Дії органів влади, спрямовані на позбавлення особи права користування земельною ділянкою після державної реєстрації такого права поза межами визначеного законом вичерпного переліку підстав порушують право користування земельною ділянкою

5 листопада 2019 р. Велика Палата Верховного Суду розглянула касаційну скаргу у справі № 906/392/18 за позовом Попільнянського кооперативного ринку до Ради про визнання недійсним рішення.

У травні 2018 р. Кооперативний ринок звернувся до Господарського суду Житомирської області з позовом до Ради про визнання недійсним її рішення від 27 березня 2018 р. № 502, яким припинено право постійного користування земельною ділянкою. На обґрунтування вимог позивач зазначив, що він є правонаступником прав та обов`язків Попільнянського колгоспного ринку, якому на підставі рішення виконавчого комітету Попільнянської селищної ради народних депутатів від 18 листопада 1993 р. № 106 було видано державний акт на право постійного користування для виробничого використання земельною ділянкою.

Позивач із посиланням на ч. 2 ст. 108 Цивільного кодексу України та ч. 1 ст. 92 Земельного кодексу України зазначив, що оспорюваним рішенням Рада порушує його право на вказану земельну ділянку як землекористувача.

Рада проти позовних вимог заперечила, вказавши, що оспорюваним рішенням було припинено право постійного користування Попільнянському колгоспному ринку на підставі п. «в» ч. 1 ст. 141 ЗК України у зв`язку з припиненням його діяльності, відомостей про правонаступництво позивача за правами та обов`язками колгоспного ринку його статутні документи не містять, тож порушення прав позивача спірним рішенням не доведено.

Рішенням Господарського суду Житомирської області, залишеним без змін постановою апеляційного господарського суду, позов задоволено з посиланням на те, що за документами, які містяться у матеріалах справи, Попільнянський колгоспний ринок та Кооперативний ринок мають один і той же код ЄДРПОУ, є однією і тією ж юридичною особою, якій був виданий державний акт на право постійного користування землею від 27 травня 1994 р. і цей акт на час вирішення спору у цій справі є дійсним.

Дійсність державного акта на право постійного користування землею серії ЖТ-04-30-000021 від 27 травня 1994 р., як і факт передачі спірної земельної ділянки, були предметом дослідження у господарській справі № 906/801/15, під час розгляду якої у задоволенні вимоги Ради про визнання недійсним та скасування вказаного державного акта було відмовлено. Спірне рішення не містить посилання на певний пункт ст. 141 ЗК України, обставини, які взяв до уваги відповідач при прийнятті рішення, мали місце у 1996 р., тобто, до набрання чинності ЗК України.

У лютому 2019 р. Рада подала касаційну скаргу, в якій оскаржувала згадані судові рішення в тому числі з підстав порушення судами правил предметної та суб`єктної юрисдикції. Так, скаржник зазначав, що відповідно до ст. 12 ЗК України до повноважень рад входить розпорядження землями територіальних громад, у таких правовідносинах Рада діє як суб`єкт владних повноважень, а тому спір у цій справі має розглядатись за правилами адміністративного судочинства.

Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові зазначила, що відповідно до ч. 1 ст. 92 ЗК України право постійного користування земельною ділянкою – це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.

Згідно зі ст. 22 ЗК Української РСР від 18 грудня 1990 р. № 561-XII (чинного на час видачі державного акта) право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право.

Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 22 вересня 2005 р. № 5-рп/2005 вказав, що ст. 92 ЗК України не обмежує і не скасовує чинне право постійного користування земельними ділянками, набуте громадянами в установлених законодавством випадках. Раніше видані державні акти на право постійного користування землею залишаються чинними та підлягають заміні у разі добровільного звернення осіб (Постанова Кабінету Міністрів від 2 квітня 2002 р. № 449 (чинна до 23 липня 2013 р.).

Підстави припинення права користування земельною ділянкою визначені ст. 141 ЗК України. Отже, право постійного землекористування є безстроковим і може бути припинене лише з підстав, передбачених ст. 141 ЗК, перелік яких є вичерпним. Дії органів державної влади та місцевого самоврядування, спрямовані на позбавлення суб’єкта права користування земельною ділянкою після державної реєстрації такого права поза межами підстав, визначених у ст. 141 ЗК, є такими, що порушують право користування земельною ділянкою.

Велика Палата також зазначає, що громадяни та юридичні особи не можуть втрачати раніше наданого їм в установлених законодавством випадках права користування земельною ділянкою за відсутності підстав, встановлених законом. Така позиція відповідає висновку, викладеному в Рішенні Конституційного Суду України від 22 вересня 2005 р. № 5-рп/2005.

Таким чином, Рада, приймаючи рішення про припинення права постійного користування земельною ділянкою Попільнянського колгоспного ринку, яке є безстроковим та набуте згідно з державним актом, без належних на те законодавчо встановлених підстав, порушила та припинила право постійного користування земельною ділянкою Кооперативного ринку.

Також Велика Палата вказала, що цей спір зумовлений порушенням прав юридичної особи на нерухоме майно – земельну ділянку правовим актом індивідуальної дії відповідача, отже спір у цій справі підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Повний текст рішення

Поділитися

Твітнути