Судова практика
Чи припиняє іпотеку сплив строків за основним зобов’язанням?
У разі невиконання позичальником в повному обсязі своїх зобов`язань за договорам позики немає підстав вважати припиненою іпотеку за іпотечним договором, укладеним на забезпечення таких зобов`язань.
22 січня 2020 р. Верховний Суд у справі № 522/12443/17-ц частково задовольнив касаційні скарги та скасував рішення про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири.
У липня 2017 р. позичальник звернулася до суду з позовною заявою до позикодавця, третьої особи про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири. Свої вимоги мотивувала тим, що сторони уклали договір позики, за яким позивачка отримала у користування грошові кошти від одного з відповідачів строком на один рік. З метою забезпечення виконання грошових зобов`язань сторони уклали іпотечний договір на нерухоме майно – квартиру. Оскільки позикодавець та третя особа уклали договір купівлі-продажу зазначеної квартири, позивачка вважала, що вказаний договір-купівлі продажу є недійсним, бо укладений з порушенням ч.ч. 1-3, 5 та 6 ст. 203 та ч. 1 ст. 215 ЦК України.
У серпні 2017 р. третя особа звернувся до суду із зустрічним позовом до позичальника про усунення перешкод у користуванні квартирою шляхом виселення. Зустрічну позовну заяву мотивовано тим, що третя особа є власником квартири на підставі договору купівлі-продажу нею та позикодавцем, однак позичальник продовжує проживати в спірній квартирі та добровільно залишити належну йому квартиру відмовляється.
У листопаді 2017 р. позикодавець звернувся до суду із зустрічним позовом до позичальника про стягнення боргу за договором позики грошей. Зустрічний позов мотивував тим, що 26 березня 2014 р. позичальник отримала від нього позику, проте повернула лише частину боргу. Вказував, що оскільки відповідач за зустрічним позовом борг не повернула, то з неї підлягають стягненню сума боргу, 3% річних та індекс інфляції за весь час прострочення.
Протокольною ухвалою районного суду позови об`єднані в одне провадження.
Рішенням районного суду від 8 грудня 2017 р.:
- позовні вимоги щодо недійсності договору купівлі-продажу задоволено,
- зустрічний позов щодо стягнення боргу за договором позики задоволено,
- у зустрічному позові щодо усунення перешкод у користуванні майном шляхом виселення відмовлено.
Постановою апеляційного суду від 6 вересня 2018 р. апеляційні скарги третьої особи та позикодавця задоволено частково. Рішення районного суду від 8 грудня 2017 р. змінено в частині мотивування. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Змінюючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд виходив з того, що оскільки позичальник своїх обов`язків за договором позики не виконав, позикодавець направив їй відповідне повідомлення про розмір заборгованості, яким одночасно повідомив про намір відчужити предмет іпотеки третій особі. Вказане повідомлення було отримано позичальником. Оскільки після отримання повідомлення грошове зобов`язання позичальником виконано не було, у червні 2017 р. позикодавець відчужив предмет іпотеки, яким було забезпечено належне виконання позики, третій особі. Вказав, що суд першої інстанції, визнаючи договір купівлі-продажу недійсним, дійшов помилкового висновку, що окремий договір про задоволення вимог іпотекодержателя не укладався, як це передбачено договором іпотеки, а іпотекодавець не надавала своєї згоди, щодо реалізації позасудового врегулювання.
Разом з тим, апеляційний суд вказав, що ч. 1 ст. 267 ЦК України встановлює, що особа, яка виконала зобов`язання після спливу позовної давності, не має права вимагати повернення виконаного, навіть якщо вона у момент виконання не знала про сплив позовної давності. Отже, за обставинами цієї справи, оскільки позичальник, який одночасно є іпотекодержателем, пропустив відповідний строк щодо задоволення вимог шляхом погашення заборгованості, то договір купівлі-продажу іпотечного майна є недійсним.
У жовтні 2018 р. позикодавець та третя особа подали касаційні скарги.
Позикодавець не погоджуючись з висновками суду апеляційної інстанції, вказував, що суд не зазначив, з якого часу сплив строк позовної давності щодо звернення стягнення на предмет іпотеки:
- з часу порушення позичальником строку виконання договору позики
- чи з часу отримання боржником (іпотекодавцем) заяви-повідомлення.
Посилаючись на положення ч. 2 ст. 1050 ЦК України вказував, що позикодавець має право змінити строк виконання зобов`язання. Право задовольнити забезпечені іпотекою вимоги за рахунок предмету іпотеки виникло в позикодавця у зв`язку з невиконанням позичальником вимоги про повернення частини позиченої суми грошей в повному обсязі. Наполягав, що таке право виникає, згідно з умовами укладеного договору, через тридцять календарних днів з дати отримання позичальником відповідної вимоги та за умови її невиконання. Тому іпотекодержатель має право пред`явити позов, звернути стягнення до іпотекодавця протягом трьох років, починаючи від дати невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання.
Касаційну скаргу третьої особи мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не звернули уваги на те, що позикодавець, реалізовуючи спірну квартиру, діяв відповідно до вимог ст. 38 Закону України «Про іпотеку», а таке право у позикодавця виникло із Договору про задоволення вимог іпотекодержателя, укладеного між позикодавцем та позичальником.
За результатами розгляду Верховний Суд прийняв постанову, в якій зазначив що за загальним правилом ЦК України зі спливом позовної давності, навіть за наявності рішення суду про відмову в позові з підстави пропущення позовної давності, зобов`язання не припиняється. Іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду (ч. 1 ст. 3 Закону України «Про іпотеку»). Вона має похідний характер від основного зобов`язання і, за загальним правилом, є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору (ч. 5 ст. 3 Закону України «Про іпотеку»). Іпотека припиняється в разі припинення основного зобов`язання (абз. 2 ч. 1 ст. 17 Закону України «Про іпотеку»).
Водночас Законом України «Про іпотеку» не передбачено такої підстави для припинення іпотеки, як сплив позовної давності до основної чи додаткової вимоги кредитора за основним зобов`язанням.
Враховуючи, що грошові зобов`язання позичальниці за договором залишилися невиконаними, суд апеляційної інстанції дійшов неправильного висновку, що позичальник, який одночасно є іпотекодержателем, пропустив відповідний строк щодо задоволення вимог шляхом погашення заборгованості, то договір купівлі-продажу іпотечного майна є недійсним.
Тому колегія суддів ВС визнала, що невиконання позичальницею в повному обсязі своїх зобов`язань за договорам позики обумовлює відсутність передбачених законом підстав вважати припиненою іпотеку за іпотечним договором, укладеним на забезпечення таких зобов`язань, та скасувала рішення судів першої та апеляційної інстанцій про визнання договору недійсним.
Підготував Леонід Лазебний
