Події
Деокупація мислення: як протистояти пропаганді в підручниках окупантів?
Шкільна історія як елемент виховання політичної лояльності російського населення, особливості російської псевдоісторичної пропаганди на тимчасово окупованих територіях України та погляд на історію, як поле битви стали предметом експертної дискусії, «Шкільний курс історії як інструмент ідеологічного контролю в росії. Виклики та наслідки для України».
Професор кафедри соціальної філософії, філософії освіти та освітньої політики Українського державного університету імені Михайла Драгоманова Сергій Терепищий згадав історика Марка Ферро, який аналізуючи історію Америки, Європи, Африки, інших частин світу, показав, наскільки маніпулятивним є підхід до підручників історії у всьому світі. Він запропонував вихід з цього шукати в історії своєї родини, сімейного альбому, з нагород своїх дідусів і бабусь, тому що насправді історія починається саме з історії родини.
«Ми живемо в суспільстві, яке вже не може опиратися на архітектуру. Архітектор живе у світі, де все стабільно, де є план до 2030-40 року, де все добре і можна креслення робити. Наразі ми живемо в світі, де лише тут і зараз має значення, де планування зводиться часто до одного тижня, одного дня, однієї години. Тому час архітекторів, тобто людей, які будують стіни, минув. Настав час понтифіків, які перекидають понтонні переправки від одного берега до іншого через цю темну воду нашого сьогодення. Покоління понтифіків — не соціальна категорія, це навіть не демографічне поняття, а невелика група людей, яка розуміє, що час архітекторів минув. В росії живуть архітектори, вони планують на десятиліття вперед, вони будують важкі стіни, в тому числі за рахунок історичних наративів. Вони видають підручники мільйонними тиражами, вони повністю закривають свій інтернет, медійний простір. Але, повірте, вони програють, тому що світ змінився. Наша задача — більше працювати із сенсами, з мисленням, з медіаграмотністю, готуватись до деокупації мислення. Підручники ми передрукуємо, звичайно, але покоління з 2014 року вже виросло в іншій реальності. І це велика педагогічна, філософська, і медійна проблема — яким чином потім деокупувати їхнє мислення. Мені здається, ключем тут може бути якраз оцей Марк Ферро», — підказав історик.
Окупаційні адміністрації будують повний цикл ідеологічної обробки молодших поколінь. До такого висновку дійшов старший аналітик Центру стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки Максим Віхров. «На відміну від пенсіонерів, молодь для них це передусім військовий і демографічний ресурс. Якщо подивитися на все, що там відбувається, а це виставки, концерти, якісь там заходи, лекції і так далі, то по темах, десь 40% — це про так звану Велику Отєчественну Війну, ще 40% — так чи інакше дотичні до теми так званої СВО, ну і 20% — це придаток культури, релігії, скажімо так, гуманітарка. І що ми бачимо? Ми бачимо повний такий виробничий цикл ідеологічної обробки. Якщо дитина не за ідеологізується на уроці історії, наприклад, вона цілком ймовірно може за ідеологізуватися на якихось там екскурсіях, в якихось там парамілітарних впливах. І це створює величезну проблему, тому що росія мілітаризує тих українських людей, які опинилися під її владою», — зазначив експерт.
Головна редакторка сайту «Маріуполь 0629» Анна Мурликіна мала можливість порівняти два підручники для 11-го класу, написані без мединського і з мединським, і побачила дуже суттєві зміни саме у викладанні фактів. Навіть якщо факти, які викладаються в підручниках, залишаються такими самими, як і в попередні роки, більш старих версій підручників, то трактування цих фактів, воно фактично перестає бути академічним.
«Це просто програма кісєльова, соловйова, майже точний переклад деяких висловлювань диктатора путіна щодо кордонів російської федерації. Основний наратив, який транслюється щоденно у школах і не тільки на уроках історії, а практично на кожному предметі, неважливо, це фізика, математика або мистецтво — України не існує», — розповіла журналістка.
Доцент кафедри історії та археології Луганського національного університету імені Тараса Шевченка Єгор Брайлян вважає, що Україні теж треба вести боротьбу на цьому фронті, і для того потрібні свої методологи, історики, і напрацювання, які вплинуть на шкільного освіту в Україні.
«Те, що ми маємо краще вивчати історію росії — питання давно перезріле. Нам казали: навіщо нам та росія? Я пам’ятаю, що на історичному факультеті Київського університету імені Шевченка у 2016 році було об’єднано кафедру історії росії та історії слов’ян. Тепер це кафедра історії Центральної та Східної Європи. А зараз ми пожинаємо всі ці плоди. Я думаю, що лише в такий спосіб ми зможемо виграти цю війну, тому що ця війна не за території, вона за свідомість. Росія обернена в минуле, а ми обернені в майбутнє, і гуманітарна політика має бути в центрі наших досліджень», — сказав він.
Модератор дискусії, керівник Групи аналізу гібридних загроз Українського кризового медіацентру Володимир Солов’ян погодився з тим, що варто розвивати свій академічний напрямок дослідження росії на рівні вищого навчальних закладів і аналітичних центрів, однак, водночас важливо і уникнути ідеологізації цього напрямку.
«Варто дійсно системно враховувати необхідність таких студій, і я думаю, що на майбутнє це буде однією з таких перспективних ланок в рамках не лише освіти, а загалом української гуманітаристики і роботи, в тому числі спецслужб та інших державних інституцій у сфері безпеки та зовнішніх відносин. Це має бути певна синергія між різними ланками української держави. Потрібно готуватися постійно відстежувати ті тенденції, які відбуваються в росії, тому що там може десятиліттями бути такий застій, а потім, як це вже неодноразово відбувалося в російській історії, буквально за декілька тижнів злам і тоді ми не знаємо, світ не готовий до тих подій. Саме ця неготовність в 1991 році з боку країн Заходу, Сполучених Штатів Америки, призвела до тих стратегічних помилок, які як наслідок дали можливість формування фашистського режиму в кремлі», — відмітив Володимир Солов’ян.
Джерело: Юридичний вісник України
