Судова практика
Для притягнення до кримінальної відповідальності за впровадження стандартів освіти держави-агресора визначальним є фактичне виконання особою функцій керівника школи
18 листопада 2025 р. Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у справі № 953/2635/23 залишив без задоволення касаційну скаргу захисника засудженої за колабораційну діяльність.
Громадянка України, перебуваючи на посаді в.о. директора т.зв. «ГБОУ СОШ с. Гетьмановка», вчинила дії, спрямовані на впровадження стандартів освіти держави-агресора у цьому закладі освіти, зокрема здійснювала набір технічного персоналу та педагогічного складу до цього закладу, проводила зустрічі із вчителям, які погодилися працювати в цьому освітньому закладі під управлінням відділу освіти окупаційної адміністрації, під час яких повідомляла, що навчальний процес буде здійснюватися за російською програмою з використанням російських навчальних підручників та надавала усні вказівки щодо підготовки приміщень закладу до нового навчального року; написала лист на ім`я начальника окупаційного «управління освіти», в якому попрохала призначити вчителів на вакантні посади для початку навчального процесу; надала вказівку бібліотекарці, на підставі якої остання отримала російські навчальні підручники, виготовлені за освітньою програмою рф, які відповідно до змісту вихідних та/або довідкових відомостей, зазначених у них, відповідають стандартам освіти держави-агресора, з метою їх використання у освітній діяльності; на виконання указу голови окупаційної адміністрації створила та підписала т.зв. «Устав Государственного бюджетного образовательного учреждения «Средняя общеобразовательная школа» с. Гетьмановка», який заклав основи для інтеграції освітніх стандартів рф у школі; отримала від представника окупаційної влади флеш носій з електронними документами та скан-копіями документів із навчальними програмами рф та днр/лнр, які окупаційна влада використовувала для впровадження стандартів освіти держави-агресора на окупованих територіях України.
Вироком районного суду її було визнано винуватою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 111-1 КК, та призначено їй покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки з позбавленням права обіймати посади в галузі освіти та займатися освітньою діяльністю на строк 15 років.
Колегія суддів ККС, розглянувши касаційну скаргу захисника засудженої, вказала, що ключові доводи захисту стосуються того, що засуджена не була призначена на посаду директора школи, немає наказу про це, а свідки не знали, яку вона посаду обіймає. Також захист стверджував, що засуджена діяла під примусом.
Однак засудженій інкримінується вчинення колабораційної діяльності, а саме: вчинення громадянином України дій, спрямованих на впровадження стандартів освіти держави-агресора у закладі освіти.
Суд звернув увагу, що наявність наказу на призначення на посаду директора чи в.о. директора може додатково підтвердити те, що засуджена фактично займала цю посаду. Однак суди попередніх інстанцій правильно врахували той факт, що засуджена сама розуміла, що здійснює функції в.о. директора школи, а інші громадяни (вчителі, які хотіли працевлаштуватися у школу, бібліотекар, батьки школярів) сприймали її як директора школи, оскільки суть дій, які вона вчинювала, беззаперечно підтверджувала, що остання діє як керівник школи.
Навіть із показань самої засудженої слідує, що вона усвідомлює цей факт, адже окремим доводом сторони захисту є те, що засуджена діяла під примусом. Суд апеляційної інстанції детально перевіряв цю версію захисту і прийшов до обґрунтованого висновку про те, що засуджена діяла добровільно, а доказів того, що її примушували до вчинення таких дій немає. Навпаки суд зазначив, що всі докази у цьому провадженні свідчать про те, що обвинувачена діяла з власної ініціативи.
Підготував Леонід Лазебний
З іншими правовими позиціями Верховного Суду, яких вже налічується понад 20 000, можна ознайомитися в аналітично-правовій системі LEX.
