Думка експерта
Заборона дискримінації в практиці ЄСПЛ та національному судочинстві
Володимир Гончаров, кандидат юридичних наук, доцент кафедри теорії та філософії права юридичного факультету Львівського національного університету імені Івана Франка
Проаналізовано керівні позиції Європейського суду з прав людини стосовно застосування заборони дискримінації, а також їх імплементацію в національному судочинстві. Принцип заборони дискримінації, закріплений у статті 14 Європейської конвенції з прав людини (далі – Конвенція) та статті 1 Протоколу № 12, є одним із наріжних каменів сучасної системи захисту прав людини. Його правильне розуміння та застосування має критичне значення для забезпечення справедливості та рівності у правовідносинах. Однак практика свідчить, що цей принцип часто застосовується поверхово або неправильно, що призводить до серйозних наслідків як для окремих осіб, так і для правової системи загалом.
Принципи застосування заборони дискримінації за практикою ЄСПЛ
Стаття 14 ЄКПЛ не діє автономно, а гарантує недискримінацію в користуванні правами та свободами, визнаними Конвенцією (це ж стосується статті 1 Протоколу № 12, яка встановлює заборону дискримінації в користуванні правами, закріпленими національним законом). Ця особливість створює складну правову конструкцію, розуміння якої потребує глибокого аналізу як теоретичних засад, так і практичних аспектів застосування. Європейський суд з прав людини протягом десятиліть розробляв детальну методологію розгляду скарг про дискримінацію, створивши тест, який став стандартом для багатьох національних судів Європи.
Автономність статті 14 ЄКПЛ та концепція «поглинання»
Стаття 14 ЄКПЛ має особливий характер – вона є «допоміжною» та не застосовується незалежно й відірвано від інших прав Конвенції. Як зазначив ЄСПЛ у справі Carson and Others v. the United Kingdom [GC], § 63: «Стаття 14 лише доповнює інші матеріальні положення Конвенції та Протоколів».
Водночас ця стаття має відносну автономність – її застосування не потребує встановлення порушення основного права. Так, справа Sidabras and Džiautas v. Lithuania стосувалася колишніх співробітників КДБ, яким литовське законодавство забороняло працювати в приватному та державному секторі протягом 10 років після набуття країною незалежності. ЄСПЛ підкреслив у § 38: «до цієї міри вона [стаття 14] є автономною», встановивши порушення вказаної статті в поєднанні зі статтею 8 навіть без окремого порушення права на приватне життя.
Концепція «поглинання» застосовується, коли ЄСПЛ може вирішити не розглядати справу за статтею 14, якщо дискримінація не є її фундаментальним аспектом. Так, у справі Dudgeon v. the United Kingdom йшлося про кримінальну відповідальність за гомосексуальні стосунки між дорослими чоловіками в Північній Ірландії. Суд зазначив у § 67: «загалом не є необхідним для Суду також розглядати справу за статтею 14, хоча позиція є іншою, якщо явна нерівність у ставленні під час користування відповідним правом є фундаментальним аспектом справи».
Для унаочнення цього положення розглянемо справу «Загубня і Табачкова проти України», яка стосувалася побиття двох жінок-представниць Свідків Єгови. Національні органи правопорядку не розслідували дискримінаційний мотив злочину, в чому ЄСПЛ побачив порушення статті 14 у поєднанні зі статтею 3 ЄКПЛ (окремого розгляду за ст. 9 не було потрібно, оскільки релігійний мотив ненависті до заявниць вже знайшов відображення у застосування статті 14). Натомість у справі «Christine Goodwin v. the U.K.» ЄСПЛ постановив про те, що відсутність у британському законодавстві юридичного механізму для зміни статі становить порушення основного права, передбаченого статтею 8 (право на повагу до приватного і сімейного життя) та не потребує додаткового розгляду за ст. 14.Є
Таким чином, фактори, що перешкоджають окремому розгляду статті 14 є наступними:
а) повне поглинання основним правом: автоматичне усунення дискримінації при вирішенні основної проблеми; ідентичні засоби захисту через основне право; той самий результат для заявника.
б) відсутність додаткової цінності: не потрібні специфічні стандарти дискримінації; основне право адекватно захищає від дискримінаційних ефектів; немає системних аспектів дискримінації для розгляду.
Питання, які ставить ЄСПЛ при оцінці окремого розгляду за ст. 14: чи існує дискримінація фактично? (істотність); чи основне конвенційне право повністю вирішує проблему? (поглинання); чи потрібні додаткові стандарти захисту? (додаткова перспектива); чи змінить окремий аналіз результат для заявника? (практична цінність)
Тест на дискримінацію у практиці ЄСПЛ
ЄСПЛ сформулював структурований тест на дискримінацію, основи якого закладені в справі про бельгійську мовну освіту (Belgian linguistic case, 1968) та розвинені в подальшій практиці Суду.
Читайте такоє: Коли скальпель стає кухонним ножем. Як українські суди вміло спотворюють практику ЄСПЛ
Формула дискримінації. У справі Molla Sali v. Greece [GC] йшлося про грецьку громадянку мусульманського віросповідання, чий померлий чоловік заповів їй 2/3 майна, але грецькі суди застосували ісламське право і залишили їй лише 1/12 частину. ЄСПЛ встановив у § 135: «Не всі різниці у ставленні становлять дискримінацію, а лише ті, які позбавлені «об’єктивного та розумного виправдання»». Різниця в ставленні є дискримінаційною, якщо вона «не переслідує «легітимну мету» або якщо немає «розумного співвідношення пропорційності між використаними засобами та метою, яку прагнуть досягти»».
Перший елемент: порівнювані ситуації та захищена ознака
У справі «Carson and Others v. the United Kingdom» [GC] британські пенсіонери, які проживали в різних країнах, скаржилися на те, що їхні пенсії індексувалися лише за умови проживання в певних державах. ЄСПЛ підкреслив у § 61: «для того, щоб виникло питання за статтею 14, повинна бути різниця в ставленні до ‘осіб в аналогічних або релевантно подібних ситуаціях».
Критерії порівнюваності детально визначені в справі «Fábián v. Hungary» [GC], яка стосувалася колишнього співробітника органів безпеки, котрий скаржився на зменшення пенсії через свою попередню діяльність. Суд зазначив у § 113, що «вимога продемонструвати аналогічну позицію не вимагає, щоб групи для порівняння були ідентичними». У § 121 Суд встановив: «Елементи, які характеризують різні ситуації та визначають їх порівнюваність, повинні оцінюватися в світлі предмета, мети оспорюваного положення та контексту, в якому відбувається передбачувана дискримінація».
Встановлення захищеної ознаки або статусу є невід’ємною частиною першого елементу тесту. Захищені ознаки поділяються на ті, які поіменовані в Конвенції, та інші, які розвинуті в практиці Суду. Всупереч поширеному уявленню захищені ознаки – це не вроджені або незмінні ознаки людини (як-от раса), а будь-які персональні ознаки чи характеристики, які визначають приналежність людини до певної захищеної групи. Так, у справі «Biao v. Denmark» [GC] данський громадянин тоголезького походження та його дружина-ганка скаржилися на відмову у возз’єднанні сім’ї через вимогу 28-річного громадянства. Суд зазначив у § 89, що пряма дискримінація описується як «різниця у ставленні до осіб в аналогічних або релевантно подібних ситуаціях» та «на основі ідентифікованої характеристики або «статусу»». Таким чином, встановлення того, що різне ставлення ґрунтується на захищеній ознаці (расі, статі, релігії, національному походженні тощо), є критично важливою частиною першого етапу аналізу.
Другий елемент: встановлення різного (несприятливого) ставлення
Після встановлення порівнюваності та захищеної ознаки необхідно довести фактичну різницю в ставленні. Це може проявлятися як пряма дискримінація, коли різне ставлення є безпосереднім та очевидним, або як непряма дискримінація. У справі «D.H. and Others v. the Czech Republic» [GC] ромські діти скаржилися на їх масове розміщення в спеціальних школах для дітей з розумовими вадами. Суд встановив у § 184, що непряма дискримінація «може мати форму диспропорційно шкідливих наслідків загальної політики або заходу, який, хоча і сформульований у нейтральних термінах, має особливий дискримінаційний вплив на певну групу».
Третій елемент: об’єктивне та розумне виправдання
Після встановлення різного ставлення тягар доведення переходить на відповідача. Цей етап включає два піделементи: легітимність мети та пропорційність засобів. У справі «Molla Sali v. Greece» [GC], § 135, ЄСПЛ встановив: «Різниця у ставленні буде дискримінаційною, якщо вона не має об’єктивного та розумного виправдання, тобто якщо вона не переслідує легітимну мету або якщо немає розумного співвідношення пропорційності між використаними засобами та метою, яку прагнуть реалізувати».
Щодо пропорційності, у справі «Belgian linguistic case», § 10, ЄСПЛ встановив, що заходи повинні «забезпечувати справедливий баланс між захистом інтересів спільноти та повагою до прав і свобод, гарантованих Конвенцією». У справі «Marckx v. Belgium», яка стосувалася дискримінації позашлюбних дітей у спадковому праві, Суд підкреслив у § 33 необхідність «розумного співвідношення пропорційності між використаними засобами та легітимною метою, яку прагнуть досягти».
Підвищений стандарт перевірки для «підозрілих» ознак
ЄСПЛ застосовує диференційовані стандарти залежно від підстави дискримінації. У справі «Molla Sali v. Greece» [GC], § 136, Суд зазначив, що держави мають певну межу розсуду, яка «варіюється залежно від обставин, предмета та контексту справи». Водночас для певних підстав дискримінації стандарт перевірки підвищується. Суд неодноразово встановлював, що жодна різниця в ставленні, заснована виключно або вирішальною мірою на етнічному походженні особи, не може бути об’єктивно виправданою. У справі «Konstantin Markin v. Russia» [GC] російський військовослужбовець скаржився на відмову в наданні відпустки по догляду за дитиною, яка надавалася лише жінкам-військовослужбовцям. Щодо дискримінації за ознакою статі Суд зазначив у § 127: «держава повинна довести, що така різниця була необхідною для досягнення важливої публічної мети та що використані засоби були пропорційними цій меті».
«Дуже вагомі причини» потрібні для виправдання різного ставлення за такими ознаками, як раса, етнічне походження, стать, сексуальна орієнтація та релігія.
Практичне застосування: справа «Sidabras and Džiautas v. Lithuania»
Застосування тесту на дискримінацію у справі «Sidabras and Džiautas v. Lithuania» демонструє, як працює цей механізм на практиці. Справа стосувалася двох литовських громадян, які працювали в КДБ до 1991 року і після незалежності Литви були звільнені з роботи через «Закон про оцінку діяльності співробітників радянських спецслужб», який забороняв їм працювати в державному та приватному секторах протягом 10 років.
Читайте також: Зберігання медичних даних: як ЄСПЛ захищає військовозобов’язаних та військовослужбовців
Перший елемент тесту передбачав встановлення порівнюваних ситуацій та захищеної ознаки. Колишні співробітники КДБ порівнювалися з іншими громадянами Литви щодо права на працевлаштування в контексті статті 8 ЄКПЛ (приватне життя, оскільки сфера застосування цієї статті витлумачується Страсбурзьким судом широко й охоплює «створення стосунків із зовнішнім світом». Захищеною ознакою була попередня професійна діяльність у радянських органах безпеки – однак ЄСПЛ не розглядав окремо чи є ця ознака є захищеною, оскільки вважав це очевидним.
Другий елемент полягав у встановленні різного ставлення. ЄСПЛ констатував пряму дискримінацію через законодавчу заборону працювати протягом 10 років, яка застосовувалася виключно до цієї категорії осіб та істотно обмежувала їхні можливості працевлаштування.
Третій елемент аналізу стосувався об’єктивного виправдання. Демократизація та захист національної безпеки було визнано правомірною метою обмеження. Однак щодо пропорційності, то в § 59 ЄСПЛ зазначив, що заборона на працевлаштування протягом десяти років є надмірно широкою та непропорційною до переслідуваної мети, оскільки вона носили вкрай широкий характер – охоплювала як державний, так і приватний сектор без індивідуальної оцінки впливу таких обмежень. ЄСПЛ встановив порушення статті 14 у поєднанні зі статтею 8, підкресливши автономність статті 14 , котра застосовується навіть за відсутності порушення основного конвенційного права.
Процедурні зобов’язання у справах про дискримінацію
У справах про насильство з дискримінаційних мотивів ЄСПЛ встановив додаткові процедурні зобов’язання держави. Справа «Nachova and Others v. Bulgaria» [GC] стосувалася вбивства двох ромів військовою поліцією. Суд підкреслив у § 160: «коли є підозра, що расистські ставлення відіграли роль у подіях, особливо важливо, щоб офіційне розслідування проводилося з особливою ретельністю та щоб воно здатне було визначити, чи етнічна ненависть або упередження мотивували дії».
У справі «Abdu v. Bulgaria», яка стосувалася побиття ромського хлопчика поліцейськими, ЄСПЛ зазначив у § 44: «Державні органи зобов’язані проводити ефективне та адекватне розслідування шляхом з’ясування того, чи були дискримінаційні мотиви».
Узагальнення практики ЄСПЛ
Принципи застосування заборони дискримінації за практикою ЄСПЛ ґрунтуються на структурованому тесті на дискримінацію, що включає встановлення порівнюваних ситуацій та захищеної ознаки, доведення різного ставлення та перевірку об’єктивного виправдання через легітимну мету та пропорційність. Встановлення захищеної ознаки або статусу є невід’ємною частиною першого елементу тесту, оскільки дискримінація завжди ґрунтується на певній характеристиці особи або групи. Концепція поглинання застосовується лише коли дискримінація не є фундаментальним аспектом справи. Українські суди повинні точно дотримуватися цих принципів, застосовуючи конкретні стандарти, вироблені практикою ЄСПЛ у відповідних справах.
Джерело: Юридичний вісник України
