Судова практика
Допит не може бути негласною слідчою дією
Якщо зміст протоколу про результати проведення негласних слідчих (розшукових) дій з аудіо- та відеоконтролю підозрюваних, які тимчасово утримуються в ІТТ, вказує на їх фактичний допит під виглядом проведення негласних слідчих дій, то такі докази визнаються судом недопустимими, отриманими з порушенням права зберігати мовчання та свободи від самовикриття.
5 березня 2020 р. Верховний Суд у справі № 666/5448/15-к залишив без задоволення касаційну скаргу прокурора, який вказував, що суд необґрунтовано визнав недопустимими доказами протоколи про результати проведення негласних слідчих (розшукових) дій.
Вироком міського суду, залишеним без змін апеляційним судом, особу засуджено за ч. 3 ст. 187, ч. 1 ст. 263 КК України із застосуванням положень ч.ч. 1, 4 ст. 70 КК України до остаточного покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років 1 місяць, а іншу особу визнано невинуватою у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 187 КК України, та виправдано у зв`язку з невстановленням достатніх доказів для доведення його винуватості, та засуджено за ч. 1 ст. 263 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки.
У касаційній скарзі прокурор зазначив, що місцевий суд, приймаючи рішення про виправдання іншої особи за ч. 3 ст. 187 КК, безпідставно не врахував наданих стороною обвинувачення доказів, зокрема, необґрунтовано визнав, що органом досудового розслідування було проведено саме допит, а не негласні слідчі дії.
Верховний Суд, залишаючи касаційну скаргу без задоволення зазначив, що, як убачається з матеріалів кримінального провадження, місцевим судом встановлено, що в рамках кримінального провадження було проведено пред’явлення особи для впізнання за участю свідка та потерпілих, які впізнали обвинувачених.
Однак, в суді першої інстанції свідок надав показання, що не впізнав особу. Також потерпілі дали показання, якими заперечили факт впізнання особи, пояснивши, що розбійний напад стосовно них останній не вчиняв, а з обвинуваченим була інша особа. При цьому потерпілі пояснили, що раніше вказували на іншу особу помилково.
Заслухавши показання свідка та потерпілих, місцевий суд відповідно до вимог ч. 4 ст. 95 КПК взяв їх до уваги та поклав в основу свого рішення, а протоколи пред’явлення особи для впізнання за участю вказаних осіб ухвалив не приймати як доказ та не враховувати під час постановлення рішення.
Місцевим судом також встановлено, що в рамках кримінального провадження на підставі ухвал слідчого судді апеляційного суду було проведено негласні слідчі (розшукові) дії, аудіо- та відеоконтроль щодо засудженого та іншої особи, які тимчасово утримувалися в ІТТ. За результатами проведення вказаних слідчих дій було складено відповідні протоколи, які разом з аудіо- та відеозаписами сторона обвинувачення надала суду як доказ винуватості засудженого та іншої особи у вчиненні інкримінованих їм злочинів.
Судом першої інстанції встановлено, що під час вказаних слідчих дій працівник поліції допитав засудженого та іншу особу без роз’яснення їм прав, без участі адвоката та складання відповідного протоколу.
Апеляційний суд, перевіряючи вирок місцевого суду та доводи апеляційної скарги прокурора, погодився з висновками суду першої інстанції щодо недопустимості як доказів протоколів про результати проведення негласних слідчих (розшукових) дій щодо іншої особи та засудженого. При цьому зазначив, що така позиція узгоджується з практикою ЄСПЛ щодо недопустимості використання доказів, отриманих з порушенням права мовчання та свободи від самовикриття.
Підготував Леонід Лазебний
