про судове засідання (в ч. 2 ст. 476 вказано на можливість проведення розгляду за відсутності інших учасників судового провадження).
Проте в ч. 1 ст. 163 КПК зазначено лише про «виклик» особи, у володінні якої знаходяться такі речі і документи, та ні слова не вказано щодо судового виклику сторони кримінального провадження, яка подала клопотання, а також не зазначено про «обов’язковість участі». Тому розгляд слідчим суддею клопотання про тимчасовий доступ до речей і документів очевидно все ж може бути проведений за відсутності сторони обвинувачення чи сторони захисту, яка звернулася з відповідним клопотанням. Адже незгода з таким тлумаченням (протилежний підхід до тлумачення і висновок, що слова «за участі» і «за участю» вказують на обов’язковість перебування особи в судовому засіданні) ставить як мінімум два запитання, для чого ж тоді законодавець: (1) у певних випадках використав у кодексі слова «за обов’язкової участі» (ч. 4 ст. 201-1; ч. 3 ст. 306; ч. 2 ст. 474; абз. 3 ч. 2 ст. 482-2), «обов’язковою участю» (ч. 2 ст. 318; ч. 1 ст. 512), «лише за участю» (в ч. 2 ст. 151 КПК)? (2) окремо в кодексі виділив такі два способи інформування про судове засідання, як «судовий виклик» і «повідомлення», наділивши секретаря судового засідання під час доповіді в судовому засіданні окремо обов’язком доповідати, хто з викликаних, а хто з повідомлених судом осіб прибув у судове засідання (див. ч. 2 ст. 342 КПК).
І, мабуть, найбільш яскраво на те, що слова «за участю» та «обов’язковою участю», використані законодавцем у кримінальному процесуальному законі, мають різне змістовне значення, вказує ч. 1 ст. 512 КПК, в якій щодо участі прокурора наведено формулювання: «за участю» прокурора, в той час як щодо фізичної особи, стосовно якої вирішується питання про застосування примусових заходів медичного характеру, її законного представника та захисника, вказано слова «обов’язковою участю».
Підсумки
Таким чином, за результатами дослідження норм КПК в частині питання «за відсутності якої зі сторін у судовому засіданні й коли слідчий суддя, суд може, а за відсутності якої з них і коли не може проводити такі засідання, оскільки їх присутність вважається обов’язковою саме «за законом», слід зробити висновок, що для випадків, в яких законодавець вважав за необхідне чітко вказати на обов’язковість присутності певного учасника кримінального провадження в судовому засіданні при вирішенні того чи іншого питання, то він у кодексі використав формулювання «за обов’язкової участі» (ч. 4 ст. 201-1; ч. 3 ст. 306; ч. 2 ст. 474; абз. 3 ч. 2 ст. 482-2), «обов’язковою участю» (ч. 2 ст. 318; ч. 1 ст. 512), «лише за участю» (ч. 2 ст. 151) або ж вказав на це, спеціально зазначивши в нормах КПК про інформування особи щодо судового засідання, участь її в якому є обов’язковою, саме про такий спосіб поінформування як судовий виклик (ч. 1 ст. 187; ч. 1 ст. 314; ч. 2 ст. 318; ч. 4 ст. 401; ч. 4 ст. 430; ч. 1 ст. 500). Й наведене не суперечить тому, що в окремих випадках, згаданих у цій статті, навіть у разі здійснення судового виклику певного учасника кримінального провадження для участі в судовому засіданні за чітко прописаних у кодексі обставин воно все ж може відбутися за відсутності такої особи.
Водночас, коли законодавець у кодексі без використання такого способу поінформування про відповідні судові засідання, як «судовий виклик» використав формулювання «за участю» (ч. 1 ст. 151; ч. 1 ст. 156; ч. 4 ст. 163; ч. 1 ст. 172; ч. 9 ст. 182; ч. 3 ст. 189; ч. 4 ст. 234; 2-ге реч. ч. 1 ст. 248; ч. 3 ст. 295-1; ч. 2 ст. 314 у поєднанні зі ст. 325 та ч. 1 ст. 326 – якщо потерпілий є цивільним позивачем; ч. 2 ст. 314 у поєднанні з ч. 6 ст. 340; ч. 2 ст. 476; ч. 1 ст. 512) або «за участі» (ч. 1 ст. 297-3), то мав на увазі, що присутність відповідних осіб у судовому засіданні згідно вимог КПК не обов’язкова. Проте це не позбавляє зазначених осіб можливості брати участь у кримінальному провадженні не через безпосередні усні виступи в судовому засіданні, а шляхом подачі письмових заяв, клопотань, пояснень, зауважень, заперечень тощо. Більше того, наведений висновок про не обов’язкову присутність у залі суду під час вирішення одного з указаних питань не перешкоджає праву вказаних осіб прибути до приміщення суду та прийняти особисто участь в усному слуханні питання, яке вирішується.
З огляду на наведене, наприклад, клопотання про застосування запобіжного заходу слідчим суддею чи судом має розглядатися за обов’язкової присутності в судовому засіданні в суді першої інстанції прокурора, підозрюваного/обвинуваченого та захисника (якщо він в особи є чи участь захисника згідно з КПК обов’язкова). Винятком із цього правила, коли в залі судового засідання може не перебувати підозрюваний/обвинувачений, є ситуація, описана в ч. 6 ст. 193 КПК. Проте апеляційний перегляд рішення про застосування запобіжного заходу чи його обрання згідно з правилами ч. 6 ст. 193 КПК може бути здійснений за відсутності в судовому засіданні прокурора, підозрюваного/обвинуваченого та захисника на стадії досудового розслідування (якщо суд апеляційної інстанції не визнав участь будь-кого з них обов’язковою), оскільки ч. 1 ст. 422 кодексу передбачає повідомлення вказаних осіб про час, дату і місце апеляційного розгляду, а не виклик для участі в ньому.
Із тих же причин на стадії досудового розслідування, а також під час перегляду рішення по суті (вироку чи ухвали суду) не обов’язкова за законом присутність у судовому засіданні в суді апеляційної інстанції будь-кого (прокурора, підозрюваного, обвинуваченого, захисника), якщо її такою не було визнано судом чи не йдеться про ситуацію й учасника, зазначених у ч. 4 ст. 401 КПК (присутність обвинуваченого в судовому засіданні суду апеляційної інстанції за законом обов’язкова лише, коли: (1) в апеляційній скарзі порушується питання про погіршення його становища; (2) про бажання бути присутнім у судовому засіданні надійшло клопотання від обвинуваченого, який утримується під вартою). Адже в ч. 1 ст. 422 КПК законодавець використав слово «повідомляє» (для стадії досудового розслідування), а в 1-му реч. ч. 4 ст. 405 кодексу – слово «повідомлені» (для розгляду справи по суті), наголосивши таким чином на необов’язковості присутності в судовому засіданні суду апеляційної інстанції. Наведене не позбавляє можливості як суд прийняти рішення, яким визнати їх явку до суду обов’язковою, так і прокурора та захисника прибути до суду для участі в усних слуханнях під час засідання.
І лише, якщо апеляційна скарга подана на рішення про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, про зміну іншого такого заходу на запобіжний захід у виді тримання під вартою, а також про продовження строку тримання під вартою, постановлених під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення рішення по суті, то питання має вирішуватися з участю сторін відповідно до правил, викладених у ч. 4 ст. 422-1 КПК.
А проаналізовані в цій публікації приклади з практики демонструють, на думку автора, що для забезпечення єдності підходів до застосування норм КПК необхідно, щоб суд касаційної інстанції наводив у своїх рішеннях не загальні висновки, чому те чи інше правило КПК розглядає як таке, що вказує на обов’язковість/необов’язковість присутності особи в судовому засіданні при вирішенні певного питання, а детальний (системний) аналіз норм кодексу. Адже від максимально детальної обґрунтованості кожного такого висновку залежить людська доля та вони впливають на довіру до суду.
Деякі зауваження і подальші перспективи
У ситуації ж, коли участь особи в судовому засіданні не є обов’язковою, але вона бажає бути присутньою під час його проведення (участь в усних слуханнях), проте з поважних причин не може прибути на визначені дату й час, слідчий суддя, суд, який розглядає справу, має право провести розгляд за її відсутності з тим, щоб дотриматися розумних строків. Вказане не суперечить КПК. Альтернативою цьому є відкласти судове засідання на іншу дату, якщо дійти висновку, що без присутності такого учасника справи не можна правильно встановити обставини, від з’ясування яких залежить прийняття законного й обґрунтованого рішення.
Поруч із цим відкритим лишається питання: чому в КПК законодавець окремо виділив випадки, коли, говорячи про участь особи в судовому засіданні, не лише не зазначено про обов’язковість її присутності, але й прямо не наведено формулювань щодо можливості його проведення за відсутності такого учасника процесу (наприклад, ч. 4 ст. 163, ч. 4 ст. 234, ч. 1 ст. 512 кодексу). На думку автора, це пов’язано саме з волею законодавця віддати вирішення даного питання на розсуд слідчого судді, суду, який у кожній конкретній ситуації, залежно від розуміння наведених доводів і долучених доказів, має вирішувати для себе – може він провести таке засідання за відсутності того, хто не прибув для участі в ньому, чи ні. У будь-якому випадку це міркування автора не остаточне й може бути предметом подальших досліджень.
Джерело: Юридичний вісник України
