Думка експерта
Управління сучасною державою: роль цифрових технологій
Олександр СОСНІН, доктор політичних наук, професор, заслужений діяч науки і техніки України, Інститут держави і права ім. В. М. Корецького Національної академії наук України
Сьогодні всю сукупність політико-правових, науково-освітніх й економічних відносин у суспільстві і державі поглинає в собі її інформаційно-комунікаційний простір. Саме в ньому відбувається інтерпретація всіх термінів і понять різних наук, які вивчають матеріальний і віртуальний світи, і вочевидь, що в цьому процесі політична наука не може стояти осторонь. У бурхливих умовах трансформації суспільно-політичних процесів вона диференціює й інтегрує проблеми, які утворюють її структурний зміст — діяльність влади та її відносини із громадянським суспільством; політичні інститути, процеси та системи; технології політичної діяльності та мотивацію політичної поведінки лідерів; політичні аспекти міжнародних відносин; національної безпеки та облаштування в національній державі структур наднаціональної влади. Все це і багато чого з того, що не названо/згадано, цікавить політичну науку, яка сьогодні, зокрема, концептуалізує різні ідеї організації глобального інформаційно-комунікаційного простору, в якому генерується, інтерпретується і споживається інформація, взаємодіють інформаційні діячі науково-освітньої, економічної сфери тощо, тобто всіх сфер соціально-політичної діяльності.
У статті, зокрема, зроблено спробу розкрити значення ролі цифрових технологій при переході від моделі електронного уряду до цифрового: від форми взаємодії до нової форми комунікацій.
Курс на нові технології
Провідними країнами світу вже доведено, що впровадження в життя й державне управління нових інформаційно-комунікаційних технологій (ІКТ) вимагає від суспільства повної концентрації зусиль і мобілізації уваги на розвиток інформаційно- комунікаційної сфери, оскільки за мету всюди ставиться завдання охопити всю сукупність науково-виробничих й освітніх процесів суспільно-політичного та економічного життя. Відносини, які пов’язано зі створенням, накопиченням, зберіганням, обробкою, поширенням і захистом всіх видів інформації, завжди були присутні всюди, але в сучасних умовах вони набули особливих якостей і впливають на всі сфери життя суспільства, зачіпають права різних груп і поколінь. Зокрема, істотно зростає значення прав людини і суспільства та держав, пов’язаних з обігом інформації, як-то: свобода вираження, право на інформацію та доступ до інформації, право на недоторканність приватного життя, політичні або ж соціально-економічні права.
Сучасні ІКТ всюди стають важливою складовою організаційно-технічного забезпечення життя країн. От і в нас Міністерство цифрової трансформації запустило власну IТ-компанію DIIA Company, розпочавши роботу над амбітними цілями: оцифрувати головні адміністративні послуги; створити єдиний ресурс для отримання всіх державних послуг в смартфоні кожного українця, забуваючи,
що це може стати шляхом до колапсу в суспільстві і в управлінні державою.
Із цивілізації текстів до цивілізації зорових образів
Сьогодні ІКТ розвиваються настільки стрімко і їх настільки інтегровано в тканину нашого життя, що пересічна людина відчуває розгубленість, не встигаючи адаптуватися до змін та їх можливостей. Разом із тим ми переходимо із цивілізації текстів, та системного мислення в цивілізацію зорових образів, де немає ані аналітичного мислення, ані системного. Світ шаленими темпами переходить від галактики Гутенберга в галактику Цукерберга. Таким чином, за масштабом, обсягом та складністю процесів такий перехід не має аналогів у попередньому досвіді людства щодо впровадження поколінь ІКТ, як мінімум — трьох:
— «наскельно-берестяної» (пов’язана з появою писемності — середина IV тисячоліття до н. е., спочатку — на камені, папірусі, глиняних дощечках, бамбукові, пальмових листках, пергаменті, бересті тощо);
— паперової (пов’язана з винаходом друкарського верстата — середина XV століття, і фотографії — середина XIX століття; електрики і радіо — кінець XIX століття) — епоха Гутенберга;
— комп’ютерної або безпаперової — електронної (пов’язана з появою в середині XX століття електронно-обчислювальної техніки) — епоха Цукерберга.
Процес переходу завдає людині безліч проблем, надає нові можливості і тим самим нові цілі й цінності, зсуваючи звичні кордони прийнятих норм освіти і психічного здоров’я, змінюючи структуру уявлень в багатьох сферах діяльності. Динамічні процеси розвитку цифрового глобального інформаційно- комунікаційного середовища інтегрують у собі, зокрема, й головну проблему сучасності — безпеку і рівність громадян в інформаційно-комунікаційній діяльності, що, в свою чергу, обумовлює необхідність прискореного усунення багатьох інших негативних факторів політико-правового та соціально-економічного характеру, що стримує всі процеси адаптації до нових виробничих технологій і загальних ідей демократії.
Від електронної до цифрової держави
Розвиток інститутів електрон ної держави й електронного уряду, на що зорієнтував україн ське суспільство, вступаючи до виконання своїх обов’язків, Президент України В. О. Зеленський, безумовно, обумовлює появу якісних змін у використанні ІКТ, але в цілому нам ще не зрозуміло, чи отримуємо ми від цього задекларовані результати, оскільки ще потрібно зрозуміти, як технологічні зміни приведуть до знищення трьох надважливих негативних наслідків для людини: перевантаженість інформацією, зростаючий вибір послуг і можливостей та одночасно зростаюча невизначеність, втрата приватного життя (privacyn). (Особисте життя — це особлива частина приватної сфери людської життєдіяльності, яка полягає в різноманітних відносинах, стосунках, явищах, подіях, що не мають публічного значення, визначається і регулюється самою особою. Право на особисте життя гарантується ст. 32 Конституції України. Дане право є відповідним розвитком положень ст. 12 Загальної декларації прав людини, ст. 8 Конвенції про захист прав і основних свобод людини та ст. 17 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права). В нашому суспільстві, на жаль, ще немає повного розуміння того, що і як треба робити, аби поділ країн на розумних і не дуже був на нашу користь. За оцінкою фахівців, це взагалі досить важко усвідомити, як і зрозуміти функцію електронного уряду. Судити треба не по рівню оснащеності державного апарату персональними комп’ютерами, а по наслідках отримання якісних змін в економіці і житті громадян. Зрозуміло, що цей шлях продуктивного й безпечного використання можливостей ІКТ буде важким, оскільки суспільству доведеться регулювати розвиток технологій не як винахід, а як інструмент регулювання використання технологій з величезними обмеженнями та постійною зміною правил.
Інформаційно-комунікаційні системи, в яких генерується й обертається змістовна інформація, утворюють елементи і зв’язки інформаційних відносин, швидке зростання кількості людей, зайнятих або причетних до інформаційно-комунікаційної діяльності, їх робота стає однією з масових професій і ставить проблеми, істотно інші в порівнянні з попереднім періодом форми організації їх науково-технічної діяльності, іншого професійного відбору, науково-освітньої підготовки достатньої великої кількості кадрів певного профілю і з потрібними психологічними параметрами, здатних безпосередньо переробляти інформацію, перетворюючи її, себе й технічні засоби в інформаційний ресурс розвитку країни. Сукупність запасів опрацьованої змістовної інформації, кваліфікація персоналу й можливості структурованих ергатичних (людино-машинних), систем — ергасистем (від грец. ergatic — оператор, дійова особа); (складні системи управління об’єктами технічних, технологічних, організаційних, економічних, екологічних тощо комплексів, в яких керуюча підсистема містить людей- операторів і вони, безумовно, є її головною компонентою). Усе це з появою цифрових технологій вимагає по-новому відтворювати сам сенс необхідності й існування багатьох наук і технологій, а, головне, змін у науково-освітній діяльності. Високий рівень цифровізації всіх сфер життя людини та її залучення не тільки в споживання, але й виробництво інформації, сприяють формуванню особистості особливого типу, яка існує в специфічному середовищі — інформаційно-комунікаційній сфері. Етимологія поняття інформаційна сфера передбачає визначення «сфери» (від грец. σφαῖρα — куля, а також «коло дії») як області дії, межі поширення чого-небудь; суспільне довкілля, середовище, обстановка.
Поняття «Інфосфера»
У широкому сенсі інфосфера — це не тільки сукупність постійно оновлюваних знань, ідей, уявлень, що реалізуються як в реальному, так і у віртуальному світі, але й нові принципи структурування малих і великих груп наукових колективів, різноманітні типи взаємодії всередині цих груп і між ними — все це змушує, в свою чергу, концептуально переглядати організацію інформаційно-комунікаційної сфери — сфери генерації, інтерпретації, комунікації й споживання необхідної для роботи інформації, направляє управлінців до питань, яких раніше взагалі не існувало. Нарешті, успіхи кібернетики, розширення можливостей передачі технічним пристроям розумових операцій, які піддаються формалізації, які раніше поглинало значні інтелектуальні зусилля фахівців, різко підвищують вимоги до формування та культивування його здатності виробляти такі дії, які не можуть вчинятися комп’ютерами. Тому не випадково вивчення умов працюючих і концептуальна організація інформаційно-комунікаційної сфери почалося одночасно з появою комп’ютерних мереж і кібернетики як науки про управління.
Нові технології: небезпеки
Сьогодні, коли ми стоїмо лише біля витоків цифрової інформаційно-комунікаційної ери розвитку людства, легко бачити як з появою мобільних гаджетів фундаментально змінюється те, як ми живемо, працюємо і спілкуємося між собою. Наприклад, з моменту появи iPhone (2007 р.) екранний час людини становив понад 8 годин, тоді як спілкування віч-на-віч — вже менше 2 годин. У результаті ми маємо, по суті, епідемію цифрового аутизму (аути́зм (грец. autos — «сам»; аутизм — «занурення в себе») — розлад розвитку нервової системи, що характеризується порушенням соціальної взаємодії, вербальної й невербальної комунікації, і повторюваною поведінкою, існують складнощі у взаємодії із зовнішнім світом, з цього приводу виникають порушення в соціалізації; людина з аутизмом типово уникає спілкування: усяке порушення повсякденного розпорядку й стереотипів є для неї трагедією; проте інтелект у таких людей не завжди понижений, часто виявляються так звані «острівці знання» — області, в яких здібності хворого досягають нормального або навіть геніального рівня. Цифровий аутизм — це стан, при якому молоді люди не можуть підтримувати тривалий психологічний контакт одне з одним, вони не цікавляться внутрішнім світом іншої людини, інші люди для них стали замінними, оскільки вони не бачать цінності в кожному з них окремо. Навіть на побаченнях молоді люди вважають за краще телефон прямому спілкуванню, заради чого вони на це побачення прийшли.
Хтось може сказати, що це нова цивілізація, новий світ, до якого ми повинні звикнути, але, як свідчать дослідження людського мозку, тут пастка. Скажімо, якщо людина проводить у телефоні більше 2,5—3 годин, у неї різко зростають показники депресивних думок і суїцидальних нахилів. Соціальні мережі, а до середини 2020 року за оцінками фахівців в них зареєструється більше половини населення світу, діють дуже болісно. Зіткнення сил фрустрації (фрустрáція (від лат. frustratio — омана, марне очікування) — психічний стан людини, що виражається в характерних переживаннях та поведінці і те, що викликається об’єктивно непереборними (або суб’єктивно сприйманими як непереборні) труднощами на шляху до досягнення мети і розбіжності реальності з очікуваннями суб’єкта), і творення у вирішенні проблем в складному перехідному періоді історії пояснює увагу урядів до розуміння наукою векторів еволюції державних і глобальних правових інститутів. Філософи, політики, юристи, соціологи, психологи і всі мислячі сили намагаються створити «дорожню карту» утримання планети в згоді на шляху пошуку нових балансів різних народів, держав, культур. Відчуваємо, що особливої уваги, безумовно, вимагають питання розбудови підвалин нової науки — інформаційного права, оскільки саме базове поняття «інформація» у нас виключно багатовимірне (від найбільш загального філософського — інформація є віддзеркалена різноманітність об’єктивного світу, до визначеного Законом України «Про інформацію» найбільш приватного і прикладного — інформація є будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді). В таких умовах розпорошеності уваги фахівці багатьох наукових напрямів до сенсу поняття ставляться по-різному, вивчаючи закономірності отримання і перетворення інформації за допомогою засобів електронної техніки, які, в свою чергу, ще з точки зору політичної і юридичної науки мало вивчені (відсутній універсальний формально-математичний апарат для їх опису). Саме тому сенс інформаційно-комунікаційних процесів часто по-різному передається в нас навіть у директивних документах, і, тим паче, в різних науках — до того ж, здебільшого із застосуванням відомих і маловідомих англомовних термінів, які замулюють око й увагу. Більше того, левова частина об’єктів інформаційно-комунікаційних відносин досліджуються розпорошено в межах різних наук, скажімо, інформології і науки, яка лише формується — інформаційного права, а об’єкти інформаційно-комунікаційних правовідносин — в межах загального правознавства, і, знову-таки, інформаційного права як науки — галузі і навчальної дисципліни.
Як забезпечити баланс інтересів між різними сторонами правовідносин?
Безумовно, кожна епоха створювала лише їй властиві засоби спілкування та використання знань і управління інформаційними потоками. Наука давно встановила наявність в їх арсеналі ознаки реальності інформації в доступній матеріальній формі: документи, неформалізовані рукописи, звуки, сигнали, хвилі тощо. Одночасно із зазначеними формами фіксувалися й віртуальні форми існування інформації в її проявах: думок, приватних або суспільних поглядів, національної або масової свідомості, що не знаходило вираження в матеріальній, тобто зафіксованій на носії формі. В наші дні така інформація поступово матеріалізується і все більше набуває об’єктивованої форми у відбитках пальців, елементах ока, ДНК тощо. Їх віртуальність вже перекладається в доступну для використання форму навіть у мережевих структурах комунікацій. Інформація, таким чином, зафіксована в електронному вигляді, знаходить віртуальну форму, що дозволяє, по-перше, миттєво перенести її з одного пункту в інший (інші) пункт (пункти) і доставити споживачеві; по-друге, обмежити доступ до неї в моменти її віртуального стану; по-третє, зберегти її індивідуальну оболонку, не допускаючи змішування з іншими потоками інформації.
У зв’язку з цим питання формування гарантій прав людини в суспільстві набуває все більшої актуальності. Безпека людини є умовою переходу до постіндустріального розвитку, до інформаційного суспільства. Забезпечення безпеки, в свою чергу, сприяє зміцненню основи для довіри до ІКТ з боку користувачів і сприяє їх більш широкому впровадженню в життя суспільства. Довіра і безпека належать до основних опор інформаційного суспільства, оскільки держави формуються зони, які вимагають особливих форм і засобів спостереження за поведінкою громадян, і тут виникає потреба в нових механізмах позитивного правового регулювання відносин різних суб’єктів, оскільки удосконалення техніки і технологій породжує виклики правам людини. З’являються нові і все більш руйнівні загрози безпеки, які призводять до необхідності постійного вдосконалення заходів щодо забезпечення інформаційної безпеки. Такі заходи також можуть призводити до порушення прав людини і тому потребують особливої уваги при їх формуванні та реалізації. Інформаційна безпека стає гарантією прав людини, коли її забезпечення направлено на людину і її права як вищу цінність і ґрунтується на правових принципах. Саме правові принципи дозволяють забезпечити стійкість правового регулювання і незалежність його основоположних ідей від змін в технологічному розвитку. Це відноситься не тільки до інформаційної безпеки особистості, але також інформаційної безпеки суспільства і держави, національної безпеки в цілому. Головним при цьому є вирішення завдання забезпечення конфіденційності інформації. Проблема лежить в основі інформаційної безпеки. З середини минулого століття ці проблеми знаходяться в полі уваги всієї світової спільноти і кожної окремо взятої держави.
Як відзначають фахівці, «належний баланс між конфіденцій ністю, цілісністю і доступністю є наріжним каменем будь-якої програми інформаційної безпеки або захисту особистої таємниці». Втілення конфіденційності, цілісності і доступності в праві в якості правових принципів дозволяє забезпечити баланс інтересів між різними сторонами правовідносин, виступаючи таким чином гарантією прав людини в сфері забезпечення інформаційної безпеки.
Основні проблеми створення гарантій прав людини при цьому пов’язані з визначенням механізмів їх забезпечення, які не призводять до порушення інших прав людини та інших цінностей демократичної правової держави. Розвиток правового забезпечення права на недоторканність приватного життя пов’язаний з ускладненням і деталізацією вимог до обробки особистої інформації, які в деяких випадках створюють надлишкові бар’єри для підприємницької діяльності, особливо в умовах розвитку так званих «хмарних технологій» і «великих даних».
Необхідно підкреслити складність управління політико-правовими відносинами в інформаційно-комунікаційній сфері в зв’язку із різноманітністю форм і властивостей інформації та створюваних на її основі інформаційних продуктів і конкретних інформаційних об’єктів. Підходи до вирішення вказаних суперечностей можуть відрізнятися в державах з різними правовими системами та правовими традиціями. Пріоритет повного контролю особистості над її персональними даними перед традиційними демократичними свободами, такими як свобода підприємницької діяльності та свобода слова, полягає в основі національного законодавства європейських держав, нормативних правових актах ЄС і рішеннях Європейського суду з прав людини. На відміну від ЄС у США, де меншою мірою проявляється патерналістська функція держави, спеціальні вимоги в області обробки персональних даних встановлені тільки в найбільш чутливих сферах. В інших випадках влада віддає пріоритет саморегулюванню. При цьому держава впливає на суспільні відносини шляхом видання різного роду рекомендацій та політичних заяв. Безумовно, і щодо інформаційних ресурсів, які утворюються в ергасистемах як складна сукупність інформації, персоналу, який її створює, зберігає та забезпечує обіг за допомогою технічних засобів.
Співвідношення понять «інформаційний ресурс» і «інформація»
Поняття «інформаційний ресурс» з’явилося ще в другій половині XX століття, однак і сьогодні тлумачиться по-різному і, до того ж, неприпустимо вільно. Принципово важливо відзначити, що поняття «інформаційний ресурс» і «інформація» нетотожні.
Значні зміни, які ми бачимо і які нас очікують, в темпах і якості розвитку сучасних ІКТ торкаються найширшого спектру знань, включаючи штучний інтелект, роботизацію промислових виробництв і автомобілів, тривимірний друк, нано- та біотехнології і багато чого іншого. Тут сьогодні виникають величезні технологічні прориви, однак із низкою маловідомих проблем, з якими людство стикається вперше. Скажімо, сьогодні традиційні чотири атрибути статусу середнього класу (освіта, охорона здоров’я, пенсія та житло у власності), які відповідають уявленням про середній клас, більше не гарантують способу його життя, оскільки за останні два десятки років не встигали за темпами інфляції і, головне, підготовленістю людини до роботи з величезними обсягами інформації, які мають стійку тенденцію до постійного зростання. До того ж, сьогодні постійно виникає необхідність управляти — не інформацією, а діями з нею, тими відносинами, які виникають між різними ергасистемами, які використовують її у відповідності до певної мети. Всюди — і в США, й у Великобританії, ціни на таку освіту в даний час шалено зростають, роблячи її предметом розкоші. Ринкова економіка, яка діє за принципом «переможець отримує все», до розвитку якої середній клас завжди був причетний, дедалі більше обмежує доступ до освіти, що, безумовно, підриває демократичність в устрої суспільства й веде до порушень, які загрожують виникненням багатовекторних соціально- політичних проблем.
Сьогодні ще не існує усталеної класифікації інформаційних технологій, які виникли з появою комп’ютерів, однак за активного розвитку засобів мобільного зв’язку, обробки та подання інформації, більш правильно сьогодні їх називати — ІКТ.
«Інтелектуальні технології»
Заснована на розподілі знизу догори по стратам методів, інструментальних та технічних засобів роботи з інформацією, які ускладнюються — від засобів, що забезпечують спілкування людини з ЕОМ, збір, зберігання, пошук, різні способи обробки інформації, до здобування знань і виникнення нової інформації внаслідок застосування комплексу методів, вона більшменш дозволяє проаналізувати ефективність основних політичних інститутів та процесів, які виникали на тлі їх появи і становлення.
Окремі страти можна було б сформувати для технологій, які забезпечують автоматизацію більш складних функцій обробки інформації, тобто наближаються до інтелектуальних можливостей людини, і їх можна назвати терміном «інтелектуальні технології», однак, враховуючи час виникнення й розвитку таких технологій, збережені терміни, що застосовуються при виникненні цих видів технологій — internet-технології, інтелектуальні технології і нано-, біо-, інфо- та когнітивні технології (NBIC-технології). Загальним для цих видів технологій є комплексне використання технологій, у тому числі нових, представлених на кожній попередній страті. Зокрема, інтелектуальні технології базуються на використанні технологій вилучення знань, експертних систем, систем підтримки прий няття рішень (СППР), нейронних мереж, ініційованих ідеями електричних мереж і біотехнологій.
Нейтральність і доступність знань та оперативні відомості створюють ситуацію, коли інформація використовується з різною метою, а вони можуть бути як позитивними для суспільства і людини, так і руйнівними. Відкриваються шари/ пласти незрозумілого сенсу споживання й використання інформації, формування її ресурсів, які можна використовувати в полярних цілях. За багато сотень років світ переконався, що дії щодо використання нової інформації вимагають особливої уваги й управління. Якщо вона споживається постійно, частина мозку, пов’язана з мисленням, впадає в сплячку (або навіть не формується в процесі дорослішання людини, який триває до 25 років). Щоб мозок почав всерйоз думати, потрібно 23 хвилини (без переривання), а опитування показують, що людина відривається на телефон кожні 15 хвилин; вона не встигає зосередитися, щоб почати думати. Це веде до цифрового аутизму.
До того ж, із розвитком технологій виробництва мобільних засобів ІКТ людина все менше спілкується віч-на-віч з іншими людьми, замінюючи це спілкуванням в соціальних мережах і постійним споживанням цифрового контенту. Через це втрачаються не тільки звичні навички комунікації, людина перестає розуміти проблеми інших людей, зростають відчуження й нерозуміння. Людина втрачає здатність замислюватися над тим, що їй робити, як діяти, будувати образи майбутнього. Втрачається і здатність аналізувати, люди стають нетерпимі до своїх невдач, що підриває їх здатність адаптуватися до життя та досягати успіху. Як наслідок, змінюються уявлення про інститути демократії.
Дійсно, ІКТ і глобальні мережі комунікації вже зробили пересічних людей здатними бачити світ дещо інакше, а, що головне, своїми настроями впливати на політику й діяльність еліт у своїх країнах. Масові протести громадян сьогодні ілюструють розчарування людей щодо їх (політичних еліт) дій не стільки тому, що еліти є, наприклад, сунітами або шиїтами, львів’янами або донеччанами, — головним бачиться те, що через розпорошену діяльність і жадібність еліт до збагачення виникали величезні проблеми в економіці, які впливають на життя великої кількості громадян. Те, що ще вчора ми вважали релігійним конфліктом, насправді є, по-перше, проблемою технологічного розвитку із похідними корупцією та нерівністю, що змушує народи починати шукати нові форми організації суспільно-політичного життя, які здатні перевищити ідеї демократії.
(Далі буде…)
Джерело: Юридичний вісник України
