Судова практика
Частка в праві спільної часткової власності не стосується конкретної частки спадкового майна
16 вересня 2020 р. Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 344/5437/17 скасував постанову апеляційного суду, який вийшов за межі позовних вимог.
Спадкоємець звернувся з позовом до дочки спадкодавця про визнання права власності на спадкове майно за заповітом.
Позивач зазначив, що є сином спадкодавця, якому належала 71/100 ідеальної частки будинку з господарськими спорудами. Заповіт складений на користь позивача, проте йому відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину у зв’язку з відсутністю оригіналу правовстановлюючого документа на спадкове майно.
Заочним рішенням міського суду позов задоволено.
Постановою апеляційного суду рішення суду першої інстанції скасовано, позов задоволено частково, визнано право власності на 41/100 будинку з господарськими спорудами, за відповідачкою – право власності на 59/100 будинковолодіння.
У касаційній скарзі позивач зазначав, що всупереч нормам ст.ст. 13, 264, 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції: визнав за ним на право на 41/100 домоволодіння і визначив йому конкретні частини домоволодіння, хоча позивач цього не просив, тобто суд апеляційної інстанції вийшов за межі позовних вимог, ще й визнав за відповідачкою 59/100 домоволодіння, визначивши їй конкретні частини домоволодіння, хоча такої позовної вимоги взагалі не заявлялося.
Верховний Суд вказав, що апеляційний суд встановив, що за згодою співвласників житлового будинку було проведено перерозподіл ідеальних часток спірного будинку. За спадкодавцем зареєстровано право власності на цей будинок, який подарував дочці 29/100 частин будинку з відповідною частиною господарських будівель.
Також суд встановив, що було дозволено увести до складу будинковолодіння літню кухню та переобладнати частину горища під житлове приміщення. Зазначене переобладнання горища (мезоніну) у житлові кімнати здійснювалось відповідачкою за згодою іншого співвласника – спадкодавця. За наслідками такого переобладнання змінились характеристики будинковолодіння, збільшилась житлова площа, в результаті чого проведено технічну інвентаризацію та за згодою співвласників здійснено новий розрахунок часток у будинковолодінні, згідно з яким частка спадкодавця становила 41/100 частини, а відповідачки – 59/100 частин відповідно.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд вважав, що за позивачем слід визнати право власності за заповітом на 41/100 будинковолодіння, а за відповідачкою – право власності на 59/100 його частин.
При цьому апеляційний суд зазначив, які саме об’єкти в натурі відповідають цим часткам, проте не звернув уваги на те, що у справі, яка переглядається, позивач як спадкоємець за заповітом співвласника в спільній частковій власності пред’явив вимогу про визнання права на частку до відповідача (за вказівкою позивача відповідачка є дочкою спадкодавця та має право на обов’язкову частку). Тому суду необхідно було встановити, чи прийняли сторони спадщину, чи належить відповідачка до осіб, які мають право на обов’язкову частку (ст.ст. 1224, 1241 ЦК України).
Апеляційний суд не врахував, що частка в праві спільної часткової власності, що належить кожному зі співвласників, виступає не як частина речі й не як право на частину речі, а як частина права на всю річ як єдине ціле.
Тобто право спільної часткової власності поширюється на все спільне майно, а частка в праві спільної часткової власності не стосується частки майна. Позов про визнання права на частку в праві спільної часткової власності не є вимогою про поділ майна в натурі. Тому при визнанні права на частку не здійснюється вказівка, які саме об’єкти в натурі відповідають частці в праві спільної часткової власності. Крім того, відповідачка позовних вимог про визнання права на частку не заявляла.
Отже, Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Підготував Леонід Лазебний
