Судова практика
Докази, одержані від потерпілого без дотримання вимог КПК, є недопустимими
12 квітня 2018 р. Верховний Суд у справі № 366/1400/15-к залишив без задоволення касаційну скаргу прокурора на виправдувальний вирок, оскільки докази обвинувачення не були відкриті стороні захисту.
Обвинувачений викрав камеру відеоспостереження з кафе, де перебував.
Вироком районного суду особу, залишеним без змін апеляційним судом, його було виправдано за недоведеністю вчинення злочину.
Прокурор у касаційній скарзі вказував, що районний суд дав неправильну оцінку доказам, безпідставно визнав ряд доказів недопустимими, а апеляційний суд на вказані порушення вимог закону увагу не звернув.
Верховний Суд зазначив, що в ході проведення судових засідань особу було виправдано з огляду на показання свідків – працівників кафе та інших осіб. Протокол огляду лазерного диску та сам компакт диск із зображенням запису камери відеоспостереження з кафе-бару були цілком обґрунтовано не взяті до уваги місцевим судом та визнані недопустимим доказом, оскільки походження диску невідоме, в матеріалах провадження відсутня інформація про його отримання (вилучення) органами досудового розслідування в установленому КПК порядку, оскільки диск був наданий потерпілою (володільцем кафе), тобто отриманий слідч ими без ухвали слідчого судді та без дотримання вимог КПК.
Верховний Суд відзначив, що згідно з ч. 2 ст. 93 КПК, сторона обвинувачення здійснює збирання доказів шляхом проведення слідчих (розшукових) дій та негласних слідчих (розшукових) дій, витребування та отримання від органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, службових та фізичних осіб речей, документів, відомостей, висновків експертів, висновків ревізій та актів перевірок, проведення інших процесуальних дій, передбачених КПК.
У цьому провадженні відеозаписи не могли бути використані як доказ (у відповідності до рішення Конституційного Суду України № 12-рп/2011 від 20 жовтня 2011 р. у справі за конституційним поданням СБУ щодо офіційного тлумачення ч. 3 ст. 62 Конституції України), оскільки їх було здобуто з порушенням вимог процесуального закону, а отже вони не були допустимими доказами.
Також місцевим судом обґрунтовано вказано на відсутність у матеріалах провадження протоколів про надання доступу обвинуваченому до матеріалів досудового розслідування, не зазначено найменування наданих для доступу матеріалів, а тому надані слідчими докази є недопустимими, як вказав Верховний Суд, оскільки згідно п. 12 ст. 290 КПК, якщо сторона кримінального провадження не здійснить відкриття матеріалів відповідно до положень цієї статті, суд не має права допустити відомості, що містяться в них, як доказ.
Тому, колегія суддів ВС погодилась з висновком про те, що докази винуватості особи були перевірені судовими інстанціями та згідно зі ст.ст. 85, 86, 94 КПК належним чином оцінені з точки зору їх допустимості, належності, достовірності та достатності.
Отже, Верховний Суд залишив без змін рішення судів попередніх інстанцій, а скаргу – без задоволення.
Підготував Леонід Лазебний
