Connect with us

Думка експерта

Війна як фактор впливу на спадкові правовідносини

Олег ПЕЧЕНИЙ, кандидат юридичних наук, доцент кафедри цивільного права, Національний юридичний університет імені Ярослава Мудрого, член НКР при Верховному Суді

Військові дії здійснюють вплив на все суспільство, всі його регулятори, включаючи й правову сферу в цілому, і спадкування як її складову.

«Підводні камені» спадкового правовідношення

Динаміка спадкового правовідношення, фактори, що її зумовлюють, потребують доктринального висвітлення, особливо з огляду на те, що спадкове правовідношення є специфічним правовим явищем, триваючим у часі та стадійним, з усіченим суб’єктним складом. У класичні уявлення про правовідношення це вкладається не повною мірою. Досить специфічним є вплив на спадкове правовідношення окремих юридичних фактів. Наприклад, перерозподіл спадщини (ст. 1280 ЦК України) може відбутися після того, як спадкове правовідношення припинилося, відповідно здатний створити «ефект повернення» до вже припиненого спадкового правовідношення. Очевидно, це мав на увазі законодавець, коли закріпив у вказаній правовій нормі правило про те, що у випадку, коли після первісного розподілу спадщини в натурі вона буде прийнята іншими спадкоємцями за письмовою згодою спадкоємців, які прийняли спадщину чи на підставі рішення суду про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини (ч.ч. 2, 3 ст. 1272 ЦК), спадщина підлягає перерозподілу між ними. Перерозподіл спадщини викликає до життя вже припинене спадкове правовідношення, що є надзвичайно цікавим з точки зору теорії правовідношення явищем. В цьому аспекті доктрина спадкового права повинна дати цьому явищу належне теоретичне обґрунтування. При цьому таких «підводних каменів» спадкового правовідношення існує чимало.

Читайте також: Спадкову справу може завести будь-який нотаріус, незалежно від місця відкриття спадщини

Право в умовах війни

Дослідження ефективності права в умовах війни не створювало окремого предмету цивілістичного дослідження, але відомі наукові праці, предмет яких складало застосування цивільного законодавства в умовах окупації при аналізі загальної картини права в період війни 1941—1945 рр. Слід згадати відому колективну роботу «Вопросы гражданского и трудового права периода Великой Отечественной войны» (Вопросы гражданского и трудового права периода Великой Отечественной войны / под. ред. И. Т. Голякова, редколлегия: С. Н. Братусь, Е. А. Флейшиц // Ученые записки ВИЮН. Вып. III. М.: Госюриздат, 1944. С. 3). Автори вказували на те, що війна і викликане нею переведення мирного будівницттва на воєнний лад спричинили істотні зміни у всіх сферах, у тому числі і цивільно-правових відносинах. Завдання теорії і практики цивільного права — врахувати ці зміни. Вказана робота, зважаючи на час її написання, ідеологічний вплив не може задовольнити потреб сучасної науки і судової практики, але окремі положення можуть стати поштовхом для наукових напрацювань й аналізу сучасної ситуації в правовій площині. У науковій роботі зазначається, що війна й окупація території держави ворогом впливає на відносини власності, зобов’язальні відносини та цивільно-правову відповідальність і підстави звільнення від неї, безвісну відсутність і порядок спадкування. У сфері спадкових правовідносин виникає питання про юридичну кваліфікацію строків прийняття спадщини й можливості його зупинення внаслідок обставин воєнного часу. Причому зупинення викликає не війна сама по собі, а ті чи інші обставини, викликані війною, які перешкоджають реалізації права шляхом подання заяви тощо.

У теорії спадкового права є усталеним підхід до правової природи строків у спадковому праві, що відображено в цивільному законодавстві. Зокрема, строк, встановлений для прийняття спадщини (ст. 1270 ЦК), не є строком позовної давності, при пропущенні цього строку він не може бути поновлений, але заінтересованому спадкоємцю, який пропустив строк, судом може бути надано додатковий строк для прийняття спадщини (ч. 3 ст. 1272 ЦК). Надання додаткового строку для відмови від прийняття спадщини цими правовими нормами не передбачено, що дає підстави визнати відсутність синхронності в природі цього строку. При цьому за своєю природо строк для прийняття (відмови від прийняття) спадщини є присічним, що відображено в законодавчих наслідках його пропущення (ч. 1 ст. 1272 ЦК).

В умовах військових реалій, створення реальної загрози життю тисячам людей, життєвих втрат можливість реалізувати право на прийняття спадщини багатократно ускладнено, а в багатьох місцевостях України стає неможливою. Це, безумовно, породить збільшення кількості спорів з надання додаткового строку для прийняття спадщини. Але варто поставити питання про можливість продовження цього строку в умовах воєнного стану, особливо коли людина з огляду на об’єктивні причини позбавлена можливості подати заяву про прийняття спадщини, необхідні документи для здійснення спадкових прав.

Що засвідчила практика?

У практиці застосування законодавства про спадкування істотною є питома вага спорів, пов’язаних із визначенням судом додаткового строку, достатнього для подання заяви про прийняття спадщини (ч. 3 ст. 1272 ЦК). Видається, що тут основною проблемою є оціночний характер норми про віднесення тих чи інших причин до поважних. Із цим пов’язані й коливання судової практики при кваліфікації тих чи інших обставин як поважних причин, і намагання Верховного Суду надати судам певні орієнтири для формування відповідного підходу, який має бути усталеним. В умовах війни застосування цієї норми має носити «пом’якшувальний» по відношенню до спадкоємців, які пропустили цей строк, характер. При цьому ще до початку воєнних дій Верховний Суд сформулював висновки, які можуть мати значення і для сучасних реалій, в яких розвиваються спадкові правовідносини. Так, поважною причиною пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини визнано реєстрацію смерті спадкодавця як смерть невідомої особи. Верховний Суд досліджував питання визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини й погодився з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, які обґрунтовано виходили з того, що позивач із поважних причин у визначений законом шестимісячний строк після смерті племінниці не звернулася до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини, оскільки смерть спадкодавця була зареєстрована як смерть невідомої особи та в позивача були відсутні достовірні відомості про смерть племінниці, тому наявні правові підстави для визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини. При цьому Верховний Суд відхилив посилання в касаційній скарзі на те, що необхідність внесення відповідних відомостей в актовий запис про смерть спадкодавця жодним чином не позбавляло позивача обов’язку звернутися до нотаріальної контори з відповідною заявою, оскільки на час смерті спадкодавця не було офіційних даних про смерть саме племінниці позивача (постанова КЦС ВС від 23.12.2021 р. у справі № 645/7452/19). Ситуації реєстрації смерті людини як невідомої особи або взагалі відсутність реєстрації смерті в умовах війни є поширеним явищем, тому правову позицію Верховного Суду слід визнати своєчасною.

В іншій справі ВС вказав, що особливий правовий режим на тимчасово окупованій території України та необхідність встановлення факту смерті, отримання свідоцтва про смерть спадкодавця на підконтрольній території України є поважною причиною пропуску спадкоємцем шестимісячного строку для прийняття спадщини (постанова КЦС ВС від 30.11.2021 р. у справі № 418/3478/19). До сучасних реалій, враховуючи схожість правовідносин, цей висновок також може бути застосовано.

Утім, особливості застосування строків зазнали оновлення не тільки в розрізі правозастосування, а й унаслідок змін у нормативно-правових актах. Наразі законодавцем змінено підходи до динаміки позовної давності та деяких інших строків і передбачено, що в період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257—259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 Цивільного кодексу, продовжуються на строк його дії (п. 19 Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України в редакції Закону України від 15.03.2022 р. № 2120-IX «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану», який набув чинності 17.03.2022 р.). Тут слід звернути увагу, що продовжуються лише строки, перебіг яких не сплив на момент набуття чинності цим законом, тобто станом на 17.03.2022 р. При цьому в цитованій нормі перелічені як загальні і спеціальні строки позовної давності, так і деякі інші строки, але строки прийняття спадщини та відмови від її прийняття не передбачені, тобто ці строки в період дії воєнного стану не продовжуються. Це значить, що в разі їх пропущення мали б застосовуватися загальні правила щодо наслідків спливу строків прийняття спадщини (частини 2 та 3 ст. 1272 ЦК), що створює для спадкоємців додаткові складнощі. Але на рівні підзаконних нормативно-правових актів — постанови Кабінету Міністрів України — це питання вирішено. Так, постановою КМУ 28.02.2022 р. № 164 «Деякі питання нотаріату в умовах воєнного стану» (зі змінами, внесеними згідно з Постановами КМУ № 209 від 06.03.2022 р. та № 480 від 19.04.2022 р.) передбачено, що на час воєнного стану перебіг строку для прийняття спадщини або відмови від її прийняття зупиняється. Свідоцтво про право на спадщину видається спадкоємцям після закінчення строку для прийняття спадщини. Ця норма з’явилася відповідно до постанови КМУ № 209 від 06.03.2022 р. і набрала чинності з дня її опублікування (06.03.2022 р.).

Такий підхід викликає багато запитань, перш за все з огляду на джерело його встановлення, оскільки навіть в умовах воєнного стану питання про зупинення строків позовної давності та інших цивільно-правових строків вирішено на рівні закону (Закон України від 15.03.2022 р. № 2120-IX «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану»), тоді як щодо строків для прийняття спадщини, які також є різновидом цивільно-правових строків, це питання чомусь вирішено підзаконним актом урядового рівня. З огляду на систему актів цивільного законодавства (ст. 4 ЦК) такий підхід є не бездоганним.

Дія вказаної норми в часі та деякі інші нюанси

Щодо дії аналізованої норми в часі, то беручи до уваги визначену дату набуття нею чинності, вона застосовується лише до спадщини, яка відкрилася після 06.03.2022 р. Це також позбавляє спадкові правовідносини єдності правового впливу й занурює спадщину, яка відкрилася в період із 24.02.2022 р. і до набуття постановою чинності в небажану ситуацію невизначеності. Можливо, доцільно до таких відносин застосувати абз. 1 п. 5 Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України щодо її застосування також і до спадщини, яка відкрилася, але не була прийнята ніким із спадкоємців до набрання постановою чинності.

Крім того, редакція вказаної постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 р. № 164 про зупинення на час воєнного стану строку для прийняття спадщини або відмови від її прийняття виглядає суперечливою стосовно положення, що свідоцтво про право на спадщину видається спадкоємцям після закінчення строку для прийняття спадщини. Виходить, що на час воєнного стану зупиняється не тільки строк для прийняття спадщини, а й можливість отримати свідоцтво про право на спадщину, яке видається після спливу строку для прийняття спадщини, перебіг якого, в свою чергу, зупинено. Вважаємо, що редакція цієї норми є не тільки невдалою, а й не узгоджується з ч. 1 ст. 1298 ЦК, за якою видача свідоцтва про право на спадщину пов’язується зі спливом шести місяців з часу відкриття спадщини, а не зі спливом строку для прийняття спадщини, як передбачено урядовою постановою.

Замість висновку

У зв’язку із воєнними діями й тимчасовою окупацією окремих районів країни постає питання щодо визначення місця прийняття спадщини. Відповідно до ст. 11-1 Закону України від 15.04.2014 р. № 1207-VII «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» (зі змінами, внесеними Законом України № 2138-IX від 15.03.2022) у разі, якщо останнім місцем проживання спадкодавця є тимчасово окупована територія (стосовно сучасної ситуації, зумовленої воєнними діями, — визначена Радою національної безпеки та оборони України), місцем відкриття спадщини є місце подання першої заяви, що свідчить про волевиявлення щодо спадкового майна, спадкоємців, виконавців заповіту, осіб, заінтересованих в охороні спадкового майна, або вимоги кредиторів. Видається, що принцип «місця подання першої заяви» має бути поширений на всю територію України, оскільки в умовах функціонування Спадкового реєстру прив’язувати місце відкриття спадщини лише до конкретної місцевості недоцільно. Тому конструкція «місця відкриття спадщини» потребуватиме якісно іншого змістовного наповнення з тим, щоб внести зміни до ст. 1221 ЦК, визначивши місце відкриття спадщини як місце подання нотаріусу першої відповідної заяви щодо спадщини.

Звичайно, що окресленим коло проблем сучасного стану спадкових правовідносин не вичерпується, вони потребуватимуть аналізу і в подальшому.

Джерело: Юридичний вісник України

Читати далі

Новини на емейл

Правові новини від LexInform.

Один раз на день. Найактуальніше.

© ТОВ "АКТИВЛЕКС", 2018-2022
Використання матеріалів сайту лише за умови посилання (для інтернет-видань - гіперпосилання) на LEXINFORM.COM.UA
Всі права на матеріали, розміщені на порталі LEXINFORM.COM.UA охороняються відповідно до законодавства України.