Думка експерта
Який референдум може отримати Україна? Положення законопроекту «Про всеукраїнський референдум»
Денис ГАРТВІГ, експерт Центру політико-правових реформ
Уже понад два роки в Україні немає чинного законодавства, яке б регулювало проведення всеукраїнського референдуму. Утім, нещодавно парламентська робоча група завершила роботу над відповідним законопроектом. Мова про проект Закону «Про всеукраїнський референдум». Яким чином у ньому виписано предмет і суб’єкти референдуму, референдум за народною ініціативою, фінансування, інформаційне забезпечення референдуму та агітацію — й піде мова нижче.
Як відомо, 26 квітня 2018 року Конституційний Суд України визнав неконституційним Закон України «Про всеукраїнський референдум» 2012 року, який, зокрема, дозволяв ухвалити нову Конституцію на маніпулятивному референдумі. Відтоді ось уже два роки українці не можуть реалізувати своє право волевиявлення шляхом участі в загальнонаціональному референдумі, перебуваючи дещо в радянських реаліях, за яких конституційні права лише декларуються на папері, а фактично не мають жодного правового регулювання для реалізації.
А нещодавно, 22 квітня, комітет Верховної Ради з питань організації державної влади, місцевого самоврядування, регіонального розвитку та містобудування надав відповідь Центральній виборчій комісії щодо питань законодавчого регулювання організації й порядку проведення всеукраїнського та місцевих референдумів в Україні. У ній цілком фахово узагальнено правову ситуацію в Україні щодо референдного процесу, яка виникла у зв’язку з неконституційністю попереднього закону. Однак дещо дивно було читати твердження комітету, що Конституційним Судом України не покладено обов’язок на жоден орган державної влади вчинити дії, пов’язані з ухваленням рішення КСУ про неконституційність закону 2012 року. Очевидно, відповідальні є. І це — сам парламент, який ухвалила той неконституційний закон.
Верховна Рада України як орган законодавчої влади — саме та інституція, яка відповідальна за ухвалення тих чи інших політик, в тому числі й за забезпечення реалізації права українців на волевиявлення через референдуми. Саме парламент має виправити свої помилки, на які вказав КСУ, ухваливши належний закон, який би регулював референдумний процес відповідно до Конституції та з урахуванням світового доробку належної практики загальнонаціональних референдумів.
І зовсім скоро Україна може вийти із ситуації формальної декларації права на національний референдум і перейти до його фактичної реалізації.
Парламентська робоча група розробила новий проект Закону «Про все український референдум», який є першим законопроектом у сфері народовладдя та прямої демократії. Наприкінці квітня відбулися й перші регіональні обговорення цього документа. Як відомо основна загроза закону 2012 року полягала в предметі референдуму: можливість ухвалювати нову Конституцію, скасувати конституційні зміни, ухвалити будьякий закон ставили під удар конституційну стабільність держави та могли стати чудовими механізми для маніпуляцій з боку влади. Законопроект 2020 року пропонує обмежити предмет до чотирьох питань: зміна розділів I, III, XIII Конституції; зміна території через затвердження ратифікації міжнародного договору; втрата чинності закону або його окремих положень (скасувальний референдум); вирішення питань загальнодержавного значення (консультативний референдум). А також містить перелік питань, які не можуть бути предметом референдуму.
Ініціювати референдум можуть різні суб’єкти, залежно від предмета. Референдуми щодо зміни розділів Конституції та ратифікації міжнародного договору щодо зміни території призначаються органами державної влади відповідно до правової природи цих питань. Тоді як скасувальний та консультативний референдуми можуть бути проголошені Президентом за народною ініціативою.
Ще одне суттєве нововведення законопроекту стосується суб’єктів референдумного процесу. Поперше, громадські організації визнаються суб’єктами нарівні з політичними партіями чи ініціативною групою (окрім того, що мають право формувати комісії з референдуму). Подруге, для того, аби брати участь у референдумному процесі, громадським організаціям та політичним партіям необхідно зареєструватися прихильником чи опонентом питання, винесеного на всеукраїнський референдум, належно обґрунтувавши свою позицію. Такий поділ на прихильників і опонентів стає в пригоді, зокрема, під час формування комісій із референдуму для дотримання балансу представників різних позицій.
Значну увагу приділено фінансовим аспектам референдумного процесу. Джерела залучених коштів поділяються на публічні (кошти Державного бюджету України) та приватні (кошти фондів суб’єктів). Відповідно, підготовка та проведення референдуму здійснюються за рахунок Держбюджету, а агітація суб’єктів фінансується з коштів фондів. Окрім того, автори законопроекту передбачили механізм балансу фінансування агітації суб’єктами — розмір фонду всеукраїнського референдуму не може перевищувати 45 тисяч розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня відповідного року. А задля протидії політичній корупції у сфері референдуму додали норму, яка обмежує добровільні внески до фонду ініціативної групи, політичної партії, громадської організації розміром максимального внеску на підтримку політичної партії протягом року, встановленим Законом «Про політичні партії в Україні». До речі, більшість норм фінансового контролю, які визначені в законі про партії, застосовуються і до референдумного процесу. Це дозволяє імплементувати систему правових норм із запобігання та протидії політичній корупції на інститут референдуму, в якому ризики прояву такої корупції є досить високими.
Норми фінансового забезпечення референдумного процесу дозволяють слідкувати за всіма операціями, які відбуваються з коштами фондів суб’єктів. Реалізація такої можливості є вкрай важливою в умовах збройної агресії з боку Росії та загальнодержавного значення правових наслідків референдуму.
Варто відзначити, що в законопроекті розмежовується інформаційне забезпечення референдуму та агітація. При поширенні інформації про питання всеукраїнського референдуму та про перебіг процесу всеукраїнського референдуму потрібно дотримуватися об’єктивності, неупередженості, збалансованості, достовірності, повноти й точності інформації.
Інформаційне забезпечення може бути як загальне, яке стосується референдумного процесу в цілому (інформування про права громадян, інформація про дільниці, інформування про підстави, порядок та процедуру голосування на референдумі тощо), так і спеціальне, — щодо конкретного питання (початок процесу, зміст питання, рахунки фондів, офіційні адреси комісій, діяльність ініціативної групи тощо).
Важливо розрізняти дві форми агітації під час референдумного процесу. Агітація всеукраїнського референдуму — це здійснення будьякої діяльності, що спонукає виборців голосувати «за» чи «проти» питання референдуму. Така агітація проводиться лише за рахунок коштів фон дів ініціативної групи, політичної партії та громадської організації.
Агітація під час збору підписів — це здійснення будьякої діяльності, що спонукає виборців підтримати або не підтримати ініціативу проведення всеукраїнського референдуму. Таку агітацію мають право здійснювати політичні партії та громадські організації в разі створення ними фонду агітації щодо ініціативи та ініціативна група.
Наслідки всеукраїнського референдуму можуть бути різними залежно від його предмета. Закон про зміну розділів I, III, XIII Конституції України, закон про ратифікацію міжнародного договору про зміну території України, затверджений на всеукраїнському референдумі, набирає чинності з дня офіційного оголошення ЦВК результатів голосування.
У разі проведення скасувального референдуму положення закону або закон у цілому втрачають чинність з дня офіційного оголошення ЦВК результатів голосування. Якщо це питання не підтримане на референдумі, повторно його можна внести лише через рік з дня оголошення результатів. У разі проведення консультативного референдуму питання загальнодержавного значення, підтримані за результатами референдуму, є обов’язковими для розгляду й ухвалення рішення відповідними органами державної влади, їх посадовими особами.
Зазначимо, розробка даного законопроекту — лише перший крок до забезпечення реалізації права волевиявлення українців шляхом участі в загальнонаціональному референдумі. У травні та червні на нас ще чекають публічні обговорення законопроекту, організовані Центром політикоправових реформ у партнерстві з Національним демократичним інститутом міжнародних відносин (НДІ), Міжнародною фундацією виборчих систем (IFES) в Україні та ВГО «Інститут «Республіка». А незабаром чекаємо на висновок Венеційської комісії щодо законопроекту. Остаточними кроками до реалізації цього права стане внесення даного документа до Верховної Ради України і його ухвалення.
Джерело: Юридичний вісник України
