Думка експерта
В чому причина тотальної кризи «академічної доброчесності» сьогодення?
Олександр Костенко, доктор юридичних наук, професор, академік Національна академія правових наук України
Намагання забезпечити «академічну доброчесність» з допомогою законодавства – це сумнівний законодавчий позитивізм!
Сьогодні в Україні досить поширеною є позитивістська ілюзія щодо можливостей законодавства і кари – їм приписуються властивості «чарівної палички», за допомогою якої можна виправити будь-які соціальні аномалії, вирішити усі політичні, економічні, правові і моральні проблеми, зокрема подолати будь-яку недоброчесність.
Читайте також: Війна на фронті інтелектуальної власності. Які успіхи?
Насправді, законодавство не здатне усувати причини соціальних аномалій, – воно здатне лише створювати умови для нормального життя людей. Якщо причина не усувається, то вона спричинить соціальну аномалію, – правопорушення чи аморальний вчинок, – за будь-яких умов. Образно кажучи, за допомогою законодавства можна лише гасити соціальні «пожежі», але не можна запобігати їм!
Усувати причини соціальних аномалій можна лише з допомогою соціальних реформ. Тому для протидії будь-яким правопорушенням і аморальним вчинкам, – зокрема і проявам академічної недоброчесності чи недоброчесності в сфері політики, економіки, юстиції, моралі, – потрібне поєднання 1) соціальних реформ плюс 2) законодавства. Без такого поєднання законодавство неодмінно порушується або стає інструментом для зловживань – це закономірність, вивірена історичним досвідом.
Якими ж мають бути соціальні реформи для цього? Вони мають бути такими, щоб громадянам стало вигідно жити доброчесно, і не вигідно жити недоброчесно! Як, наприклад, в Швеції чи Фінляндії.
В світлі «концепції поєднання соціальних реформ і законодавства» слід вирішувати зокрема і проблему академічної доброчесності. Якщо в суспільстві будуть здійснені реформи, в результаті яких матимуть значення і цінуватимуться зміст наукової праці, і буде сформульовано критерії, за якими має визначатися цінність змісту наукової праці, то тоді академічна доброчесність буде природною необхідністю для науковця.
Читайте також: Спадкування прав на об’єкти інтелектуальної власності
Якщо наукова праця оцінюється не за цінністю її змісту, а за формальними критеріями: де і коли опублікована праця; яка кількість сторінок; яка товщина і фізична вага книжки; яка кількість посилань в ній: яка її структура; яка «актуальність (кон’юнктурність)» теми; як прорекламована книжка та інші формальні показники, то яка буде в науковців-авторів потреба творити справжні наукові праці? Тому і процвітає або плагіат, або низькопробний продукт аби лише він відповідав названим формальним критеріям. І ніяке законодавство, навіть зі смертною карою, не здатне виправити цю ситуацію, якщо зміст наукової праці не має значення і його ніхто не цінує в суспільстві.
Не кількість, а якість публікацій. Сьогодні науковця цінують так: «він має ХХХ публікацій», 10 публікацій в Скопусі, 5 монографій, 10 навчальних посібників тощо. І жодного слова про те, які наукові ідеї він обстоює, які його реальні досягнення і внесок в розвиток теорії і практики, в чому новизна його висновків і пропозицій.
Саме так оцінювалися науковці колись, в часи розквіту науки… Хто сьогодні згадує скільки публікацій було в Аристотеля, Коперніка, Ньютона, Ч. Дарвіна, А Ейнштейна, Ч. Беккаріа?
Колись університети підбирали професорів собі за тими цінними науковими ідеями, які вони могли запропонувати студентам, а не за кількістю публікацій. Для цього були публічні конкурси вступних лекцій для отримання посади професора, на яких голосував професорсько-викладацький склад (а не адміністрація, не чиновники МОН).
Крім того, в найкращі часи людства в освітній політиці існувала презумпція доброчесності вчителя і професора, які наділялися академічною свободою, довірою і автономією, і щодо яких не було необхідності тотального контролю і адміністративного регулювання зверху. А сьогодні навпаки: адміністрація керується презумпцією недоброчесності вчителя і професора, з якої випливає начебто необхідність тотального контролю і адміністративного регулювання їхньої діяльності.
Читайте також: Незначний досвід та стаж роботи експерта не є підставою для визнання висновку експертизи допустимим доказом
Були часи, коли студенти шукали для вступу ті університеті, в яких викладали відомі своїми науковими школами професори з відомими в науці прізвищами, які мали прогресивні наукові ідеї, а не з розрекламованими і розкрученими назвами університетів.
…Отаке колись було, тому й наука була на високому рівні і «академічна доброчесність», бо кому ти був потрібен як викладач з плагіатом чи з недоброякісною за змістом дисертацією чи монографією…
Джерело: Юридичний вісник України
