Судова практика
Для наявності складу кримінального правопорушення самовільного зайняття земельної ділянки достатньо факту зайняття такої ділянки в зоні особливого режиму використання земель
5 червня 2024 р. Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у справі № 743/2194/19 відмовив у задоволенні касаційної скарги засудженого, який наполягав, що самовільно зайнята ним ділянка не належить до земель в зонах санітарної охорони та особливого режиму використання.
Фігурант, діючи усупереч вимогам законодавства, самовільно зайняв земельну ділянку у межах прикордонної смуги на прилеглій до кордону території сільської ради Чернігівської області, яка перебуває в межах прикордонної смуги, знаходиться в зоні санітарної охорони р. Дніпро, є земельною ділянкою в охоронній зоні, огородивши вказану земельну ділянку парканом та розмістивши на ній малі архітектурні форми.
Вироком районного суду його визнано невинуватим та виправдано у пред’явленому обвинуваченні за ч. 2 ст. 197-1 КК у зв’язку із недоведеністю, що в його діях є склад кримінального правопорушення.
Вироком апеляційного суду вирок районного суду скасовано і ухвалено новий, за яким фігуранта визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 197-1 КК.
Читайте також: Проблеми кваліфікації самовільного зайняття земельної ділянки та самовільного будівництва у практиці Верховного Суду
У касаційній скарзі засуджений зазначав, що апеляційний суд не встановив усіх ознак об’єктивної сторони кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 197-1 КК, зокрема часу його вчинення, суми завданих збитків і наслідків, які настали.
Верховний Суд вказав, що буквальне тлумачення ч. 2 ст. 197-1 КК дозволяє стверджувати, що самовільне зайняття земельної ділянки за наявності хоча б однієї кваліфікуючої ознаки, вказаної у цій кримінально-правовій нормі, має тягнути не адміністративну, а кримінальну відповідальність незалежно від розміру шкоди, завданої власнику або законному володільцю земельної ділянки.
У зв’язку з цим посилання засудженого на відсутність завдання значної шкоди як обов’язкової ознаки об’єктивної сторони кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 197-1 КК, не вказує на те, що відсутній склад цього кримінального правопорушення.
Більше того, апеляційний суд взяв до уваги показання фігуранта, який у судовому засіданні суду апеляційної інстанції пояснив, що дійсно він використовує не тільки свою земельну ділянку, але і земельну ділянку ближче до озера «Борове», поставивши там тимчасові споруди, огородив її парканом, який станом на липень 2020 р. уже був демонтований. Зазначив, що не мав умислу на самовільне зайняття земельної ділянки в зоні санітарної охорони та в прикордонній смузі.
Фігурант у касаційній скарзі наводить ряд нормативно правових актів на спростування факту належності земельної ділянки, самовільне заволодіння якою йому інкримінується, до зон санітарної охорони особливого режиму використання земель.
Проте апеляційний суд навів детальні мотиви свого рішення і вказав, що належність земельної ділянки до зон санітарної охорони особливого режиму використання земель визначено на підставі закону.
Крім цього, колегія суддів суду апеляційної інстанції не погодилась з висновками місцевого суду щодо відсутності доказів того, що самовільно зайнята фігурантом земельна ділянка відноситься до категорії земель в зонах особливого режиму використання.
Апеляційний суд констатував, що поза увагою місцевого суду залишилось те, що спочатку статус та розмір прикордонної смуги, в тому числі по Чернігівській області, визначався нормативним актом Кабінету Міністрів України – постановою від 27 липня 1998 р. № 1147 «Про прикордонний режим», відповідно до якого прикордонну смугу установлено вздовж державного кордону на його сухопутних ділянках i вздовж берегів прикордонних річок, озер та інших водойм у межах прилеглих до кордону територій селищних i сільських рад, де запроваджується прикордонний режим (у даному випадку кордон з республікою білорусь проходить по річці Дніпро).
З урахуванням особливостей місцевості та інших умов, ширина прикордонної смуги може бути змінена обласними державними адміністраціями.
Тобто пунктом 1 вказаної постанови визначено межі прикордонної смуги, в тому числі і її ширину, а саме у межах прилеглих до кордону територій селищних і сільських рад.
Отже, Верховний Суд вирішив, що апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що особливості режиму використання земель прикордонної смуги, яким місцевий суд дав низку оцінок, до предмету розгляду у вказаному кримінальному провадженні не мають стосунку, оскільки для наявності складу інкримінованого фігуранту кримінального правопорушення достатньо факту самовільного зайняття земельної ділянки в зонах особливого режиму використання земель, зокрема в прикордонній смузі, з метою якої діяльності та які наслідки настали у даному випадку для кваліфікації значення не мають.
Підготував Леонід Лазебний
З іншими правовими позиціями Верховного Суду, яких вже налічується понад 16 000, можна ознайомитися в аналітично-правовій системі LEX.
