Судова практика
Для кваліфікації привласнення коштів шляхом зловживання службовим становищем суд має з’ясувати, чи ввірялися особі будь-які кошти, які потім були нею привласнені
24 жовтня 2024 р. Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у справі № 132/3441/20 частково задовольнив касаційні скарги прокурора і захисника.
За матеріалами провадження обвинувачений, як ФОП у сфері здійснення господарської діяльності з виконання ремонтно-будівельних робіт, уклав договір підряду з відділом освіти райдержадміністрації на виконання ремонтних робіт приміщення шкільного закладу вартістю 778742 грн. Після цього, діючи умисно, бажаючи заволодіти бюджетними коштами, виконавши частину робіт, визначених договором, складав і підписував довідки форми КБ-3 та акти приймання виконаних будівельних робіт за відповідний місяць, у яких, серед іншого, зазначав недостовірні дані щодо виконаних робіт і використаних матеріалів за вказаний період. Далі на підставі наведених документів райдержадміністрація перерахувала на рахунок обвинуваченого грошові кошти за виконані роботи. Таким чином було привласнено бюджетні кошти в сумі 151302,48 грн. Надалі аналогічним шляхом обвинуваченим декілька разів було привласнено бюджетні кошти за кожне окреме виконання ремонтних робіт в навчальних закладах у сумах 3808,8 грн, 1981,80 грн, 15312,26 грн та 24226,83 грн.
Читайте також: Привласнення коштів начальником поштового відділення як листоношою не виключає кваліфікації діяння як зловживання службовим становищем
Районний суд визнав його винуватим та засудив за ч. 1, ч. 3 ст. 191 КК. Апеляційний суд своєю ухвалою залишив вирок без змін та закрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою прокурора у зв’язку з відмовою останнього від поданої апеляційної скарги.
У касаційній скарзі захисник стверджував, що суд першої інстанції, кваліфікуючи дії особи як привласнення чужого майна, ввіреного особі, не зазначив, якій саме особі було ввірено майно, на якій підставі, для якої мети та відповідно до якого документа чи нормативного акта і яке саме майно було ввірено обвинуваченому.
Верховний Суд зазначив, що для вирішення питання про наявність чи відсутність у діях особи складу злочину, передбаченого ст. 191 КК, суду необхідно з використанням наданих законом процесуальних можливостей та урахуванням положень ст.ст. 91, 94 КПК ретельно перевірити правильність юридичної оцінки її дій та з огляду на зібрані у кримінальному провадженні докази з’ясувати, чи ввірялися цій особі будь-які кошти, які потім були нею привласнені.
Проте місцевий суд, визнаючи особу винуватою у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частинами 1, 3 ст. 191 КК, а саме привласнення чужого майна, яке було ввірене особі, в т. ч. скоєного повторно, не врахував практики ВС, а також належним чином не обґрунтував своїх висновків та не навів мотивів у частині того, якими саме доказами підтверджується факт ввірення особі грошових коштів, які, відповідно до пред’явленого обвинувачення, були нею привласнені.
Суд апеляційної інстанції, переглядаючи матеріали кримінального провадження, вищенаведені порушення місцевого суду не усунув, а також не надав належної оцінки доводам апеляційної скарги захисника в частині відсутності в діях особи складу інкримінованих йому кримінальних правопорушень.
Отже, Верховний Суд ухвалу апеляційного суду скасував та призначив новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
В Окремій думці один із суддів зазначив, що апеляційній суд не надав оцінки доводам апеляційної скарги сторони захисту щодо відсутності в діях обвинуваченого складу інкримінованих йому кримінальних правопорушень, передбачених частинами 1, 3 ст. 191 КК України, з підстав того, що грошові кошти отримував в якості оплати за виконану роботу, а не для досягнення певної мети чи виконання відповідних повноважень у майбутньому, у зв`язку з чим зазначені грошові кошти, на думку захисника, не можна вважати ввіреними обвинуваченому.
Підготував Леонід Лазебний
