Думка експерта
Валентин КОВАЛЕНКО: «Лише з чиновницького кабінету пенітенціарну систему не зміниш»
Валентин Коваленко, український вчений-юрист, член-кореспондент Національної академії правових наук України, екс-ректор Національної академії внутрішніх справ. Валентин Васильович відомий також і як особа, що тривалий час опікувалася на державному рівні питаннями взаємодії із судовими, правоохоронними та іншими правозастосовчими органами. Професор, який за покликанням долі продовжує допомагати державі вибудовувати, зокрема, пенітенціарну систему країни.
Цю нашу розмову «спровокувала» зустріч із Валентином Васильовичем під час конференції «Актуальні проблеми захисту прав людини, яка перебуває в конфлікті із законом, крізь призму правових реформ», організовану за сприяння Національної академії правових наук України, Центру досліджень проблем кримінальної юстиції, Національної академії внутрішніх справ, Державної установи «Центр пробації» та Всеукраїнської ГО «Пенітенціарна асоціація України». Примітно, що ця конференція викликала неабияку зацікавленість у правоохоронних органах, серед науковців та практиків. Адже пенітенціарна система всі останні роки перебуває в стані постійної й безрезультатної перебудови та перепідпорядкування. Підкреслимо ще раз — безрезультатної перебудови. Тому редакція ЮВУ й звернулася до Валентина КОВАЛЕНКА з проханням прокоментувати ситуацію з установами й органами виконання покарань та пробації. Бо, звісно, що зміна керівництва системи, яка відбулася з призначенням півроку тому нового міністра юстиції України, не справляє враження закінченості й послідовності якихось реформ у пенітенціарній системі нашої держави.
— Валентине Васильовичу, як так сталося, що вчені першими забили на сполох щодо ситуації в пенітенціарній системі?
— Для початку скажу, що сама ця система представляє на сьогодні декілька сотень установ та органів з виконання покарань, а також декілька десятків тисяч працівників персоналу. Але головне — понад 50 тисяч засуджених, що знаходяться за гратами, та більше 100 тисяч осіб, підданих режиму пробації. Тобто можна сказати, що це така собі держава в державі, а, можливо, її частинка і, при тому, досить чимала. Щодо ситуації в пенітенціарній системі, то вона тривожна й навіть небезпечна: переповнені слідчі ізолятори, вкрай занедбані в’язниці, поширення небезпечних захворювань серед засуджених, особливо туберкульозу. Є питання щодо відбування покарань довічно ув’язненими, а медичні, комунальні та соціальні послуги, виробничі частини вимагають значного оновлення. Не кажучи вже про самі в’язничні будівлі. Ось вам коротко про стан системи. Як бачите, далеко не оптимістичний.
— Думаю, тут, найперше, треба шукати та вкладати державні кошти у приведення цієї системи до якогось цивілізованого стану, а не чергову конференцію проводити…
— Ось тут я категорично не можу з вами погодитися. Щоб вирішити будь-яку проблему, спочатку треба акумулювати найкращі ідеї та думки щодо способів її вирішення і найважливіше — визначити суть цієї проблеми. Щодо самої конференції, то модерував на ній професор Євген Юхимович Бараш, який, думаю, вдало справився зі своїм завданням. У її роботі взяли участь провідні фахівці пенітенціарної системи України, вчені, практики, керівники державних установ, зокрема, Віталій Василик, заступник міністра юстиції, Сергій Гриченюк, Олексій Гумін, Тетяна Денисова, Віктор Іларіонов, Анатолій Кирилюк, Олександр Колб, Віктор Кривуша, Наталія Максимова, Валентин Мостицький, Анатолій Музика, Віктор Синьов, Сергій Скоков, Анатолій Степанюк, Сергій Фаренюк, Сергій Чернявський, Василь Шакун, Ірина Яковець, Олег Янчук, Олександр Ярмиш та інші. Як бачите, тут і представники держустанов, і науковці, і практики.
— Кого в Україні можна назвати найбільшим фахівцем у даній сфері?
— Звісно, такі люди є, і їх чимало. Окрім названих практиків та вчених, все ж хочу особливо виокремити роль і значення для пенітенціарної системи людини, яка понад тридцять років свого життя присвятила вдосконаленню діяльності кримінально-виконавчої системи — це екс-голова Головного управління виконання покарань Іван Васильович Штанько. Саме завдячуючи його наполегливості свого часу в досить короткі строки був прийнятий Кримінально-виконавчий кодекс та була започаткована співпраця з Радою Європи по впровадженню європейського досвіду у в’язниці України. Думаю, недарма його за чесність, справедливість в оцінці дій системи, засуджені називали «тюремним батьком». Хочу й сам принагідно висловити особливу повагу і шану Івану Васильовичу — нині раднику-консультанту Департаменту крмінально-виконавчої служби. Сподіваюся, ми ще попрацюємо над реформуванням цієї системи.
Повертаючись ще до конференції, відзначу важливість того, що її учасники віддали належне пам’яті практиків та вчених, які зробили вагомий внесок як у роботу системи, так і науки, а саме Михайла Мелентьєва, Григорія Радова, Олександра Сєверова, Володимир Льовочкіна, Олександра Маліченка, Григорія Чинчика, Олександра Мельниченка. Власне, для нашої держави це вже останні з могікан, так би мовити.
— Усе це, звісно, добре. А що говорили присутні на самій конференції. Бо система не така вже й відкрита. Попередній її куратор, заступник міністра юстиції Денис Чернишов два роки тому в інтерв’ю нашій газеті зазначав, що зробить усе, аби пенітенціарна система стала відкритою й людяною…
— Можу сказати, що відбулася справді відверта розмова про проблеми системи Державної кримінально-виконавчої служби України, її розбалансованість, відсутність єдиної вертикалі прийняття управлінських рішень в установах та новостворених органах системи виконання покарань. На конференції значною мірою акцентувалася увага на питанні законодавчого забезпечення роботи системи, яке визначає правові основи її організації та діяльності. При тому наголошувалося, що Закон «Про державну кримінально-виконавчу службу України» від 2005 року не діє, а чинний Кримінально-виконавчий кодекс 2004 року потребує доповнень, зокрема, у зв’язку з прийняттям Кабінетом Міністрів України за минулі роки низки постанов та інших відомчих нормативно-правових актів. Уже те, що сам Департамент з питань виконання кримінальних покарань має статус міжрегіонального органу, а при тому реалізувати ці свої організаційно-управлінські функції стосовно регіональних управлінь він не може, — проблема досить серйозна. І напрями діяльності, які забезпечують функціонування установ покарань як основної ланки системи, також передані окремим державним відомствам. Це — Генеральна дирекція ДКВС України, Центр охорони здоров’я ДКВС України та Центр пробації, що, на думку присутніх на конференції, не лише не додало ефективності роботі установ, координації їх дій, а навпаки, внесло неузгодженість, розбалансованість і безвідповідальність. Найприкрішим є те, що найбільш негативно відбилося на управлінні діяльністю системи — укрупнення, а саме так звана реорганізація (злиття) обласних управлінь у п’ять міжрегіональних. Про те, як наголошувалося, головний недолік у діяльності Міністерства юстиції України щодо змін та вдосконалення роботи системи — це виконання не властивих йому функцій по здійсненню кадрових призначень і звільнень персоналу ДКВС України. І в науковців є що запропонувати з цього приводу.
— Отже, головним винуватцем у численних прорахунках, прикрих недоліках, власне занепаду системи є Мін’юст?
— Не стану стверджувати, але така відповідь напрошується. Хоча зараз постають і нові питання, а саме, що робити надалі, які кроки мають бути наступними в реформуванні системи, яка це повинна бути система виконання покарань, які кадри необхідні для забезпечення її функціонування та якою повинна бути нормативно-правова база загалом? Слід відмітити, що в того ж Мін’юсту є певні напрацювання напрямів удосконалення системи. Також тут можна назвати й пропозиції Івана Григоровича Богатирьова, яким запропонована «Національна програма транс формації кримінально-виконавчої системи». До речі, вона опублікована саме у вашій газеті. Є також пропозиції від громадськості, яким не байдужа доля пенітенціарної системи, та осіб, які в конфлікті із законом, і людей, що забезпечують виконання рішень судів Вони викладені в статті «Сім кіл пекла пенітенціарної системи» Сергія Колесника та Євгеном Єніна.
У цьому зв’язку заслуговує на увагу й позиція В’ячеслава Аброськіна — стосовно наявності та дій «злодіїв у законі» в Україні. Загалом, говорячи про ці проблеми, варто зазначити, що кримінально-виконавча система України була є й буде. Так є по всьому світу. Але вона повинна існувати, осучаснюватися лише в структурі Кабінету Міністрів України (чи як окреме міністерство, чи як окрема служба на правах міністерства, чи окремий департамент, однак у структурі Кабміну). По-друге, сьогодні реалізація урядової кримінально-виконавчої політики повинна передбачати проведення аудиту діяльності всієї системи за участі практичних працівників установ, науковців — щоб мати цілісну картину. По-третє, треба врахувати стан діючої системи, наявність установ, структур, осіб, які перебувають у конфлікті із законом, працівників, котрі забезпечують реалізацію діяльності системи, існуючу нормативно-правову базу, як і те, що заходи щодо вдосконалення діяльності кримінально-виконавчої системи в державі проходитимуть у складних політичних, соціально-економічних умовах та в залежності від криміногенної обстановки.
Саме тому, на мій погляд, питання проведення аудиту системи слід винести на громадське обговорення. Далі, з урахуванням результатів аудиту та пропозицій науковців, практиків і громадськості, після обговорення узагальнити й підготувати Національну програму реформування кримінально-виконавчої системи України (стратегію, концепцію), яка повинна включати й запропоновані вище пропозиції щодо обов’язкової цілісної структури кримінально-виконавчої системи України.
І, нарешті, по-четверте (реформу оновлення, реорганізацію) системи можливо (й необхідно) розпочинати лише за наявності забезпечення державного фінансування. На сьогодні потреба в фінансуванні системи не сягає навіть чверті від потреб на рік.
— Тобто на конференції не лише відбувся колоквіум — творча розмова, а й вироблена своєрідна програма щодо оновлення пенітенціарної системи України. Якесь рішення з цього приводу теж було прийнято?
— Ми домовилися активно співпрацювати, чого не було вже давно. Нас роз’єднувала позиція попереднього керівництва Мін’юсту. Надалі науковці і практики, які мають відношення до кримінально- виконавчої системи України, продовжать обговорення напрацьованих документів на конференції «Актуальні питання теорії та практики в галузі права, освіти, соціальних і поведінкових наук — 2020», яка відбудеться 23—24 квітня в Чернігові в Академії пенітенціарної служби (ректор — Олексій Тогочинський). Там ми й продовжимо нашу роботу.
— Дякую за розмову і змістовні відповіді.
Спілкувався
Федір ІЛЛЮК
Джерело: Юридичний вісник України
