Як в Україні створили безконтрольного правоохоронного «монстра»

Олексій БАГАНЕЦЬ, заступник Генерального прокурора
(2000–2002, 2005–2006, 2014–2015 рр.), віце-президент Світового конгресу
українських юристів,
член Науково-консультативної ради при ДБР,
адвокат, кандидат юридичних наук, заслужений юрист України

Проблема відсутності результатів по боротьбі з корупцією та неможливість звільнення директора НАБУ криються в законодавстві.

Директива від «партнерів»

Я не припиняю дивуватися нашим можновладцям останніх років, які керують державою після трагічних подій на Майдані Незалежності на початку 2014 року, де пролилася людська кров і не важливо чия: чи протестувальників, чи беркутівців, чи військовослужбовців внутрішніх військ.

Не припиняю дивуватися тому, що саме завдяки таким керівникам Україна почала втрачати свою незалежність, суб’єктність і перетворюється на такий собі протекторат на зразок Гватемали чи Гондурасу, якими фактично керують ті ж Сполучені Штати Америки та міжнародні транснаціональні компанії. Хіба ми могли уявити навіть років десь 10—15 тому, що той же Міжнародний валютний фонд — фактично фінансова установа — буде вимагати відкрити в Україні ринок землі (а точніше, продати наше всенародне багатства іноземцям) чи скасувати мараторій на вивіз лісу­кругляку за кордон, чи прийняти той же антиконституційний закон про банки і банківську діяльність тощо? А сьогодні ці структури разом із посольствами держав великої сімки, особливо США, відкрито втручаються в наші внутрішні справи.

Хіба не вони змусили П. Порошенка надати їм можливість вільно й безконтрольно діяти в нашій державі як напряму, так і під виглядом «громадських організацій» різним структурам «грантоїдів», які існують на кошти іноземних держав, але не звітують про це перед нашою державою? Хіба не вони нав’язали нам і примусили створити цілу купу так званих «антикорупційних органів», таких, як НАБУ, САП, НАЗК і навіть у порушення Конституції України особливий «Антикорупційний суд» (як, буцімто би, інші наші суди всі корупційні), чого немає в жодній країні Європи?!

Більше того, наголошую, що саме іноземні «партнери» розробляли нам та відповідне законодавство, та навіть брали безпосередньо участь у комплектуванні підконтрольними їм кадрами ці нові структури. Хіба не вони нав’язали українській владі такі норми Закону «Про Національне антикорупційне бюро України», завдяки яким цей орган став повністю безконтрольним, а його керівник недоторканним.

А що з цього вийшло?

Що з цього вийшло, поясню. Відповідно до Закону України «Про державний бюджет на 2019 рік» на діяльність нових антикорупційних органів (НАБУ, САП, ДБР, НАЗК, ВАКС) виділено більше 3­х мільярдів гривень (це навіть без урахування Національного агенства України з питань виявлення розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів), а відшкодовано завдяки їх роботі протягом року 1 169 000 грн. Тому й виникає сьогодні в тих же багатьох експертів запитання, то чи потрібно нашій державі так багато цих органів, на які вона змушена витрачати (на їх утримання) стільки бюджетних коштів?

Окрім того, із проведеного мною аналізу стану боротьби з корупцією в Україні за 2019 рік вбачається наступне. За інформацією НАБУ (наданою на мій запит) детективами цього органу в 2019 році розслідувалося 2 364 кримінальних проваджень, з яких у 1 207 провадженнях досудове слідство розпочато саме в минулому році. За його результатами було повідомлено про підозру 401 особі (за І півріччя — 139, за ІІ півріччя — 262). Але й ця цифра викликає в мене обґрунтований сумнів, бо згідно з інформацією, розміщеною на офіційному сайті НАБУ, станом на 31.12.2019 року, про підозру ними було повідомлено всього 221­й особі, що теж аж ніяк не відповідає звітам бюро, у відповідності до яких за весь 2019 рік повідомлено про підозру всього 153­м особам.

Але Бог з ними, цими розбіжностями. До суду в минулому році детективами та антикорупційними прокурорами скеровано, Ви тільки вдумайтесь, всього 67 обвинувальних актів (в т. ч. 3­и повторно направлені), про що НАБУ повідомило на мій запит. У той же час у його звіті вказано 69 направлених до суду обвинувальних актів, що аналогічно показникам 2018 року — 68, але майже втричі менше, аніж у тому ж 2017 році — 185. Водночас і ця цифра направлених до суду обвинувальних актів є відверто мізерною, бо становить усього 16% від загальної кількості закінчених детективами НАБУ проваджень про корупційні злочини.

Для більш повної та об’єктивної оцінки ефективності діяльності новостворених антикорупційних органів (НАБУ і САП) зверніть також увагу і на злочини, які розслідували в минулому році детективи під керівництвом антикорупційних прокурорів. Так, із числа направлених ними до суду: 14 обвинувальних актів — за ст. 191 КК України (привласнення, розтрата майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем), 4 — за ст. 209 КК України (легалізація (відмивання) майна, одержаного злочинним шляхом), 12 — за ст. 364 КК України (зловживання владою і службовим становищем), 11 — за ст. 366­1 КК України (декларування недостовірної інформації), 10 — за ст. 368 КК України (прийняття пропозиції, обіцянки або одержання неправомірної вигоди службовою особою), 1 — за ст. 368­2 ККУ (незаконне збагачення), 5 — за ст. 369­2 ККУ (зловживання впливом) та 3 кримінальних провадження — за іншими статтями.

Боротьба з корупцією чи її імітація?

Мало того, що НАБУ і САП за рік з направленням до суду обвинувальних актів закінчило всього 10 (!) кримінальних проваджень про одержання неправомірної вигоди та 14 проваджень — про заволодіння чужим майном в особливо великих розмірах, так навіть і не озброєним оком видно, що нові антикорупційні органи, з року в рік в основному продовжують виявляти й розслідувати найбільш прості форми корупції, точніше їх одноепізодні факти, а боротьба з корупцією саме в організованих формах, тим більше у вищих ешелонах влади, в яких вона й існує в переважній своїй більшості в нашій державі, фактично не ведеться. Про це свідчить хоча б той факт, що впродовж 2019 року детективами НАБУ закінчено лише 1 кримінальне провадження про кримінальне правопорушення, вчинене у складі злочинної організації!

Не краща ситуація і з підтвердженням у судах результатів розслідування НАБУ і САП корупційних злочинів, бо в 2019 році, ви тільки вдумайтесь, було засуджено всього 10 обвинувачених у таких справах, обвинувальні вироки стосовно яких вступили в законну силу (для порівняння: у 2017 — 35 осіб, а в 2018 році — 47).

Навіть на цьому прикладі можна переконатися в тому, що всі заяви директора НАБУ та його лобістів із числа, в першу чергу, «грантоїдів» і представників посольств «великої сімки» про великі «досягнення» новоствореного бюро в боротьбі з корупцією у вищих ешелонах влади України не відповідають дійсності. Ну, для прикладу, кому потрібні його повідомлення про притягнення до кримінальної відповідальності аж 490 осіб (хоча в звіті НАБУ, як я вже сказав, вказано 401 особу), якщо відповідно до статистичних даних лише 2% обвинувачених були засуджені в 2019 році за вчинені злочини й реально покарані?

Про край низькі результати роботи цих новостворених антикорупційних органів досудового розслідування та спеціалізованої прокуратури свідчить і категорія осіб, стосовно яких проводили в минулому році досудові розслідування. Так, за категоріями суб’єктів до суду антикорупційними прокурорами скеровані обвинувальні акти щодо: 1­го народного депутата України (для порівняння в 2018 р. — 3­х народних обранців), 3­х депутатів обласних рад (у 2018 році — щодо 4­х), 3­х посадових і службових осіб Кабінету Міністрів України, 3­х державних службовців категорії «А», однієї посадової особи місцевого самоврядування 1—2 категорії, 11­ти професійних суддів, ймовірніше, районних судів (в той час, як, наприклад, у 2018 році — стосовно 22­х), 2­х інших службових осіб судової гілки влади, скоріше всього — помічників суддів, 2­х прокурорів, 1­го військовослужбовця вищого офіцерського складу Збройних Сил України, 11­ти керівників суб’єктів великого підприємництва, 23­х працівників юридичних осіб публічного права та щодо 81­ї «іншої особи», хоча в 2018 році таких не корупційних суб’єктів було вдвічі менше — 41.

Як вбачається з наведених вище статданих, основні свої зусилля НАБУ й антикорупційні прокурори продовжили зосереджувати, як і раніше, на боротьбі з корупційними діяннями не найвищих посадових осіб нашої держави, про участь яких у різних корупційних схемах хіба що лінивий не говорив, а проти так званих «інших осіб» — працівників юридичних осіб публічного права та керівників суб’єктів великого підприємництва, тобто тих, хто не уповноважений на виконання функцій держави і місцевого самоврядування.

А хіба не є імітацією боротьби з корупцією, коли протягом минулого року антикорупційними органами реально відшкодовано всього 14% збитків, заподіяних кримінальними злочинами, викритими НАБУ? Тому й не дивно, що із загальної кількості направлених у 2019 році всіма правоохоронними органами до суду обвинувальних актів про корупційні злочини майже три чверті — 1 971 (88,7%) складені слідчими поліції, 75 (3,5%) — прокуратури, в тому числі військової — 7 (0,3%), 95 (4,4%) — Служби безпеки, 8 (0,4%) — органів, що здійснюють контроль за додержанням податкового законодавства, а НАБУ — всього 3%.

Про настання таких наслідків у боротьбі з корупцією я неодноразово звертав увагу суспільства, експертів, журналістів, в тому числі на проблемні питання звільнення того ж керівника НАБУ, безконтрольність діяльності антикорупційного бюро і спеціалізованої прокуратури, незадовільні результати роботи антикорупційних органів, а також попереджав про негативні наслідки. Але на них ніхто не звернув ніякої уваги, на жаль.

Ось дещо з моїх минулих публікацій … «Спостерігаючи за тим, як наша держава протягом останніх декількох років проводить антикорупційну політику у формі, перш за все, створення нових антикорупційних органів та наділення їх надвеликими повноваженнями, які протирічать навіть Основному Закону України, витрачаючи на це величезні кошти із державного бюджету, виникає багато питань саме до тих осіб, які ініціювали та керували усім цим процесом, приймали відповідні закони, зокрема «Про Національне антикорупційне бюро», в тому числі із порушенням встановленої процедури, та пропонують й надалі додатково розширювати його повноваження на шкоду конституційним правам і свободам громадян.

У цілому позитивно оцінюючи саме публічні заклики щодо незалежності Національного антикорупційного бюро України, але, в першу чергу, — від вищих органів державної влади та їх впливових високопоставлених посадових осіб (що на практиці в нашій державі навіть уявити собі неможливо), хочу одразу наголосити, що насправді для цього бюро створили такі принципи роботи, як повна безконтрольність, вседозволеність та безвідповідальність у частині суворого додержання вимог Конституції та законів України, в тому числі й кримінального процесуального законодавства, а також норм міжнародного права, і все це під приводом, начебто, посилення боротьби з корупцією.

«Зрощування» САП і НАБУ

Нагадаю, що у відповідності до ст. 8 Закону України «Про прокуратуру» функцію здійснення нагляду за додержанням законів під час проведення оперативно­розшукової діяльності та досудового розслідування Національним антикорупційним бюро України здійснює виключно Спеціалізована антикорупційна прокуратура.

Та незважаючи на те, що керівник САП є одночасно й заступником Генерального прокурора, законодавці практично вивели його з підпорядкування останньому, чим фактично створили сприятливі умови для «зрощування» НАБУ і САП та, як наслідок, їх повної безконтрольності.

Попри те, що САП повинна розташовуватися окремо від службових приміщень Генеральної прокуратури, в той же час вона може знаходитися в одному приміщені з НАБУ; існує вона практично відокремлено від ГПУ, не тільки територіально, що є повним анахронізмом, особливо враховуючи ст. 1 Закону «Про прокуратуру», де чітко зазначено, що прокуратура України становить єдину систему.

А тому й не дивно, що САП не стала ні справжнім організатором досудового розслідування, яке провадить НАБУ, й не забезпечила функції прокурорського нагляду у формі процесуального керівництва за досудовим розслідуванням детективів.

Про створення реальних можливостей для «зрощування» САП і НАБУ, а, відповідно, й для послаблення прокурорського нагляду за ними, свідчить хоча б ст. 5 Закону «Про Національне антикорупційне бюро», яка прямо передбачає участь антикорупційних прокурорів у складі комісій, утворених директором бюро «з метою виявлення питань щодо порушення прав осіб, які співпрацюють із НАБУ». Попри те, що у відповідності з ч. 5 ст. 36 КПК України вищестоящі прокурори мають право своєю вмотивованою постановою доручити здійснення досудового розслідування будь-якого кримінального провадження іншому органу досудового розслідування в разі його неефективності, разом із тим ця ж норма забороняє навіть Генеральному прокурору України доручати здійснення досудового розслідування кримінальних правопорушень, підслідних НАБУ, іншим органам досудового розслідування. Тобто цим детективам Національного антикорупційного бюро фактично дозволено проводити досудове розслідування по будь-яких справах, які вони прийняли до свого провадження, не тільки неефективно, а й на свій розсуд, в тому числі й упереджено, з порушенням норм процесуального законодавства та прав громадян, що вступає в протиріччя з основними засадами кримінального провадження, перерахованими в ст. 7 КПК України.

Щодо надання Генпрокурору єдиного наглядового повноваження

Суттєвою передумовою для можливого створення в НАБУ обстановки вседозволеності та беззаконня є й надання Генеральному прокурору України єдиного наглядового повноваження за дотриманням законів в діяльності НАБУ — це права скасовувати незаконні й необґрунтовані постанови слідчих та антикорупційних прокурорів. Більше того, створивши НАБУ, яке повинно займатися розслідуванням саме корупційних кримінальних правопорушень, вчинених високопосадовцями, та внісши зміни до статі 45 КК України, яким визначили перелік корупційних злочинів, законодавці із незрозумілих причин (я допускаю, що й навмисно) до підслідності «детективів» віднесли лише частину з них.

Взагалі таких повноважень, які є в НАБУ, в Україні не має жоден правоохоронний орган. Ви тільки вдумайтесь, незважаючи на своє так розрекламоване призначення боротися з корупцією у вищих ешелонах влади, перш за все серед високопоставлених посадових осіб держави (народних депутатів, Прем’єр-міністра, членів Кабінету Міністрів України, перших заступників та заступників міністрів, голови Національного банку, його першого заступника та заступників, членів Ради НБУ, секретаря Ради національної безпеки і оборони України, його першого заступника та заступників, державних службовців, посади яких відносяться до 1 і 2 категорії), статтею 216 КПК України надано право прокурорам антикорупційної прокуратури своєю постановою відносити до підслідності детективів НАБУ будь-яке інше кримінальне провадження в злочинах, передбачених статтями 191, 206-6, 209, 210, 211, 354 (стосовно працівників юридичних осіб публічного права), 364, 368, 368-2, 369, 369-2, 410 КК України, якщо «відповідним злочином було заподіяно або могло бути заподіяно тяжкі наслідки охоронюваним законом свободам чи інтересам фізичної або юридичної особи, а також державним чи суспільним інтересам», тобто навіть тоді, коли дані злочини будуть вчинені будь-якими суб’єктами, не обов’язково високопосадовцями!

Окрім того, новому антикорупційному органу додатково було надано можливість займатися розслідуванням й інших злочинів, які не мають жодного відношення ні до корупції, ні до підслідних НАБУ суб’єктів, тобто до високопосадовців.

Я вже неодноразово звертав увагу, що така норма була абсолютно шкідливою для самої ідеї боротьби з корупцією саме у вищих ешелонах влади, бо в подальшому законодавці до підслідності детективів НАБУ віднесли й злочини, вчинені керівниками суб’єктів великого підприємництва, в статутному капіталі яких частка державної або комунальної власності перевищує 50%. Окрім того, їм було надано право розслідувати і кримінальні провадження про підслідні йому злочини, але які вчинені не високопосадовцями, а й іншими службовими особами державних органів, правоохоронних органів, органів місцевого самоврядування чи суб’єктів господарювання, у статутному капіталі яких є частка державної або комунальної власності, в тому випадку, коли розмір предмету злочину або завданої ним шкоди становитиме понад 500 тисяч гривень.

Таким чином, на практиці виходить, що НАБУ при такій розпливчастій мотивації може прийняти до свого провадження будь-яке кримінальне провадження, наприклад, про кишенькові чи квартирні крадіжки, або зґвалтування, підслідні слідчим поліції, до речі, за якими наглядає інший прокурор, без будь-якої згоди останнього. При цьому звертаю увагу й на те, що зміна підслідності кримінальних проваджень та їх передача від одного органу досудового розслідування до іншого є складовою саме прокурорського нагляду, що прямо передбачено КПК України, а не складовою повноважень директора НАБУ, а тому має здійснюватися виключно за рішенням вищестоящого прокурора.

Законодавча «кругова порука»

Ще одним підтвердженням формування цілком закритого, безконтрольного правоохоронного, вибачте за такий вислів, «монстра» є факт, що тією ж ст. 216 КПК України також передбачено, що в разі встановлення підрозділом внутрішнього контролю НАБУ злочинів, які були вчинені службовою особою НАБУ (крім директора та його заступників), вони також розслідуються детективами цього ж підрозділу, що фактично свідчить про законодавче закріплення так званої, «кругової поруки» в цьому відомстві та породжує ті ж корупційні ризики й створює умови для уникнення працівниками НАБУ кримінальної відповідальності.

Таким чином, новоствореному спеціальному антикорупційному органу надали можливість займатися й не властивими його призначенню функціями, а саме виявленням кримінальних правопорушень, які не є корупційними і вчинені не високопосадовцями (наприклад, керівниками найнижчих структурних підрозділів підприємств, установ, організацій, сільських, селищних рад тощо), мої невтішні прогнози підтвердилися: саме такі суб’єкти і вчинені ними злочини й значаться в більшості своїй серед закінчених детективами НАБУ проваджень і стосовно яких були направлені до суду обвинувальні акти чи клопотання про закриття провадження, або про звільнення таких осіб від кримінальної відповідальності.

Виходячи із такої підслідності даного антикорупційного органу, стає незрозумілим, а хто ж розкриватиме й розслідуватиме корупційні злочини у вищих ешелонах влади?

Немаловажливим у цьому сенсі є і той факт, що ні в Законі «Про Національне антикорупційне бюро», ні в Законі «Про прокуратуру» немає положень, які б закріплювали конкретну відповідальність тих же керівників НАБУ і САП за недодержання вимог законодавства, в тому числі й про захист прав і свобод громадян, чи порушення ними своїх професійних обов’язків, що теж у сукупності формує в них почуття безвідповідальності.

Таким чином, викладене вище законодавче підґрунтя діяльності НАБУ з його надвеликими повноваженнями, порівняно з іншими правоохоронними органами нашої держави, свідчить про відсутність реального та дієвого контролю, а тим більше, незалежного (незаангажованого) нагляду з боку Генерального прокурора як за діями Національного антикорупційного бюро, так і за діями й рішеннями підпорядкованих йому керівника САП та її прокурорів, чого немає в жодній європейській державі, що створює необхідні передумови для існування в системі правоохоронних органів України непідконтрольних нікому суб’єктів з такими обширними повноваженнями й порушує притаманну всім цивілізованим країнам систему стримувань і переваг.

А тому й не дивно, що навіть сам директор НАБУ відкрито неодноразово заявляв про те, що посада Генерального прокурора для НАБУ має другорядне значення, мовляв, для них, детективів, остання наглядова інстанція — це антикорупційний прокурор (зверніть увагу, який одночасно є й заступником Генерального прокурора України), а Генпрокурор навіть не може давати їм вказівки з приводу антикорупційних розслідувань. Більше того, про який прокурорський нагляд за оперативно-розшуковою діяльністю та досудовим розслідуванням в НАБУ можна говорити, якщо Генеральний прокурор навіть структуру і штат антикорупційної прокуратури зобов’язаний погоджувати з директором НАБУ, чого я не знайшов у жодній із судового-правових систем Європи.

Попередній висновок

Усе викладене, на жаль, свідчить про явне й, неприховане бажання наших «горе-реформаторів», їх прихильників та наших не зовсім доброзичливих «друзів» із-за кордону обмежити незаангажований (об’єктивний) прокурорський нагляд за проведенням оперативно-розшукової діяльності та досудового розслідування детективами НАБУ, що в майбутньому неминуче призведе як до порушень прав і законних інтересів учасників процесу, так і до відвертої бездіяльності в боротьбі з корупцією.

Хоча й це не все. Варто мати на увазі, що директор НАБУ фактично єдиний у системі органів правопорядку керівник, якого не можна звільнити з посади без його згоди. Навіть факт притягнення його до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного корупційного правопорушення, не є для нього такою підставою, на відміну, наприклад, від того ж директора ДБР. Якщо ретельно вивчити передбачені Законом України «Про Національне антикорупційне бюро» норми, то єдиною підставою для цього є висновок зовнішнього аудиту — незалежної оцінки ефективності діяльності очолюваного ним бюро.

Але навіть ця єдина загрозлива для директора НАБУ норма виписана під тиском тих же представників США та американського посольства таким чином, що її реалізувати практично неможливо. Нагадую, що у відповідності до неї, Президент, Верховна Рада і Кабінет Міністрів (до речі, в порушення Конституції України) щороку зобов’язані визначати по одному члену такої «комісії» з числа осіб, зверніть увагу, які мають значний досвід роботи в органах досудового розслідування, прокуратури, судах за кордоном чи міжнародних організаціях, володіють необхідними знаннями та навичками для проведення такої оцінки (аудиту). Тобто цим самим навмисно було усунуто від участі в такій перевірці діяльності НАБУ вітчизняних фахівців із числа слідчих, прокурорів та суддів, які досконало знають наше законодавство та здатні оцінити роботу цього органу досудового розслідування, в тому числі й шляхом вибіркового аудиту кримінальних проваджень.

У зв’язку з цим, у багатьох експертів одразу виникло закономірне питання: а яким чином збираються оцінювати роботу НАБУ його «аудитори», тим більше шляхом вивчення кримінальних проваджень, які вже завершено? Вдумайтесь, такими кримінальними справами можуть вважатися лише ті, які знаходяться або на стадії ознайомлення підозрюваного та його захисника з матеріалами досудового розслідування в порядку ст. 290 КПК України, або ті, які вже розглянуті судом і по них винесені вироки, ті, що вступили в законну силу, або по таких справах прийняті рішення про їх закриття. І все. Бо справи, в яких досудове розслідування продовжується або по них обвинувальні акти розглядає суд, або навіть винесений вирок, але який не вступив у законну силу, «аудиторам» ніхто не дасть можливості вивчити.

А головне, що керівництво нашої держави, як попереднє, так і нинішнє, не забезпечили виконання цієї вимоги закону й передбачені ним щорічні «аудити» діяльності НАБУ так і не були проведені, а тому його директор А. Ситник до цих пір і перебуває на займаній посаді. Останні події в Україні, пов’язані з намаганням звільнити його із займаної посади, лише створюють інформаційний привід для відволікання суспільства від інших, не менш вразливих для більшості людей проблем, тим більше, що навіть бажання нової влади це зробити буде замало. І навіть якби цьому не перешкоджали посольства іноземних держав, які критикують НАБУ, його керівника. Основною причиною ухилення керівником НАБУ від звільнення із займаної посади у зв’язку із притягненням його до відповідальності за вчинення адміністративно караного корупційного діяння, чи у зв’язку із незабезпеченням ним ефективної діяльності цього нового правоохоронного органу є проблеми законодавства. Підкреслюю, які б сьогодні не вносили зміни ініціатори звільнення Артема Ситника до закону про НАБУ, вони не дозволять законно звільнити особу, яка на сьогодні очолює антикорупційне бюро, на законних підставах, бо такі нові норми не будуть мати зворотної сили.

Законний вихід тут один, на чому я наголошував і раніше: існування двох таких паралельних органів досудового розслідування, як НАБУ і ДБР, з одними й тими ж суб’єктами переслідування, не є виправданим, чи раціональним, більше того, це постійно породжує суперечки з приводу підслідності тих чи інших злочинів, а ще є обтяжливим для нашого бюджету та, головне, не сприяє боротьбі з корупцією у вищих ешелонах влади.

P.S. Я давно пропоную ліквідувати НАБУ як самостійний орган й об’єднати його із ДБР. Для цього треба створити в структурі останнього окреме Головне управління, подбавши при цьому про належну систему стримувань і противаг та позбавивши його детективів надмірних повноважень, а ще забезпечивши належний прокурорський нагляд, наділивши саме Генерального прокурора повноваженнями здійснювати перевірку діяльності всіх органів досудового розслідування без винятку, з правом внесення документів прокурорського реагування на порушення законності в їх діяльності, аж до ініціювання питання про звільнення винних керівників із зай маних посад. І тоді не потрібні будуть ні зовнішні аудити, ні будь-які «аудитори» з числа тих, «що мають досвід роботи слідчим, прокурором чи суддею за кордоном».

Джерело: Юридичний вісник України

Поділитися

Твітнути