Судова практика
Для призваного на військову службу під час мобілізації в особливий період початком служби є день відправлення у військову частину, а не факт прийняття ним військової присяги
15 січня 2025 р. Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у справі № 233/2667/23 залишив без задоволення касаційну скаргу захисника, який посилався на наявність законних підстав для невиконання його підзахисним наказу командира.
Вироком міськрайонного суду, залишеним без змін апеляційним судом, мобілізованого визнано винуватим і засуджено за те, що він, отримавши законне усне бойове розпорядження командира про прибуття для обладнання інженерних споруд та підготовки запасних вогневих позицій на взводному опорному пункті на другій лінії оборони, яке йому довів його прямий начальник – командир, відкрито відмовився від виконання зазначеного бойового розпорядження начальника, чим підірвав бойову готовність та боєздатність підрозділу, що могло призвести до прориву російсько-окупаційними військами оборони Збройних Сил України на зазначеній ділянці оборони (ч. 4 ст. 402 КК).
У касаційній скарзі захисник зауважував, якщо обвинувачений не склав військової присяги, він не міг порушити норми та вимоги Статуту Збройних сил України, а в командування в/ч не було жодних законних підстав для його направлення на лінію фронту для виконання бойових завдань.
Верховний Суд вказав, що суд, досліджуючи обліково-послужну картку до військового квитка щодо засудженого, встановив, що графа «18. Військову присягу прийняв» та «22 Військова підготовка» не заповнені. Прийняття Військової присяги покладає на військовослужбовців усю повноту відповідальності за виконання військового обов’язку.
Як встановлено в судовому засідання показаннями свідків, матеріалами службового розслідування, військовослужбовець категорично відмовився приймати присягу, в той день як інші військовослужбовці її склали. Вказані дії засудженого були розцінені судом як подання іншим військовослужбовцям ганебного прикладу нехтування вимогами військової дисципліни, що в свою чергу підриває не лише боєготовність військових формувань, але й авторитет Збройних Сил України в цілому.
Отже, суд дійшов висновку, що відсутність у обвинуваченого належної військової підготовки обумовлена його поведінкою, ставленням до військової служби та небажанням її проходження, оскільки він не виконав наказ отримати зброю та вирушити на полігон для проведення навчальних стрільб, про що свідчать матеріали службового розслідування.
Апеляційний суд, відповідаючи на доводи, викладені в апеляційній скарзі захисника, зазначив, що з огляду на приписи ст. 24 Закону України «Про військовий обов’язок і військову службу» закон не пов’язує факт прийняття військової присяги з початком проходження військової служби.
Для обвинуваченого як для громадянина, призваного на військову службу під час мобілізації, на особливий період, початком військової служби є день відправлення у військову частину з відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки.
Крім того, суд врахував, що наказ командира, який обвинувачений відмовився виконувати, містив вимогу про прибуття для обладнання інженерних споруд та підготовки запасних вогневих позицій на взводному опорному пункті на другій лінії оборони, тобто не був безпосередньо пов’язаний із бойовими діями, а передбачав виконання будівельних робіт по обладнанню інженерних споруд.
Підготував Леонід Лазебний
З іншими правовими позиціями Верховного Суду, яких вже налічується понад 17 000, можна ознайомитися в аналітично-правовій системі LEX.
