Судова практика
Бажання дитини проживати із одним з батьків не має бути вирішальним для суду, якщо це не сприяє захисту прав та інтересів дитини
9 листопада 2020 р. Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 487/7241/18 відмовив у задоволенні касаційної скарги батька на рішення суду, яким визначено місце проживання малолітньої дитини разом з матір’ю.
Чоловік звернувся з позовом до колишньої дружини про визначення місця проживання їхньої малолітньої дитини.
Свої вимоги мотивував тим, що після розлучення сторони не можуть дійти згоди щодо місця проживання дитини, а подальше проживання сина разом з ним найбільш повно буде відповідати інтересам дитини.
Мати подала зустрічний позов, в якому просила визначити місце проживання сина разом з нею, зазначала, що має можливість забезпечити належні умови виховання та розвитку своєму синові, який здебільшого сам бажає проживати з нею.
Рішенням суду першої інстанції у задоволенні первісного та зустрічного позовів відмовлено у зв’язку з тим, що визначення місця проживання дитини з одним із батьків не відповідатиме інтересам дитини.
Постановою апеляційного суду рішення скасовано, зустрічний позов задоволено і визначено місце проживання малолітньої дитини разом з матір’ю, оскільки вона створила більш сприятливі умови для проживання дитини, її гармонійного психологічного розвитку, і це не мало вплинути на реалізацію батьком своїх прав щодо його участі у вихованні сина.
У касаційній скарзі батько зазначав, що судом апеляційної інстанції не враховано думку дитини щодо її бажання проживати разом з батьком.
Верховний Суд вказав, що відповідно до ч. 1 ст. 161 СК України якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.
У цій справі апеляційний суд за результатами психологічних досліджень та спостережень під час психокорекційної роботи психолога з дитиною, встановивши однакову прихильність дитини до обох батьків, з урахуванням обставин справи, віку дитини, з метою забезпечення її прав та інтересів, дійшов обґрунтованого висновку про те, що місце проживання малолітньої дитини має бути визначено разом із матір’ю.
Батько дитини, який безсумнівно відіграє важливу роль у її житті та розвитку, має право та обов’язок піклуватися про здоров’я дитини, її розвиток, незалежно від того, з ким дитина буде проживати.
Визначаючи місце проживання дитини з матір’ю, розуміючи, що спір стосується вкрай чутливої сфери правовідносин, а дитина потребує уваги, підтримки і любові обох батьків, суд апеляційної інстанції при вирішенні спору надав першочергове значення саме найкращим інтересам дитини.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 171 СК України дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім`ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім`ї. Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання та місця проживання.
Разом з тим, згода дитини на проживання із одним з батьків не повинна бути абсолютною для суду, якщо така згода не буде відповідати інтересам дитини та сприяти захисту її прав.
Доводи касаційної скарги про неврахування судом апеляційної інстанції думки дитини щодо її бажання проживати разом з батьком Верховний Суд визнав непереконливими з огляду на малолітній вік дитини, тривалий час проживання з батьком та конфлікт між батьками щодо визначення місця її проживання.
Підготував Леонід Лазебний
