Судова практика
Договір, текст якого прочитано сторонами та роз`яснено нотаріусом, може бути визнано недійсним
7 квітня 2021 р. Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 356/412/18 залишив без задоволення касаційну скаргу відповідачки, з якою позивачка уклала договір під впливом помилки.
Особа похилого віку звернулася до суду із позовом до іншої особи, фізичної особи-підприємця про визнання правочину недійсним, пославшись на перебування під час укладення договору купівлі-продажу під впливом помилки щодо правової природи правочину, твердила, що договору вона не читала та на ньому відсутня відмітка нотаріуса про прочитання тексту документу сторонам.
Рішенням міського суду у задоволенні позовних вимог відмовлено.
Апеляційний суд, врахувавши висновок Верховного Суду, зроблений у постанові від 20 вересня 2018 р. у справі № 369/11060/16-ц, рішення міського суду скасував та постановив нове рішення про задоволення позову з тих мотивів, що при укладенні оскаржуваного договору купівлі-продажу у позивачки з відповідачкою була попередня домовленість про те, що відповідачка буде її доглядати. Бажаючи укласти договір довічного утримання, позивачка помилково уклала договорів купівлі-продажу належного їй нерухомого майна.
Розглянувши касаційну скаргу відповідачки, Верховний Суд вказав, що сам по собі факт прочитання сторонами тексту оспорюваного договору та роз`яснення нотаріусом суті договору не може бути підставою для відмови в задоволенні позову про визнання цього договору недійсним.
Наявність чи відсутність помилки – неправильного сприйняття позивачем фактичних обставин правочину, що вплинуло на волевиявлення особи під час укладення договору купівлі-продажу замість договору довічного утримання, суд визначає не тільки за фактом прочитання сторонами тексту оспорюваного договору купівлі-продажу та роз`яснення нотаріусом суті договору, а й за такими обставинами, як: вік позивача, його стан здоров`я та потреба у зв`язку із цим у догляді й сторонній допомозі; наявність у позивача спірного житла як єдиного; відсутність фактичної передачі спірного нерухомого майна за оспорюваним договором та продовження позивачем проживати в спірній квартирі після укладення договору дарування.
Аналогічні правові висновки міститься й у постановах Верховного Суду України від 18 червня 2014 р. № 6-69цс14; від 21 жовтня 2015 р. № 6-202цс15; від 2 грудня 2015 р. № 6-2087цс15; від 16 березня 2016 р. № 6-93цс16; у постановах Верховного Суду від 17 квітня 2019 р. у справі № 636/1001/18-ц та від 5 серпня 2019 р. у справі № 265/7791/15-ц.
Ухвалюючи нове рішення про задоволення позову, суд апеляційної інстанції, встановивши, що спірний будинок є єдиним житлом позивачки, іншого житла остання не має, продовжувала проживати у спірному будинку та сплачувати комунальні послуги, фактичної передачі будинку не відбулося, з урахуванням інших обставин справи, дійшов обґрунтованого висновку про те, що укладаючи оспорюваний договір купівлі-продажу житлового будинку, позивачка помилялась щодо правової природи цього правочину, прав та обов`язків, які виникнуть після його укладення між нею і відповідачкою, і таким чином встановив наявність правових підстав для визнання його недійсним на підставі ст. 229 ЦК України.
Позивачка діяла під впливом помилки, оскільки вважала, що укладає договір довічного утримання, за умовами якого відповідач буде здійснювати догляд за нею, тобто помилялася щодо правової природи правочину.
Відсутність реального настання правових наслідків за спірним правочинам також підтверджується нотаріально посвідченою заявою відповідачки, згідно з якою остання надала свою згоду та гарантію реєстрації і безстрокового проживання в належній їй на праві приватної власності двокімнатній квартирі – позивачці.
Підготував Леонід Лазебний
