Дворічний строк для виплати одноразової грошової допомоги в більшому розмірі застосовується з моменту прийняття першого рішення МСЕК | LexInform: Правові та юридичні новини, юридична практика, коментарі
Connect with us

Судова практика

Дворічний строк для виплати одноразової грошової допомоги в більшому розмірі застосовується з моменту прийняття першого рішення МСЕК

Дата публікації:

2 грудня 2020 р. Верховний Суд у складі Судової палати для розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у справі № 1.380.2019.006957 залишив без задоволення касаційну скаргу позивача, якому було відмовлено у призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги  у більшому розмірі.

Особа звернулась до суду з позовом до Міністерства оборони України, за участю третьої особи – обласного військового комісаріату, про визнання протиправним і скасування рішення, зобов’язання вчинити дії.

LEX.ЮРИСТ

Сучасна онлайн-платформа для юриста.
Оновлення щоденно.

ДОКЛАДНІШЕ

Позивач посилався на те, що має право на отримання одноразової грошової допомоги відповідно до ст.ст. 16, 16-3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 р. № 2011-ХІІ. Вважав відмову відповідача у призначенні та виплаті йому одноразової грошової допомоги протиправною, незаконною, необґрунтованою та такою, що порушує його право на соціальний захист.

Рішенням окружного адміністративного суду позов задоволено, оскільки інвалідність позивачу було встановлено вперше, а Закон № 2011-ХІІ до 1 січня 2017 р. не передбачав часових обмежень на виплату допомоги у разі встановлення вищої групи інвалідності або вищого відсотка втрати працездатності після спливу дворічного терміну після первинного встановлення інвалідності або визначення відсотку втрати працездатності вперше. Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 6 грудня 2016 р. № 1774-VIII не може бути поширено на спірні правовідносини, оскільки не має зворотної дії закону в часі. Застосування нової норми закону можливе лише у разі повторного встановлення інвалідності позивачу починаючи з 19 грудня 2018 р. і саме з цього моменту відраховується дворічний строк.

Найважливіші юридичні новини. Підписуйтесь на LexInform в Telegram

Суд апеляційної інстанції скасував рішення з тих мотивів, що на час первинного встановлення втрати працездатності позивачу (17 листопада 2014 р.) вже діяла правова норма, яка передбачала обмеження права на перегляд розміру одноразової грошової допомоги дворічним строком. Отже, оскільки з дня первинного встановлення ступеню втрати працездатності (17 листопада 2014 р.) до дня встановлення групи інвалідності (19 грудня 2018 р.) минуло понад два роки, позивач позбавлений права на отримання одноразової грошової допомоги у більшому розмірі.

На обґрунтування касаційної скарги позивач посилався на те, що у даному випадку йдеться не про виплату одноразової грошової допомоги у зв`язку зі зміною групи інвалідності, а про її призначення і виплату саме у зв`язку із встановленням групи інвалідності вперше, що є окремою підставою для виплати одноразової грошової допомоги без обмеження будь-якими строками після встановлення відсотку втрати працездатності.

Верховний Суд вказав, що п. 4 ст. 16-3 Закону № 2011-XII передбачено вирішення питання виплати одноразової грошової допомоги (далі – ОГД) шляхом її виплати з урахуванням раніше виплаченої суми тим особам, яким раніше уже було встановлено факт ушкодження здоров’я і які раніше уже таку допомогу отримували.

Цією ж нормою передбачено обмеження такої виплати строком у два роки з часу попереднього встановлення факту ушкодження здоров’я. Проте, ті особи, стан здоров’я яких погіршиться після спливу двох років із часу первинного встановлення факту ушкодження здоров’я, втрачають право на виплату ОГД, в тому числі з урахуванням раніше виплаченої суми.

Таким чином, дворічний строк обчислюється з дня первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності, а наслідок, який спричинило ушкодження здоров’я після дворічного строку, відповідно до рішення медико-соціальної експертної комісії (встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності) для обчислення строку самостійного правового значення не має.

Отже, Судова палата ВС дійшла висновків, що:

– встановлення інвалідності та встановлення часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності є пов`язаними підставами для виплати ОГД;

– встановлення інвалідності особі, якій раніше було встановлено часткову втрату працездатності без встановлення інвалідності, надає такій особі право на виплату ОГД з урахуванням раніше виплаченої суми;

– дворічний строк для виплати одноразової грошової допомоги в більшому розмірі застосовується з моменту першого рішення компетентного органу (МСЕК), яким встановлено інвалідність або ступінь втрати працездатності без встановлення інвалідності.

Підготував Леонід Лазебний

Повний текст рішення

Судова практика

Залучення експертом для консультації іншого спеціаліста без процесуального рішення слідчого не є істотним порушенням вимог КПК

Опубліковано

on

От

18 травня 2021 р. Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у справі № 278/2038/17 залишив без задоволення касаційну скаргу захисника, який просив визнати висновок експерта недопустимим доказом.

Вироком місцевого суду, залишеним без змін апеляційним судом, особу засуджено за ч. 1 ст. 121 КК.

LEX.ЮРИСТ

Сучасна онлайн-платформа для юриста.
Оновлення щоденно.

ДОКЛАДНІШЕ

У матеріалах кримінального провадження є висновок судово-медичної експертизи, який було надано, зокрема на підставі дослідження експертом рентгенологічного знімка кісток черепа потерпілого, що був наданий клінічною лікарнею, який захисник просить визнати недопустимим доказом.

Читайте також: Висновок експерта, свідоцтво якого було анульовано на момент проведення експертизи, є неналежним та недопустимим доказом

Найважливіші юридичні новини. Підписуйтесь на LexInform в Telegram

Верховний Суд відхилив доводи касаційної скарги захисника про те, що висновок судово-медичної експертизи містить суперечності, які не були усунуті судами попередніх інстанцій, а отже, є недопустимим доказом, оскільки вказані доводи перевірялися судом апеляційної інстанції та обґрунтовано визнані безпідставними.

Зокрема апеляційний суд зазначив, що цей висновок експерта був досліджений судом першої інстанції відповідно до вимог ст.ст. 9597 КПК та оцінений у сукупності з іншими доказами. В апеляційного суду не виникло будь-яких сумнівів з приводу достовірності та обґрунтованості даного експертного висновку. Істотних суперечностей між висновком експерта та фактичними обставинами, встановленими судом, не було встановлено.

Читайте також: У справах про порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту водіями автотехнічна експертиза не є обов’язковою

Апеляційний суд перевіряв доводи захисника про те, що судовий експерт усупереч вимогам кримінального процесуального закону самостійно витребував з обласної лікарні додаткові матеріали – протокол рентгенологічного дослідження. Як убачається з матеріалів кримінального провадження, судово-медичну експертизу на підставі постанови старшого слідчого провів лікар – судово-медичний експерт, який дав направлення потерпілому до лікаря-рентгенолога з приводу опису рентгенологічних знімків.

Верховний Суд не прийняв доводів захисника про те, що, врахувавши думку лікаря-рентгенолога, який підтвердив наявність у потерпілого перелому кісток склепіння черепа, експерт діяв усупереч приписам ч. 4 ст. 69 КПК і збирав докази за власною ініціативою.

Читайте також: Визначення випадків обов’язкового проведення експертизи у кримінальному провадженні не підлягає розширеному тлумаченню

Отже, у цьому випадку залучення експертом для консультації іншого спеціаліста без процесуального рішення слідчого не є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону в аспекті ст. 412 КПК і автоматично не тягне за собою визнання експертного дослідження недопустимим доказом.

Також судово-медичного експерта було попереджено про відповідальність за відмову чи ухилення від надання висновку, за надання завідомо неправдивого висновку за ст.ст. 384, 385, 387 КК.

За висновком ВС підстав для сумніву в компетентності або неупередженості експерта судами нижчих інстанцій не було встановлено, не було наведено таких і в касаційній скарзі захисника.

Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 11 травня 2021 р. у справі № 711/2233/18.

Підготував Леонід Лазебний

Повний текст рішення

Читати далі

Судова практика

Подання доказів – не те саме, що одержання їх шляхом проведення слідчих дій

Опубліковано

on

От

19 травня 2021 р. Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у справі № 204/4521/18 залишив без задоволення касаційну скаргу захисника, вказавши, що збирання та подання доказів у кримінальному провадженні є різними способами одержання доказової інформації з огляду на їх відмінну правову природу, а саме збирання доказів відбувається через інститут слідчих дій, а подання доказів здійснюється особою добровільно шляхом передачі слідчому, прокурору предметів або документів, які, на її думку, мають значення для кримінального провадження.

Читайте також: Виключення із мотивувальної частини вироку посилання на певні докази не спростовує беззаперечності та переконливості решти доказів у провадженні

LEX.ЮРИСТ

Сучасна онлайн-платформа для юриста.
Оновлення щоденно.

ДОКЛАДНІШЕ

Вироком місцевого суду, залишеним без змін апеляційним судом, особу засуджено за ч. 2 ст. 185 КК.

У касаційній скарзі захисник зазначав, що суд апеляційної інстанції залишив поза увагою недопустимість такого доказу як копія диску відеозапису з камер відеоспостереження.

Найважливіші юридичні новини. Підписуйтесь на LexInform в Telegram

Верховний Суд вказав, що збирання доказів, у тому числі й речових, відбувається через інститут слідчих дій. Відповідно до ч. 1 ст. 223 КПК саме слідчі (розшукові) дії є діями, спрямованими на отримання (збирання) доказів або перевірку вже отриманих доказів у конкретному кримінальному провадженні.

Читайте також: Процесуальні документи про дозвіл на проведення НСРД мають досліджуватися під час розгляду справи в суді, а не після розслідування

У цьому контексті відеозапис із місця події був вилучений не шляхом проведення слідчої дії, а шляхом збирання речових доказів, зокрема подання відеодиска з копією відеозапису з місця події особою, яка не має зацікавленості в даній кримінальній справі. Правова природа подання доказів є іншою, ніж одержання їх шляхом проведення слідчих дій, оскільки подання доказів має наслідком їх отримання, що полягає у прийманні того, що надсилається, надається або вручається, тобто при отриманні певна особа добровільно передає, надає, представляє матеріали слідчому чи прокурору. При отриманні предметів та документів, представлених особою для залучення їх до справи як докази, орган дізнання, слідчий або суд повинні допитати особу, яка подає даний предмет чи документ, з метою з’ясування джерела та обставин їх отримання, потім здійснити огляд цих предметів або документів і процесуально зафіксувати їх отримання.

Читайте також: Документи, надані суду лише як такі, що характеризують особу обвинуваченого, не є доказами у кримінальному провадженні

Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, свідок добровільно та за власною ініціативою надав слідчому диск з відеозаписом з камер відеоспостереження. Зазначений факт свідок підтвердив під час його допиту в суді першої інстанції.

Отже, Верховний Суд погодився з апеляційним судом щодо відсутності правових підстав, вважати, що зазначений відеозапис із камер спостереження, який був переглянутий судом першої інстанції в судовому засіданні, є недопустимим доказом, оскільки диск із відеозаписом добровільно надав свідок, факт чого останній безпосередньо підтвердив у судовому засіданні, а тому надання цього диска з відеозаписом безпосередньо свідком не можна вважати порушенням вимог ст. 93 КПК, оскільки сторона обвинувачення здійснює збирання доказів шляхом, у тому числі, отримання від фізичних осіб речей, документів, відомостей, висновків експертів, висновків ревізій та актів перевірок і т. ін.

Підготував Леонід Лазебний

Повний текст рішення

Читати далі

Судова практика

Носіння холодної зброї без передбаченого законом дозволу може мати місце незалежно від можливості швидкого використання цієї зброї

Опубліковано

on

От

25 травня 2021 р. Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у справі № 333/2341/19 скасував ухвалу апеляційного суду, який передчасно дійшов висновку про відсутності в діях особи складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 263 КК України за кваліфікуючою ознакою «носіння іншої холодної зброї без передбаченого законом дозволу».

Органом досудового розслідування особа обвинувачувалась у закінченому замаху на контрабанду зброї, носінні та збуті іншої холодної зброї без передбаченого законом дозволу.

LEX.ЮРИСТ

Сучасна онлайн-платформа для юриста.
Оновлення щоденно.

ДОКЛАДНІШЕ

Читайте також: Щодо кримінальної відповідальності за незаконне поводження зі зброєю, бойовими припасами або вибуховими речовинами (ст. 263 КК України)

Так, фігурант досягнув згоди з невстановленим мешканцем м. Москви (РФ) на продаж двох ножів, оголошення щодо яких розмістив у мережі Інтернет, та переміщення їх через митний кордон України з приховуванням від митного контролю.

Найважливіші юридичні новини. Підписуйтесь на LexInform в Telegram

У подальшому вони погодили відправку двох ножів через водія автобуса міжнародного сполучення Бердянськ – Москва під виглядом запчастин для автомобіля. Після цього особа за місцем свого проживання упакувала два ножі способом, що унеможливлює огляд та виявлення при проведенні митного контролю, та передав пакунок водію автобуса. Однак цього ж дня під час огляду вищезазначеного автобуса співробітниками СБУ було виявлено та вилучено пакунок, в якому знаходилися два ножі, які відповідно до висновків експертів є холодною зброєю колючо-ріжучої дії, виготовлені промисловим способом.

Читайте також: Чи є правомірним кримінальне переслідування за незаконне поводження зі зброєю?

Вироком місцевого суду, залишеним без зміни ухвалою апеляційного суду, особу визнано невинуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 201, ч. 2 ст. 263 КК та виправдано у зв’язку з недоведеністю в його діях складу кримінальних правопорушень, зокрема з тих мотивів, що під час переміщення особою двох ножів неможливо їх було швидко використати та застосувати як холодну зброю, а тому суд дійшов висновку, що прокурором у судовому засіданні не доведено, що у діяннях обвинуваченого міститься склад кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 263 КК за ознакою «носіння іншої холодної зброї без передбаченого законом дозволу».

Верховний Суд, розглянувши касаційну скаргу прокурора, дійшов висновку про необґрунтованість такого рішення, оскільки суд апеляційної інстанції, залишаючи апеляційну скаргу прокурора в цій частині без задоволення, не навів в ухвалі переконливих доводів та підстав щодо їх спростування, а лише продублював висновки, викладені у вироку суду першої інстанції, щодо виправдання особи у носінні іншої холодної зброї без передбаченого законом дозволу у зв’язку з неможливістю швидкого використання ножів та застосування їх як холодної зброї.

Читайте також: Проведення експертизи належності пістолета до вогнепальної зброї з недотриманням вимог ідентифікації зброї ставить під сумнів її висновок

Відповідно до п. 7 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про розкрадання, виготовлення, зберігання та інші незаконні діяння зі зброєю, бойовими припасами або вибуховими речовинами» від 8 липня 1994 р. № 6 незаконне носіння холодної та вогнестрільної зброї (крім гладкоствольної мисливської), бойових припасів або вибухових речовин є умисною, без відповідного дозволу, дією по їх переміщенню, транспортуванню винною особою безпосередньо при собі (в руках, в одежі, сумках, спеціальних футлярах, в транспортному засобі тощо) за умови можливості швидкого їх використання.

Проте, ані судом першої інстанції, ані апеляційним судом, не взято до уваги те, що Постанова Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про розкрадання, виготовлення, зберігання та інші незаконні діяння зі зброєю, бойовими припасами або вибуховими речовинами» від 8 липня 1994 р. № 6 втратила чинність відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про викрадення та інше незаконне поводження зі зброєю, бойовими припасами, вибуховими пристроями чи радіоактивними матеріалами» від 26 квітня 2002 р. № 3, в якій відсутнє посилання на швидке використання.

Отже, за висновком ВС, апеляційний суд залишив без уваги вищезазначене та прийняв передчасне рішення щодо відсутності в діях особи складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 263 КК України за кваліфікуючою ознакою «носіння іншої холодної зброї без передбаченого законом дозволу».

Підготував Леонід Лазебний

Повний текст рішення

Читати далі

Новини на емейл

Правові новини від LexInform.

Один раз на день. Найактуальніше.

В тренді

© ТОВ "АКТИВЛЕКС", 2018-2021
Використання матеріалів сайту лише за умови посилання (для інтернет-видань - гіперпосилання) на LEXINFORM.COM.UA
Всі права на матеріали, розміщені на порталі LEXINFORM.COM.UA охороняються відповідно до законодавства України.

Вже йдете? Перш ніж Ви підете ...

Запрошуємо до нашого каналу Telegram

Не варто пропускати жодної актуальної новини ;)
close-link