Судова практика
Хуліганство має місце у випадку, коли дії вчиняються без приводу або через малозначний привід
21 травня 2020 р. Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у справі № 711/8218/18 залишив без задоволення касаційну скаргу захисника, який наполягав, що в діях засудженого відсутні обов’язкові ознаки хуліганства.
Вироком місцевого суду, залишеним без змін апеляційним судом, чоловіка засуджено за ч. 1 ст. 121 КК та за ч. 4 ст. 296 КК за те, що він, перебуваючи в стані алкогольного сп’яніння, в громадському місці з хуліганських мотивів, грубо порушуючи громадський порядок, розпочав конфлікт з потерпілими – подружжям, діючи з особливою зухвалістю, яка виразилась у приниженні їх честі та гідності, виражаючись нецензурними словами, заподіянні тілесних ушкоджень потерпілим.
Після цього забіг до своєї квартири, де, озброївшись кухонним ножем, намагався повернутись на сходи та продовжити хуліганські дії, висловлюючи погрози фізичного насильства щодо потерпілих, проте вхідні двері його квартири були заблоковані свідками події до приїзду працівників поліції, які його затримали.
У касаційній скарзі захисник зазначав, що у матеріалах кримінального провадження відсутні будь-які достатні докази, які б підтверджували винуватість засудженого у вчиненні інкримінованих йому кримінальних правопорушень, оскільки в діях засудженого відсутні обов’язкові ознаки складу злочину, передбаченого ч. 4 ст. 296 КК, а доведеність винуватості у вчиненні злочину, передбаченому ч. 1 ст. 121 КК, ґрунтується на припущеннях та недопустимих доказів.
Залишаючи без задоволення касаційну скаргу, Верховний Суд роз’яснив, що проявами особливої зухвалості під час цих дій є нахабне поводження, буйство, бешкетування, поєднане з насильством, знищення або пошкодження майна, тривале порушення спокою громадян, зрив масового заходу, тимчасове порушення нормальної діяльності установи, підприємства, організації або громадського транспорту тощо.
Відповідно до фактичних обставин справи, підставою для висловлювання в громадському місці нецензурною лайкою, завдання ударів кулаком щодо потерпілого та подальшого вчинення насильницьких дій щодо останнього і потерпілої став незначний привід. При цьому конфлікт був спровокований саме засудженим як зухвалий виклик соціальному оточенню, і реакція потерпілих на провокуючі дії стала приводом для подальшого насильства з його боку.
Обстановка й обставини події, динаміка їх розвитку й об’єктивні ознаки нахабної поведінки засудженого свідчать про те, що вона не була зумовлена особистою неприязню до потерпілих, а саме бажанням протиставити себе суспільству, продемонструвати зневагу до загальноприйнятих норм і правил поведінки, та супроводжувалась особливою зухвалістю у виді приниження гідності потерпілих, поєднаного з насильства над ними.
Місцевий суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що засуджений вчинив суспільно небезпечне діяння та встановив сукупність усіх передбачених законом ознак складу злочину, передбаченого ч. 4 ст. 296 КК.
Безпідставними визнав ВС і доводи касаційної скарги захисника про відсутність у діях засудженого складу злочину, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК, оскільки у нього не було умислу на заподіяння потерпілому саме тяжких тілесних ушкоджень, і він лише оборонявся від протиправного посягання з боку останнього.
Відповідно до встановлених судом у вироку фактичних обставин кримінального провадження ознак стану необхідної оборони в умисних діях засудженого не вбачається. Саме засуджений виступив ініціатором конфлікту і першим застосував насильство. При цьому навіть за умови спрямованості умислу засудженого на заподіяння невизначеної шкоди здоров’ю потерпілого, а не конкретно тяжкого тілесного ушкодження, кримінальна відповідальність настає за тілесне ушкодження, яке було фактично заподіяне.
Підготував Леонід Лазебний
