Думка експерта
Законодавчий процес: вплив на чистоту кваліфікації кримінальних правопорушень
Здавалося б, яке відношення до кваліфікації кримінальних правопорушень має саме точна й вивірена позиція законодавця щодо прийняття того чи іншого закону? Законодавець прийняв закон і, будь ласка, правозастосовник, якщо не знаєш як діяти, то дій за законом. Проте якість закону часто густо заважає його ефективному застосуванню, адже не зовсім зрозумілими є як окремі його нормоположення, так і сам цей закон.
Читайте також: Притягнути до відповідальності суддів-колаборантів закликає ВРП
За прикладами далеко ходити не потрібно. Так, протягом останнього часу збільшилася кількість суспільно небезпечних посягань проти Української держави. З моменту вторгнення військ рф на територію нашої країни виникла реальна небезпека порушення суверенітету, недоторканності, територіальної цілісності, обороноздатності держави. В режимі реального часу під тимчасову окупацію потрапляють частини території України, відбуваються спроби утвердити там окупаційну владу, піддані значному руйнуванню оборонні об’єкти та об’єкти цивільної і критичної інфраструктури. В полі негативного впливу тимчасового окупаційного режиму вимушено перебуває частина українського населення. Законотворець прийняв відповідні законодавчі зміни щодо доповнення Розділу І Кримінального кодексу України новими складами кримінальних правопорушень, які передбачають відповідальність за «Колабораційну діяльність» (ст. 111-1) та «Пособництво державі-агресору» (ст. 111-2), а також за «Несанкціоноване поширення інформації про направлення, переміщення зброї, озброєння та бойових припасів в Україну, рух, переміщення або розміщення Збройних Сил України чи інших утворених відповідно до законів України військових формувань, вчинене в умовах воєнного або надзвичайного стану» (ст. 114-2). Крім того, внесені зміни до вже існуючих диспозицій статей, які передбачають відповідальність за державну зраду (ст. 111), диверсію (ст. 113). Та в даному разі нас цікавить саме склад кримінального правопорушення, передбаченого ст. 111-1 КК України.
Хоча варто зазначити, що на тлі актуалізації даної категорії злочинів Офіс Генерального прокурора постійно висвітлює статистику зареєстрованих кримінальних правопорушень проти основ національної безпеки України. Зокрема, з початку повномасштабного вторгнення рф станом на серпень 2022 року зареєстровано 12 724 злочини проти основ національної безпеки, з них 8 783 – «Посягання на територіальну цілісність і недоторканність України» (ст. 110 КК), 1 525 – «Державна зрада» (ст. 111 КК), 1800 – «Колабораційна діяльність» (ст. 111-1 КК), 113 – «Пособництво державі-агресору» (ст. 111-2 КК), 64 – «Диверсія» (ст. 113 КК), 439 – інші.
Читайте також: Адвокатам – медіаторам за програмою відновлення для неповнолітніх підозрюваних платитимуть як за безоплатну правову допомогу
За певної подібності діянь, нечіткості складів правопорушень, цілком очевидно може виникнути ситуація правової невизначеності, а для юристів помилки у правозастосуванні.
Загалом потрібно зазначити, що в системі правових норм немає чіткого визначення поняття «колабораційна діяльність». Введення нових складів правопорушень без належного опрацювання та аналізу, їх застосування у невизначеному стані несе загрозу подальшого хаосу в правозастосуванні, перенавантаження правоохоронної та судової систем і в кінцевому рахунку небезпекою розколу в суспільстві. Саме так було в часи Другої світової війни, коли цифри обвинувачених обчислювалися тисячами людей у Британії, Франції, Угорщині, Нідерландах. У нашому кримінальному законі чітко не визначений склад злочину, передбачений в ст. 111-1 КК України, деякі положення можна тлумачити двозначно, відсутні чіткі розмежування зі ст. 110, 111 КК України. Безумовно, є колаборанти, яких треба притягати до відповідальності, але не варто влаштовувати «полювання на відьом». Принаймні сьогодні є небезпека накладання певних ознак складу колабораційної діяльності, зокрема «публічні заклики громадянином України до підтримки рішень та/або дій держави-агресора, збройних формувань та/або окупаційної адміністрації держави-агресора, до співпраці з державою-агресором, збройними формуваннями та/або окупаційною адміністрацією держави-агресора, до невизнання поширення державного суверенітету України» можуть накладатися до складу «фінансування дій, вчинених з метою насильницької зміни чи повалення конституційного ладу або захоплення державної влади, зміни меж території або державного кордону України» чи «пособництво державі-агресору». Адже в усіх цих складах надто багато оціночних категорій. Небезпека останніх у теорії та практиці кримінального права та процесу є відомою. Тому хочеться вірити в швидке професійне зростання наших спецслужб та оволодіння ними не лише територією, але й прихильністю та повагою звільнених від ворога співгромадян.
Віктор КОВАЛЬСЬКИЙ
Джерело: Юридичний вісник України
