Судова практика
Для притягнення суб’єкта декларування до кримінальної відповідальності за неподання декларації не потрібне попереднє письмове повідомлення правопорушника від НАЗК
4 лютого 2025 р. Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у справі № 629/5254/21 задовольнив касаційну скаргу прокурора, який не погодився з висновком суду апеляційної інстанції.
Органом досудового розслідування суб’єкт декларування обвинувачувалася у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 366-3 КК, тобто в умисному неподанні суб’єктом декларування декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави, передбаченої Законом України «Про запобігання корупції».
Районний суд засудив її за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ст. 366-3 КК, а на підставі п. 1 ч. 1 ст. 49, ч. 5 ст. 74 КК звільнив від призначеного покарання у зв’язку із закінченням строку давності притягнення до кримінальної відповідальності.
Читайте також: Корупція антикорупціонерів? Про підозри в роботі НАБУ і реальні результати діяльності
Апеляційний суд скасував вирок місцевого суду, закрив кримінальне провадження на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК через відсутність в діянні складу кримінального правопорушення.
У касаційній скарзі прокурор зазначав, що суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про те, що для необхідності притягнення особи до кримінальної відповідальності за ст. 366-3 КК має бути доведено факт отримання нею повідомлення НАЗК про неподання декларації.
Верховний Суд вказав, що для притягнення особи до кримінальної відповідальності за ст. 366-3 КК має бути встановлено і доведено, що особа, уповноважена на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, знала про обов’язок подати декларацію, передбачену ст. 45 Закону України «Про запобігання корупції», про строк її подання, проте усвідомлено з будь-яких мотивів вирішила не подавати декларацію і умисно не подала її.
Положення ст. 366-3 КК не містить гіпотези, яка б ставила в залежність застосування диспозиції цієї статті від письмового повідомлення НАЗК суб’єкта декларування про факт неподання декларації.
Частина 2 ст. 51-2 Закону України «Про запобігання корупції» регулює дії НАЗК у межах процедури контролю за поданням декларацій у разі, якщо суб’єктом декларування її не подано у порядку, визначеному Законом України «Про запобігання корупції».
Тобто НАЗК здійснює письмове повідомлення суб’єкта декларування, коли подія неподання декларації вже відбулася, що не звільняє відповідного суб’єкта від обов’язку подання такої декларації. При цьому абз. 2 ч. 2 ст. 51-2 цього Закону містить імператив одночасного повідомлення, серед інших, спеціально уповноваженого суб’єкта у сфері протидії корупції про факт неподання декларації відповідним суб’єктом декларування, для відповідного реагування у межах своєї компетенції.
Проте для початку досудового розслідування, у разі виявлення слідчим, прокурором в діях суб’єкта декларування ознак кримінального правопорушення, передбаченого ст. 366-3 КК, за змістом положень ст. 214 КПК не передбачено обов’язкового попереднього письмового повідомлення НАЗК суб’єкта декларування про факт неподання декларації.
Роз’яснення НАЗК № 1 від 3 лютого 2021 р., на які послався суд апеляційної інстанції, не є нормативним актом і не містить норм кримінального процесуального права.
Тому Верховний Суд ухвалу апеляційного суду скасував і призначив новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Підготував Леонід Лазебний
З іншими правовими позиціями Верховного Суду, яких вже налічується понад 17 000, можна ознайомитися в аналітично-правовій системі LEX.
