Зигзаги удачі нотаріальної долі

У червні Верховний Суд вирішив низку спорів між Міністерством юстиції України і нотаріусами. Не завжди Мін’юст у них опинявся в ролі переможця, а в тому випадку, коли фортуна ставала на його бік, рішення Касаційного адміністративного суду не дуже гармоніювало з попередніми його вердиктами, ухваленими за аналогічних обставин.

Підводні камені дискреційних повноважень

Перша справа, з якої почнемо — відносно проста. Причиною цього спору став наказ МЮУ від 22.02.2018 р., яким на державного нотаріуса Близнюківської державної нотаріальної контори Харківської області Вікторію Щербину було накладено стягнення у виді блокування доступу до державних реєстрів на строк шість місяців. Підставою для цього стали порушення законів і підзаконних актів, виявлених під час камеральної перевірки, проведеної працівниками міністерства за два тижні до того. Ці гріхи полягали в тому, що нотаріус перед тим, як вчинити реєстраційні дії по трьом десяткам заяв, не провела повну та всеосяжну перевірку відомостей, вказаних у цих заявах по всіх передбачених відомчими інструкціями базах даних.

Вікторія Щербина своєї вини не заперечувала, але наполягала на тому, що тяжкість покарання виявилася неспівмірною із тяжкістю проступку. Справа в тому, що ці порушення не вплинули на законність проведених реєстраційних дій і не завдали шкоди нічиїм інтересам. Простіше кажучи, від них нікому не стало ні холодно, ні тепло та й самі вони не варті були «виїденого яйця». Це, звичайно, не означає, що їх можна лишати безкарними, проте залишати через них на півроку без нотаріуса цілий Близнюківський район з його 20-тисячним населенням, де іншого нотаріуса немає, то вже занадто.

Взагалі ця ситуація наводить на думку про те, що вона була частиною давно налагодженої системи збору хабарів з нотаріусів: під час перевірок знаходили «гачки» й вимагали гроші за те, аби закрити на них очі. А до тих, хто не здогадувався заплатити, або прямо відмовлявся це робити, застосовували передбачені чинним законодавством санкції. Втім, наше завдання не переповідати плітки, які й досі ходять юридичним середовищем, а оцінити ситуацію згідно з профільним законом, який називається «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

У жовтні 2016 року його було доповнено статтею 37-1 — «Здійснення контролю у сфері державної реєстрації прав», якою, зокрема, передбачено п’ять видів заходів реагування на порушення, вчинені державними реєстраторами (до числа яких належать і нотаріуси): від направлення на обов’язкове підвищення кваліфікації до підготовки до Вищої кваліфікаційної комісії нотаріату (ВККН) при МЮУ подання про анулювання свідоцтва про право на зайняття нотаріальною діяльністю. Посередині між ними згадано й такий вид покарання, як тимчасове блокування доступу до Державного реєстру прав, який фактично означає тимчасове закриття нотаріальної контори. Бо чим іще займатися нотаріусу, якщо він не може вносити до реєстрів записів про укладені правочини.

Причому закон не встановлював часових рамок строку тимчасового блокування, лишаючи це на розсуд самого міністерства, але при цьому вимагав, аби застосування того чи іншого терміну — короткого чи тривалого — було належним чином вмотивовано. В даному ж випадку шестимісячний строк було встановлено навмання, без жодного обґрунтування, чому саме шість, а не три, два чи один місяць. МЮУ з цього приводу послався на свої дискреційні повноваження діяти в цьому коридорі можливостей як заманеться, але суди двох перших інстанцій вирішили інакше й задовольнили адміністративний позов В. Щербини про скасування спірного наказу. А Верховний Суд своєю постановою від 3 червня 2020 року залишив їхні рішення без змін. Тож цей випадок представляє собою наочний приклад того, що чим більше самостійності надає закон державному органу приймати те чи інше рішення, тим більше він покладає на нього обов’язків щодо його обґрунтування. Отже, ціна свободи — відповідальність.

Її величність — процедура…

Наступний випадок дещо складніший за своїми наслідками. Ця історія почалася з того, що в рамках виконання одного судового рішення відділ державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Черкаській області своєю постановою від 15.09.2016 р. наклав арешт на майно боржника і вніс до реєстру відомості про обтяження. Але вже в листопаді того ж року боржник дуже хитрим чином — шляхом укладення договору дарування з підставною особою вивів своє майно з-під арешту, а допоміг йому в цьому приватний нотаріус Шполянського районного нотаріального округу Черкаської області Василь Білоус, який усупереч забороні зареєстрував перехід права власності.

ГТУЮ не стало довго думати й звернулося до поліції, яка в травні 2018 р. порушила з цього приводу кримінальну справу за статтею 366 Кримінального кодексу України «Службове підроблення». Далі було звернення до Міністерства юстиції з пропозицією вжити до зазначеного нотаріуса заходи реагування по своїй лінії, оскільки регулювання нотаріальної діяльності, як відомо, належить до компетенції органів юстиції. Врешті-решт, звернення поліції потрапило на виконання тому ж самому ГТУЮ в Черкаській області.

Останнє провело перевірку й 19 грудня 2018 р. внесло до Вищої кваліфікаційної комісії нотаріату при Міністерстві юстиції України подання щодо анулювання позивачу свідоцтва про право на заняття нотаріальною діяльністю. Однак до самого анулювання діло не дійшло, оскільки 30 травня 2019 р. рішенням Черкаського окружного адміністративного суду було задоволено позов В. Білоуса й визнано протиправними дії ГТУЮ щодо проведення перевірки його нотаріальної діяльності в рамках реагування на звернення поліції. А 11 вересня того ж року постановою Шостого апеляційного адміністративного суду зазначене рішення було залишене без змін.

Офіційною причиною такого неочікуваного результату цієї багатообіцяючої «розбірки» стало порушення органом юстиції процедурних норм, передбачених Законом України «Про нотаріат», та одним підзаконним актом, затвердженим наказом МЮУ від 17 лютого 2014 року № 357/5, який має дуже довгу назву: Порядок проведення перевірки організації роботи державних нотаріальних контор, державних нотаріальних архівів, організації нотаріальної діяльності приватних нотаріусів, дотримання державними і приватними нотаріусами порядку вчинення нотаріальних дій та виконання правил нотаріального діловодства.

Як зазначив у своїй позовній заяві В. Білоус, Головне управління мало видати наказ про проведення перевірки, створити комісію з її проведення, а її результати оформити спеціальною довідкою. Натомість ГТУЮ лише витребувало в нього документи, спираючись на які й написало до ВККН оскаржуване ним подання. Суди вирішили, що це є достатньою підставою для задоволення позову. Врешті-решт, Конституцією передбачено, що державні органи мають діяти в межах закону і в спосіб, передбачений законом, тож усе те, що вони роблять не в той спосіб, який визначено процедурою, може бути потім визнано протиправним. Верховний Суд своєю постановою від 12 червня 2020 р. залишив їхні рішення без змін.

Суди вирішили обійти питання, яке до того вважали ключовим

Проте найбільш незрозумілі рішення судів усіх інстанцій, включаючи й Верховний Суд, були ухвалені у справі, пов’язаній з анулюванням свідоцтва про право на зайняття нотаріальною діяльністю одного приватного нотаріуса Вільнянського нотаріального округу Запорізької області. Його вина полягала в тому, що протягом десяти днів — з 18 по 28 серпня 2013 року він перебував за кордоном, а в цей час в Україні від його імені було вчинено 73 нотаріальні дії, пов’язані з набуттям спадщини, складанням заповіту, видачі довіреності на розпорядження майном, видачею свідоцтва про спадщину, посвідчення довіреності на розпорядження нерухомим майном, користування автомобілем тощо.

Як відомо, відповідно до вимог статті 41 Закону України «Про нотаріат», нотаріальні дії мають вчинятися в приміщенні, яке є робочим місцем приватного нотаріуса. В окремих випадках, коли громадянин не може з’явитися в контору, а також, коли того вимагають особливості посвідчуваної угоди, вони можуть бути вчинені й поза вказаним приміщенням. Але в будь-якому разі реальне місце вчинення нотаріальних дій має співпадати з місцем, зазначеним у документах, якими вони оформлені.

Отже, одне з двох: або нотаріус комусь передав ключ від сейфу, де зберігалися спеціальні нотаріальні бланки, печатку й засоби доступу до електронних реєстрів, або він вносив записи до реєстрів з-за кордону, а папери вже складав заднім числом. Як перше, так і друге — суворо заборонене вимогами закону, але нотаріус придумав третій варіант: він, мовляв, у вказаний період за кордон не їздив — у нього вкрали закордонний паспорт і хто ним у подальшому користувався, йому невідомо. Тобто Державна прикордонна служба, яка зафіксувала його виліт з Борисполя в Лондон 18 серпня 2013 р. і приліт з Лондона в Бориспіль 28 серпня, насправді зафіксувала виліт і приліт якоїсь іншої людини, яка протиправно скористалася його особистим документом. А сам він, буцімто, в цей період перебував у Запоріжжі й на законних підставах вчиняв нотаріальні дії.

Таке пояснення, відверто кажучи, не лізло ні в які ворота, оскільки інші державні органи зафіксували факт використання цього закордонного паспорта його законним власником уже після 2014 року. З огляду на це, Вища кваліфікаційна комісія нотаріату в липні 2017 року прийняла рішення про анулювання свідоцтва про право займатися нотаріальною діяльністю, а Міністерство юстиції оформило це рішення своїм наказом. Уже колишній нотаріус оскаржив такі дії до суду, але Запорізький ОАС і Дніпропетровський ААС відмовили в задоволенні його позову, а Верховний Суд своєю постановою від 3 червня 2020 р. залишив їхні рішення без змін.

А незрозумілість усіх цих вердиктів полягає в тому, що в жодному з них не висвітлено, кому саме та яку саме шкоду було завдано такими діями нотаріуса. Хто саме постраждав від того, що хтось від його імені вчиняв нотаріальні дії в Україні, або він сам грався з електронними реєстрами, перебуваючи за межами України. Адже саме наявність шкоди є ключовим моментом для дискваліфікації нотаріуса в світлі вимог статті 12 Закону України «Про нотаріат». Зовсім недавно наша газета (ЮВУ № 18 — 19 від 8 травня 2020 р. «Нотаріуси проти Мін’юсту») докладно розповідала про те, як суди безжально множили на нуль накази МЮУ про анулювання нотаріального свідоцтва, якщо представники відомства не наводили належних доказів завдання шкоди. Дані ж рішення явно дисонують з усталеною судовою практикою, що дає підстави припускати про наявність або якихось непублічних домовленостей, або прямого замовлення.

Костянтин ЮРЧЕНКО,
ЮВУ

Джерело: Юридичний вісник України

Поділитися

Твітнути