Думка експерта
Усе в цьому житті взаємопов’язано…
Володимир Сущенко, кандидат юридичних наук, заслужений юрист України
Дещо про права і свободи людини, правопорушення, презумпцію невинуватості, їх взаємозв’язок і взаємовплив.
Загалом про основоположні права і свободи людини
1. Відповідно до концепції загальної теорії права та положень Розділу ІІ Конституції України права й основоположні свободи людини, які закріплені або не закріплені Конституцією, є невідчужуваними, непорушними, не можуть бути скасовані або звужені. Реалізація таких прав і свобод людини гарантується діяльністю органів державної влади та управління, включно з органами місцевого самоврядування. Безумовним гарантом їх дотримання в Україні є глава держави – Президент. Міжнародно-правовою основою цих постулатів є «Загальна декларація прав людини» та «Конвенція (європейська) про захист прав людини та основоположних свобод». Здається, що все прозоро і зрозуміло, але в реальному житті людини і держави та їх взаємин все значно складніше й плутаніше.
Читайте також: Оцінка незалежності українських судів: коментар судді ПАГС Барсук Марини
2. У контексті тієї ж самої загальної теорії права, Конституції України й зазначених Декларації та Конвенції правопорушенням вважаються діяння (активні дії або бездіяльність) особи (людини та/або інституцій держави і місцевого самоврядування в особі їх посадовців), яка зазіхає/порушує або, в окремих випадках, лише має намір зазіхати на/порушувати права і свободи іншої особи.
3. В усіх сферах відносин життєдіяльності людини та в більшості випадків правопорушник діє відповідно до певних мотивів, причин та мети своїх діянь. Найчастіше такі діяння є проявом його волі та вини (його/її психічного ставлення до власної поведінки), форма якої відповідно до знань у сфері психології може бути умисною або неумисною. Вважається, що левова частка правопорушень, які мають ознаки злочинної (тобто абсолютно неприйнятної в суспільних відносинах і такої, що передбачена Кримінальним законом держави) поведінки, мають бути винними – такими, наслідки яких правопорушник цілком повинен усвідомлювати та, як правило, бажати їх настання. В той же час, є всі підстави стверджувати, що правопорушення, які вчиняються за межами дії антикримінального закону, також, як правило, носять винний характер.
Антикримінальне переслідування
4. Багатовікова Особистісна свідомість і суспільно-правова культура визначають, що оскільки злочинна поведінка людини є неприйнятною, а покарання за неї повинно бути невідворотнім і максимально жорстким (ба, навіть, жорстоким) – то винуватість особи апріорі є доведеною уже з моменту виявлення (затримання, арешту, отриманих показів свідків, певних слідів) особи, лише підозрюваної в її вчиненні. Одночасно ми всі розуміємо, що для тих, кому суспільство, в особі державних інституцій, довірило й доручило здійснювати досудове розслідування і судовий розсуд (антикримінальне переслідування) такої поведінки, факт правопорушення відбувся в минулому і вони не були й не можуть бути його свідками чи учасниками.
Крім того, таж сама багатовікова історія протидії (боротьби) правопорушенням (злочинам у тому числі) з боку суспільства/держави має безліч прикладів не виявлення правопорушника та/або покарання не причетних і не винних у вчиненні правопорушення осіб заради задоволення «суспільного інтересу». Саме тому, на моє переконання, національне законодавство й міжнародно-правові акти приділяють прискіпливу увагу концепту «презумпції невинуватості» особи до набуття юридичної сили відповідного судового рішення щодо вчиненого кримінального правопорушення. Для того, аби убезпечити честь і гідність людини й не покарати невинну особу.
Видається, що концепт «презумпції невинуватості» рівною мірою повинен діяти і в непрямій формі все ж таки діє стосовно інших правопорушень в інших відносинах людей, які не вважаються «злочинами або кримінальними проступками». Залишається відкритою проблема врахування цього принципу в усіх сферах протидії суспільства і держави та інших сферах і формах порушення прав і свобод людини.
Читайте також: Довіра як зброя шахраїв — найбільші інвестиційні афери в Польщі
5. Проблема «суспільного інтересу» до певних подій і фактів (злочинів і кримінальних проступків – у першу чергу) у нашому повсякденному житті залишається не розв’язаною дотепер у світі в цілому. Зазвичай вважається, що «суспільний інтерес» визначають ЗМІ, громадські активісти та лідери громадської думки. Даний підхід є некоректним і багато в чому – хибним, оскільки такий «інтерес» реально існує на різних рівнях суспільного/державного життя та у свідомості як окремих особистостей, так і спільнот з урахуванням ментальності, культури, віку, статі, професії тощо… Її розв’язання потребує значних зусиль інститутів громадянського суспільства, ЗМІ та держави.
Замість висновку
Логічний причинно-наслідковий аналіз названих вище категорій нашого щоденного життя-буття й здоровий глузд дає мені змогу стверджувати, що: права і свободи людини, правопорушення і презумпція невинуватості – є взаємопов’язаними і взаємо впливовими. Некоректне й неоднозначне розуміння цих категорій людиною, спільнотами, ЗМІ і державними інституціями призводить до помилок у сприйнятті та оцінюванні певних фактів, подій та дій, що, в свою чергу, створює додаткову і зайву соціальну напругу в наших взаєминах.
Джерело: Юридичний вісник України
