Судова практика
До прострочення боржника стягуються проценти як плата за кредит, а після прострочення – річні проценти як міра відповідальності за порушення зобов’язання
2 лютого 20202 р. Велика Палата Верховного Суду у залишила без задоволення касаційну скаргу банку, відступивши від правового висновку Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду щодо можливості нарахування процентів за користування кредитом у випадку прострочення боржника
Ухвалою господарського суду було провадження у справі про банкрутство ТОВ та визнано грошові вимоги кредитора ПАТ «Ощадбанк» до ТОВ, включено їх до реєстру вимог кредиторів.
ТОВ визнано банкрутом і відкрито ліквідаційну процедуру.
ПАТ «Ощадбанк» звернулося до господарського суду із заявою про визнання поточних грошових вимог до банкрута, що виникли під час проведення процедур банкрутства за період з дати порушення провадження у справі про банкрутство ТОВ до дня визнання боржника банкрутом включно.
Ухвалою господарського суду, залишеною без змін апеляційним судом, було відхилено грошові вимоги кредитора ПАТ «Ощадбанк» до ТОВ на суму 15 866 744, 26 грн з тих мотивів, що ПАТ подало до ТОВ позов про звернення стягнення на предмет застави на суму 76 540 230,68 грн, який задоволено в повному обсязі.
У касаційній скарзі, на обґрунтування своїх вимог, ПАТ «Ощадбанк» зазначило, що в силу положень ст.ст. 598, 599, 609, 629 ЦК України наявність рішення суду про стягнення грошової суми за відсутності реального виконання боржником свого зобов`язання (добровільного чи примусового) не свідчить про припинення договірних правовідносин сторін та/або припинення зобов`язань, не звільняє боржника та поручителя від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання штрафних санкцій.
Верховний Суд не знайшов підстав для її задоволення та зазначив, що цивільне законодавство передбачає як випадки, коли боржник правомірно користується наданими йому коштами та має право не сплачувати кредитору свій борг протягом певного узгодженого часу, так і випадки, коли боржник повинен сплатити борг кредитору, однак не сплачує коштів, користуючись ними протягом певного строку неправомірно. Оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма ч. 1 ст. 1048 ЦК України і охоронна норма ч. 2 ст. 625 ЦК не можуть застосовуватися одночасно.
Отже, за період до прострочення боржника підлягають стягненню проценти від суми позики (кредиту) відповідно до умов договору та ч. 1 ст. 1048 ЦК України як плата за надану позику (кредит), а за період після такого прострочення підлягають стягненню річні проценти відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України як грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання, тобто як міра відповідальності за порушення грошового зобов’язання.
Така правова позиція щодо правильного застосування норм права підлягає врахуванню у справі про банкрутство в разі подання заяви кредитора з грошовими вимогами до боржника як на стадії розпорядження майном боржника, так і на стадії ліквідаційної процедури, з урахуванням перебування в цей час боржника в особливому правовому становищі, зокрема і щодо дії мораторію на задоволення вимог конкурсних кредиторів.
Відповідно до матеріалів провадження у подібній справі, згідно з положеннями договору кредитної лінії ПАТ «Ощадбанк» надало кредит ПП з остаточним терміном повернення не пізніше 6 жовтня 2015 р. Рішенням господарського суду у справі № 912/1543/16 було установлено, що до настання зазначеної дати кредитор використав своє право вимагати дострокового повернення кредиту позичальником. Отже, строк кредитування відповідача є таким, що закінчився, як і його право законно користуватися позиченими коштами, а тому вимога ПАТ «Ощадбанк» про визнання поточних грошових вимог, а саме процентів за користування кредитом за наступний період була обґрунтовано відхилена судами. Відповідно, не підлягали задоволенню і вимоги про визнання нарахувань за цими процентами.
Водночас, у постанові від 13 грудня 2018 р. у справі № 913/11/18 за позовом ПАТ «Ощадбанк» про стягнення процентів за кредитом, нарахованих поза межами строку кредитування на підставі ч. 1 ст. 1048 ЦК України, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду вказав про те, що сторонами у пункті 2.7.2 кредитного договору з урахуванням принципу свободи договору (ст.ст. 6, 627 ЦК України) передбачено іншу домовленість, яка, на відміну від загального правила щомісячної виплати процентів лише у межах погодженого сторонами строку кредитування, встановленого абз. 2 ч. 1 статті 1048 ЦК України, допускає нарахування банком процентів за користування кредитом по день повного погашення заборгованості.
Таким чином, за подібних правовідносин Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду дійшов протилежних висновків щодо можливості нарахування процентів за ч. 1 ст. 1048 ЦК України у випадку прострочення боржником, тобто неналежного виконання грошового зобов’язання.
Велика Палата Верховного Суду відзначила, що тлумачення умов укладеного сторонами справи договору щодо наслідків порушення відповідачем строків повернення позичених коштів має здійснюватися у системному взаємозв’язку з положеннями чинного законодавства, які регулюють загальні засади та умови настання цивільно-правової відповідальності, в тому числі за порушення грошового зобов’язання, враховуючи, що за п. 22 ч. 1 ст. 92 Конституції України засади цивільно-правової відповідальності визначаються виключно законами України.
З огляду на викладене, Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку, викладеного Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду у постанові від 13 грудня 2018 р. у справі № 913/11/18, щодо застосування норм права у подібних правовідносинах.
Підготував Леонід Лазебний
