Судова практика
Факт визнання членом сім’ї загиблого військовослужбовця встановлюється за правилами цивільного судочинства
Якщо особа згодна з відмовою у призначенні та виплаті їй одноразової грошової допомоги за загиблого військовослужбовця з підстав припинення піклування про останнього, за відсутності спору з приводу законності такої відмови та щодо припинення піклування, суд має встановити юридичний факт – віднесення заявника до кола членів сім’ї загиблого військовослужбовця за правилами окремого провадження в порядку цивільного судочинства
22 серпня 2018 р. Велика Палата Верховного Суду розглянула касаційну скаргу Міністерства оборони України на рішення Орджонікідзевського районного суду м. Харкова та ухвалу Апеляційного суду Харківської області за заявою громадянина, заінтересована особа – Міністерство оборони України, про встановлення факту, що має юридичне значення, а саме про визнання заявника членом сім’ї племінника – загиблого військовослужбовця.
Встановлення цього факту мало юридичне значення для заявника, оскільки було підставою для отримання ним одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) військовослужбовця – племінника.
9 червня 2017 р. Орджонікідзевський районний суд м. Харкова ухвалив рішення, яким заяву задовольнив повністю з мотивів, що у заявника склалися сімейні стосунки із племінником: вони тривалий час проживали разом, були пов’язані спільним побутом, вели спільне господарство, мали взаємні права й обов’язки щодо утримання житла, навчання племінника, мали спільні витрати та спільне харчування, піклувалися один про одного і надавали взаємну допомогу. Вказане, на думку суду першої інстанції, свідчило про існування між заявником і його племінником сімейних відносин.
23 червня 2017 р. Апеляційний суд Харківської області постановив ухвалу, якою залишив без змін рішення суду першої інстанції. Оскільки заявник ставив питання про встановлення юридичного факту, а не оскаржував відмову Харківського обласного військового комісаріату у виплаті грошової допомоги, суд апеляційної інстанції відхилив доводи Міноборони (скаржника) як про те, що у цій справі існує спір про право, так і про те, що її розгляд мав здійснюватися за правилами адміністративного судочинства.
У вересні 2017 р. Міноборони звернулося до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ з касаційною скаргою, в якій просило скасувати ухвалені у справі рішення та закрити провадження у справі або залишити заяву без розгляду.
Розглянувши справу, Велика Палата зазначила, що згідно з приписами ст. 16-1 Закону України від 20 грудня 1991 р. № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» право на отримання такої допомоги мають члени сім’ї загиблого (померлого) військовослужбовця, коло яких визначається відповідно до Сімейного кодексу України.
Вирішуючи спір, суди попередніх інстанцій керувалися тим, що до спірних правовідносин про встановлення факту, що має юридичне значення, підлягають застосуванню вимоги ч.ч. 2 та 4 ст. 3 СК України, де зазначено, що сім’ю складають особи, які спільно проживають, пов’язані спільним побутом, мають взаємні права й обов’язки. Сім’я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.
Згідно з абз. 5 п. 6 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 3 червня 1999 р. № 5-рп/99 у справі про офіційне тлумачення терміну «член сім’ї» членами сім’ї військовослужбовця є, зокрема, особи, які постійно з ним мешкають і ведуть спільне господарство. До таких осіб належать не лише близькі родичі (рідні брати, сестри, онуки, дід і баба), але й інші родичі чи особи, які не перебувають з військовослужбовцем у безпосередніх родинних зв’язках (брати, сестри дружини (чоловіка); неповнорідні брати і сестри; вітчим, мачуха; опікуни, піклувальники, пасинки, падчерки й інші). Обов’язковими умовами для визнання їх членами сім’ї, крім спільного проживання, є: ведення спільного господарства, тобто наявність спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, участь у витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин.
Враховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду погодилася з висновками судів попередніх інстанцій, що спір між сторонами виник не через відмову виплати грошової допомоги заявнику, а щодо встановлення факту, що має юридичне значення, тому її розгляд має здійснюватися за правилами цивільного судочинства. Суди попередніх інстанцій встановили, що племінник спільно проживав разом із заявником з травня 2005 р.; вони були пов’язані спільним побутом (спільні витрати та харчування) і мали взаємні права й обов’язки щодо утримання житла, навчання племінника, а також піклувалися один про одного та надавали взаємну допомогу.
Отже й Велика Палата Верховного Суду визнала, що відносини між заявником та його племінником були сімейними. Якщо не заявлено вимог щодо відмови у призначенні та виплати заявнику одноразової грошової допомоги за загиблого військовослужбовця з підстав припинення піклування про останнього, за відсутності спору щодо законності відмови та щодо припинення піклування, суд розглядає заяву про встановлення юридичного факту – віднесення заявника до кола членів сім’ї загиблого військовослужбовця – за правилами цивільного судочинства в окремому провадженні.
