Судова практика
Формальні неточності в документах, які не породжують юридичних наслідків, не можуть бути підставою для відмови у проведенні реєстраційної дії
27 квітня 2021 р. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у справі № 127/12200/20 скасував рішення судів попередніх інстанцій, які вийшли за межі предмету спору.
Особа звернулась до суду з позовом до державного реєстратора про визнання рішення протиправним та зобов`язання вчинити певні дії.
Позивач, як засновник та власник приватного підприємства, звернувся до відповідача для проведення реєстраційної дії «Внесення змін до відомостей про юридичну особу, що не пов`язані зі змінами в установчих документах», однак позивач отримав повідомленням державного реєстратора про відмову у проведенні державної реєстрації з тих мотивів, що подані для реєстрації документи суперечать вимогам Конституції України та законів України, а саме – порушено вимоги ст. 241-1 КЗпП України та п. 2.27 Інструкції № 58, оскільки днем звільнення вважається останній день роботи. Водночас з рішення власника підприємства вбачається, що рішення про звільнення директора з 29 вересня 2019 р. прийнято уповноваженим органом управління (яким згідно з п. 6.3. Статуту є власник) лише 30 вересня 2019 р. Відтак державний реєстратор дійшов висновку про відмову у державній реєстрації з підстав, передбачених п. 5 ч. 1 ст. 28 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» від 15 травня 2003 року № 755-IV.
Рішенням окружного адміністративного суду, залишеним без змін апеляційним судом, позов задоволено частково: визнано протиправним та скасовано рішення (повідомлення) державного реєстратора про відмову у проведенні державної реєстрації в частині зазначення про наявність підстав для зупинення розгляду документів з тих мотивів, що зазначене оскаржуване рішення (повідомлення) відповідача не відповідає вимогам законності та обґрунтованості. В решті позовних вимог відмовлено.
Розглянувши касаційну скаргу позивача, Верховний Суд вказав, що відповідно до ч.ч. 3, 4 ст. 28 Закону № 755-IV повідомлення про відмову у проведенні державної реєстрації повинно містити посилання на конкретну норму (пункт, статтю) законодавства із зазначенням, що саме порушено під час оформлення та подання документів, а також повинно бути зазначено, який саме пункт чи стаття поданого заявником документа (статуту, протоколу тощо) не відповідає нормам законодавства.
Верховний Суд частково погодився з доводами позивача про те, що реєстратор вийшов за межі наданих йому повноважень, оскільки вдався до оцінки рішення власника підприємства на предмет його відповідності вимогам трудового законодавства, яке регулює інші правовідносини.
Перед проведенням державної реєстрації державний реєстратор повинен пересвідчитися в достатності, належності та правильності оформлення документів, поданих заявниками для вчинення реєстраційних дій, а також встановити відповідність заявлених прав документам, що їх посвідчують. У разі ж встановлення невідповідності документів вимогам Конституції та законів України, держаний реєстратор приймає рішення про відмову у державній реєстрації.
Водночас формальні неточності в документах, які не породжують юридичних наслідків, не можуть бути, за загальним правилом, доказом невідповідності документів вимогам Конституції та законів України, та підставою для відмови державного реєстратора у проведенні реєстраційної дії.
Верховний Суд дійшов висновку, що державним реєстратором помилково витлумачено положення ст. 241-1 КЗпП України, якими встановлено порядок обчислення строків, передбачених цим КЗпП, а не процедура звільнення. Також відповідачем помилково ототожнено дату звільнення, яка визначена останнім робочим днем директора, із датою оформлення власником юридичної особи документів, які не стосуються трудових правовідносин. Відповідачем у спірному рішенні наведено формальні підстави для відмови позивачу у проведенні реєстраційних дій, а саме з посиланням на положення ст. 241-1 КЗпП України та прийнято рішення, яке не відповідає критеріям, встановленим ч. 2 ст. 2 КАС України, а саме, непропорційно, зокрема, без дотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав та інтересів позивача і цілями, на досягнення яких спрямоване рішення відповідача про відмову у проведенні державної реєстрації.
Також Верховний Суд зазначив, що суди попередніх інстанцій замість оцінки спірного рішення відповідача на відповідність критеріям, встановленим ч. 2 ст. 2 КАС України, вдалися до оцінки дій та рішення позивача щодо звільнення особи з посади директора, водночас вказане рішення не є предметом спору, та у цій справі відсутній трудовий спір між власником та найманим працівником, бо інакше ця справа була б не підсудна адміністративним судам.
Враховуючи вищевикладене, а також те, що законних підстав для відмови позивачу у проведенні реєстраційних дій державним реєстратором у рішенні не наведено, Верховний Суд дійшов висновку про протиправність такого рішення та необхідності зобов`язання відповідача здійснити реєстраційну дію відповідно до поданих позивачем документів.
Підготував Леонід Лазебний
