Судова практика
Будь-який правочин боржника, у якого настає строк погашення заборгованості, що загрожує йому втратою платоспроможності, набуває ознак фраудаторного
8 березня 2023 р. Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 127/13995/21 залишив без задоволення касаційну скаргу сина позичальника, який подарував йому свою квартиру.
Позикодавець звернувся до суду із позовом до позичальника та його сина, третя особа – державний нотаріус, про визнання правочину недійсним та про скасування рішення про державну реєстрацію, посилаючись на те, що договір дарування, за яким відповідач подарував квартиру своєму сину, вчинено лише з метою приховання належного боржнику нерухомого майна з метою ухилення від виконання грошового зобов’язання за договором позики.
Заочним рішенням міського суду, залишеним без змін постановою апеляційного суду, позов задоволено з тих мотивів, що оспорюваний договір дарування є фіктивним, оскільки дії сторін під час його укладання були направлені не на реальне настання правових наслідків, обумовлених договором дарування, а на фіктивний перехід права власності на спірну квартири від відповідача до його сина. Після укладення договору дарування відповідач залишився зареєстрованим та продовжував фактично проживати у відчуженій квартирі.
Читайте також: Фіктивний та фраудаторний (на шкоду кредиторам) правочин
Крім того, суди встановили наявність умислу на укладення договору дарування майна між близькими родичами з метою приховання цього майна від виконання в майбутньому за його рахунок грошових зобов’язань за договором позики.
Розглянувши касаційну скаргу обдарованого сина позичальника, Верховний Суд вказав, що основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) іншого учасника або третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов’язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.
Укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням ч. 1 та 5 ст. 203 ЦК України, що за правилами ст. 215 ЦК України є підставою для визнання його недійсним відповідно до ст. 234 ЦК України.
За висновком Верховного Суду, сукупність обставин справи доводить, що відповідач діяв недобросовісно, зловживаючи своїми цивільними правами на шкоду правам інших осіб, оскільки відчуження належного йому майна відбулося з метою уникнення звернення стягнення кредитором на його майно як боржника.
Такого роду фраудаторні правочини (правочини, що вчинені боржником на шкоду кредиторам) в законодавстві України регулюються тільки в певних сферах (зокрема: у банкрутстві (ст. 20 Закону України від 14 травня 1992 р. № 2343-XII «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»); при неплатоспроможності банків (ст. 38 Закону України від 23 лютого 2012 р. № 4452-VI «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»; у виконавчому провадженні (ч. 4 ст. 9 Закону України від 2 червня 2016 р. № 1404-VIII «Про виконавче провадження»).
Читайте також: Як повернути майно, якщо боржник раптово позбувся всього?
Водночас, за висновками Верховного Суду, будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов’язання із погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину.
При цьому та обставина, що правочин із третьою особою, за яким боржник відчужив майно, реально виконаний, не виключає тієї обставини, що він направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника та, відповідно, може бути визнаний недійсним на підставі загальних засад цивільного законодавства.
Читайте також: Видача довіреності не може бути фраудаторним правочином
Верховний Суд врахував, що відповідач подарував спірну квартиру на користь свого сина, тобто спірне майно залишилось у сім’ї боржника, однак не у власності останнього, що також свідчить про недобросовісну поведінку відповідача та намагання уникнути відповідальності за рахунок спірного майна.
Доводи касаційної скарги про те, що позивач не надав суду доказів відсутності у боржника іншого нерухомого майна (грошових коштів), на яке можливо звернути стягнення в рахунок погашення боргу, та що суди не перевірили чи перестав боржник бути платоспроможним у зв’язку з укладенням оспорюваного позивачем правочину не можуть бути підставою для скасування судових рішень, оскільки у цьому випадку обов’язок з доказування наявності іншого майна, на яке можливо звернути стягнення в рахунок погашення боргу, покладається саме на боржника, тобто на відповідача. Однак відповідач не подав до суду першої інстанції жодних доказів наявності у нього доходів, а також іншого рухомого та нерухомого майна, на які можна звернути стягнення для примусового виконання рішення суду, яке залишається невиконаним, що не заперечувалося відповідачем.
Під час розгляду справи Верховний Суд врахував правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 3 липня 2019 р. у справі № 369/11268/16-ц.
Підготував Леонід Лазебний
