Думка експерта
Якщо вже «реформувати» – так до кінця. Зе-ініціативи щодо органів прокуратури
Олексій БАГАНЕЦЬ, адвокат, правозахисник, державний радник юстиції 2 класу, кандидат юридичних наук, адвокат, правозахисник, заступник Генерального прокурора (2000–2002, 2005–2006 та 2014–2015 рр.), віце-президент Світового конгресу українських юристів, член Науково-консультативної ради при Державному бюро розслідувань
На превеликий жаль, і новий Президент України назвав серед інших можливих кандидатів на посаду Генерального прокурора нашої держави особу, яка не має досвіду роботи в органах прокуратури. Я вже писав з цього приводу, коли про майбутнього Генпрокурора висловлювалися представники команди В. Зеленського, але все-таки сподівався, що в Президента може бути інша позиція з цього приводу, особливо враховуючи, що він обіцяв зміни саме на краще, тобто не на подальше руйнування правоохоронних органів як старих, так і нових. Мені не хочеться вірити, що він, як і його попередник, буде проводити чергові «очищення» органів прокуратури тільки від «людей Порошенка» (хоча це теж потрібно зробити), і лише з тим, щоб завести туди виключно «своїх».
Хто наш майбутній Генпрокурор?
Експерти на цю новину відреагували по різному: від відвертого підлабузництва та бажання сподобатися новому гаранту Конституції на кшталт того, що нинішній заступник глави ОП Руслан Рябошапка буде ледь не справжньою «грозою» для найближчих соратників попередника, в першу чергу Кононенка і Грановського, до відкритого несприйняття взагалі намірів про зміну нинішнього Генпрокурора. Моя позиція в цьому питанні зовсім інша, бо я дійсно хочу допомогти новому Президенту, за якого голосував у другому турі, не робити помилок і не давати шансів його ворогам та недоброзичливцям на реванш. Тому ще раз наголошую: Генеральним прокурором у нашій державі (якому треба повернути його попередню назву, доповнивши словом «України») може бути лише прокурор, який раніше здобув вищу юридичну освіту у профільних юридичних вузах і має достатній досвід роботи в органах прокуратури.
У зв’язку з цим всім варто зрозуміти, що посада Генерального прокурора в Україні не є політичною, а виключно процесуальною, бо лише він має конкретні повноваження в сфері застосування кримінального процесуального законодавства, в першу чергу щодо кримінального переслідування конкретних осіб.
Окрім того, законом заборонено призначати на посаду Генпрокурора осіб, наприклад, з політичних чи особистих мотивів, як це було при П. Порошенко. Тому Володимиру Зеленському обов’язково треба запропонувати на цю посаду виключно професійного прокурора — саме для належного виконання хоча б конституційних функцій, в тому числі й організації розкриття та розслідування кримінальних проваджень, зокрема, й одного із найбільш резонансних злочинів — умисного вбивства Павла Шеремета.
Окрім того, як я пишу в своїй «Концепції вдосконалення діяльності правоохоронних органів», кандидат на посаду Генпрокурора України в обов’язковому порядку повинен мати стаж роботи в органах прокуратури не менше 10–15 років, в тому числі й на адміністративних посадах в органах прокуратури не менше 7 років, причому, як правило, на посадах не нижче прокурора області, тобто мати не тільки взагалі організаторські здібності, а володіти методами організації роботи саме в колективах різних рівнів органів прокуратури, зокрема, й організації досудового розслідування та здійснення прокурорського нагляду, особливо у формі процесуального керівництва. Призначення іншої кандидатури, яка не буде відповідати названим вище вимогам, мало чим відрізнятиметься від прийнятого рішення щодо нинішнього Генпрокурора.
Я справді не маю нічого проти згаданого Руслана Рябошапки як людини, яка працює в команді нового Президента. Він може, наприклад, претендувати на посаду того ж міністра юстиції. Але не розумію, як може бути призначеним на цю високу посаду нехай і юрист за освітою (хоча й вона у мене викликає деякі сумніви), який заявляв раніше, що прокуратуру треба взагалі ліквідувати.
Європейська практика
Але ж прокуратура існує фактично у всіх цивілізованих країнах світу, причому виконує навіть значно більше функцій, ані ж у нашій державі. Для прикладу, у 25-ти країнах, членах Ради Європи, прокуратура проводить (здійснює) нагляд за поліцейським розслідуванням (окрім Ірландії, Словенії і Фінляндії), сама проводить розслідування (окрім Ірландії, Італії, Кіпру, Фінляндії і Швеції), звертається до суду за дозволами на проведення конкретних слідчих дій (окрім Ірландії, Кіпру і Швеції), висуває звинувачення, підтримує обвинувачення в суді, пропонує суду призначати міру покарання (окрім Ірландії, Італії і Кіпру), у всіх без винятку країнах подає апеляції, здійснює нагляд за правозастосовною процедурою, тобто за додержанням законів (у Болгарії, Іспанії, Італії, Латвії, Литві, Нідерландах, Португалії, Румунії, Угорщині, Франції, Чехії та Швейцарії), чого була позбавлена українська прокуратура в 2014 році, закриває (припиняє) провадження без рішення суду (окрім Іспанії і Італії), завершує провадження шляхом рішення про покарання та навіть застосовує запобіжні заходи без рішення суду (в Австрії, Естонії, Ірландії, Латвії, Молдові, Нідерландах, Німеччині, Словаччині, Словенії, Угорщині, Франції, Хорватії, Швейцарії та Швеції), інші важливі повноваження (окрім Австрії, Данії, Іспанії, Італії, Кіпру, Фінляндії, Чехії та Швейцарії), чого немає у нас. А також, на відміну від нашого неконституційного, так званого, «реформування», здійснює повноваження у цивільних та адміністративних справах (окрім Данії, Естонії, Ірландії, Німеччини, Фінляндії, Швейцарії і Швеції) та навіть повноваження у справах про банкрутство (у Болгарії, Іспанії, Італії, Литві, Польщі, Португалії, Словаччині, Угорщині, Франції, Хорватії та Чехії).
До речі, на відміну від нас, українців, яким з 2014 року знову ж таки нав’язували так звані «європейські стандарти», а фактично намагалися і намагаються до сьогодні ззовні впливати на формування всього державного апарату, прокуратури й інших правоохоронних органів, і навіть судів, в Європі спостерігаються зовсім інші тенденції, що наша влада замовчує. Так, у тій же Швейцарії в 2011 році прийнято новий КПК, яким кримінальне переслідування покладене саме на прокурорів, із скасуванням системи слідчих суддів, тоді як нам в 2012 році нав’язали інститут судового контролю, який фактично перебрав на себе функції державного обвинувачення.
Знову ж таки у Словенії в 2011 році, теж на відміну від нас, коли Україну змусили в 2012 році передбачити позбавлення органів прокуратури функції досудового розслідування, прийняли нове законодавство, яким створили Спеціалізоване управління прокуратури з розслідування кримінальних справ, пов’язаних з організованою злочинністю, корупцією та хабарництвом, тероризмом. І прикладів подібних експериментів можна навести безліч. Тому, якщо ми не просто декларуємо європейський шлях розвитку, то в свою чергу повинні запозичувати європейську практику призначення на посаду Генпрокурора саме фахівців в цій галузі. Зверніть увагу, що у тій же Польщі кандидатуру генерального прокурора на вибір спочатку подають Президенту держави Національна рада суддів і Національна рада прокурорів. Але на цю високу посаду, за їх законодавством, може бути призначена лише особа, яка є чинним прокурором і має не менше десяти років стажу на посаді прокурора, або дійсний суддя Кримінальної або Військової палати Верховного Суду, який також має не менше десяти років суддівського стажу саме в кримінальних справах.
Майже аналогічні вимоги щодо наявності у кандидата на посаду Генпрокурора саме прокурорського стажу передбачає і законодавство Естонії, де чітко зазначено, що на цю високу посаду може бути призначена особа, яка безпосередньо перед призначенням на посаду не менше трьох років працювала державним прокурором або старшим прокурором повіту чи міста. У Литві посаду Генерального прокурора може зайняти особа, яка також має стаж роботи не менше десяти років у якості прокурора чи судді або, як виняток, десятирічний стаж роботи викладачем права в університеті, маючи при цьому високу вчену ступінь доктора наук. Ще більш яскравим прикладом професійного підбору і призначення генерального прокурора є законодавча практика в тій же Румунії, яка добилася позитивних успіхів в боротьбі із корупцією у вищих ешелонах влади, де Генеральний прокурор призначається Президентом Румунії за погодженням Вищої ради магістратури й лише з прокурорів, що мають не менше десяти років стажу на посаді судді або прокурора.
Тому недарма група держав по боротьбі із корупцією в 2016 році рекомендували Україні забезпечити саме професійний відбір кандидата на посаду Генпрокурора та відзначили необхідність приділити належну увагу перегляду порядку призначення і звільнення з посади генпрокурора, щоб зробити цей процес більш стійким до політичного впливу й більше зосередитися на об’єктивних критеріях професійних якостей кандидатів.
Як прокуратуру планують знову «реформувати»
Ще більше сумніву щодо професійної придатності названого вище претендента на посаду Генпрокурора викликають також і його заклики підпорядкувати прокуратуру Міністерству юстиції. Пояснюю: у відповідності до вимог Основного Закону України прокуратура віднесена до судової влади, причому абсолютно обґрунтовано, а тому вона закономірно не може бути у складі Мінюсту, який відноситься до органів виконавчої влади. Та й головне запитання — для чого це робити? Невже від цього зміниться якість виконання прокурорами своїх обов’язків? Звичайно, що ні. Для досягнення таких цілей треба змінити законодавство про прокуратуру, але лише з метою покращення діяльності всіх правоохоронних органів по боротьбі із злочинністю, а тим більше, стану дотримання прав і свобод громадян, який погіршується з року в рік!
Вважаю відверто шкідливими заклики цього ж «претендента» про необхідність нового «очищення» прокуратури від «старих кадрів», чим, до речі, всі останні 5 років займався П. Порошенко зі своєю командою: спочатку Шокін «очищав» через так звані «конкурси» в місцеві прокуратури, паралізувавши на тривалий час діяльність правоохоронних органів по боротьбі із злочинністю, а далі нинішній Генпрокурор без вищої юридичної освіти, якому допомогли завести в органи прокуратури масу абсолютно випадкових людей (причому одразу в обласні прокуратури й центральний апарат ГПУ) не тільки без відповідного досвіду роботи в органах прокуратури, як це практикується в більшості держав Європи, але й без спеціальної підготовки в Академії прокуратури України.
Тому, якщо і новий Генпрокурор продовжить подібні «чистки» органів прокуратури, наприклад, від людей Порошенка, замість яких туди прийдуть неграмотні «нові обличчя» від нової влади, то, повірте, нічого не зміниться в нашій державі, а хотілося б, щоб надії, які з’явилися у людей після обрання нового Президента, так швидко не розвіялися.
І останнє. Справді, є що змінювати в органах прокуратури, але для цього потрібно, щоб новий Генпрокурор мав хоча б уявлення, яка кількість кримінальних проваджень припадає сьогодні на одного прокурора в нашій державі, тобто, яка реальна завантаженість і чи може він фізично забезпечити прокурорський нагляд за розслідуванням; який сьогодні після тих «очищень» рівень розкриття злочинів в нашій державі; чому з року в рік зменшується кількість обвинувальних актів, які направляються до суду, а відповідно у слідчих на кінець кожного року збільшуються залишки кримінальних проваджень (їх кількість давно вже перевищує мільйон), по яких злочинці не встановлені. І таких питань багато! Тож, про яке масове звільнення прокурорів можна сьогодні говорити і тим більше про заміну їх на міфічні «нові обличчя»? Сподіваюсь, що Руслан Рябошапка таке заявляє від незнання ситуації в цій специфічній сфері діяльності держави. Не хочеться думати, що такі наміри будуть впроваджуватися навмисно шкідливо, як це, до речі, робили ті ж «реформатори», які приїжджали до нас на заробітки, а після руйнації — втекли по своїх домівках. Я не вірю й тим «реформаторам», які в майбутньому не планують залишатися в нашій країні, як це мало місце протягом 20142019 років, коли їх сім’ї і діти проживали за межами України і куди частина з них після руйнування того, що вони розпочали «реформувати», повтікали, викинувши на смітник наші українські паспорти…
Джерело: Юридичний вісник України
