Судова практика
Боржник не звільняється від зобов’язання по штрафних санкціях і після вирішення судом питання про стягнення основного боргу
Верховний Суд визнав, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
7 лютого 2018 р. Верховний Суд своєю постановою № 910/11249/17 скасував рішення суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду щодо солідарного стягнення з Відповідачів матеріальної відповідальності до якої входять курсова різниця; 3% річних, які нараховані на суму курсової різниці; інфляційні втрати, які нараховані на борг; 3% річних, які нараховані на борг.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що між позивачем, та відповідачем -2, було укладено договір поставки за умовами якого розрахунки за поставлений товар здійснюються у гривнях за курсом НБУ до долара США. Внаслідок неналежного виконання умов договору поставки, за відповідачем-2 утворилась заборгованість, яка була стягнута за рішенням суду. Оскільки фактичне виконання вказаного рішення суду здійснено з затримкою, позивач просив стягнути з відповідачів додаткову суму. Вимоги до відповідача-1 обґрунтовані договором про надання гарантії, за яким останній зобов’язався гарантувати перед позивачем виконання відповідачем-2 своїх зобов’язань.
Пізніше позивач подав заяву про уточнення позовних вимог, в якій просив стягнути з відповідача -1 суму гарантії, а решту заявлених до стягнення сум просив стягнути з відповідача-2. Судом першої інстанції було відмовлено в прийняті цієї заяви.
Рішенням Господарського суду первісний позов задоволено частково. Стягнуто з відповідача-2 на користь позивача 3% річних, а також витрати зі сплати судового збору. В іншій частині позову відмовлено. У задоволенні позову до відповідача-1, відмовлено. Постановою апеляційного господарського суду рішення залишено без змін.
Дослідивши матеріали справи, Верховний Суд зробив висновок, що норма ст. 625 ЦК України, не обмежує права кредитора звернутися до суду за захистом свого права, якщо грошове зобов’язання не виконується й після вирішення судом питання про стягнення основного боргу. Оскільки чинне законодавство не пов’язує припинення зобов’язання з постановленням судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов’язань боржника та не виключає його відповідальності за порушення строків розрахунків.
Окрім цього, Верховний Суд вирішив, що судами позовні вимоги щодо відповідача-1 не розглянуті по суті, оскільки рішення про відмову у позові до нього прийнято протиправно.
Виходячи з цього, Верховий Суд постановив, рішення господарського суду та постанову апеляційного господарського суду скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції в іншому складі суду.
You must be logged in to post a comment Login