Події
Конституційна єдність основних засад установчої влади Українського народу: духовність, людяність, милосердя, справедливість, професіоналізм
Не так давно в Київському університеті права НАН України в рамках програми заходів вищого навчального закладу до Дня Конституції України відбувся круглий стіл на тему: «Конституційна модернізація в умовах євроінтеграційних змін», ініційований та успішно проведений Раїсою Перелигіною, завідувачкою аспірантури, професоркою КУП НАНУ.
Петро Біленчук
професор Національного авіаційного університету
Микола Малій
директор правничої компанії ТОВ «АЮР-КОНСАЛТИНГ»
Раїса Перелигіна
кандидат юридичних наук, доцент, професор кафедри кримінального права та процесу Київського університету права НАН України
На шляху до євроінтеграційних змін
Цікавим та плідним стало наукове обговорення гостями й доповідачами круглого столу щодо неймовірного зростання в українському соціумі інтересу до Конституції України, як і питань імплементації Цілей сталого розвитку Організації Об’єднаних Націй, визначення місця і ролі соціальних інституцій у процесах державотворення, консолідації українського суспільства й держави у справі розбудови нашої країни як європейської держави, привернення уваги громад до питань захисту прав, свобод та обов’язків людини і громадянина. У круглому столі також взяли участь і виступили аспіранти-практики, які приємно вразили глибиною наукового пізнання конституційних процесів в Україні як в історичному аспекті, так і в сьогоднішніх реаліях. У результаті все це переросло в надзвичайно цікаву та плідну наукову дискусію, в якій взяли участь студенти, з якими було цікаво подискутувати з такими відомими науковцями, як Петро Біленчук, кандидат юридичних наук, доцент, професор Європейської академії прав людини; Раїса Перелигіна, кандидат юридичних наук, доцент, професор кафедри кримінального права та процесу Київського університету права НАН України; Ірина Толкачова та її колеги – кандидат юридичних наук, доцент кафедри міжнародного права та галузевих правових дисциплін КУП НАНУ; Олександр Бригінець – доктор юридичних наук, професор кафедри міжнародного права та галузевих правових дисциплін; Катерина Кармазіна – кандидат юридичних наук, доцент кафедри міжнародного права та галузевих правових дисциплін; Оксана Мельниченко – к.ю.н., доцент, доцент кафедри міжнародного права та галузевих правових дисциплін; Микола Малій, випускник аспірантури КУП НАНУ, доктор філософії та багато інших науковців.
Читайте також: Григорій Усик: «Запит на справедливість є пріоритетним у нашому суспільстві»
Найкращих аспірантів було нагороджено грамотами до Дня Конституції України, а також за активну участь у громадському житті університету, старанність, наполегливість та відмінні успіхи у навчанні. За результатами круглого столу буде видано збірник матеріалів.
А тепер розглянемо деякі авторські міркування, роздуми та рекомендації щодо організації проведення конституційної модернізації установчої влади Українського народу в умовах євроінтеграційних прагнень.
Верховенство, самостійність, повнота і
неподільність влади Українського народу
Шістнадцятого липня 1990 року Верховна Рада України прийняла історичної ваги документ – Декларацію про державний суверенітет України (далі – Декларація), в якому проголосила верховенство, самостійність, повноту і неподільність влади Українського народу в межах території України та незалежність і рівноправність у зовнішніх відносинах. Через рік, 24 серпня 1991 р., реалізуючи положення вказаної Декларації й виходячи з права на самовизначення, ВРУ проголосила Акт про незалежність України. Територія її була оголошена неподільною і недоторканою. Тут мають чинність виключно Конституція України і закони України. А 1 грудня цього ж року відбувся всеукраїнський референдум, який підтвердив історичний вибір Українського народу з результатом у понад 90 відсотків голосів (Конституція України. Київ, 1996, Біленчук П. Д.).
А це значить, як справедливо зазначає С. Головатий, що в «основоположному законі України» конституція постає як суспільний договір членів української спільноти (а не як «основний закон держави») стосовно основоположних засад організації та функціонування державної влади обмеженого характеру, за мету для якої членами української спільноти встановлено обов’язок влади не тільки гарантувати, а й реально на практиці забезпечувати, реалізовувати в повсякденній державотворчій діяльності її невід’ємні (невідчужувані) природні права та основоположні свободи (Антологія лібералізму: політико-правничі вчення та верховенство права / Упор.: С. Головатий, М. Козюбра, О. Сироїд; відпов. ред. С. Головатий; наук. ред. С. Головатий, О. Сироїд, О. Волкова, А. Черевко; вступ. сл. С. Головатий. – К.: Книги для бізнесу, 2008. С. 8.).
Конституціоналізм і верховенство права, сформовані в
європейській традиції на основі вчення про природнє право
Виходячи з даних позицій, конституціоналізм як явище – це результат втілення органами законодавчої, виконавчої, судової влади та місцевого самоврядування в реальному житті ідей, згідно з якими жодна гілка державної влади не є вільною від обмежень. Очевидно, що така ідея, своєю чергою, наслідок реалізації на практиці ідеї верховенства права, яка вже сама собою є набутком правового вчення про природнє право. Причому тут важливо акцентувати особливу увагу ще й на тому, що однією з визначальних рис верховенства права є те, що саме з ним традиційно пов’язується Конституція України як явище, яке фактично вибудовує «головні засади діяльності установчої влади народу». А це значить, що необхідно всім українським правникам нарешті усвідомлено зрозуміти й визнати, що конституціоналізм у рамках Європейської традиції права (а, відтак, і науки) постав на основі вчення про природнє право.
Тому однією з характерних рис модернізації конституціоналізму виступає те, що навіть законодавчу владу держави (а, відповідно, й виконавчу та судову) обмежено певними принципами (приписами) Конституції України. В цьому випадку Конституція дає відповідь на запитання, у який спосіб влада держави має бути законно обмежена навіть за тієї особливої умови, що головний закон держави (основоположний закон установчої влади народу) є її власним продуктом (Антологія лібералізму: політико-правничі вчення та верховенство права: Там само.
Таким чином, згідно положень «головного закону», закріпленого в 1996 році Верховною Радою України, тепер наш народ більше відомий світові як Український народ, а держава, яка після багатовікового поневолення з початку грудня 1991 р. на основі всеукраїнського референдуму стала правовою, суверенною, демократичною, соціальною і незалежною, відома як Республіка Україна. Очевидно, що утворення самостійної держави вимагає конституційної модернізації в умовах євроінтеграційних змін з метою суттєвого перегляду змісту, структури й системи правової освіти, правничої науки та практики, формування її нової концепції розвитку відповідно до норм міжнародного права людини.
Права людини – наріжний камінь конституційної модернізації
Конституційна модернізація в умовах євроінтеграційних змін та докорінна перебудова економічного механізму країни, права власності, робота з перегляду чинного законодавства, прийняття нових законів та інші соціально-правові й інноваційно-економічні процеси, які відбуваються сьогодні як в Україні, так і в цілому світі, вимагають особливої уваги до питань правового статусу людини, захисту її конституційних прав та законних інтересів в сучасних умовах розвитку електронної цивілізації. Відтак, очевидно, що на сьогодні потребують конституційної модернізації положення щодо формування конституційного механізму забезпечення правового статусу людини і громадянина відповідно до норм чинного міжнародного й вітчизняного законодавства. Особливо актуальним є питання, які посідають в конституційному праві України центральне (основоположне) місце, зокрема, інститут правового статусу людини і громадянина. Обумовлено це тим, що даний інститут відображає найбільш суттєві, вихідні, головні, основоположні, наріжні, державницькі, конституційні начала, що визначають правове становище людини щодо безпосереднього установчого володарювання відповідно до ст. 5 Конституції України. Очевидно, що потребують розвитку засади щодо безпосередньої діяльності установчої влади Українського народу, а також реальні механізми партнерства, співробітництва та взаємодії між людиною і державою (Німченко В. Правовий статус особи за Конституцією України//Вісник Конституції Суду України. К., 1998, № (5). С. 35-45.). Тому невипадково конституційному закріпленню правового статусу людини присвячено майже третину всіх статей Конституції України (1996 р.). Відомо, що вагоме конституційне закріплення цей інститут одержав в статтях 3, 4, 5, 8, 11, 12, 13, 14, 15, 19 та розділі II Конституції України «Права, свободи та обов’язки людини і громадянина», норми якого розвивають одну з найважливіших/основоположних засад гарантування безпосередньої установчої влади Українського народу, яка проголошена в статті третій і п’ятій Конституції України. Згідно ст. 3 Основного Закону «людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю». А ст. 5 Конституції чітко констатує, по-перше, що «носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ». По-друге, законодавець в основоположному акті нашої країни чітко вказує, що «народ здійснює владу безпосередньо» і несе за це відповідальність, оскільки «право визначати і змінювати конституційний лад в Україні належить виключно народові і не може бути узурповане державою, її органами або посадовими особами. Ніхто не може узурпувати державну владу» (Конституція України. Київ, 1996.). Тому саме правовий статус людини, її права і свободи та їх конституційні гарантії визначають сутність, зміст і спрямованість діяльності органів законодавчої, виконавчої і судової влади та місцевого самоврядування суверенної, правової, демократичної, соціальної української держави.
Читайте також: Маніфест на захист Конституції України
Згідно положень чинної Конституції України (1996 р.) захист прав людини, утвердження й забезпечення її прав і свобод, відповідальність перед людиною за свою діяльність є головним обов’язком всіх органів влади держави, є її пріоритетною доктринальною політикою і стратегією. При тому слід зазначити, що норми Конституції України, є установчими нормами прямої дії, які регулюють конституційно-правові засади правового статусу людини і громадянина, оскільки займають головне, центральне, наріжне, основоположне, пріоритетне місце в гуманітарній, інформаційній, державницькій стратегії і тактиці та мистецтві розбудови української держави.
Очевидно, що найвищою цінністю, науковою філософською основою цього інституту є вчення про волю і свободу як природний стан людини. Ще на зорі утворення громадянського суспільства в ряді передових країн світу закладалися підвалини філософського державницького розуміння сутності буття людини, прагнення її до волі і свободи.
Тому вже в Декларації незалежності США (1776 р.) проголошуються доктринальні засади волі і свободи людини і громадянина. Надзвичайно важливо те, що в цьому головному (основоположному) документі США чітко визначені такі наріжні доктринальні, засадничі світоглядно-філософські положення, як: «Ми вважаємо очевидним такі істини: всі люди народжені рівними і всі вони обдаровані своїм Творцем деякими невід’ємними правами, до яких належать: життя, свобода і прагнення до щастя. Для забезпечення цих прав створені серед людей уряди, які одержують свою справедливу владу за згодою тих, ким управляють» (Біленчук П. Д., Малій М. І. Міжнародно-правові і конституційні засади реалізації прав і свобод людини в Україні як контекст для розвитку кримінальної юстиції. Проблеми підвищення ефективності кримінальної юстиції України: колективна монографія. К.: Видавництво Ліра-К, 2021. С. 509–517.).
Аналогічна позиція щодо розуміння сутності волі і свободи, власності та безпеки закріплена в Декларації прав людини і громадянина Франції (1798 р.). У ній, зокрема, зазначено:
«1. Люди народжуються й залишаються вільними і рівними в правах.
2. Метою кожного державного союзу є забезпечення природних і невід’ємних прав людини. Ними є свобода, власність, безпека та опір пригніченню».
У сучасній Конституції Франції суттєво поглиблюються й розвиваються ідеї розуміння волі і свободи, які були закладені ще на зорі формування французької державності. Зокрема, в преамбулі чинної Конституції Франції зазначено, що «французький народ урочисто проголошує свою прихильність правам людини і принципам національного суверенітету так, як вони були визначені Декларацією 1798 р., підтверджені та доповнені преамбулою Конституції Франції 1946 р.»
Отже, цивілізаційна асиметрична теорія і практика світоглядної державницької пріоритетності та чітко вибудованої стратегії стосовно захисту конституційних прав людини в провідних країнах світу свідчить і доказує те, що в тих країнах, де закладений надійний міцний фундамент розвитку сучасної цивілізації на засадах поваги до людини, до її природнього права, до верховенства права, його духовності, людяності, чесності і справедливості, де утвердився суспільний устрій на принципах волі, свободи і поваги до громадянського суспільства, там панує щастя, радість, порядок, заможність, багатство, добробут, спокій, воля, зиск, там реально досягнуті великі здобутки й надбання в культурній, науково-технічній, економічній сфері та сфері соціально-правового захисту населення.
Ці світоглядно-філософські та соціально-правові принципи закладені й у вітчизняному конституційному праві, в чинній Конституції (1996 р.) нашої держави України. Так, у Розділі ІІ «Права, свободи та обов’язки людини і громадянина» чітко й однозначно зазначено, що «Усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах. Права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними». Більш детально ці основоположні положення розкриваються в ст. 23 Конституції, де вказується, що «Кожна людина має право на вільний розвиток своєї особистості, якщо при цьому не порушуються права і свободи інших людей, та має обов’язки перед суспільством, в якому забезпечується вільний і всебічний розвиток її особистості».
Усе це закладає міцний і дієвий світоглядний фундамент, а також основні правові засади взаємовідносин людини й держави. Відповідно, розбудова української державності, процес демократизації суспільства органічно пов’язані з розвитком прав і свобод громадян України, посилення їх конституційних гарантій.
Вихідною методологічною передумовою розгляду питань конституційного забезпечення природніх прав і свобод людини, взаємовідносин особи й держави є те, що особа – це природня суспільна якість людини, сукупність тих її рис, ознак, характеристик, які обумовлені цивілізаційним розвитком суспільства. Очевидно, що людина – це лише найвища щаблина цивілізаційного розвитку живих організмів на землі, але й, у першу чергу, найвища соціальна цінність, потужна духовна істота, високообдарована творча особистість, надзвичайно важливий суб’єкт суспільно-історичної діяльності в галузях освіти, культури, науки і практики. Таким чином, головними світоглядними конституційними засадами модернізації установчої влади Українського народу в умовах євроінтеграційних змін є духовність, милосердя, людяність, чесність, справедливість, професіоналізм та інноваційність з метою перемоги добра над злом.
Пріоритетні напрями конституційної модернізації
в умовах євроінтеграційних прагнень
Усе вищесказане дає змогу зробити наступні висновки, пропозиції і рекомендації:
Головними світоглядними принципами конституційної модернізації установчої влади Українського народу в умовах євроінтеграційних і світових змін є щастя, радість, здоров’я (довголіття), духовність, милосердя, чесність, справедливість, заможність, багатство, інноваційність, професіоналізм і зиск.
Територія України була, є й завжди буде вільною, неподільною та недоторканою. Уся повнота влади в Україні належить Українському народу на засадах самостійності і неподільності в межах території країни.
В Україні вся законодавча, виконавча і судова діяльність базується на засадах звичаєвого права, верховенства права та законності.
Уся діяльність у зовнішніх відносинах формується на засадах незалежності і рівноправності.
Конституція України – це головний закон української держави.
Президент України і всі державні відомства, установи (законодавчої, виконавчої, судової влади), органи місцевого самоврядування зобов’язані не тільки гарантувати, але й щоденно на практиці забезпечувати, реалізувати в своїй державотворчій діяльності невід’ємні (невідчужувані) природні права та основоположні свободи Українського народу (української спільноти, української громади).
Верховенство права фактично вибудовує в Україні головні засади механізму діяльності установчої влади Українського народу.
Конституціоналізм – це результат втілення в реальному житті Українського народу ідеї, згідно з якою жодна гілка державної влади, управління чи місцевого самоврядування не є вільною від обмежень.
Конституційна модернізація в рамках європейської інтеграції права базується на основних засадах конституціоналізму (фундаментальних цінностях демократії, обгрунтування необхідності встановлення конституційного ладу, формування устрою держави тощо), який фактично настав на основі вчення про природне право.
Характерною рисою модернізації конституціоналізму в Україні є те, що Український народ обмежує законодавчу, виконавчу і судову владу певними принципами (приписами) в Конституції.
Головний закон влади Українського народу – Конституція України, яка є її власним творчим правничим державотворчим актом керування державою.
Конституційна модернізація в умовах євроінтеграційних змін вимагає особливої уваги до питань правового статусу людини, захисту її конституційних прав та законних інтересів у сучасних умовах формування й розвитку електронної цивілізації.
При здійсненні конституційної модернізації в умовах євроінтеграційних змін слід пам’ятати положення Конституції: по-перше, про те, що носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є Український народ; по-друге, народ здійснює владу безпосередньо й несе за це відповідальність, оскільки право визначати і змінювати конституційний лад в країні належить виключно Українському народу і не може бути узурповане державою, її органами або посадовими особами, а це значить, що в Україні ніхто не може узурпувати державну владу; по-третє, «Людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави.» (ст. 3 Конституції) та «Україна є республікою. Носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування. Право визначати і змінювати конституційний лад в Україні належить виключно народові і не може бути узурповане державою, її органами або посадовими особами. Ніхто не може узурпувати державну владу» (ст. 5 Конституції).
Людина – це вершина Божої майстерності, найвища щаблина цивілізаційного розвитку на Землі, але, в першу чергу, це ще й потужна духовна істота, найвища соціально-правова цінність, високообдарована творча особистість, яка потребує надійного конституційного захисту її прав та інтересів як у наземному, повітряному, так і космічному просторі.
Джерело: Юридичний вісник України
