Елементарна непрофесійність чи «помилка» слідства?

Вісімнадцятого вересня прес-служба Головного управління Національної поліції в Київській області повідомила про затримання сімох членів злочинної організації, які обгрунтовано підозрюються у вчиненні щонайменше двох резонансних убивств. Проте вже наступного дня шестеро з них були звільнені з ув’язнення: четверо під цілодобовий домашній арешт, а двом взагалі не було обрано жодного запобіжного заходу, оскільки судді визнали непереконливими доводи слідчих і прокурорів щодо необхідності тримання цих людей під вартою. Таким чином, є підстави вважати, що в даному випадку поліція вдалася, образно кажучи, до приписок й окозамилювання, звичка до яких залишилася їй у спадок від старої міліції.

Два вбивства на території однієї області

Перше з указаних вище вбивств було вчинено три роки тому — 20 вересня 2016 року в селі Крушинка Васильківського району Київської області. Йогожертвою став 42-річний Павло Зможний — директор ТОВ «Капарол Україна», яке представляє собою щось на кшталт філії відомого німецького концерну, котрий займається виробництвом архітектурних фарб. Взагалі-то поліція не любить поширювати детальну інформацію про нерозкриті злочини, але про цю подію написали на своїх сторінках у соціальних мережахнизка депутатів різного рівня, які добре знали потерпілого як спонсора своїх політичних партій. Напевне, саме у зв’язку з цим довелося тоді міністру внутрішніх справ Арсену Авакову розповісти, що вбивство було пов’язане з професійною діяльністю загиблого, що йому до цього неодноразово погрожували, у зв’язку з чим, той навіть на ранкову пробіжку брав із собою травматичний пістолет, а для вчинення злочину зловмисники використали низку підставних автомобілів і рідкісну для нинішнього часу зброю моделі «Браунінг».

Друге вбивство сталося 10 січня вже цього року в селі Святопетрівське Києво-Святошинського району Київської області, коли на вулиці трьома ударами ножа в груди був убитий начальник відділу реклами Київського метрополітену Павло Миленький, але ця трагедія,на відміну від першої, не мала такого розголосу в засобах масової комунікації.

У поліцейському прес-релізі зазначалося, що в ході розслідування слідчим вдалося повністювстановити процес підготовки й виконання злочину, а потім знищення речових доказів. Під процесуальним керівництвом прокуратури, мовляв, був проведений 21 невідкладний обшук,внаслідок чого були зібрані беззаперечні докази причетності до вбивств сімох затриманих організаторів і виконавців, зокрема, вилучено зброю, боєприпаси й таке інше. Що ж стосується юридичної кваліфікації скоєного, то зловмисникам було повідомлено про підозру за статтями 255 і 115 Кримінального кодексу України, в яких ідеться про створення або участь у злочинній організації та навмисне вбивство за обтяжуючих обставин. Однак у текстах ідентичних для всіх повідомлень про підозру, які було проголошено в судовому засіданні, нічого не сказано про мотиви скоєння злочину, оскільки діями затриманих, мовляв, керувала невстановлена слідчими органами особа, котрій з якогось невідомого лиха знадобилося вбивати людей.

Однобокі доводи клопотання

Як виявилося в ході судових засідань, присвячених розглядуклопотань про обрання затриманим запобіжного заходу, докази їхньої причетності до вчиненняінкримінованих злочинів буди не такими вже й беззаперечними. Взагалі-то на такому процесуальному етапі, як вжиття заходів забезпечення, докази не зобов’язані бути настількивагомими, щоб забезпечити засудження, але вони мають бути достатніми для того, аби виправдати подальше розслідування або пред ’я влення обвинувачення.Що ж до тримання підозрюваного під вартою, то воно є винятковим видом запобіжного заходу і застосовується лише тоді, коли сторона обвинувачення доведе, що жоден з інших,більш м’яких, не зможе відвернути ризиків зведення нанівець зусиль правоохоронців.

Варто зазначити, що до числа таких ризиків останні віднесли ймовірні спроби переховуватися від правоохоронних органів, знищити, заховати або спотворити яку-небудь річ або документи, що мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного чи ще когось. Крім того, до числа подібних ризиків віднесено й загрози вчинення звільненим з-під варти підозрюваним іншого злочину або продовження вчинення того кримінального правопорушення, в якому він уже підозрюється чи обвинувачується. Отже, метою застосування запобіжного заходу є не карна функція, а забезпечувальна.

Звичайно, давати повну й об’єктивну оцінку діям поліції та прокуратури можна лише після набрання законної сили вироком по даній справі — обвинувальним чи виправдувальним,однак стверджувати, що надані слідством докази були недостатні, є підстави вже зараз, зокрема на прикладі обставин звільнення з-під варти одного з затриманих на прізвище К. Так, слідчим Києво-Святошинського відділу поліції була надана інформація про з’єднання абонентських номерів мобільного телефону підозрюваного, яка разом із тим зовсім не свідчила про те, що в день скоєння згаданих вище злочинів той перебував у Крушинці або Святопетрівському.

Також у матеріалах справи містилися дані про рух автомобіля «Крайслер», який, нібито, використовувався зловмисниками для вчинення згаданих вище злочинів, але при цьому не містилося жодних доказів того, що в цьому автомобілі перебував саме згаданий К. Крім того, протокол огляду предметів від 30.09.2019 року про рух автомобіля «Крайслер» є нечитабельним, на фото, які представлені в протоколі, не можна розпізнати державних номерних знаків на вказаних автомобілях, більше того, ідентифікувати марку автомобіля. Крім того, увазі суду пропонувався протокол пред’явлення особи для впізнання, в якому свідок — колишній власник того самого «Крайслера» упізнав у підозрюваному покупця даного автомобіля. Але ж зрозуміло, що сам факт його придбання ще не означає, що цей чоловік використовував його для вчинення злочинів, які йому інкримінують.

Варто зазначити й ще одну важливу обставину: суду був наданий протокол обшуку, що зовсім не стосується житлового приміщення, в якому проживав К. Разом із тим, на думку адвоката підозрюваного К., під час обшуків за місцем проживання двох інших підозрюваних працівниками поліції були підкинуті, а потім, нібито, «вилучені» й надані суду докази у вигляді підроблених технічних паспортів на транспортні засоби, які мали засвідчити причетність цих людей до вчинення вбивств.

Разом із тим, у доданих до клопотання матеріалів слідчим не було наведено жодного доказу, що К. якимсь чином може перешкоджати об’єктивному ходу розслідування, тобто впливати на учасників провадження — навпаки поведінка підозрюваного свідчила про його співпрацю зі слідством та й будь-яких погрозна адресу учасників кримінального провадження ним не висловлювалося. Зате стороною обвинувачення невиправдано був обійдений увагою той факт, що К. позитивно характеризується за місцем проживання, що він офіційно одружений, а його дружина вже 18 тижнів як вагітна, і крім того цей чоловік має на утриманні матір похилого віку.

Міжнародний досвід кримінальної судової практики

Слідчий суддя Києво-Святошинського районного суду Людмила Ковальчук в даній ситуації доволі критично оцінила доводи поліцейського слідства. Вона констатувалатой факт, що, на думку слідчого, ризик переховування К. від слідства та суду обгрунтовується тим, що той, усвідомлюючи невідворотність покарання буде намагатися уникнути кримінальної відповідальності за злочини, за які законом передбачене позбавлення волі від 10 до 15 років або взагалі довічне ув’язнення. Але при цьому наголосила, що, згідно практики Європейського суду з прав людини (далі — ЄСПЛ), ризик втечі підсудного не може бути встановлений лише на підставі суворості можливого вироку. Цей ризик має оцінюватися з урахуванням комплексу факторів, пов’язаних із характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейними зв’язками, а також усіма видами зв’язку з країною, в якій особа піддається кримінальному переслідуванню.

Суддя зауважила, що вирішуючи питання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, слід враховувати вимоги статті 5 Конвенції з прав людини і основоположних свобод, зокрема правову позицію ЄСПЛ у рішенні від 12 січня 2012 року у справі «Тодоров проти України», відповідно до якої для попереднього ув’язнення повинні бути винятково вагомі причини, при цьому тільки тяжкість вчиненого злочину, складність справи та серйозність обвинувачень не можуть вважатися достатніми причинами для тримання особи під вартою протягом тривалого строку.

А в іншому рішенні ЄСПЛ у справі «Адам’як проти Польщі» було, зокрема, зазначено, що лише правова кваліфікація вчиненого, надана стороною обвинувачення, є недостатньою причиною для застосування попереднього ув’язнення, і навіть наявність серйозних підозр щодо участі у вчиненні тяжкого правопорушення та перспективи ухвалення вироку, пов’язаного із суворою мірою покарання, самі по собі не можуть бути виправданням тривалого тримання під вартою.

Також тут доречно буде процитувати уривок з тексту ще одного рішення ЄСПЛ у справі «Мамедова проти Росії»: «Посилання на тяжкість обвинувачення, як на головний чинник при оцінці ймовірності того, що заявниця переховуватиметься від правосуддя, перешкоджатиме ходові розслідування або вчинятиме нові злочини, є недостатнім, хоча суворість покарання і є визначальним елементом при оцінці ризику переховування від правосуддя».

Враховуючи ці та інші обставини, суддя ухвалила в задоволенні клопотання слідчого поліції про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання підвартою відносно підозрюваного К. відмовити й застосувати до нього терміном на 60 діб цілодобовий домашній арешт за місцем його проживання з використанням засобів електронного контролю, тобто браслету.

Сподіваємось, що після чергового реформування Національної поліції та зміни її керівного складу, таких прикрих помилок слідства стане значно менше.

Костянтин ЮРЧЕНКО,
спеціально для ЮВУ

Джерело: Юридичний вісник України

Поділитися

Твітнути